48 Соціальна ціна монополії. Необхідність державного регулювання монополії

Соціальна ціна монополії — це міра втрат суспільством чистої корисності, що відбувається внаслідок зменшення доступності товару для споживачів в умовах, коли монополія максимізує прибуток. Монополія, скорочуючи обсяги виробництва продукції порівняно з тими, які були б досягнуті в умовах досконалої конкуренції, робить споживачів біднішими. Чисті збитки від монопольної влади визначаються як різниця між потенційно можливими обсягом виробництва в галузі без монополії і реальним обсягом випуску монополіста. В економічній теорії вони також мають назву : мертвий вантаж монополії (мертві витрати). Останнім часом проблема чистої монополії з точки зору оцінки її наслідків не є такою гострою, як вона виглядала раніше. Крім того, слід зауважити, що навіть чиста монополія повинна рахуватися з потенційною конкуренцією. Фактично всі монополії можуть вважатися відкритими в довгостроковому періоді (можуть у неї з’явитися конкуренти), тому що конкуренція може виникнути в зв’язку з появою різного роду товарів-субститутів, нововведеннями, зміною технології та іншими ринковими умовами.

Щоб не страждали споживачі від монополії фірм у різних галузях – на сьогоднішній час в Україні та в усих інших світових державах на державному рівні регулюють роботу цих монополій в іхній роботі та, насамперед, в ціноутворенні пропонованих монополістичними організаціями товарів та послуг.

Мета антимонопольної політики й антимонопольного законодавства полягає в тому, щоб поставити діяльність монопольних організацій під державний контроль , виключити можливість зловживання монопольним положеннямГоловна мета цього втручання складається в захисті і збереженні вільної конкуренції, який загрожують монопольні тенденції (намагання декільком фірмам злитися в одну монополію). Конкретно можна сформулювати такі цілі антимонопольної політики держави:

• обмеження монополій

• підтримка і сприяння малому бізнесові

• захист прав споживача.

Існують дві основних форми регулювання монополій:

• попередження створення монополій.

• обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основна задача яких - контроль монополістичних тенденцій у країні. Крім здійснення процесу демонополізації , антимонопольна служба повинна боротися зі зловживаннями.

49 Монопсонія та подвійна монополія

Подвійна монополія — це ринок, на якому єдиному продавцеві (монополії) протистоїть єдиний покупець (монопсонія). Таким чином, на ринку робочої сили в умовах новітнього капіталізму діють два суб’єкти: монопсоністичний наймач і, наприклад - професійна спілка.

Подвійна монополія – ринкова структура, коли він єдиний продавець й єдине покупець здійснюють куплю – продаж факторів виробництва. У цій ситуаціїмонопсонист стикається з монополією, пропонує одне із факторів виробництва. Прикладом цієї моделі можуть бути переговори профспілок з асоціаціями підприємців. У цьому у сторін немає інший альтернативи, інакше як переговори з іншим боком до компромісного рішення.

Також існує ринкова ситуація, коли безлічі продавців протистоїть один покупець, називається монопсонією. Монопсонія – це монополія за попиту. Прикладом монопсонії також може бути єдине у регіоні підприємство з переробки овочів і фруктів, працююче на місцевій сировині. Монопсоністом виступає держава, здійснюючи закупівлі зерна, озброєння, і навіть єдиним замовником (споживачем) у сфері фундаментальних досліджень.

Причини виникнення монопсонії:

• на ринку з однієї сторони є значна кількість кваліфікованих робочих, не об’єднаних в профспілку, а з другої — одна фірма-монопсоніст, чи декілька фірм, об'єднаних в одну групу які виступають як єдиний покупець робочої сили;

• дана фірма (група фірм) наймає левову частку із сумарної кількості наявних спеціалістів певної професії;

• фірма-монопсоніст сама ставить ставку заробітної плати, а робочі або зобов’язані погодитися або шукати іншу роботу.