кожвен лекции

.'<> Напрані лекції по дерматовенерології

Епідемічна міхурниця новонароджених - в перші дні життя на фоні почервонілої шкіри заявляються дряблі міхурі із спочатку прозорим, а далі гнійним вмістом. Міхурі швидко вскриваються з утворенням ерозій. Інтактними залишаються долоні та підошви. Захворювання супроводжується підвищенням температури тіла. Внаслідок швидкого попадання збудника у внутрішні органи через пошкоджену шкіру та відсутність власного ефективного імунітету розвиваються пневмонії та інші внутрішні хвороби, які можуть привести до загибелі дитини. Зараження відбувається від матерів і медичних працівників, хворих на піодермію.

Лікуваня: ізоляція хворих, антибіотики системно, місцево - анілінові барвники.

Перипорит - уражаються потові залози мерокринового типу. Клініка подібна до остеофолікуліту, але пустула не пронизана волосиною.

ГІсевдофурункульоз - множинні міліарні абсцеси у дітей. Стрептодермії. Стрептококи - стрептос - грець. - ланцюжок,

кокос - зерно. Виділив при бешисі В. Лужинський (1874), при сепсисі - Пастер (1870); мають шаровидну форму (діаметр = Імкм) розташовуються ланцюжками. Стрептококи - зелені, не гемолітичні, гемолітичні (бетанайбільш часто викликають захворювання у людини, альфа, альфаі, гама). Стрептококи утворюють ендо- і екзотоксини, ферменти. Екзотоксин володіє цитотоксичною, імуносупресивною і піогенною дією, викликає загибель тварин, пригнічує функції ретикуло-ендотеліальноїистеми.

Стрептококове імпетиго (фліктена): частіше хворіють діти. І Іервинний елемент - фліктена - поверхнева плоска пустула, не повуязана із волосинами, має ненапружену покришку та містить гній. Лег ко вскривається із утворенням жовтувато-медових кірок, які відпадають через 3 - 4 дні.

Форми вульгарного імпетіго:

•Бульозна-у вигляді великих міхурів, наповнених г ноєм, розміщених на еритематозному фоні;

•Кільцевидна - центральна частина западає;

•Поверхневий панарицій - фліктена із гнійним вмістом іа по-

червонінням довкола в ділянці довколоніп ьового валика.

• Ангулярна - тріщина в кутиках рота, що тривалий час не заживає;

• Хейліт на червоній облямівці губ;

шипнко і» кринаюгі.ся із утворенням ерозій яскрав-рожевого кольоре иолотю поверхнею та відшаруванням епідермісу по краях.

Іікуваннн: переважно тільки місцеве - анілінові барвники, лосьони і .і мазі із антибіотиками. При поширеному процесі - антибіоіики всередину.

Простий лишай — характеризується поверхневим ураженням шкіри з утворенням білувато-еритематозних округлих плям з білими лусочками на поверхні. Частіше хворіють діти. Характерні місця локалізації - відкриті ділянки шкіри.

Лікування: переважно тільки місцеве - 2% саліциловий спирт, комплексні мазі з кортикостероїдами і антибіотиками (гіоксизонова, кремген).

Ектима вульгарна (звичайна) - глибокий піодерміт із хронічним перебігом. Переважно на кінцівках. Частіше у ослаблених людей із хронічною інтоксикацією, виснаженням, поганим кровопостачанням кінцівок, імунодефіцитним станом.

Клініка - на фоні почервоніння утворюються гнійнички, при підсиханні яких утворюються кірки. Після відходження кірок утворюються глибокі вирази з набряклими запальними м'якими краями і дном. Залишає після себе рубець.

Форми: звичайна, гангренозна, проникаюча (глибока). Лікування: загальне - антибіотики, загальнозміцнюючі, імуно-

терапія, усунення причини. Зовнішнє - анілінові барвники, мазі із антибіотиками, епітелізуючі середники.

Стрептостафілодермії.

Стрептостафілококове імпетиго (стрептодермія виразкова) проявляється фліктенами, розміщеними на еритематозному фоні. Вміст фліктен ссихається з утворенням солом'яно-жовтих кірок. Висипання, як правило, дисеміновані, захоплюють обширні ділянки шкіри. Стрептостафілококове імпетиго часто є ускладненням сверблячих дерматозів (екземи, корости, атопічного дерматиту та ін.)

Лікування: загальне - антибіотики, загальнозміцнюючі, імунотерапія, усунення причини. Зовнішнє - анілінові барвники, мазі із антибіотиками, епітелізуючі середники.

Хронічна виразково-вегетуюча піодермія. Розвиваються в ослаблених людей, з іншими ураженнями шкіри.

•У хворих із хронічною інтоксикацією (алкоголіки, наркомани)

•Супутня патологія (цуровий діабет, судинна недостатність н/кінцівок)

.'<> Напрані лекції по дерматовенерології

Збудник змішаний.

ним загостренням з утворенням нових виразок. Завжди регресує з утворенням рубців.

Гангренозна піодермія - важчий варіант хронічної виразкововегетуючої піодермії, проявляється масивними виразками з ділянками некрозу у вигляді чорних кірок.

Лікування: загальне - антибіотики, загальнозміцнюючі, імунотерапія, усунення причини. Зовнішнє - анілінові барвники, мазі із антибіотиками, епітелізуючі середники.

ІІІанкриформна піодермія — нагадує прояв первинного сифілісу твердий шанкр. Локалізована на геніталіях, клінічно майже не відрізняється від сифілітичного. Часто буває у хворих на СНІД.

Діагноз піодермії встановлюється на основі особливостей клінічної картини. Поверхневі форми піодермії, як правило, не погребують проведення мікробіологічного дослідження. При хронічних рецидивуючих формах необхідно використовувати мікробіологічні (посів гнійних виділень з визначенням чутливості збудника до антибіотиків), біохімічні (визначення рівня цукру в крові та сечі) 1.1 імунологічні (імунограма) методи дослідження. В окремих винадк.іч проводим, біопсію вогнища ураження з подальшим гістоло-

ф о р н и м / с а л і ц и л о в и м спиртом 2-3 рази на день. Одяг/білизну - часто міняти, дезінфікувати кипуятінням, прасуванням. Нігті хворих - пострижені. В дитячих колективах - хворих дітей ізолюють. Сикоз - не голити, а підстригати. Ручна епіляція - при відсутності гострозапальних змін. Фізпроцедури: УФО при поверхневих, УВЧ - при глибоких піодермітах.

Профілактика. Санітарно-технічні та санітарно-гігієнічні заходи (чистота цехів/робочих місць, справність інструментів, спецодяг, освітлення, вентиляція, умивальники, душові/перукарні/санітарні приміщення, аптечка)

Особисті заходи: не знежирювати надмірно шкіру, уникати мікротравматизації.

Короста - дерматоз, збудником якого є кліщ Загсоріез зсаЬіеі, що паразитує в роговому шарі шкіри. Коростяний кліщ є облігатним паразитом, який більшу частину життя проводить в шкірі господаря. Самці, запліднивши самок невдовзі гинуть. Запліднена самка проникає в роговий шар епідермісу, прогризає горизонтальний хід, де відкладає за 6 - 8 тижнів життя близько 50 яєць (репродуктивний період), з яких через 4 -5 днів утворюються личинки. Вони виходять на поверхню шкіри, розселяються на ній і проникають у волосяні фолікули, під лусочки епідермісу, потім перетворюються в зрілих особин обох статей. Самці і самки виходять на поверхню шкіри, де відбувається їх спарювання. Цикл завершується проникненням дочірних самок в шкіру, де вони починають прогризати ходи і відкладати яйця. Джерело зараження - хвора людина. Шляхи зараження - контактно-побутовий (при безпосередньому контакті з хворим або через його речі), статевий. Інкубаційний період у випадку зараження самками відсутній, при зараженні личинками, які можуть переходити від хворого до здорового при тісному тілесному контакті інкубаційний період може тривати - до 6 тижнів, в середньому — 5-15 днів.

Класифікація. Клінічні різновиди корости:

•Типова;

•Атипова:

•короста без ходів;

•норвезька короста;

•короста «чистоплотних»;

•ускладнена короста;

Іо Іііі(і/і,іііі АСкції по дерматовенерології

•постскабіозна лімфоплазія;

•псевдосаркоптоз.

Характерним суб'єктивним симптомом корости є свербіж. Час ііого появи та інтенсивність індивідуальні у кожного хворого. Посилення свербежу вночі обумовлено добовим ритмом активності збудника. Основним об'єктивними симптомами корости є коростяні ходи і поліморфні висипання, розміщені поза ходами.

Коростяні ходи - сірі або білуваті звивисті або прямі лінії, що ледве підвищуються над поверхнею шкіри, довжиною 5-7 мм. Характерна локалізація - ділянки шкіри із найтовстішим роговим шаром епідермісу.

Висипання поза ходами обумовлені декількома факторами: життєдіяльністю самого кліща, алергічною реакцією організму на збудника і продукти його життєдіяльності, приєднанням біогенної флори.

При типовій корості висипання локалізуються на типових місцях: міжпальцевих складках китиць, бокових поверхнях пальців рук, згинальних поверхнях променево-зап'ястних суглобів, на розгинальних поверхнях ліктів (симптом Горчакова-Арді), животі, особливо навколо пупка, молочних залозах (навколо сосків), сідницях, статевому члені і калитці у вигляді папуло-везикул, розміщених попарно, екскоріацій, геморагічних кірок. У дітей грудного віку висипання при корості локалізуються крім вищевказаних ще й на шкірі долоней, підошв, обличчя, волосистої частини голови.

Короста без ходів виявляється переважно при активному огляді осіб, контактних з хворими на коросту і характеризується наявністю поодиноких фолікулярних папул на тулубі і везикул на китицях, частіше на бокових поверхнях пальців і між пальцевих складках. Ходи відсутні.

Короста «чистоплотних» («культурна» короста) виявляється виключно у осіб, які часто миються, особливо в вечірній час (можливо по роду своєї діяльності - робітники запорошеного виробництва). ГІри цьому велика кількість коростяного кліща механічно видаляє і ься з тіла хворого. Клінічна картина така як і при типовій корості, і ільки менш виражена - поодинокі коростяні ходи, папуло-везикули в типових місцях.

Норвезька (кіркова, крустозна) короста зустрічається рідко. Спостерігається на фоні первинних (у ВІЛ-інфікованих) і вторинних імунодефіцитних станів при тривалому викорис танні цитостатиків, гормональних препаратів; у хворих на хворобу Дауна, сенільну демен-

І о

Іііі(і/і,іііі АСкції по дерматовенерології

цію, інфантилізм; при системних захворюваннях; конституційних аномаліях ороїовівання шкіри. Основним симптомом захворювання ( масніші кірки, коростяні ходи, поліморфні висипання (папули, не іикулп, пустули) і еритродермія. Хвороба часто супроводжується вторинною піодермією і полі аденітом. У хворого підвищується температура тіла, відходить неприємний запах. Норвезька короста надзвичайно контагіозна.

Ускладнена короста. Ускладнення дуже часто маскують істинну клінічну картину корости. Найчастішими ускладненнями корости є піодермія, дерматит, рідше мікробна екзема, кропив'янка.

Постскабіозна лімфоплазія шкіри - особливий варіант коростяного ходу, що локалізується виключно на шкірі тулуба і статевих органів у чоловіків при розповсюдженій корості.

Псевдосаркоптоз - захворювання, що виникає у людини при зараженні коростяними кліщами від тварин (собаки, свині і ін.). Для нього характерний короткий інкубаційний період (декілька годин), відсутність коростяних ходів, оскільки кліщі не розмножуються на характерному для них господарі. Кліщі наносять укуси, які викликають нестерпний свербіж. Висипання представлені уртикарними папулами, папуло-везикулами і пухирями, локалізуються, як правило, на відкритих ділянках шкіри. Від людини до людини захворювання не передається. При усуненні джерела зараження може наступити самовилікування.

Діагноз корости не викликає труднощів, ставиться на основі скарг хворого, фізикального обстеження і епідеміологічних даних, підтверджених лабораторним виявленням збудника. В поодиноких випадках діагноз ставиться при отриманні позитивного результату від лікування ех ]иуапіЬиз. Діагностичні критерії корости: свербіж, що посилюється у вечірній та нічний час, наявність коростяних ходів та поліморфних висипань в характерних місцях локалізації.

Лікування:

• лікування хворих, виявлених у одному вогнищі повинно проводитися одночасно, щоб запобігти реінвазії;

• лікування необхідно проводити у вечірній час, що пов'язано з нічною активністю збудника ( при цьому лікарські середники попадають в його кишечник при харчуванні);

• всім здоровим членам сімї необхідно однократно провести обробку протискабіозним засобом;

•зміна натільної та постільної білизни проводиться до та після лікування;

•тривало персистуюча постскабіозна лімфоплазія не потребує додаткової специфічної терапії.

Серед медикаментозних середників використовують бензилбензоат 20% водна суспензія, сірчана мазь 33% і препарат Спрегаль.

Принципи:

1.Обробляти всю поверхню тіла.

2.Наносити тонким шаром.

3.Особливо на руки, стопи, калитку, промежину, після миття повторити.

4.Уникати попадання в очі і на слизові.

Лекція 4. ДЕРМАТОФІТІ!

Чаї аіміоприйнятої класифікації грибкових уражень немає. Існуючі побудовані на різних принципах. Для практичного користуванні! май «ручнішою є така:

КЛАСИФІКАЦІЯ МІКОЗІВ

(Харківський Інститут дерматології та венерології А МН України)

1. Ксратомікози (різнокольоровий або висівковидний лишай), які розвиваються тільки в роговому шарі епідермісу і протікають без вираженої запальної реакції.

2.Епідермомікози (пахова дерматофітія, дерматофітія стоп, трихофітія, мікроспорія), які супроводжуються запальною реакцією внаслідок проникнення токсинів гриба в епідерміс і дерму.

3.Трихомікози (трихофітія, мікроспорія, фавус), які уражають волосся.

4.Глибокі мікози (бластомікози, споротрихоз, хромомікоз, аспергільоз, гістоплазмоз, мукороз, цефалоспоріоз, риноспоридіоз), які уражають власне шкіру, підшкірну клітковину, внутрішні органи.

5.Кандидоз (поверхневий, хронічний, генералізований, вісцеральний).

6.Оніхомікози (ураження нігтів).

7.Мікіди (алергічні висипання).

8.Псевдомікози (еритразма, актиномікоз).

Різнокольоровий лишай (висівковидний лишай). Збудник — ліпофільний дріжджовий гриб роду Маїаззегіа - види /иг/иг та £ІоЬо$а, які є частиною нормальної мікрофлори шкіри. Сприяючими факторами в розвитку інфекції є підвищене пото- і сало виділення, особливий склад поту.

Суб'єктивних відчуттів не викликає, іноді може турбувати незначний свербіж. Хворі скаржаться на косметичний дефект. Типовими клінічними проявами захворювання є множинні дрібні округлої форми плями з чіткими межами, розміром від декількох міліметрів до декількох сантиметрів, світло-рожевого, світло-коричневого, кавового кольорів, гіпопігментні (звідси термін «різнокольоровий») на шкірі проксимальних відділів верхніх кінцівок, шиї, тулуба. Не буває висипань при різнокольоровому лишаї на долонях, підошвах та слизових оболонках. На поверхні плям спостерігається лущення. Лусочки легко виявити при гратажі (феномен удару нігтем, симптом

.'<> Напрані лекції по дерматовенерології

Беньє). Плями зливаються у великі вогнища з поліциклічними краями. При огляді під лампою Вуда жовте світіння вогнищ лущення. При мікроскопії лусочок шкіри, після обробки гідроксидом калію, видно множинні гіфи, що розриваються на фрагменти з круглими спорами, зібраними в грона, що створює так звану картину «макарони по-флотськи».

Диференціюють різнокольоровий лишай з вітіліго, рожевим лишаєм Жибера , монетовидною екземою.

Лікування при обмеженій формі — місцеве використання протигрибкових засобів (Шампуні з 2% кетоконазолом, пірітіоном цинку, Ламікон (тербінафін у формі крему чи 1% спрею )). Необхідно застосовувати терапію на всю поверхню шкіри (включаючи волосисту частину голови та обличчя). Загальну терапію протигрибковими середниками проводять у випадку розповсюдженого процесу або ж коли дерматоз резистентний до адекватної місцевої терапії.

Захворювання контагіозне. Шлях зараження - контактно-побутовий - через предмети гігієни: рушники, губки, при користуванні сауною, ванною.

Клінічно проявляється червоними запальними вогнищами з лущенням на поверхні в ділянці пахових складок з переходом на внутрішню поверхню стегон, лобка, аксілярних складок. Іноді патологічний процес може поширюватися на шкіру грудей, живота у складках шкіри (в опасистих людей), під грудьми у жінок. Висипання у вигляді вогнищ з гіперемованою, мацерованою поверхнею з міхурцями, кірками і лусочками на поверхні, по периферії - припіднятий запальний валик. Вогнища можуть зливатися, утворюючи обширні з географічними обрисами ділянки розміром до долоні дорослого. Центр уражених ділянок може бліднути. І Іо периферії наявний бордюр з відшарованого мацерованого епідермісу. Суб'єктивно хворих турбує свербіж. Починається дерматоз гостро, однак потім переходить в хронічний перебіг і може тривати роками з періодичними загостреннями. Діагноз ставиться на основі клінічних даних та мікроскопії лусочок шкіри з вогнища ураження ( знаходження ниток міцелію гриба).

Загальна терапія показана при хронічному перебігу захворювання. Найефективнішими є препарати ітраконазол по 200 мг в добу, один тиждень або тербінафін по 250 мг в добу два тижні.

Ініекіі^ііаіе. Захворювання контагіозне. Шлях зараження - контакт- но-иобутовий - від хворих людей у басейнах, саунах, душових через коврики, лавочки. Розвитку захворювання сприяють зовнішні та внутрішні фактори: потертості, тісне взуття, хімічний склад поту, порушення функції центральної і периферичної нервової системи, порушення кровопостачання нижніх кінцівок, гіповітамінози, висока температура навколишнього середовища.

ТгісКорЬуіоп ішегсіі§ііа1е сприяє розвитку таких клінічних форм епідермофітії стоп: сквамозно-гіперкератотична, дисгідротична, інтертригінозна, оніхомікоз (епідермофітія нігтів). Сквамозно-гіпер- кератотична форма характеризується наявністю висипань в ділянці склепіння стопи, п'ят у вигляді лущення на дещо гіперемованій поверхні шкіри, гіперкератозу. Суб'єктивно хворих може турбувати свербіж.

Інтертригінозна форма починається в міжпальцевих складках, найчастіше між 4 і 5, рідше між 3 і 4 пальцями стоп. Іноді захворювання може поширюватися на згинальні поверхні пальців і тильну поверхню стопи. Клінічно проявляється тріщинами, оточеними по периферії відшаровуючим роговим шаром епідермісу білесуватого кольору. Процес може супроводжуватися мокнуттям, суб'єктивно турбує свербіння та, іноді, болючість. Характеризується рецидиуючим перебігом. Часто ускладнюється бактеріальною інфекцією.

Дисгідротична форма характеризується утворенням в ділянці склепіння стопи міхурців, схожих на розварені зерна саго з щільною покришкою, величиною від 1-2 до декількох міліметрів. Міхурці зливаються, утворюючи багатокамерні міхурі, на місці яких згодом виникають еродовані поверхні. Уражається зовнішня та внутрішня бокові поверхні стоп. Суб'єктивно турбує свербіння та болючість. По мірі стихання процесу ерозії епітелізуються , нові висипання не з'являються.

Окрему групу грибкових захворювань нігтів становлять найпоширеніші дерматози - оніхомікози. Вони зустрічаються в 10-17% населення, а серед осіб похилого віку - майже в 50%.