Питання для самоконтролю

1. Суть та види фінансового ризику.

2. Внутрішні методи уникнення та мінімізації фінансових ризиків.

1. Види фінансових послуг, що забезпечують перейняття ризиків.

2. Суть та види банківських гарантій.

3. Механізм реалізації прямої та непрямої банківської гарантії

4. Особливості діяльності фінансових установ щодо надання порук.

5. Види ризиків, що супроводжують життя громадян

6. Суть та види страхових послуг

7. Відмінності між обов'язковим та добровільним страхуванням.

3. Види страхових послуг за галузями страхування.

4. Види страхування. що обмежують фінансові ризики суб'єктів господарювання,

5. Суть страхування життя та його види.

6. Соціальна важливість недержавного пенсійного забезпечення.

7. Види фінансових установ, що надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення.

8. Механізм страхування довічної пенсії

9. Види учасників та вкладників недержавній пенсійних фондів.

10. Функціональні обов'язки адміністраторів недержавних пенсійних фондів.

11. Механізм укладення пенсійного контракту.

12. Особливості формування активів недержавних пенсійних фондів.

13. Функціональні обов'язки зберігача пенсійного фонду.

Теми рефератів, доповідей та завдань для індивідуальної роботи

1. Фінансовий ризик: його суть, види та прояви.

2. Зовнішні та внутрішні механізми мінімізації фінансових ризиків

3. Методи хеджування фінансових ризиків та можливості їх засто­сування в Україні.

4. Страхування фінансових ризиків.

5. Сучасна практика та проблеми надання гарантійних послуг банківськими установами.

1. Аналіз діяльності фінансових установ з надання порук.

2. Сучасна практика надання послуг із страхування життя

3. Діяльність банків щодо надання послуг з недержавного пенсійного забезпечення.

4. Аналіз діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні.

1. Проблеми недержавного пенсійного забезпечення в Україні

2. Практика надання послуг із страхування життя та пенсій в країнах з розвину тою ринковою економікою

3. Порівняльний аналіз діяльності з недержавного пенсійного забезпечення в страхових організаціях і недержавних пенсійних фондах.

Тестові завдання

1. Надання фінансових послуг з недержавного пенсійного забезпечення в Україні можуть здійснювати:

1. недержавні пенсійні фонди;

2. страхові компанії;

1. банки;

3. всі відповіді є вірними.

2. Облік пенсійних внесків та здійснення пенсійних виплат в недер­жавному пенсійному фонді забезпечує:

1. адміністратор;

2. компанія з управління активами;

3. банк, що забезпечує зберігання активів фонду;

4. немає правильної відповіді.

3. Ануїтет, що передбачає забезпечення гарантій клієнту одержати суму сплачених внесків, називається:

1. тимчасовим ануїтетом;

2. ануїтетом з відстрочкою виплат;

3. ануїтетом захисту капіталу;

4. індексованим ануїтетом

4. Засновниками корпоративних недержавних пенсійних фондів є:

1. працівники підприємства;

2. роботодавці;

3. професійні спілки;

4. всі відповіді є вірними.

5. Гарантійним видом страхування вважається:

1. авіаційне страхування;

2. страхування відповідальності власників транспортних засобів;

3. делькредерне страхування;

4. медичне страхування.

6. У випадку делькредерної форми організації страхових відносин кредитори виступають в ролі:

1. страхувальників;

2. застрахованих;

3. страховиків;

4. страхувальників і застрахованих одночасно.

7. Учасниками страхових відносин при гарантійному страхуванні є:

1. кредитор і позичальник;

2. кредитор і гарант;

3. позичальник і гарант;

4. кредитор, позичальник і гарант.

8. Різновидом кредитного страхування є:

1. страхування капіталу;

2. страхування життя;

3. заставне страхування;

4. медичне страхування.

9. Страхування депозитів є видом:

1. особистого страхування;

2. майнового страхування;

3. страхування відповідальності;

4. страхування підприємницьких ризиків.

10. Який з нижченаведених органів забезпечує ліцензування зберігачів, що надають послуги зі зберігання активів недержавних пенсійних фондів?

1) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

2) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

3) Міністерство фінансів;

4) Національний банк України.

11. Максимальна сума коштів, що може бути нагромаджена на пенсійному депозитному рахунку:

1. становить 5 тис. грн.;

2. становить 10 тис. грн.;

3. дорівнює сумі, що відшкодовується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у випадку недоступності коштів вкладників;

4) не обмежується.

12. Гранична фінансова операція являє собою таку, за якою:

1. ймовірність виконання зобов'язань клієнтом фінансової установи практично відсутня;

2. ризик є незначним і становить не більше 5 відсотків суми заборгованості;

3. виконання зобов'язань клієнта в повній сумі є під загрозою;

4. ймовірність повного погашення заборгованості клієнтом є низькою і становить не більше 50 % суми заборгованості.

13. Недержавні пенсійні фонди мають право здійснювати вкладення нагромаджених пенсійних коштів в:

1. деривативи;

2. банківські метати;

3. депозитні сертифікати НБУ;

4. акції та облігації українських емітентів у визначених законодавством обсягах.

14. Довічна пенсія виплачується:

1. недержавним пенсійним фондом;

2. страховою організацією на підставі укладення відповідного договору;

3. банком, що здійснює діяльність з недержавного пенсійного забезпечення;

4. всі відповіді є вірними.

15. Безумовна гарантія являє собою:

1. гарантію, яка може бути відкликана банком - гарантом, і умови якої можуть бути змінені у будь-який час;

2. гарантію, яку надає банк-контр-гарант на користь банку – гаранта;

3. гарантію, яка не може бути анульована, і умови якої не можуть бути змінені;

4. гарантію, за якою банк - гарант сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою.

16. Банк-гарант має право відмовитись від виконання зобов'шнь за гарантією у випадку:

1. подання бенефіціаром вимоги, що не відповідає умовам гарантії;

2. подання неповного комплекту документів, зазначеного у договорі про надання гарантії;

3. подання документів бенефіціаром після закінчення строку дії гарантії;

4) відсутня вірна відповідь.

Бібліографічний список до теми

[1-23,63,65,78,80,81,87,88,91]

Модуль I. Теоретико-методологічні засади організації та функціонування ринку фінансових послуг

Змістовий модуль 3. Державне регулювання ринку фінансових послуг.

Тема 10. Державне регулювання ринку фінансових послуг. Українській та світовий досвід

Мета:

закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом; розвиток самостійності мислення.

План вивчення теми

1. Особливості державного регулювання на ринку фінансових послуг в Україні.

2. Саморегулювання на ринку фінансових послуг. Світовий досвід.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Особливості державного регулювання на ринку фінансових послуг в Україні

При вивченні питань теми студентам потрібно насамперед з’ясувати які органи регулюють діяльність суб’єктів на ринку фінансових послуг, з якою метою і в яких формах здійснюється це регулювання. Після цього потрібно зосередити увагу на основних завдання державного регулювання та на регулюванні діяльності окремих видів фінансових інститутів.

Система органів, у компетенції яких передбачено регулювання, контроль або інші функції управління ринками фінансових послуг, складається із кількох груп.

До першої групи належать: Верховна Рада, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів з питань фінансових ринків і фінансових показників забезпечують загальні засади державного регулювання усієї фінансової сфери. До цієї групи можна віднести і Міністерство юстиції, яке виконує загальну нормо творчу функцію у державі.

Друга група об'єднує державні органи, які контролюють або виконують функції управління на фінансових ринках. Це - НБУ, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація та деякі інші.

До третьої групи належать державні органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства і правозастосування в державі - Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.

Головним принципом регулювання ринку фінансових послуг є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів, а також забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб’єктів ринку фінансових послуг шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон у їх взаємовідносинах, а також непрямого втручання в їх діяльність.

Державне регулювання х ринків фінансови послуг сприяє збільшенню довіри населення до фінансових інституцій. У міру лібералізації економіки воно буде посилюватись і деталізуватись з одночасним збереженням і підтриманням ринкових сил та ініціативи учасників цих ринків.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється в таких формах:

1. пряме або адміністративне управління;

2. непряме або економічне управління.

Далі необхідно зосередити увагу на важелях прямого і непрямого управління втручання держави у фінансовий ринок та на регулюванні діяльності окремих видів фінансових інститутів.

Державне регулювання грошового ринку.

Національний банк України є органом банківського регулювання і нагляду за діяльністю кредитних організацій. Він здійснює постійний нагляд за дотриманням кредитними організаціями банківського законодавства, нормативних актів.

Головна мета банківського регулювання і нагляду - підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк України встановлює обов'язкові для кредитних організацій правила проведення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку, упорядкування бухгалтерської і статистичної звітності та ін.

Державне регулювання валютного ринку.

Зовнішньоекономічні зв'язки, міжнародні валютні і кредитні відносини невід'ємна частина світового господарства. Регулювання цих відношень здійснюється через ринковий механізм, а також за допомогою впливу держави. Вона регулює валютні відношення через регламентацію порядку проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків. Для цього держава використовує як прямі (видання законодавчих актів), так і непрямі методи регулювання (економічний вплив на суб'єктів валютного ринку). Регулювання валютних і кредитних операцій здійснюється також на міждержавному рівні для координації валютної політики окремих держав.

Об'єктом валютного регулювання є операції, здійснювані з валютними цінностями. Основними інститутами, що здійснюють валютне регулювання в Україні, є Національний банк України і Кабінет Міністрів України. Дані структури мають право законодавчої ініціативи і розробили цілий комплекс нормативних документів, що визначають спосіб і порядок валютного регулювання в країні

У світовій практиці розрізняють дві основні моделі регулювання ринку цінних паперів. Перша модель — регулювання фінансового ринку зосереджується переважно в державних органах і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою саморегульованим організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід застосовується в США, Франції.

Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається саморегульованим організаціям. Значне місце в контролі посідає не жорсткі нормативні прописи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає контрольні функції, можливості втручання в будь-який момент у процес саморегулювання. Яскравим прикладом такої моделі є Великобританія.

Як переконує світовий досвід, із більш як 30 країн із розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства, приблизно у 15% країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів.

Державне регулювання фондового ринку України має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно, діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів. При визначенні міри втручання держави в ділове життя учасників фондового ринку слід уникати екстремальних позицій і знаходити "золоту середину", оскільки, як переконує світовий досвід, надмірне втручання обмежує свободу підприємства, а надмірне невтручання створює середовище для зловживань.

Правове забезпечення страхової діяльності здійснюється шляхом прийняття законодавств і нормативних актів, що регулюють страхову діяльність, як у цілому, так і по окремих її напрямках і питанням.

Регулювання біржової діяльності – це упорядкування функціонування бірж і виконання біржових угод відповідно до правил і вимог законів. Розрізняють державне регулювання і саморегулювання, тобто регулювання з боку бірж і учасників біржового ринку.

Регулювання біржової роботи з боку держави ґрунтується на таких положеннях:

• гласність і відкритість біржових торгів і їхніх результатів;

• повна довіра між учасниками біржових операцій;

• гарантії дотримання прав всіх учасників біржової торгівлі;

• гарантії дотримання законів і статуту біржі;

• гарантії забезпечення рівних умов для суб'єктів біржової діяльності.

Здійснюють державний контроль за випуском і обігом цінних паперів Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи.

Саморегулювання передбачає:

участь у регулюванні роботи самих бірж;

контроль за їхньою роботою; дотриманням законів і правил ведення торгівлі фаховими асоціаціями, громадськістю, членами біржі.

Правила і норми ведення біржових операцій необхідні не стільки посередникам, скільки інвесторам, тому що вони практично не працюють на біржі, а довіряють свої засоби і права посередникам.

Держава зобов'язана створити однакові умови для всіх учасників біржових торгів, єдині правила ліцензування бірж і посередників, розробляти об'єктивну і стимулюючу систему оподатковування, контролювати дотримання статуту біржі і законів.