3.1. Тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

Тези — це стисло сформульовані основні положення статті, лекції, доповіді. Вони розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

- відбір автором цитат із першоджерела;

- формулювання основних положень статті чи розділу книги власними словами.

Для тез потрібно вибирати основні ідеї та положення, розмістивши їх у певній послідовності. Складаючи тези, треба обов'язково вказати:

- прізвище, ім'я, по батькові автора статті, книги;

- заголовок;

- місце написання і рік видання.

За змістом тези поділяють на три типи:

1. Тези визначення проблеми (короткий вступ про актуальність теми; огляд існуючих поглядів на проблему чи опис ситуації в предметній галузі; окремі власні думки на цю тему; передбачувані напрями дослідження; висновок).

2. Тези, що висвітлюють результати дослідження (короткий вступ як постановка проблеми; гіпотеза (у випадку експериментального дослідження); перелік застосованих методів; параметри вибірки; власне результати; інтерпретація і висновки).

3. Тези, що репрезентують нову методику роботи (вступ, що описує сферу застосування методики; опис існуючих методик; опис результатів застосування, методику оцінювання ефективності; висновки).

Мовностилістичне оформлення тез також має відповідати нормам наукового стилю. Це, зокрема, висока насиченість висловлювання предметно-логічним змістом, термінами і абстрактними словами, абсолютна недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор, інверсій тощо. Тези повинні мати характер модально стверджувального судження чи висновку, а не конкретно-фактологічної констатації. Твердження у тезах мають бути короткими і місткими, обґрунтованим.

Конспект (від лат. conspectus - огляд) - короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами тощо.

Конспект при потребі буває коротким або детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури.

При прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам'ять"). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо.

Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, доповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

Першим етапом при оволодінні прийомами конспектування навчального тексту, тобто при роботі з джерелом, є ознайомлення з технікою виписування найбільш важливих моментів тексту.

Маркування призначено для виділення окремих частин тексту, завданням виписування є «вилучення» важливих думок, ідей тощо. До нього звертаються у тих випадках, коли хочуть використати витяги з тексту для підготовки доповідей, статей і великих робіт.

Основний принцип виписування такий, як і маркування – лише найсуттєвіше й в найкоротшій формі!

Розрізняють три основних форми виписування:

- дослівна виписка (цитата) – у цьому випадку дотримуються таких правил цитування, як точна вказівка джерела та коректне відтворення витягу. Наявність авторитетних цитат з точною вказівкою джерела цитування є обов’язковим для наукових робіт;

- витяг «за змістом» – думка автора передається своїми словами. Бездоганна у науковому відношенні робота передбачає такого роду змістові відтворення. Робиться така виписка відповідно до тих же правил, що і дослівна цитата (тобто у квадратних дужках робиться вказівка на джерело із зазначенням сторінок, звідки взята наведена інформація);

- конспективна виписка – коротко записуються основні пункти, тези, думки та ідеї тексту. Подібний огляд змісту може бути важливим для запам’ятовування та допоміжним засобом для знаходження відповідних місць у тексті. Основні думки можна викладати своїми словами на спеціальній картці. За допомогою конспективної виписки можна також скласти уявлення про те, які теми висвітлюються в окремих місцях різних книжок. Додаткові вказівки номерів сторінок полегшують знаходження цих місць.

В академічних роботах необхідно належним чином оформлювати посилання на джерела цитування. Існує два способи оформлення посилань: виноски і примітки.

Виноски оформлюються внизу сторінки, на якій розташована цитата. Для цього у кінці цитати у квадратних дужках ставиться цифра, яка означає порядковий номер цитати на даній сторінці (або, при наскрізній нумерації, порядковий номер цитати у тексті). Знизу сторінки під рискою, яка відділяє виноску від тексту, цей номер повторюється і за ним йде назва книги, з якої взята цитата і через крапку–тире, номер сторінки, яка цитується. Наприклад:

Виноградов П.Г. Нариси з теорії права – М.: Тов-во А.А. Левенсон, 1915. – с.36.

Якщо на одній і тій самій сторінці цитується одна і та сама книга, то в другій виносці можна не повторювати повністю її назву, а обмежитись наступним : Там само – с. 37.

Якщо та ж книга цитується наступного разу не на тій сторінці, то вказується її автор, а замість назви пишеться «Вказ. тв.». Наприклад: Виноградов П.Г. Вказ. тв. – с.38.

Примітки оформлюються таким же чином, але розташовуються наприкінці розділу або усього тексту.