кожвен лекции

І о Іііі(і/і,іііі АСкції по дерматовенерології

Кератолітичні (від греч. кегаз - ріг, Іумі.ч - розчинення) засоби: зелене мило, саліцилова (10% і вище), молочна (3-10%), карболова й пірогаллова кислота, луг, резорцин (10% і вище), препарати сірки (10% і вище) і т. д. Залежно від хімічної структури, форми застосування й концентрації вони викликають розм'якшення рогового шару епідермісу.

Протисвербіжні препарати припиняють або зменшують сверблячку. До них відносять ментол (1%), тимол (1%), хлоралгідрат (1%), фенол (2%), анестезин, березовий дьоготь, резорцин, димедрол (2-5%) та ін. Призначають протисвербіжні препарати або у вигляді вологих обтирань, або у вигляді паст і мазей.

Анестезуючі засоби — хлоретил (зрошення), новокаїн (ін'єкції). Розсмоктуючі - засоби прискорюють розсмоктування запального інфільтрату. До них відносять: препарати сірки, іхтіол, березовий

дьоготь, резорцин, хризаробін та ін. Призначаються вони тільки в мазях або пластирах.

Руйнуючі (припікаючі) речовини: нітрат срібла, резорцин, фенол, пірогаллова, молочна й трихлороцтова кислота та ін.

Варто враховувати, що те саме лікарський засіб залежно від концентрації може діяти по-різному іноді навіть діаметрально протилежно. Так, наприклад, резорцин може мати кератопластичну дію, прогипарази гарну, дьоготь протисвербіжну, кератопластичну й іноді дезинфіцируючу.

Для успішного місцевого лікування важливо правильно вибрати відповідну форму застосування тієї або іншої лікарської речовини, керуючись клінічною картиною захворювання, морфологією первинних і вторинних висипань.

Примочки притичини і, на мокнучі поверхні (ерозії, виразки

І о Іііі(і/і,іііі АСкції по дерматовенерології

І><> спіном і аміну (хоі. асісіі іаппісі 1-2%). При гострозапальних дерматозах, ускладнених вторинною інфекцією, показані вологі пов'язки

рес (товстий шар марлі, просочений розчином, закривається провощеним папером або клейонкою, на яку кладемо шар вати і бинту), викликаючи розширення кровоносних і лімфатичних судин, зменшує запальні явища й свербіння, заспокоює біль і сприяє розсмоктуванню інфільтрату. Для компресу застосовують такі ж рідини, як і для вологих пов'язок. Гарний ефект при порушеннях цілісності шкіри (ерозії) дає зігрівальний компрес із 0,25-0,5% водного розчину нітрату срібла.

Щоб уникнути мацерації навколишньої здорової шкіри й можливого розвитку остіофолікулітів необхідно захищати сусідні ділянки здорової шкіри, змазуючи їх борною маззю або цинковою пастою. Міняють зігріваючий компрес 3-4 рази в добу (через 6-8 год).

Водні і спиртові розчини використовують для змазування сверблячих ділянок при деяких захворюваннях шкіри (2% водяний розчин фенолу), для дезінфекції (спиртові розчини йоду, діамантового зеленого, та ін.) (наприклад, для запобігання дисемінації обтирання камфорним спиртом тих ділянок шкіри, які перебувають по сусідству з ураженими піодермією).

Присипки (пудри), висушуючи й прохолоджуючи шкіру, зменшують запальні явища, послабляють суб'єктивні відчуття, захищають від зовнішніх впливів (сонячні промені, пил) і при сильному потовиділенні запобігають мацерації. Присипки бувають рослинні й мінеральні. Залежно від складу їх ділять на індиферентні, дезінфікуючі й припікальні.

.'<> Напрані лекції по дерматовенерології

Застосування індиферентних присипок обмежується випадками, коли є гіперемія шкіри або посилена секреція сальних і потових залоз.

До індиферентних пудр відносять: тальк (Гаїсит), окис цинку (гіпсі охусіит), крохмаль пшеничний (ату/ит Ігіїісит) або рисовий (атуїит огугае), білу глину (Ьо/и.ч аІЬа) та ін.; до дезінфікуючих: дерматол

(ісіегтаїоіит), ксероформ (хего/огтит), йодоформ (іосіо/огтит),

білий стрептоцид (хґгерґосісіит а/Ьит), а до припікальної — резорцин (гехогсіпит).

Якщо присипки наносять на суху шкіру, її доцільно попередньо злегка змазати жиром. При нанесенні присипок на жирну шкіру необхідно попередньо обробити її саліциловим або синтоміциновим 3% спиртом:

Кр.: Асісіі хаіісуіаііх 2,0 8рігіїих аеікуіісі 70% 50,0 М 0.8. Для обтирання шкіри.

Припудрувати мокнучі поверхні не можна, тому що при цьому утворяться кірки, під якими затримується секрет, що веде до посилення запальних явищ і утворенню пустул.

Суспензії (збовтуючи суміші) застосовуються в тих же випадках, що й присипки, але мають перед ними безсумнівні переваги. Випаровування рідких частин суспензії веде до охолодження уражених ділянок шкіри, а наявність у них гліцерину сприяє рівномірному розподілу порошкоподібних речовин на шкірі й збереженню їх протягом більш тривалого часу. Перед уживанням суспензії збовтують.

Кр.: /іпсі охусіі

Так і чи 15,0 ОІуіггІпІ ригі .10,0

Ац. ишяііііиіш' 60,0

МІ),И, Зовнішні Кр.: /.ІпсІ охуШ

Такі

Ат\ II риіуегаїї чч' 15,0 (ПусегІпІ 20,0 ХрІгІІш іичИуІІсІ 70" і, 25,0 Л</. іІехІІІІаіае 70,0

М.П.8. Зовнішнє

До суспензії можна додавати активнодіючі лікарські речовини (препарати сірки, березовий дьоготь, іхтіол, анестезин і т. д.). По-

І о Іііі(і/і,іііі АСкції по дерматовенерології

рошкомодібні речовини, нанесені на шкіру, легко видаляються теплою водою або прокип'яченим рослинним маслом.

Тривале застосування суспензій висушує шкіру, тому необхідно вчасно замінити їх м'якими пастами.

Пасти (ра$(а - тісто) являють собою суміш порошкоподібних речовин і жирової основи. Розрізняють пасти густі (співвідношення щільних частин і основи 2:1) і м'які (співвідношення 1:1). Паста, як і присипка, робить протизапальну дію, що висушує, однак, оскільки в ній є жир, зберігає еластичність шкіри. Дія пасти поверхнева. При нанесенні на шкіру, на відміну від мазі, вона не розпливається, а густіє. Наносять пасту на мокнучі й волосисті ділянки шкіри протипоказано через утворення кірок і склеювання волосся, у результаті чого створюються сприятливі умови для життєдіяльності різних мікроорганізмів і т. д. М'які пасти наближаються до мазей: вони не висушують шкіру й більш глибоко проникають у неї.

Найпростішою пастою є цинкова (рахГа гіпсі), до якої, за показниками, додають активні лікарські речовини: ментол, саліцилову кислоту, сірку, іхтіол, березовий дьоготь, нафталанску нафту й ін.

До м'яких паст відносять уживані в косметиці креми, у яких складовими частинами є ланолін, віск і спермацет. Дуже м'яко діє й швидко висихає на шкірі цинкове масло:

Кр.: 7,іпсі охусіі 40,0 01. оііуагит 100,0 М.О.8. Зовнішнє

Воно показано при сильному запаленні.

Видаляють пасту рослинним маслом. При нанесенні густих паст можна обійтися без пов'язок, м'якої ж пасти вимагають їхнього накладення.

Мазі являють собою масу м'якої консистенції, що складає з жирової основи (вазелін, ланолін, нафталан, свиняче сало та ін.), до якої додані порошкоподібні речовини в різних кількостях. Залежно від показань до них додають у різних концентраціях активні лікарські речовини. Мазі при нанесенні на шкіру затримують перспірацію

йсекрецію шкіри, викликають мацерацію рогового шару епідермісу

йпідсилюють гіперемію, що сприяє проникненню лікарських речовин у глибину шкіри. Мазі зм'якшують шкіру й очищають її від вторинних нашарувань. При накладанні на шкіру мазі стають більше рідкими. їх не призначають у випадку мокнучої ерозованої поверхні. Мазі застосовують у вигляді пов'язок (змазування) або втирають

.'<> Напрані лекції по дерматовенерології

і» уражену шкіру марлевим тампоном, обов'язково у напрямку росту волосся. Видаляють мазь маслом.

Масла застосовують для пом'якшення шкіри й видалення з неї різних нашарувань (лусочок, кірок і т. п.). Використовують рослинні, тваринні й мінеральні масла. До рослинного відносять персикове

(оіеит регхісогит), оливкове (оіеит оіігагит), соняшникове (оіеит ІіеІіапґИі), касторове (оіеит гісіпі) та інші масла; до тваринних - ри- б'ячий жир (оіеит /есогі.ч Ахе/Іі), до мінеральних - вазелінове масло

(оіеит і>ахеІіпі).

Товстий шар марлі, просочений маслом, накладають на шкіру, покривають провощеним папером або клейонкою й залишають на добу, після чого розм'якшені кірки легко знімають пінцетом.

Лаки являють собою нерозчинні у воді основи, що швидко висихають і не розпливаються на шкірі. До них відносять еластичний коллодій (розчин піроксиліну в суміші етилового спирту й ефіру з додаванням 10% касторового масла). До цих основ додають сильнодіючі кератолітичні або інші речовини. Прикладом може служити «мозольна рідина».

Кр.: Асісіі хаіісуіаіез Асіс/І Іасіаіі аа 1,0 Соїіосііі еіахґісі 10,0

М.й.Б. Зовнішнє. Мозольна рідина.

Пластирі складаються із суміші воску, каніфолі й деяких інших речовин, до яких додана діюча речовина, наприклад саліцилова кислота й зелене мило (етріахігит харопаїо-хаїісуіісит) або інші лікарські речовини.

Але/ герметично закривають уражені ділянки, викликають активну гіперемію, добре зменшують свербіння, сприяють загоєнню варикозних виразок гомілок (наприклад цинк-желатиновий).

Мила - поєднання жирів і лугів, застосовуються з гігієнічною метою, а при додаванні до них активних лікарських засобів маюгьлікувальну дію.

Ванни очищають шкіру від бруду, лусочок, поту, шкірного сала і т.д. У дерматології застосовуються лікувальні ванни. Вони бувають теплі (36-38°) і гарячі (38^10°), тривалістю від 10 до 20 хв. І Іри сверблячих і запальних дерматозах застосовують вапни з відвару висівок (1-2 кг на ванну) або дубової кори (1 кг на ванну).

У дерматологічній практиці значне місце займають фізичні способи лікування, які доповнюють медикаментозну терапію. При

І о Іііі(і/і,іііі АСкції по дерматовенерології

призначенні їх слід дотримуватися більшої обережності, з огляду на показання й протипоказання.

На процеси в епідермісі впливають ультрафіолетові промені іі «вуглекислий сніг»; до сосочкового шару проникають м'які рентгенівські промені, до сітчастого - тверді рентгенівські промені й випромінювання радію.

Для кріотерапії (заморожування) використовують рідкий азот. Залежно від тривалості сеансу (від декількох секунд до 1,5 хв.), сили тиску, віку хворого й реакції шкіри можна одержати гіперемію, міхур і навіть некроз. Кріотерапія показана при ангіомах, обмежених лімфангіомах, гіперкератозах, червоному вовчуку, дискератозах, деяких преканкрозах, бородавках, базаліомах та ін. При рожевих вугрях, телеангіектазіях проводять не заморожування, а тільки тушування до побіління.

Іоногальванізація (іонофорез) - введення лікарських речовин у глибину ураженої тканини за допомогою постійного струму, що протікає від анода до катода, або, залежно від заряду лікарської речовини.

Дарсонвалізація (місцева) діє залежно від дозування, може діяти протисвербіжно, підсилювати обмін речовин і кровообіг. Звичайно користуються скляними вакуумними електродами різної форми, що випромінюють потік дрібних іскор; більші іскри викликають біль і опіки.

Геліотерапія - це загальне опромінення сонячними променями (строго індивідуально!) або місцеве (інсоляція окремих ділянок шкіри).

При багатьох хронічних дерматозах більшу користь може принести курортне лікування, що робить комплексний вплив на хворий організм. Діючими факторами є не тільки специфічні особливості того або іншого курорту, але також зміна клімату, загальної обстановки, правильний режим, лікувальне харчування, відпочинок і розваги, широке застосування фізіотерапевтичних процедур і лікувальної фізкультури. Направляючи хворого на курорт, варто строго враховувати характер і стадію основного дерматологічного захворювання й супутніх хвороб, їх етіологію, патогенез, загальний стан хворого, а також особливості курорту.

На грязьові курорти (Євпаторія, Одеса, Саки, й ін.) доцільно направляти хворих хронічним псоріазом, нейродермітом, іхтіозом, хронічною екземою,склеродермією й ін.

Найбільшою популярністю користуються курорти Чорноморського узбережжя Криму й Кавказу. Морські курорти показані тим, хто хворіє на нейродерміти, дитячу екзему, свербець, себорею.

Лекція 3. ПІОДЕРМІТИ. КОРОСТА

Піодерміти - гнійничкові захворювання шкіри, це обширна група різних за клінічними формами, перебігом і прогнозом дерматозів, спричинених піококами (стафілококами, стрептококами, рідше іншими гноєтворними мікроорганізмами - вульгарним протеєм, синьогнійною паличкою, мікоплазмами). По етіологічному принципу розрізняють: стафілодермії, стрептодермії, змішані (стрето-стафіло- дермії) піодермії та атипові. По глибині ураження: поверхневі (уражається епідерміс та верхній шар дерми) та глибокі (уражаються всі шари шкіри). По перебігу: гострі (до 2-х місяців), хронічні. Також виділяють первинні та вторинні (ускладнення, як правило, сверблячих дерматозів) піодермії.

В патогенезі піодермій важливу роль відіграють екзогенні фактори - мікротравми, мацерація епідермісу, забруднення шкіри, посилене потовиділення, переохолодження, перегрівання, зловживання алкоголем, тривале лікування цитостатиками, глюкокортикостероїдами, неповноцінне харчування. Серед ендогенних сприяючих факторів виділяють такі: ендокринопатії (цукровий діабет), імунодефіцитні стани, перевтома, гіповітаміноз, хронічні інтоксикації, важкі соматичні захворювання та ін.

Стафілодермії. Стафілококи - виділені в 1878 році Л. Пастером з гною, фурункула, шаровидної форма діаметр 0,5-1,5 мм, розмішуються гронами, спор не утворюють грам-позитивні, добре ростуть на поживних середовищах при температурі 37 гр. рН 7,2-7,4. Виділяють екзотоксин здатний лізувати еритроцити людей і тварин, викликають некроз тканини, при внутрішньовенному загибель тварин; утворюють Ь-форми.

До неспецифічних факторів захисту належать:

1.Механічні фактори:

-цілісність рогового шару

-злущення рогових клітин

-позитивний електричний заряд шкіри і бактерій.

2.Хімічні фактори:

-виділення сальних і потових залоз мають кислий рІІ.

3.Імунна функція шкіри.

Згідно пропозицій Берда - Паркера 1974 р. і па III Міжнародному симпозіумі по стафілококах (Варшава, 1975 р.)

2 основні тести для діагностики:

-здатність коагулювати плазму

-ферментувати манініт в анаеробних умовах.

Єкореляція між патогенністю стафілокока і здатністю утворювати коагулазу.

Ь-форми - результат неадекватної антибіотикотерапії, втрата багато особливостей, крім головної - здатності викликати захворювання.

Стафілококи володіють високим ступенем стійкості у зовнішньому середовищі; при кімнатній температурі можуть жити 35-50 днів.

і розповсюдження інфекцій в лікарнях та дитячих колективах. З метою точної ідентифікації застосовують метод фаготипуання, в основному патогенні стафілококи відносяться до третьої фагогрупи, рідше — до першої.

Розрізняють такі види стафілодермій: поверхневі -остіофолікуліт, фолікуліт, вульгарний сікоз, епдемічна міхурниця новонароджених; глибокі - фурункул, карбункул, гідраденіт.

Остіофолікуліт (імпетиго Бокхарта, стафілококове імпетиго) - гнійне запалення устя волосяного фолікула, що клінічно проявляється невеликою пустулою з щільною покришкою та волосиною в центрі; по периферії пустули вузький вінчик гіперемії. Порожнина пустули заповнена жовтою рідиною. Через 2-3 дні зсихається та відторгається, може залишатися незначна пігментація.

Лікування. 3% саліциловий спирт, левоміцетиновий спирт місцево.

Фолікуліт - ураження волосяного фолікула; від остіофолікуліту відрізняється наявністю інфільтрата у вигляді запального вузлика, розміщеного навколо волосини. Фолікуліти і остіофолікуліти можуть бути поодинокими і множинними. При інволюції утворюється гнійна кірка, після відпадання якої залишається червоно-синюшного кольору пляма, яка з часом зникає безслідно. Фолікуліт, що виникає в результаті тривалого забруднення шкіри паливно-мастильними ма-

39

геріалами називають «масляні вугрі». Пустули локалізуються на гильній поверхні кистей, передпліч і стегон.

Лікування. Спиртові розчини анілінових барвників (діамантовий зелений, генціанвіолет, фукорцин), антибактеріальні середники (левоміцетин, фузидин), загальнозміцнюючі, УФО.

Вульгарний (звичайний) сікоз - множинні остіофолікуліти, фолікуліти на синюшно-червоній, інфільтрованій шкірі, як правило, в ділянці підборіддя, верхньої губи. Хворіють частіше чоловіки. Перебіг захворювання тривалий, іноді багато років, рецидивуючий, особливо на фоні імуносупресії.

Лікування комплексне. Загальна терапія: дієта з обмеженням вуглеводів, алкоголю; антибіотики (доксициклін, азитроміцин), специфічна (стафілококовий анатоксин, антифагін, вакцина), неспецифічна (гамма-глобулін, елеутерокок) імунотерапія, вітамінотерапія (вітаміни А, С, групи В), фізіотерапія (УФО, УВЧ, поляризоване світло). Зовнішня терапія спиртові розчини (2% саліциловий спирт і ін.), розчини анілінових барвників (діамантовий зелений, генціанвіолет, фукорцин), мазі з антибіотиками ( еритром і цинова, тетрациклінова), комплексні мазі з кортикостероїдами і антибіотиками (гіоксизонова, кремген), утримання від вмивання водою вогнищ ураження.

Фурункул - гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула і прилеглих тканин. Фурункульоз - множинні фурункули. Розрізняють такі стадії розвитку фурункула:

1.Інфільтрації.

2.Гнійно-некротичного розплавлення (руйнування фолікула, сальних і потових залоз, відторгнення некротичного стержня, утворення виразки).

3.Розрішення.

Клінічно проявляється гостро-запальним вузлом яскраво-черво- ного кольору з пустулою на поверхні. При вскритті оголюється гнійно-некротичний стержень, після відторгнення якого утворюється виразка, яка заживає з утворенням рубця. Суб'єктивно турбує біль в ділянці висипань. Фурункули можуть бути поодинокими і множинними, перебіг - гострий і хронічний. Іноді може пог іршуватися загальний стан хворого — підвищуватись температура тіла, слабкість. При локалізації на обличчі, особливо в ділянці носо-губного трикутника, можуть виникати менінгеальні симптоми.

Лікування. Загальна терапія: дієта з обмеженням вуглеводів, алкоголю, обстеження на предмет виявлення цукрового діабету; анти-

І о

Іііі(і/і,іііі АСкції по дерматовенерології

біоніки (доксицикліп, азитроміцин, цефазолін) всередину або м ін'єкціях при множинних фурункулах або локалізації на обличчі, специфічна (стафілококовий анатоксин, антифагін, вакцина), неспецифічна (іамма-глобулін, аутогемотерапія) імунотерапія, вітамінотерапія (вітаміни А, С, групи В), фізіотерапія (УФО, УВЧ в стадії інфільтрації). Зовнішня терапія залежить від стадії захворювання: сухе тепло, УВЧ, ультразвук, лазер, чистий іхтіол (в стадії інфіль- і рації), турунди з гіпертонічним розчином хлориду натрію, мазями левом іколь, мазі з антибіотиками (еритроміцинова, тетрациклінова), комплексні мазі з кортикостероїдами і антибіотиками (гіоксизонова, кремген) після відторгнення гнійно-некротичного стержня, навколо шкіру протирати спиртовими розчинами (2% саліциловий спирт і ін.) утримання від вмивання водою вогнищ ураження. При локалізації фурункула на обличчі - стаціонарне лікування.

Карбункул - це конгломерат фурункулів, розміщених на обмеженій ділянці шкіри із спільним інфільтратом. Клінічно проявляється щільним інфільтратом, що захоплює власне шкіру та підшкірножирову клітковину. В центрі з'являються вогнища некрозу, відбувається прорив некротичних пробок. Все вогнище ніби продірявлене дрібними отворами з яких виділяється гній. Після відторгнення змертвілих тканин нагнійний процес затихає, зменшується набряк і гіперемія, на місці дефекту відбувається рубцювання.

Прояви на шкірі супроводжуються погіршенням загального стану: підвищується температура тіла, загальна слабість, почуття розбитості, втрата апетиту. Перебіг карбункула часто ускладнюється бешихою.

Лікування карбункулів - госпіталізація, хірургічне лікування, антибіотикотерапія.

Гідраденіт - гнійне запалення апокринових потових залоз. У пахвинних, пахових ділянках в глибині шкіри утворюються невеликі інфільтрати, розміром до горошини, які поступово збільшуються в розмірах, спаюються між собою і з оточуючими тканинами,утворюючи болючий запальний вузол із червоно-синюшним кольором шкіри над ним. Через 4-5 днів з'являється флуктуація, вузли вскриваються з утворенням фістул і появою гнійних виділень. Залишає після себе рубець. Для гідраденіту характерний торпідний хроніч- но-рецидивуючий перебіг.

Лікування: на ранніх стадіях - УВЧ, мазі з антибіотиками, антибіотики системно. При нагноєнні - хірургічне вскриття абсцесів та виведення назовні гною, обробка нориць та надрізів антисептиками.