- •5. Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.
- •8. Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі".
- •9. Литовсько – Руське князівство в історії України. Итовсько-Руська держава: формування, устрій, суспільно-політичні відносини
- •10. Польсько-католицький фактор в українській історії
- •11. Козацтво й Запорізька Січ – осередки формування українського народу, його державності. Виникнення українського козацтва 5.1 Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості
- •Запорозька Січ
- •Українська національна революція 6.1 Українська національна революція: причини, характер, періодизація
- •Україна періоду Руїни
- •16. Гетьман і.Мазепа в історії України.
- •Особливості українського національного відродження на західноукраїнських землях
- •«Руська трійця»
- •5. «Русалка Дністровая»
- •6. Значення діяльності «Руської трійці»
- •19. Козацько-старшинська і дворянська інтелігенція іі половини xvііі – і чверті хіх ст. У формуванні української національної самосвідомості.
- •20. Т.Шевченко та його роль в українській історії.
- •24. Історичні особливості розвитку капіталізму в Україні в складі Російської імперії. Специфіка соціально-політичних передумов формування новітніх партій.
- •25. М.Міхновський і формування ідеології українського націоналізму.
- •28.Формування партії есерів і анархістських організацій на рубежі хіх–хх ст. Українська партія соціалістів-революціонерів (упср)
- •31. Столипінська політика та її наслідки для України.
- •32. Державна дума Росії 1906–1916 рр. І українці в ній.
- •34.Загострення загальної кризи Російської імперії влітку–восени 1917 р. І її особливості в Україні. Жовтнева загальноросійська революція 1917 р. Та Україна.
- •35.Історичні обставини утворення унр і усрр, початку громадянської війни та падіння обох українських республік у 1918 р.
- •37. Гетьманство п.Скоропадського і проблема демократії, диктатури, анархії та монархії в політичній боротьбі.
- •40. Більшовицька політика в Україні 1919–1920 рр. Та перемога радянської влади в Україні.
- •42.Нова економічна політика більшовиків і роль в.Леніна в історії України.
- •43. Обставини вступу усрр до срср у 1922 р. Національна теорія і політика більшовиків та їх втілення в "українізації".
- •Радикалізація національно-визвольного руху в Західній Україні в 1900—1914 рр.
- •Дмитро Донцов і український інтегральний націоналізм
- •Українська військова організація[ред. • ред. Код]
- •Передумови
- •Створення
- •Діяльність
- •46. Проблема індустріалізації в 20-их рр. Та її розв'язання в 1929–1939 рр.
- •47. Політика побудови кооперативного ладу в 20-их рр. І суцільна колективізація 1929–1933 рр., її наслідки.
- •48. Фашистський окупаційний режим в Україні 1941–1944 рр.
- •51.Оун-упа в роки фашистської окупації України (1941–1944 рр.) .
- •В Легіоні усс[ред. • ред. Код]
- •Участь у Визвольних змаганнях[ред. • ред. Код]
- •Участь в уво та громадському житті Галичини[ред. • ред. Код]
- •Голова оун[ред. • ред. Код]
- •Степан бандера і роман шухевич: борці незламної волі
- •Радянізація західних областей України
- •60. Посилення сталінської політичної реакції на рубежі 40–50-их рр. Роль й.Сталіна в історії України.
- •61. Початок реформування сталінського тоталітаризму. Розвиток України в період хрущовських реформ. Історична роль м.Хрущова.
- •Духовне життя в Україні в 1956—1964 рр.: основні тенденції та характерні риси
- •62. Косигінські реформи другої половини 60-их рр. В історії України.
- •2. Сутність реформ.
- •63. Україна в умовах суспільно-політичного застою в срср. Дисидентський рух. Роль л.Брежнєва в історії України.
- •65. М. Горбачов і концепція перебудови в срср, її криза у 1990–1991 рр. Державний суверенітет України й суспільно-політична боротьба з проблеми збереження срср.
- •66. Формування багатопартійності в Україні (к.Хх- поч. Ххі ст.Ст.).
- •67.Історичні обставини розпаду срср і здобуття Україною державної незалежності в 1991 p.
- •68. Соціально-економічний розвиток України в 90-х рр. Хх ст., суспільна криза, причини і шляхи її подолання.
- •69. Незалежна Україна в міжнародних відносинах.
- •71. Історичне значення прийняття Конституції України в 1996 p.
- •72. Проблеми формування державної української нації і її самовизначення в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму.
В Легіоні усс[ред. • ред. Код]
У 1914–1916 Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 Мельник потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія).
Участь у Визвольних змаганнях[ред. • ред. Код]
6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918року став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Радиперебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов'язки командира корпусу.
З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.
У 1920–1921 — інспектор військових місій УНР у Празі.
Участь в уво та громадському житті Галичини[ред. • ред. Код]
У 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 1932–1938 — член правління видавничої спілки «Діло», у 1933–1938 — голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.
Голова оун[ред. • ред. Код]
Після загибелі Євгена Коновальця 23 травня 1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. 26 серпня 1939 року в Римі відбувся ІІ Великий збір Українських націоналістів, що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах націократії — «влади нації в державі, що спирається на зорганізовані й солідарні співпраці всіх соціально-корисних верств, об'єднаних — відповідно до їх суспільних функцій — в представницьких органах державного кермування», головою ОУН надалі обрано А.Мельника. На початку1940 після розколу ОУН залишився очолювати матірну ОУН. У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26 лютого 1944 був ув'язнений в концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. У 1947 наТретьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН.
Діяльність з об'єднання української еміграції[ред. • ред. код]
Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців.
Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа. 31 жовтня 1965 на кладовищі Боневуа відкрито і освячено пам'ятник на могилі А.Мельника.