Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпаргалка история!!!!!!.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
458.75 Кб
Скачать

010101. Промисловий переворот, його суть і значення для розвитку ринкового господарства.

Промисловий переворот, що почався в останній третині XVIII ст. і завершився в 60—80-х роках XIX ст., охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації. Як наслідок процесів, пов'язаних з промисловим переворотом розвитком продуктивних сил нового типу, а відтак і розвитку нового типу виробничих відносин, в капіталістичному суспільстві, і в Англії зокрема, відбуваються зміни, пов'язані, по-перше, з централізацією капіталу, а відтак і з централізацією виробництва. Капітали, нагромаджені в первісний період їх формування потребували конструктивного виходу: капітали нагромаджувалися не заради нагромадження чи збереження, а з метою розширення їх кількості і масштабу, заради одержання нових капіталів.

Процес нагромадження капіталів в 2-й половині 19 століття проявляється у вигляді централізації. Централізація капіталу означає зростання або збільшення його розміру шляхом об'єднання кількох самостійних капіталів або шляхом поглинання одним великим капіталом інших, менших за обсягом капіталів. Централізація капіталу супроводжувалася і централізацією виробництва. Об'єднання кількох капіталів або поглинання одним капіталом інших супроводжувалося розширенням інвестиційних можливостей, а це в свою чергу означало збільшення масштабів виробництва за рахунок або об'єднання кількох фірм чи виробництв, або за рахунок поглинання великими виробниками дрібніших. Цей процес власне характеризував розвиток індустріальної цивілізації в 2-й половині 19 – на початку 20 століття.

Паралельно централізації капіталу і виробництва відбувається і його концентрація. Концентрація капіталу являє собою збільшення обсягів індивідуальних капіталів переважно шляхом реінвестування прибутку або частини прибутку. Реінвестування прибутку і додаткової вартості визначається також як процес капіталізації грошових нагромаджень (перетворення прибутку в капітал). Утвердження індустріальної цивілізації супроводжується також виникненням і поширенням акціонерної форми капіталу. Акціонерна форма централізації капіталу визначається як залучення зовнішніх джерел інвестування у виробництво шляхом випуску (емісії) акцій і поширення їх на ринку цінних паперів.

На основі акціонерного капіталу виникають величезні господарські акціонерні комплекси, причому ці комплекси спираються на нову структуру власності. Сутність її полягає в тому, що співвласниками фірми чи підприємства – емітента акцій стають власники акцій, які за умови успішного розвитку акціонерного об'єднання одержують частину прибутків, а за умови краху підприємства чи фірми втрачають суму, витрачену на акції.

За таких умов акціонерні товариства вважаються більш вигідною формою вкладання надлишкових чи вільних коштів підприємств та фізичних осіб. Поступово акціонерні компанії проникають в такі сфери, як виробництво, збут виробленого, кредитні відносини, страхова справа, транспорт та інші. Проникаючи в згадані сфери, акціонерні об'єднання виростають до рівня монопольних утворень, які починають панувати в тій чи іншій сфері національної економіки. Тому вважається, що акціонерній формі централізації капіталу належить особлива роль в монополізації економіки.

Цікаво зазначити, що значною мірою акціонерний капітал використовувався на створення інфраструктури, адекватної зростанню капіталістичного виробництва: поява перших автомобілей тут же стимулювала будування автомобільних доріг, розвиток залізничного транспорту призвело до будівництва залізниць тощо.

Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.У Великобританії провідна роль залишалася за Англійським банком (1694 p.), що був не лише урядовим банком, а й приватним. Після впровадження золотого стандарту (1797 p.) його білети стали замінником золотої монети.

Кількість приватних банків зросла з 290 в 1797 p. до 650 в 1810 p. 3 1826 p. закон дозволяв утворювати акціонерні банки, у 1836 p. їх стало 70. Однак лише в 1854 p. вони були допущені в Розрахункову палату (1773 p.) і повністю брали участь в обігу грошей і кредиту. Зросло значення Фондової біржі. Це дало змогу залучити 100 млн ф. ст. у промислове виробництво. У 60-х роках XIX ст. у національну економіку англійські банки вкладали приблизно 50% інвестицій.

65. 3агальна характеристика економічних теорій епохи вільної конкуренції та їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації (класична економічна теорія, історична школа, марксизм).

Класична. Розвиток капіталістичних відносин (17 – поч. 18ст.) спричинив занепад меркантилізму (насамперед у Англії). Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На 1-й план виходить промисловий капітал. Вчення меркантилістів вже не було в змозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала обгрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки таких категорій як зар/пл, прибуток, рента.

Представники класичної школи (У. Петті, П’єр де Буагільбер, А. Сміт, Д. Рікардо) зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин, використовуючи метод наукової абстракції. Доводили, що в економічному житті панують об’єктивні зміни. Вони не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична школа проголосила принцип економічної свободи, максимального обмеження впливу держави на економіне життя.

Марксистська. Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політичної економії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучас­никами і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже форму­вання марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав 1-их глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням сус-них суперечнос-тей, про­явом яких були заворушення, повстання, соц-ні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичого виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Поча­лось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу. 1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близь­ко 1/4 ст. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у сус-ві народжу­ється нова могутня сила.

Маркс та Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політичної економії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

Істрична. Послідовники Ліста в Німеччині проблему класичної науки вба­чали в тім, що абстрактні узагальнення не розкривали всієї глибини економіних явищ і не могли бути використані на практиці. Вони охоче сприймають і абсолютизують тезу Ліста, що вивчення конк­ретної економіки має будуватися на історичному порівнюванні й вивченні закономірностей еволюції конкретної нації. Відкинувши абстрактну теорію як шкідливу, вони проголошують зображення дійсності в історико-національному аспекті єдиною метою політичної економії. Цей напрямок розвитку науки отримує назву історичної школи. Саме ця школа привер­нула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширен­ню предмета дослідження ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні тео­рії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної школи.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]