- •5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.
- •8. Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".
- •9. Литовсько – Руське князівство в історії України. Итовсько-Руська держава: формування, устрій, суспільно-політичні відносини
- •10. Польсько-католицький фактор в українській історії
- •11. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності. Виникнення українського козацтва 5.1 Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
- •Запорозька Січ
- •Українська національна революція 6.1 Українська національна революція: причини, характер, періодизація
- •Україна періоду Руїни
- •16. Гетьман і.Мазепа в історії України.
- •Особливості українського національного відродження на західноукраїнських землях
- •«Руська трійця»
- •5. «Русалка Дністровая»
- •6. Значення діяльності «Руської трійці»
- •19. Козацько-старшинська і дворянська інтелігенція іі половини xvііі – і чверті хіх ст. У формуванні української національної самосвідомості.
- •20. Т.Шевченко та його роль в українській історії.
- •24. Історичні особливості розвитку капіталізму в Україні в складі Російської імперії. Специфіка соціально-політичних передумов формування новітніх партій.
- •25. М.Міхновський і формування ідеології українського націоналізму.
- •28.Формування партії есерів і анархістських організацій на рубежі хіх–хх ст. Українська партія соціалістів-революціонерів (упср)
- •31. Столипінська політика та її наслідки для України.
- •32. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
- •34.Загострення загальної кризи Російської імперії влітку–восени 1917 р. І її особливості в Україні. Жовтнева загальноросійська революція 1917 р. Та Україна.
- •35.Історичні обставини утворення унр і усрр, початку громадянської війни та падіння обох українських республік у 1918 р.
- •37. Гетьманство п.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
- •40. Більшовицька політика в Україні 1919–1920 рр. Та перемога радянської влади в Україні.
- •42.Нова економічна політика більшовиків і роль в.Леніна в історії України.
- •43. Обставини вступу усрр до срср у 1922 р. Національна теорія і політика більшовиків та їх втілення в "українізації".
- •Радикалізація національно-визвольного руху в Західній Україні в 1900—1914 рр.
- •Дмитро Донцов і український інтегральний націоналізм
- •Українська військова організація[ред. • ред. Код]
- •Передумови
- •Створення
- •Діяльність
- •46. Проблема індустріалізації в 20-их рр. Та її розв'язання в 1929–1939 рр.
- •47. Політика побудови кооперативного ладу в 20-их рр. І суцільна колективізація 1929–1933 рр., її наслідки.
- •48. Фашистський окупаційний режим в Україні 1941–1944 рр.
- •51.Оун-упа в роки фашистської окупації України (1941–1944 рр.) .
- •В Легіоні усс[ред. • ред. Код]
- •Участь у Визвольних змаганнях[ред. • ред. Код]
- •Участь в уво та громадському житті Галичини[ред. • ред. Код]
- •Голова оун[ред. • ред. Код]
- •Степан бандера і роман шухевич: борці незламної волі
- •Радянізація західних областей України
- •60. Посилення сталінської політичної реакції на рубежі 40–50-их рр. Роль й.Сталіна в історії України.
- •61. Початок реформування сталінського тоталітаризму. Розвиток України в період хрущовських реформ. Історична роль м.Хрущова.
- •Духовне життя в Україні в 1956—1964 рр.: основні тенденції та характерні риси
- •62. Косигінські реформи другої половини 60-их рр. В історії України.
- •2. Сутність реформ.
- •63. Україна в умовах суспільно-політичного застою в срср. Дисидентський рух. Роль л.Брежнєва в історії України.
- •65. М. Горбачов і концепція перебудови в срср, її криза у 1990–1991 рр. Державний суверенітет України й суспільно-політична боротьба з проблеми збереження срср.
- •66. Формування багатопартійності в Україні (к.Хх- поч. Ххі ст.Ст.).
- •67.Історичні обставини розпаду срср і здобуття Україною державної незалежності в 1991 p.
- •68. Соціально-економічний розвиток України в 90-х рр. Хх ст., суспільна криза, причини і шляхи її подолання.
- •69. Незалежна Україна в міжнародних відносинах.
- •71. Історичне значення прийняття Конституції України в 1996 p.
- •72. Проблеми формування державної української нації і її самовизначення в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму.
Дмитро Донцов і український інтегральний націоналізм
Дмитро Донцов – визначний український публіцист, політичний діяч, літературний критик, ідеолог українського інтегрального націоналізму. Народився Дмитро Донцов в м. Мелітополі (тепер Запорізька обл.) 10 вересня 1883 року. В 1900 – 1911 роках навчався в Петербурзькому та Віденському університетах. Належав до Революційної Української Партії та УСДРП, за що його двічі заарештовували (1905, 1907). В 1913 році, виступаючи на 2-му всеукраїнському з’їзді у Львові, у своїй доповіді “Сучасне політичне положення нації і наші завдання” накреслив програму побудови Української незалежної держави. В 1914 – 1918 роках – голова і активний член Союзу визволення України. Донцов очолював українське телеграфне агентство, Державне бюро преси. Українське пресове бюро в Берліні. Донцов виступив засновником Української партії національної роботи. З 1939 року жив у еміграції в Німеччині, Чехословаччині, Франції. В 1949 році оселився в Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті. Донцов – автор багатьох публіцистичних праць. Серед найвідоміших праць варто назвати “Націоналізм” (1926). У цій праці він сформулював засади нового українського світогляду, який означив як “чинний націоналізм”, тобто інтегральний націоналізм, на підставі популярних на Заході теорій, що розглядали вольовий чинник, як ірраціональну рушійну силу історичного процесу. Ось основні засади інтегрального націоналізму. Нація - абсолютна цінність. Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети. Вища мета – незалежність держави. Мета виправдовує всі засоби. Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою. Соціально – економічні питання - другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю. Необхідно діяти, відкинувши жодні політичні дискусії. Керуючись ідеями Ніцше і Ортем-і-Гасета, Донцов прийшов до генерального висновку: нація – не лише “мовна чи національна збірнота”, - нація – це воля щось спільне творити”. Донцов намагався прищепити українській суспільності волю до влади і вволю до життя , фанатизм на шляху боротьби за власну ідею, тверду віру у власні сили, і тільки такий вихід він вбачав у творенні повновартісної нації. Націю може порятувати лише народження нової психології переможців, а не рабів, “не вічний стогін покараних рабів і сльози”. Коли ж Донцов говорить про суспільну еліту, то усвідомлює під цим не якісь матеріальні чи політичні переваги. Еліта, вибрані – це ті, хто вимагає від себе більше ніж інші, навіть якщо ці вимоги їм не під силу. Історія, політика й мистецтво в його теоріях стоять поруч. У праці “Де шукати наших історичних традицій”, Донцов із захопленням описував суворі епізоди історії козацтва і вважав, що коли українці відмовилися від політики національної агресії, коли національна ідея почала керуватися загальнолюдськими цінностями, перестала реалізовуватися через фанатизм, інстинктивні почування, емоційність, а не розумовість, дух національної нетерпимості, як це було за часів Б.Хмельницького і тоді, коли Україна ще утримувала свою державність, тоді саме і почалося звиродніння нашого національного почуття. Заангажованість мистецтва політичними ідеями для нього цілком природна річ. Тому Донцов наголошує на особливій ролі письменників у суспільстві – як сили, що формує свідомість людей. Корінь зла, головну причину того, що українці втратили колишню силу духу, перетворилися на провінцію Європи, Донцов вбачав у самих українцях. Вістря критики він спрямував проти тих ідеологів національно-визвольного руху України, які спиралися на загальнолюдські, демократичні ідеали, насамперед М.Драгоманова, М.Грушевського та ін. Він закидав їм брак фанатизму й віри, страх нав’язати свою волю, свою ідеологію, як окремій особі, так і ворожій нації. Донцов послідовно обстоював ідею незалежності України та застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна чи пролетарсько-соціалістична. Помер Донцов 30 лютого 1973 року. Ідеї Донцова мали великий вплив на молодь у передвоєнний час і стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності організації Українських Націоналістів (ОУН). Своєю працею він творив українське відродження.