- •5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.
- •8. Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".
- •9. Литовсько – Руське князівство в історії України. Итовсько-Руська держава: формування, устрій, суспільно-політичні відносини
- •10. Польсько-католицький фактор в українській історії
- •11. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності. Виникнення українського козацтва 5.1 Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
- •Запорозька Січ
- •Українська національна революція 6.1 Українська національна революція: причини, характер, періодизація
- •Україна періоду Руїни
- •16. Гетьман і.Мазепа в історії України.
- •Особливості українського національного відродження на західноукраїнських землях
- •«Руська трійця»
- •5. «Русалка Дністровая»
- •6. Значення діяльності «Руської трійці»
- •19. Козацько-старшинська і дворянська інтелігенція іі половини xvііі – і чверті хіх ст. У формуванні української національної самосвідомості.
- •20. Т.Шевченко та його роль в українській історії.
- •24. Історичні особливості розвитку капіталізму в Україні в складі Російської імперії. Специфіка соціально-політичних передумов формування новітніх партій.
- •25. М.Міхновський і формування ідеології українського націоналізму.
- •28.Формування партії есерів і анархістських організацій на рубежі хіх–хх ст. Українська партія соціалістів-революціонерів (упср)
- •31. Столипінська політика та її наслідки для України.
- •32. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
- •34.Загострення загальної кризи Російської імперії влітку–восени 1917 р. І її особливості в Україні. Жовтнева загальноросійська революція 1917 р. Та Україна.
- •35.Історичні обставини утворення унр і усрр, початку громадянської війни та падіння обох українських республік у 1918 р.
- •37. Гетьманство п.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
- •40. Більшовицька політика в Україні 1919–1920 рр. Та перемога радянської влади в Україні.
- •42.Нова економічна політика більшовиків і роль в.Леніна в історії України.
- •43. Обставини вступу усрр до срср у 1922 р. Національна теорія і політика більшовиків та їх втілення в "українізації".
- •Радикалізація національно-визвольного руху в Західній Україні в 1900—1914 рр.
- •Дмитро Донцов і український інтегральний націоналізм
- •Українська військова організація[ред. • ред. Код]
- •Передумови
- •Створення
- •Діяльність
- •46. Проблема індустріалізації в 20-их рр. Та її розв'язання в 1929–1939 рр.
- •47. Політика побудови кооперативного ладу в 20-их рр. І суцільна колективізація 1929–1933 рр., її наслідки.
- •48. Фашистський окупаційний режим в Україні 1941–1944 рр.
- •51.Оун-упа в роки фашистської окупації України (1941–1944 рр.) .
- •В Легіоні усс[ред. • ред. Код]
- •Участь у Визвольних змаганнях[ред. • ред. Код]
- •Участь в уво та громадському житті Галичини[ред. • ред. Код]
- •Голова оун[ред. • ред. Код]
- •Степан бандера і роман шухевич: борці незламної волі
- •Радянізація західних областей України
- •60. Посилення сталінської політичної реакції на рубежі 40–50-их рр. Роль й.Сталіна в історії України.
- •61. Початок реформування сталінського тоталітаризму. Розвиток України в період хрущовських реформ. Історична роль м.Хрущова.
- •Духовне життя в Україні в 1956—1964 рр.: основні тенденції та характерні риси
- •62. Косигінські реформи другої половини 60-их рр. В історії України.
- •2. Сутність реформ.
- •63. Україна в умовах суспільно-політичного застою в срср. Дисидентський рух. Роль л.Брежнєва в історії України.
- •65. М. Горбачов і концепція перебудови в срср, її криза у 1990–1991 рр. Державний суверенітет України й суспільно-політична боротьба з проблеми збереження срср.
- •66. Формування багатопартійності в Україні (к.Хх- поч. Ххі ст.Ст.).
- •67.Історичні обставини розпаду срср і здобуття Україною державної незалежності в 1991 p.
- •68. Соціально-економічний розвиток України в 90-х рр. Хх ст., суспільна криза, причини і шляхи її подолання.
- •69. Незалежна Україна в міжнародних відносинах.
- •71. Історичне значення прийняття Конституції України в 1996 p.
- •72. Проблеми формування державної української нації і її самовизначення в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму.
60. Посилення сталінської політичної реакції на рубежі 40–50-их рр. Роль й.Сталіна в історії України.
Сталін вважав українців найбільш «зіпсованими» буржуазною ідеологією в роки окупації. Тому прояви національної свідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів – усе це кваліфікувалося, як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність і, як наслідок, вело до морального чи фізичного знищення діячів культури. Погром місцевої інтеліґенції та керівних кадрів мав на меті зміцнити позиції сталінізму в республіці.
Період «політичних ігор» з Україною та українцями закінчився. Одна ідеологічна кампанія антиукраїнської спрямованості змінювала іншу. Завдання посилення ідеологічного контролю над суспільством старіючий Сталін поклав на одного зі своїх поплічників – А.Жданова. Протягом 1946–1949 рр. «ждановщина» знищила практично всі попередні здобутки української культури.
У серпні 1946 р. постанова пленуму ЦК КПУ про небезпеку українського націоналізму засудила «Нарис історії української літератури». Було змінено склад редакційних колегій журналів «Вітчизна» та «Перець».
Переслідування охопили відомих діячів культури, освіти, науки. З’явилися погромні рецензії на твори Ю.Яновського, А.Малишка, М.Рильського, О.Довженка. Було засуджено «Історію України», видану у 1943 р., відновлено широкомасштабну кампанію проти «українських буржуазно-націоналістичних істориків». Оперу К.Данькевича «Богдан Хмельницький» розкритикували за те, що росіянам у ній відводилось не досить помітне місце. Українські енциклопедичні видання звинувачувались у зосередженості на вузьконаціональних темах. Зазнав переслідувань і В.Сосюра за вірш «Любіть Україну», котрий у 1944 р. був відзначений Сталінською премією. Поета змусили публічно каятися в своїх «гріхах». Як непатріота було «розвінчано» також письменника-гумориста О.Вишню.
Л.Мельников, який з грудня 1949 р. змінив М.Хрущова на посаді першого секретаря ЦК Компартії України, ще більше посилив боротьбу з українством, ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру.
Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися й інших національностей, що проживали в Україні. Це добре відчули на собі, зокрема, представники єврейської культури. З кінця 1948 р. розгорнулась кампанія боротьби з «низькопоклонством перед Заходом». Розвінчуючи досягнення західної культури і цивілізації загалом, сталіністи піддали цькуванню «космополітів» (з грецької це слово перекладається як громадянин світу і означає людей, байдужих до батьківщини, до свого народу). Під цим приводом здійснювалась боротьба проти єврейських митців, критиків, діячів культури, лікарів, звинувачених в антипатріотизмі. Апофеозом такого курсу стало оспівування досягнень російської культури, а русифікація впроваджувалася як патріотична процедура.
Репресії повоєнних років, хоч і не стали такими масовими, як у 30-ті рр., все ж дозволили Сталіну тримати народ в атмосфері страху. Тотальній перевірці було піддано колишніх остарбайтерів, які за своє підневільне перебування за кордоном підозрювалися в ненадійності. Органи внутрішніх справ вважали неблагонадійними й тих, хто, перебуваючи на окупованих територіях, не протидіяв фашистському режиму. Таким чинилися обмеження при прийомі на роботу, в зарахуванні до вищих навчальних закладів, у просуванні по службі тощо.
Історична роль Сталіна. По смерті Сталіна на XX з'їзді КПРС (1956) частково засуджено так званий «культ особистості», однак не розкрито всіх злочинів сталінського режиму. На XXII з'їзді (1961) критику продовжено — ухвалено забрати забальзамоване тіло Сталіна з ленінського мавзолею і поховати під Кремлівською стіною, перейменувати всі міста, селища, області, вулиці, площі, що носили його ім'я, знищити його пам'ятники, побудовані за життя. Цей період історії СРСР отримав назву Хрущовська відлига. Але з приходом до влади Леоніда Брежнєва (1964) відбувається поступова реабілітація Сталіна, відроджується неосталінізм, застосовуються у нових обставинах сталінські методи:геноцид, масові арешти, закриті суди, психіатричні лікарні для противників режиму, примусова русифікація, вмотивована теорією так званого радянського народу, відродження «культу особистості» (Леоніда Брежнєва) тощо.
За часів Михайла Горбачова та Бориса Єльцина було багато зроблено для виправдання людей, засуджених при Сталіні, висвітленя численних злочинів сталінського режиму та їх офіційного засудження. В середині 2000-х років у Росії ім'я Сталіна пережило вже другу реабілітацію, коли у методичних матеріалах до шкільних підручників з історії його було названо «найефективнішим менеджером Росії». На думку російського публіциста Олександра Скобова, в сучасній Росії підгрунтям нового росту популярності Сталіна є глибоко вкорінена в російській (рос. русской) історії патерналістська свідомість: холопська потреба «батюшки-барина», «батюшки-царя», «господіна», котрий все за всіх вирішить, усіх розсудить. Щодо зростання просталінських настроїв, то вони поширені у різних групах населення, у кожної із яких «свій Сталін», значною мірою міфологізований і вельми далекий від Сталіна історичного [49].
2 квітня 2009 Європейський Парламент ухвалив рішення про вшанування жертв Сталінізму та Нацизму щороку 23 серпня в Європейський день пам'яті жертв Сталінізму та Нацизму.[50] ОБСЄ також ухвалила декларацію про підтримку вшанування пам'яті жертв тоталітаризму 23 серпня.[51] В резолюції ОБСЄ зазначено, що Європа «зазнала два потужних тоталітарних режими, Нацистський та Сталінський, які принесли геноцид, порушення прав та свобод людини, воєнні злочини та злочини проти людства», та закликала членів ОБСЄ зайняти «спільну позицію проти всіх форм тоталітарної влади незалежно від ідеологічної основи» та засудила «героїзацію тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій з метою героїзації Нацистського або Сталінського минулого».
На думку одного із сучасних комуністів у Росії Малинковича С.А., потрібно «перетяти усі шляхи відродження сталінізму, як практики громадського та державного життя, що передбачає всеосяжне порушення прав людини і презирство до умов життя народу» [52].
13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва визнав Сталіна винним в організації геноциду 1932–1933 років на території України[8].
2010 року в Запоріжжі КПУ поставила йому бюст, який був знесений невідомими 31 грудня 2010 року.