Тема 6. Групова динаміка і розвиток груп в організації Методичні рекомендації до самостійного опанування теми

При опрацюванні теми «Групова динаміка і розвиток груп в організації» рекомендується зосередити увагу на аналізі причин формування груп, їх типології та призначенні в організації і відповідно детермінантах ефективності функціонування.

Група — це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб. Характерними рисами групи є те, що її члени: 1) взаємодіють між собою; 2) працюють над досягненням спільної мети; 3) знають один одного; 4) усвідомлюють, що вони — група.

Аналізуючи групи, насамперед варто зрозуміти природу соціальної взаємодії, яка змушує людей об’єднуватися в групи. При глибокому вивченні цього питання необхідно мати на увазі психологічні чинники, на основі яких встановлюються зв’язки між людьми.

Так, інструментальні групи утворюються для виконання визначеного завдання, яке важко або неможливо виконати одній людині, експресивні ж мають на меті задовольнити прагнення членів групи до соціального схвалення, поваги та довіри і створюються стихійно при порівняно невеликому впливі ззовні. Однак чітко вираженої різниці між ними немає: інструментальні часто виконують експресивні функції і навпаки.

Слід також пам’ятати, що люди об’єднуються в групи не тільки для спільної діяльності і задоволення соціальних потреб, а й для послаблення неприємних почуттів, хоча і не всі негативні емоції сприяють утворенню груп.

Організація в цілому зможе ефективно виконувати свої глобальні завдання тільки за умови, що завдання кожного із структурних підрозділів визначені таким чином, щоб забезпечити діяльність один одного. Крім того, група впливає на поведінку окремої особистості. Таким чином, чим краще розуміє керівник, що являє собою група і чинники її ефективності, і чим краще він володіє мистецтвом ефективного управління групою, тим імовірніше, що він зможе підвищити продуктивність праці цього підрозділу і організації загалом.

Керівництво, проводячи розподіл праці по горизонталі (підрозділи) і по вертикалі (рівні управління), створює формальні групи — комітети, керівні та робочі групи, найголовнішою організаційною функцією яких є виконання конкретних завдань і досягнення чітко визначених цілей. Але як тільки виникає формальна організація, вона стає соціальним середовищем, де люди взаємодіють не тільки за розпорядженням керівництва і для виконання організаційних завдань. Із соціальних взаємовідносин виникає багато товариських груп, які всі разом становлять неформальну організацію — спонтанно утворену групу людей, які вступають у регулярні взаємовідносини для досягнення певної мети.

Головна різниця між формальною та неформальною організаціями полягає в тому, що перша створюється відповідно до заздалегідь продуманого плану, а друга — скоріше є спонтанною реакцією на незадоволені соціальні потреби. Крім того, якщо зазвичай люди знають чому вони вступають до формальних організацій (щоб здійснити цілі організації, отримати винагороду або престиж належності до цієї організації), то причин вступу до неформальних груп вони часто не усвідомлюють (почуття належності, взаємодопомоги, взаємозахисту, тісне спілкування і зацікавленість).

Ефективність групової діяльності можна розглядати через призму формальних та змістовних характеристик групи. Формальні описують структуру, засоби організації спільної діяльності і спілкування людей, що безпосередньо відбивають взаємовідносини в цій групі, її психологію (розмір групи, її композиція, канали комунікацій, особливості групового завдання, пов’язані з розподілом обов’язків між членами групи); змістовні — описують міжособистісні відносини, норми, ціннісні орієнтації, ролі, статуси, внутрішні настанови, лідерство.

Питання про те, яким характеристикам віддати перевагу при підвищенні ефективності діяльності групи — формальним або змістовним, — досить складне. Психологічні стани людей безпосередньо впливають на роботу групи, проте змінювати їх дуже важко, і до того ж вони залежать від формальних характеристик групи, наприклад від її композиції. Формальними аспектами групової роботи управляти легше, але вони лише опосередковано впливають на групову діяльність — через психологію людей, що входять до складу групи. Отже, серед іншого важливо знайти відповідь і на питання про взаємозалежність формальних і змістовних характеристик групи.

З’ясовуючи, наскільки діяльність групи відповідає поставленим до неї вимогам, у кожному конкретному випадку необхідно чітко розрізняти два різні рівні такої відповідності: правовий (нормативний) — відповідність групи, результатів її роботи обов’язковим вимогам, що ставляться перед нею; і моральний (наднормативний) — відповідність соціальним очікуванням, вираженим у формі моральних суджень і суспільних ідеалів.

Успіх роботи групи залежить і від форми організації її діяльності: колективно-кооперативної, організованої на засадах тісної взаємодії і взаємозалежності учасників групи в роботі; індивідуальної, що базується на самостійній роботі кожного; скоординованої, при якій кожний працює самостійно, але співвідносить процес і результати своєї роботи з діяльністю інших учасників групи.

Вибір тієї або іншої форми організації спільної праці визначається в основному двома чинниками: завданням, що стоїть перед групою, і рівнем її соціально-психологічної зрілості. Здебільшого, за винятком деяких видів складних індивідуальних творчих робіт, перевага віддається колективно-кооперативній формі організації спільної діяльності. Вона має потенційно максимальний нададитивний ефект, що найкраще мобілізує інтелектуальні, емоційні та фізичні ресурси членів групи, поліпшує можливості сприйняття, переробки ними інформації і прийняття оптимальних рішень. Ця ж форма організації роботи краще інших запобігає можливості появи помилкових рішень. При складній творчій роботі перевага віддається індивідуальній і скоординованій формам організації спільної діяльності, які епізо­дично сполучаються з колективно-кооперативною формою організації праці (наприклад, при використанні в груповій роботі техніки «мозкового штурму»).

У підвищенні успішності групової діяльності значну роль відіграють групові дискусії, в яких повинні брати участь усі члени групи. Метод групової дискусії особливо корисний під час обговорення питань, з яких немає і не може бути єдино правильної точки зору. Мета колективного обговорення таких питань полягає не в тому, щоб неодмінно їх вирішити, а в тому, щоб усвідомити суть питання і його можливі шляхи вирішення, оцінити і зважити їх. У дискусіях члени групи вчаться ефективній особистій і діловій взаємодії, починають краще розуміти один одного, точніше формулювати свої думки.

Робота в дискусійній групі має будуватися на засадах взаємної довіри, відкритості, проводитися в атмосфері доброзичливості, при якій навіть найекстравагантніші думки не відкидаються, не викликають негативної реакції. Психологічно пра­вильна організація групової дискусії містить кілька послідовних етапів роботи: 1) формулювання й уточнення суті обговорюваного питання; 2) висловлення альтернативних ідей про шляхи і засоби вирішення поставленого питання; 3) обговорення переваг і недоліків кожної з пропозицій, які надійшли на попередньому етапі дискусії; 4) зважування всіх «за» і «проти» запропонованих варіантів рішення; 5) на основі найкращої з обраних пропозицій розробляються програма і план подальших дій.

Для того, щоб дискусія проходила успішно, варто звернути особливу увагу на добір і підготування головуючого, роль якого потребує спеціальних умінь і навичок. Важливим заключним моментом організації і проведення групового обговорення проблем, підвищення ефективності групової дискусії є оцінювання її результатів самими учасниками.

Самостійне вивчення цієї теми портребує активного ви- користання власного практичного досвіду. Зокрема, рекомендується проаналізувати природу формування груп, до яких ви особисто маєте безпосереднє відношення, до теоретичного матеріалу з цієї тематики підбирати власні практичні приклади. Для глибшого засвоєння цієї теми пропонується ознайомитися з літературою з інших дисциплін (психології та соціології), яка висвітлює питання природи формування груп в орга­нізаціях.