70.Історичні та соціально-економічні умови утворення сша.

США належать до країн Західної цивілізації, що мають відміт­ні риси порівняно з країнами Західної Європи щодо становлення держави. У XVII ст. на території Північної Америки (Атлантич­ного узбережжя) виникла англійська переселенська колонія. По­дальша колонізація Америки відбувалася не стихійно, а спрямо­вувалась королівським урядом, який намагався перетворити ці землі у важливе джерело доходів казни. Заселення Атлантичного узбережжя проходило досить інтенсивно: якщо в 1610 р. тут на­раховувалось усього 210 англійських колоністів, то у 1790 р. їх було вже 3,5 млн.

Специфіка цих процесів була в тому, що її заселяли вихідці з країн, де вже розвивалися ринкові відносини. Туди прибували англійці, ірландці, шотландці, німці, голландці, які на своїй бать­ківщині належали до середнього класу, тобто були освіченими й мали різноманітні трудові навички. Вони були сповнені діло­вим духом, бажанням створити своє господарство та отримати прибутки. Як правило, ці люди були протестантами, відрізнялись віротерпимістю, що дозволяло створювати етнічно змішані родини. В економічному розвитку колоній рано намітилась спеціалізація.

XVIII ст. колонії досягли значного економічного розвитку, що не подобалось Англії. В інтересах своєї буржуазії вона нама­галася стримати цей процес і зберегти землі як ринок збуту та джерело сировини. Це зустрічало завзятий опір з боку всіх верств населення колоній.

Так, найманих працівників, особливо кваліфікованих, не вла­штовувала політика метрополії, адже англійський парламент 1718 р. обмежив, а 1765 р. заборонив їх переселення до колоній. Діяльність торгової буржуазії також була обмежена політикою метрополії.

Масове незадоволення колоніального населення зумовив За­кон 1765 р. «Про гербовий збір». Згідно з ним, за кожну торгову угоду, довідку, навіть кожний номер газет необхідно було плати­ти податок.

Письменником і політичним діячем Бенджаміном Франкліном було запропоновано 1754 р. скликати конгрес, який сприяв би політичному та економічному об'єднанню колоній. Зусиллями метрополії конгрес був провалений, але це не вирішува­ло проблеми. Протиріччя ускладнювалися.

1764 р. Англія ввела нові високі мита на скло, фарби та чай. 1773 р. мешканці Бостона відмови­лись купувати його, а потім захопили англійський корабель із чаєм і викинули весь його вантаж за борт. Інцидент під назвою «Бостонське чаювання» став приводом до політичного розриву між колоніями та Англією.

4 липня 1776 р. на Континентальному конгресі представників від північноамериканських колоній була прийнята «Декларація незалежності», яка проголошувала сувере­нітет останніх і створення самостійної держави - Сполучених Штатів Америки. У Декларації незалежності, укладеній Т. Джефферсоном, стверджувалось, що всі люди рівні, мають однакові права на життя, свободу, щастя. Влада належить уряду, який обирається народом. Об'єднання колоній в одну державу закрі­пило створення єдиного внутрішнього ринку, що сприяло швид­кому розвитку американської економіки.

Особливості становлення ринкового господарства в США. Роль ліберальної економічної теорії Г.Ч. Кері в розвитку капіталістичних відносин у країні.

За роки війни в колоніях відбулися демократичні перетворен­ня. Так, в англійських лендлордів були відібрані землі та розпро­дані невеликими ділянками. Дозволено заселення західних зе­мель за Аппалачами. Скасовано дворянські звання. Від політики протекціонізму країна перейшла до фритредерства. Скасовува­лась англійська монополія на торгівлю в Північній Америці.

У ході війни уряд стимулював розвиток військової промислово­сті, надаючи грошові премії та субсидії. У 1778 р. розпочав роботу державний гарматний завод у Спрингфільді; 1781 р. з метою стабі­лізації грошової системи був створений Банк Північної Америки.

Завершальний етап першої буржуазно-демократичної револю­ції в США був закріплений підписанням 1783 р. Версальського договору про мир і визнання Англією незалежності США, рати­фікацією Конституції (1787), прийняттям Білля про права (1791). Згідно з Конституцією в країні було встановлено федерацію шта­тів з республіканською формою правління. Влада розподілялась на виконавчу (президент і кабінет міністрів), законодавчу (Кон­грес) та судову. Першим президентом США став Джордж Ва­шингтон.

Засновником такої вкрай необхідної ліберальної економічної теорії в США є Генрі Чарльз Кері (1793—1879). Він написав цілу низку робіт. Серед них: «Нариси про норму заробітної плати» (1835), «Принципи політичної економії» (1837—1840) у 3-х то­мах, «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції» (1850), «Принципи соціальної науки» (1865) та ін.

Економічна теорія Г. Ч. Кері побудована на поєднанні критично розглянутих економічних теорій попередників, особливо класиків, та власних економічних поглядів. Так, він не сприймав Д. Рікардо та Т. Р. Мальтуса, системи яких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу. Не погоджувався Г. Ч. Кері і з деякими думками А. Сміта, зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запропонувавши натомість доктрину протекціонізму.

Центральне місце в теоретичних побудовах Г. Ч. Кері, як і у Ф. Бас-тіа (Франція), займає теорія «гармонії інтересів». На його думку, він сформулював універсальний закон, згідно з яким у капіталістич­ному суспільстві існує «найповніша гармонія всіх істинних і справж­ніх інтересів», а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідною умовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Він, як вважав Г. Ч. Кері, враховує внесок кожного в суспільне виробни­цтво. З розвитком буржуазного суспільства завдяки зростанню про­дуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у на­ціональному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а частка ка­піталістів, абсолютно збільшуючись, відносно зменшується. «З усіх законів, установлених наукою, — писав Г. Ч. Кері, — це найбільш прекрасний закон, тому що дія цього закону полягає у гармонії іс­тинних інтересів різних класів людського суспільства».

.Парцелярна система у Франції. її суть і роль у розвитку ринкової економіки країни.

З приходом до влади якобінців було прийнято знамените аг­рарне законодавство 1793 року. Воно проголошувало конфіска­цію дворянського землеволодіння, знищення всіх дворянських привілеїв і повинностей, передачу общинних земель у власність селян без будь-якого викупу. Однак, далеко не одразу прийшли очікуванні економічні результати - - зростання заповзятливості нових сільських господарів, підвищення продуктивності праці, перетворення землеробства на ємний ринок для промисловості. Навпаки, устрій аграрних відносин, що склалися після революції, гальмував розвиток промисловості та відбивався на результатах її розвитку. Головною його особливістю був дуже малий розмір се­лянського землекористування. Селяни отримали у власність не­великі наділи, а передаючи землю синам у спадщину, мусили її ділити. Кожний наступний поділ землі призводив до її дроблення на невеликі частини, так що середній розмір господарства в краї­ні становив близько 0,5 га. Таке господарство отримало назву пар­цела, що означає — частина, або дрібне, нестійке та малопри­буткове господарство. Парцеляризація села, по-перше, загостри­ла демографічну проблему в країні. Щоб уникнути поділу землі, французький селянин намагався не мати багато дітей. По-друге, вона стримувала процес руху робочої сили із села в місто. Дріб­ним селянським сільським господарствам відповідали дрібні майстерні в промисловості. І по-третє, що було найбільш небез­печне для розвитку ринкового господарства Франції на той час, - парцеляризація села породила широке впровадження в селянське господарство лихварського кредиту. Лихварі, а це були місцеві багатії— крамарі, купці, окремі заможні селяни, давали позику під заставу землі і, користуючись безвихідним становищем селян, нав'язували їм дуже високі відсотки. Оплата в призначений термін позики й відсотків була, як правило, непосильною для борж­ника. Тому ці обов'язки переходили від старших членів сім'ї до молодших, і цілі покоління селян не могли звільнитися від лих­варського гноблення.