Эволюция нового коллективного империализма

Формирование нового коллективного империализма берет начало в трансформации условий конкуренции. Всего несколько десятилетий назад крупные фирмы вели конкурентную борьбу, главным образом, на национальных рынках, американский ли это рынок (самый большой национальный рынок в мире), или рынки европейских государств (несмотря на их скромный размер, делавший их неполноценными по отношению к США). Победители в национальной конкуренции могли выходить на мировой рынок. Сегодня размер рынка, необходимого для победы в первом этапе конкурентной борьбы составляет около 500-600 миллионов потенциальных потребителей. Борьба должна вестись непосредственно за глобальный рынок. И те, кто доминирует на этом рынке, затем утверждают свою власть на соответствующих национальных территориях. Таким образом, интернационализация становится основным полем деятельности больших компаний. Таким образом, в паре национальное/глобальное изменяется причинно-следственная связь: раньше национальная сила обеспечивала глобальное присутствие, теперь – наоборот. Поэтому, транснациональные компании, какой бы ни была их национальная принадлежность, имеют общие интересы в управлении мировым рынком. Эти интересы накладываются на различные торговые конфликты, которые определяют все формы соревнования, характерные для капитализма, безотносительно к их природе.

Солидарность господствующих групп транснационального капитала членов триады реальна, и выражается в их сплочении вокруг глобального неолиберализма. США с этой точки зрения можно рассматривать как защитника (военного, если необходимо) этих общих интересов. Тем не менее, Вашингтон совсем не стремится к равному распределению прибылей от своего господства. США стремятся, наоборот, превратить своих союзников в вассалов, и поэтому согласны только на небольшие уступки своим младшим союзникам по триаде. Приведет ли этот конфликт интересов внутри господствующего капитала к краху атлантического альянса? Не невозможно, но маловероятно.

64 Українська економічна думка про необхідність

та труднощі реформування національного господарства

У пореформений період в Росії панівним напрямом продовжує за-

лишатись класична політична економія. Економічна теорія класиків

обґрунтовувала необхідність природного розвитку економіки в умовах

вільної конкуренції та невтручання держави в економіку. Українські

економісти не просто сприйняли ці ідеї, а розроблювали власні теоре-

тичні положення, виходячи з конкретних завдань економічного розви-

тку країни, та здійснили свій внесок у світову науку.

Помітну роль у розвитку економічної науки в Україні у 50-90-х рр.

ХІХ ст. відіграв видатний учений та державний діяч, київський про-

фесор Микола Бунге (1823-1895). Свою теоретичну концепцію він ви-

клав у працях “Основи політичної економії” (1870) та “Нариси полі-

тико-економічної літератури” (1895). Теоретичні погляди та розробка

проблем економічної політики М. Бунге не відзначались стрункістю й

послідовністю. Він не був прихильником теоретичної концепції яко-

їсь однієї економічної течії, його погляди характеризувались еклек-

тичністю, деякі явища він пояснював, поєднуючи прямо протилежні

висновки різних економічних шкіл.

Спочатку (у 50-70-х роках ХІХ ст.) М. Бунге міцно стояв на позиці-

ях економічного лібералізму, поділяючи погляди А. Сміта, Т. Мальтуса і

особливо Дж.С. Мілла. Під їхнім впливом він розглядав процес розви-

тку капіталізму як природний і об’єктивно зумовлений змінами в сус-

пільному виробництві, виступав за вільний розвиток приватної ініці-

ативи, необмежену конкуренцію, невтручання держави в економічні

процеси.

Услід за А. Смітом М. Бунге підкреслював, що приватні економічні

інтереси збігаються із суспільними через поділ праці – незалежно від

дійсних намірів людей. Гармонія соціальних відносин, міркував учений,

можлива лише за умови, коли суспільний устрій ґрунтується на при-

родних суспільних законах – законах конкуренції, які створюють умо-

ви для доцільного та ефективного економічного розвитку. Будь-які

інші форми організації господарської діяльності М. Бунге вважав

неприродними, такими, що не відповідають людській суті.

З класичних ліберальних позицій М. Бунге трактував і теоретичні

основи економічної політики. Він рішуче відкидав державний економі-

чний протекціонізм як метод впливу на економічне життя, вважав, що

він позбавляє виробників стимулів суперництва та постійного саморо-

звитку, стримує здешевлення продукції та розвиток технічного про-

гресу. Природний порядок речей, на його думку, встановлює тільки

режим вільної, нічим не обмеженої торгівлі, тобто фритредерство (ві-

льна торгівля). Вільне підприємництво і вільна торгівля найповніше

відповідають економічним інтересам як окремої особи, так і всього

суспільства, сприяють концентрації і централізації промисловості та

кредитних ресурсів. У результаті велике капіталістичне виробництво

позбавляє людство від примітивного патріархального устрою і поро-

джує нові прогресивні форми організації виробництва – акціонерні

компанії.

Політичну економію М. Бунге розглядав як науку, що “дослі-

джує суспільні сторони господарських явищ і законів, яким ці явища

підпорядковані”. Серед них чільне місце відводилося вартості або

цінності. Водночас М. Бунге був непослідовним у тлумаченні цієї ка-

тегорії. Спочатку він розглядав вартість, спираючись на висновки

Т. Мальтуса, тобто як властивість засобів, які людина не може прид-

бати безоплатно. Величина цінності тут визначається співвідношен-

ням попиту та пропозиції, які залежать від корисності, праці та ма-

теріальних витрат. Згодом він почав трактувати цінність благ з позицій

теорії “трьох факторів” Ж.-Б. Сея. У кінцевому підсумку в цьому пи-

танні М. Бунге став на позиції австрійської школи, визначаючи цін-

ність благ суб’єктивною оцінкою їх корисності.

Останнє трактування Бунге набуло розвитку в дослідженнях його

послідовників, тому він вважається основоположником так званої київ-

ської економічної школи – суб’єктивно-психологічного напряму україн-

ської політичної економії.

У концепції розподілу М. Бунге поєднуються теорія “трьох фак-

торів” Ж.-Б. Сея та теорії “економічних гармоній” Ф. Бастіа і Г.Ч. Кер-

рі. Якщо вартість створюється працею, капіталом і землею, на думку

українського економіста, то вона розподіляється між найманими робіт-

никами, підприємцями і землевласниками у формах заробітної плати,

прибутку і ренти. Водночас він заперечив висновок Д. Рікардо, ніби

прибуток є відрахуванням від заробітної плати, наголошуючи на тому,

що таке твердження визначає антагонізми між провідними класами су-

спільства і стає аргументом на користь прибічників соціалізму. Частка

доходів, на думку М. Бунге, визначається лише участю факторів, влас-

никами яких є робітники, підприємці та землевласники, у виробництві, у

їх суперництві. При цьому він дещо відходить від принципів класичного

економічного лібералізму і стверджує, що тільки держава спроможна

посприяти справедливому розподілу доходів і забезпечити “гармонію

економічних інтересів у країні”.