Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MIKROEKON_1.docx
Скачиваний:
104
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
1.16 Mб
Скачать

162

1.

2

Основні принципи і методи вивчення мікроекономічних явищ і процесів. Нормативна і позитивна мікроекономіка.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи вивчення економічних явищ і процесів. Принципи та методи вивчення:

  1. Діалектика як метод

  2. Наукова абстракція як метод

  3. Аналіз і синтез як метод

  4. Індукція і дедукція. Індукція

  5. Історичний і логічний методи

  6. Економічне моделювання:

Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження.

Вивчення політичної економії передбачає розмежування двох її складових. Перша дістала назву "позитивна політекономія", друга - "нормативна політекономія".

Позитивна політекономія передбачає проведення такого аналізу, в процесі якого розкриваються об'єктивні основи соціально-економічного розвитку і дається наукове обґрунтування функціонування певної економічної системи.

Нормативна політекономія дає рекомендації, які базуються на судженнях з позиції особистих цінностей. В їх основі лежать судження з погляду суб'єктивних цінностей, а не пошуку об'єктивної істини.

( Приклад, який охоплює елементи позитивної і нормативної економіки: люди похилого віку здійснюють більші медичні витрати порівняно з іншою частиною населення, і держава мала б субсидувати ці витрати. Перша частина цього положення - передбачення, згідно з яким люди похилого віку здійснюють високі медичні витрати з власних доходів, належить до позитивної політекономії. )

3

Загальна (сукупна) і гранична корисність.

Сукупна корисність (Total Utility) — це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним тоиарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами.

Гранична корисність (Marginal Utility) — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги.

Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Гос-сена) величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшенням кількості товару, що споживається.

Із розглянутого вище закону спадної граничної корисності є деякі винятки1. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності, а функція корисності є монотонно спадною.

Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають у полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки і т. д.) (рис. 2.5). Зростаюча гранична корисність може спостерігатись інколи лише у певному інтервалі споживання блага (алкоголь).

4

Кардиналістська (кількісна) теорія граничної корисності.

Дана теорія виходить з припущення про можливість виміру споживачем корисності блага в певних одиницях – ютилях. У концепції використовуються поняття „корисність”, „загальна корисність”, „гранична корисність”, які нам вже знайомі.

Щоб визначити оптимальний набір споживача, необхідно враховувати граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, тобто зважену граничну корисність.

Розглянемо, як принцип спадання граничної корисності можна застосувати до споживчого вибору, тобто до плану споживання раціонального споживача. Припустімо, у Вас є 50 грошових одиниць, які Ви маєте намір витратити на сніданок. Нехай пиріжок коштує 10, а чай ‑ 5 грошових одиниць. Чи витратите Ви всі свої гроші на покупку п'яти пиріжків? Скоріше за все – ні, бо чим більше Ви купите пиріжків, тим меншою буде гранична корисність додаткового пиріжка. Ви не отримаєте від п'ятого пиріжка стільки ж задоволення, скільки від першого. Можливо, Ви захочете відмовитися від п'ятого пиріжка і замість нього купите дві склянки чаю, щоб випити його з чотирма пиріжками. Вчинивши таким чином, Ви збільшите отриману загальну корисність, тому що дві склянки чаю принесуть Вам чимале задоволення, а п'ятий пиріжок - невелике. У міру того, як Ви скорочуєте споживання пиріжків і збільшуєте споживання чаю, гранична корисність пиріжків зростає, а чаю – зменшується. Поступово Ви знаходите точку споживчого вибору, в якій Ви вже не в змозі збільшити загальну корисність, витрачаючи більшу суму на одне благо і меншу на інше в рамках обмеженого бюджету. Ви досягли точки споживчої рівноваги.

5

Перший та другий закони Госсена

Перший закон Госсена — закон насичення потреб: зі збільшенням кількості даного благагранична корисністьйого зменшується, а за умови повного задоволення потребспоживачавона дорівнюватиме нулю. Тобто кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Строгою формою першого закону Госсена у сучасній теорії споживанняєопуклістьвідношення переваги.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

Другий законон Госсена: оптимальна структура споживання(попиту) досягається за умов рівності відношення граничних корисностей до цін для усіх благ, що споживаються:

де

  • —функція корисності,

  • —кількість -го товару чи послуги,

  • —ціна -го товару чи послуги.

6

Правило максимізації корисності – це стан, в якому знаходиться типовий споживач, можна описати приблизно таким чином: - розумна поведінка (середній споживач - цілком розумна людина, який старається використати свій дохід так, щоб "витягнути" з нього якомога більше задоволення чи корисність - тобто максимізувати сукупну корисність); - надання переваг (середній споживач має достатньо чітку систему переваг іпо відношенню до товарів і послуг); - бюджетне стримування (грошовий дохід має обмежену величину); - ціни. Перед споживачем завжди стоїть питання: що саме купити? Споживач повинен іти на компроміс, тобто він повинен вибирати між альтернативними продуктами, щоб при обмеженості грошових ресурсів отримати в своє розпорядження найбільш задовільний, з його точки зору, набір товарів. Тоді питання зводиться до наступного: який саме набір товарів та послуг із тих, що споживач може придбати, не виходячи за межі свого бюджету, принесе йому найбільшу суму корисності? Правило максимальної корисності благ для споживання при обмеженому доході логічно витікає з другого закону Госсена, який можна б було сформулювати наступним чином, щоб отримати максимум корисності від споживання заданого набору благ за обмежений період часу, потрібно кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність усіх споживаних благ дорівнює одній, і тій же величині. Методологія, використана Госсеном, допомагає сформулювати правило споживчої поведінки. Його суть в тому, щоб кожна остання одиниця грошових витрат на придбання товару приносила однакову граничну корисність. Правило, відповідно з яким можна максимізувати задоволення потреб, заключається в такому розподілі грошового доходу, споживача, при якому остання грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду продукції, приносила б однакову граничну корисність.

В формі алгебраїчного відображення правило буде мати такий вигляд: Гранична корисність блага А блага В = Ціна блага А Ціна блага В. Тобто досягається повна рівновага.

7

Вибір споживача з позиції ординалістської теорії корисності.

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

Теорія споживацького вибору заснована на припущенні, що споживач поводиться раціонально, намагаючись максимізувати задоволення своїх потреб у процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні.

Отже, споживацький вибір — це прийняття та реалізація рішень на підставі уподобань, ціни благ та доходів споживача з метою максимізації задоволення його потреб.

Споживацький вибір — поняття суто індивідуальне, але є загальні, типові для більшості людей закономірності, що дозволяють з високою мірою вірогідності прогнозувати поведінку споживачів.

Умови, за яких споживач надає перевагу певним товарам та послугам1.

1. Здібність до ранжування альтернатив:

а) це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання;

б) якщо є дві альтернативи, споживач може або віддавати перевагу одній з них, або вважати їх рівноцінними.

8

Криві байдужності, їхні властивості. Карта кривих байдужності.

Крива байдужості — це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик або кошик споживача) (рис. 3.2).

Споживач не розрізняє набори товарів X і У, які розташовані на кривій байдужості и. Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб (рис. 3.3).

Карта кривих байдужості складається з безлічі ліній, що не перетинаються.

Властивості кривих байдужості1:

1. Криві байдужості є монотонно спадними функціями (при збільшенні кількості певного блага значення функції спадає).

2. Поверхні байдужості не перетинаються.

3. При збільшенні споживання певного блага зменшується величина іншого, яку людина жертвує заради отримання додаткової одиниці першого блага (прояв закону спадної граничної корисності).

9

Гранична норма заміщення благ.

Граничною нормою заміщення благом Х блага Y (MRSхy) називають кількість блага Y, від якої споживач відмовляється, щоб отримати ще одну одиницю блага X, при цьому рівень задоволення потреб споживача залишається незмінним. Гранична норма заміщення може набувати різних значень: дорівнювати нулю, бути незмінною або змінюватися за рухом уздовж кривої байдужості. Для двох повністю взаємозамінних товарів MRS = const. У цьому випадку криві байдужості «видозмінюються» у прямі лінії. Звичайно, такі товари розглядаються як один товар.

Таким чином, гранична норма заміщення блага першого виду благом іншого виду дорівнює відношенню граничних корисностей даних видів благ.

можна визначити, якою кількістю товару Y споживач згодний поступитися, щоб отримати додаткову одиницю товару X. Одиницею виміру такої заміни є гранична норма заміщення (ГНЗ). існують набори товарів, які мають високу і низьку ГНЗ. Сукупність кривих байдужості утворюють карту байдужості.

10

Бюджетні обмеження і можливості споживача. Бюджетна лінія.

Як зазначалося, вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету.

Бюджет — це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

1. Весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та У (наприклад, котлети та пиріжки).

2. Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.

3. Споживач не дає та не бере кредити.

У цьому випадку дохід споживача (І) дорівнюватиме всім його витратам:

І = РлХ + РгУ, (3.2)

де Рх і Ру — ціни відповідних благ, наприклад, булочки і молока.

За рівнянням (3.2) можна визначити набори товарів X та У, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що І = 20 грн., Рх= 1 грн., а Ру= 2 грн., варіанти можливих наборів наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 Набори товарів, що можуть бути придбані

за певних бюджетних обмежень

Цю залежність можна подати графічно (рис. 3.10).

Рис. З.10 Лінія бюджетних обмежень

Лінія бюджетних обмежень — це всі ті набори товарів X та У, які бюджет споживача дає змогу йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки N7, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо він зупиниться на наборі N8, то не витратить усі кошти, що у нього є.

Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення:

MRS = AY/АХ = -Px/Py.

Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару X.

Бюджетна лінія – це лінія рівних видатків. Вона показує межу між можливим і неможливим. Всі точки, розташовані на бюджетній лінії або під нею, досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією – недосяжні. Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів і , видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача.

11

Рівновага споживача згідно з ординалістською теорією корисності

На графіку такою точкою (точкою рівноваги споживача) буде точка D — точка дотику кривої байдужості U2 з бюджетною лінією I. Крива байдужості U3, що є кривою, яка відповідає більш високому рівню задоволення потреби споживача (більш високому рівню корисності), ніж крива байдужості U2, не може бути досягнута, тому що виходить за межі його бюджету.

Крива байдужості U3, що є кривою, яка відповідає більш високому рівню задоволення потреби споживача (більш високому рівню корисності), ніж крива байдужості U2, не може бути досягнута, тому що виходить за межі його бюджету.

Точка дотику найвищої кривої байдужості U2 з бюджетною лінією I відповідає стану рівноваги споживача (згідно з ординалістською теорією корисності.

Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій доход на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю (гривню, долар тощо), яка витрачається на кожний товар.

Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (МІІ) і цін товарів (Р) може бути описана рівнянням:  Лінія “доход — споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідають різним рівням його доходу.

12

Залежність поведінки споживача від його доходу. Лінія „дохід-споживання”. Крива Енгеля.

Під економічною поведінкою споживача розуміють його рішення про розподіл свого доходу між різними товарами та послугами, які він намагається придбати. Поведінка покупця, який приймає таке рішення, базується на таких причинах, як раціональність (бажання витратити свої доходи з максимальною корисністю); обмеженість грошей; особиста система цінностей (тобто суб’єктивне уявлення кожного покупця про корисність благ). Можливості споживача при покупці двох товарів залежно від його доходу відображає бюджетна лінія (рис. 3, а). а б в Рис. 3.

На рис.3.2 наведена лінія „дохід-споживання”.

Рис. 3.2. Побудова кривої «дохід-споживання» а), ((( та кривих індивідуального попиту споживача б) ))).

В ній бюджетна лінія I1 дотична до кривої бай­дужості U1. Збільшення доходу приведе до зміщення бюджетної лінії I2, що дає змогу індивідууму вийти на віддаленішу від поча­тку координат криву байдужості U2. Набір, що відповідає новому оптимуму споживача (В), має перевагу перед набором А, оскільки він містить більшу кількість обох благ (х і у). Якщо всі отримані таким шляхом точки оптимуму з'єднати однією лінією, отримаємо криву «дохід-споживання». На рис. 3.2, а ця лінія має позитивний нахил. Це означає, що із збільшенням доходу попит на обидва блага зростає. Такі блага, як привило, називають нормальними або якісними. Є випад­ки, коли крива «дохід-споживання» має негативний нахил. Це свідчить, що з ростом доходу індивідуума його попит зростає лише на одне благо, тоді як на інше знижується. Таке благо на­зивається неякісним з точки зору споживача.

Криві співвідношення «дохід-споживання» можна застосувати для побудови кривих Енгеля (англійсь­кого економіста). Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаю­чий характер із спадними темпами, тобто певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару х. Для неякісного блага крива Енгеля має від'ємний нахил (рис. 3.3).

На рис. 3.3 зображені дві криві Енгеля для блага х. Перша з них для нормального блага, а друга — для неякісного. Рис. 3.3. Криві Енгеля: а) для якісного блага; б) для неякісного блага

13

Реакція споживача на зміну цін на товари. Лінія „ціна-споживання”

Якщо вважати дохід постійним, а ціни змінними, то можна побудувати криву "ціна - споживання".

Крива "ціна - споживання" показує, як змінюється обсяг закупок товару X (точки X,, X,, Х3 на рис. 4.6 при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту. Тобто при зменшенні ціни на товар – кількість спожитих товару або послуги – збільшиться. Але, дивлячись на мал. 4.7 ми бачимо, що така залежність буде справедливою не завжди, а лише до моменту насичення споживача даним видом товару чи послуги. За цим малюнком ми бачимо, що чим більше споживач буде насичуватись даним товаром чи послугою, тим менша потреба у нього залишатиметься в них і може знизитися до мінімуму.

14

Ефект заміщення й ефект доходу.

Ефект заміщення — це тільки ті зміни у спожи­ванні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари. Цей ефект спрацьовує однаково і щодо нормальних, і щодо неякісних това­рів. В узагальненому вигляді дія ефектів доходу та заміщення наведена в табл. 3.1.

Ефект доходу — це тільки ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Як було з'ясовано раніше, зрос­тання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшен­ням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних — зменшується.

Ці два ефекти діють одночасно.

15

Товари Гіффена

Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення називається Гіффеновим товаром, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього — парадоксом Гіффена (англійський вчений).

Товар Гіффена має одночасно відповідати таким вимогам:

_ бути неякісним в уявленні споживача;   

_ бути значною часткою його витрат.

Парадокс Гіффена, на перший погляд, здається винятком із закону попиту. Проте детальніше дослі-дження доводить, що саме взаємодія ефектів заміщення та доходу спричиняє такий розвиток подій. Існує ще кілька прикладів винятків із закону по­коли із підвищенням цін спостерігається збільшення закупок того чи іншого товару. Так, деякі споживачі можуть ототожнювати зростання цін з під­вищенням якості продукції і збільшувати його закуп­ки. В умовах нестабільності економічної ситуації зрос­тання цін може сприйматися і як передвісник інфля­ційного стрибка.

16

Попит і закон попиту. Індивідуальний і ринковий попит

Ринковий попит — це сума індивідуальних попитів при певному рівні цін. Бажання різних споживачів придбати товар при однакових цінах будуть відрізнятися, тому що в них різні уподобання і доходи. Іншими словами, ринковий попит — це кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами .

при ціні ЗО грн. лише третій споживач готовий придбати даний товар, тому ринковий попит співпадає з індивідуальним попитом третього споживача. При ціні 20 грн. ринковий попит вже формується як сума індивідуальних попитів третього і другого споживачів, а при цінах 10 і 4 грн. — як сума попитів усіх трьох споживачів.

Ринковий попит залежить від тих же факторів, що й індивідуальний, крім того, він залежить від кількості носіїв індивідуального попиту, тобто від кількості споживачів (рис. 5.2)1.

ЗАКОН ПОПИТУ [ЗАКОН СПРОСА] - - за-кон, згідно з яким зростання цін призводить до зниження величини попиту на товари за інших рівних умов.

Індивідуальний попит — це кількість товарів, які конкретний споживач зможе придбати за різними можливими цінами на певному ринку за певний період. Проте в умовах конкуренції на ринку є багато споживачів. А це означає, що ми маємо перейти від індивідуального попиту до ринкового. Ринковий попит — сукупний попит усіх покупців на певному ринку за певний період. В основі ринкового попиту лежить індивідуальний попит, а отже, він визначається чинниками, що впливають на вимоги окремих споживачів. Обсяг ринкового попиту залежить не тільки від ціни товару, а й від доходів споживачів, їхніх смаків, очікувань, цін на субститутні і комплементарні товари, кількості споживачів тощо. Ринковий попит визначають за даними індивідуального попиту додаванням кількості попиту кожного споживача за різними можливими цінами.

17

Пропозиція і закон пропозиції

Пропозиція – це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Крива пропозиції показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

Крива пропозиції. Р — це ціна, Q — кількість пропозиції.

Коли пропозиція зростає - крива SS зміщується праворуч. Коли пропозиція спадає - крива SS зміщується ліворуч.

Закон пропозиції – це Сталий причинно-наслідковий зв'язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.

Закон пропозиції – чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

18

Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага і її види

Ринковий механізм є взаємодія попиту й пропозиції. Ринкова рівновага - ця ситуація, коли плани продавців і покупців повною мірою збігається, тобто за даної ціні (рівноважної) величина попитуQD дорівнює величині пропозиціїQP.S. Твердження «Рівновага над ринком встановлюється, коли найбільший обсяг продукції знаходить збут» звучить аналогічно наведеному визначенню рівноваги, тобто вироблений обсяг продукціїQP.S знаходить збутQD. Сталий рівновагу можливе лише за рівноважної ціні. Якщо ціну товару нижче рівноважної (Р1<PE), виникає дефіцит (>QP.S <QD) чи незадоволений попит. Якщо ж ціна товару вище рівноважної (Р2 >PE), утворюється надлишок товару (>QP.S >QD) чи затоварювання. Тобто незадоволений попит, як і затоварювання, є ознакою порушення рівноваги.

Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого обсяг попиту дорівнює пропозиції. (QD=QS). Графічно обидві криві перетинаються  ( – це ситуація на ринку, коли при певній ціні (рівноважній) обсяг попиту дорівнює обсяг пропозиції. Існує п’ять основних видів рівноваги.)

Ціна рівноваги – це ринкова ціна (P*), за якої обсяг попиту дорівнює пропозиції.

Види ринкової рівноваги:

1)         стійка рівновага;

2)         асимптотично стійка рівновага;

3)         рівномірні коливання;

4)         загасаючі коливання;

5)         вибухові коливання.

19

Еластичність попиту та пропозиції

Еластичність попиту і пропозиції означає ступінь відносної змінюваності попиту і пропозиції під впливом відносної зміни ринкової ціни. Якщо обсяги збільшення попиту і пропозиції перевищують обсяги зростання ринкової ціни, виражені у відсотках, то вони є еластичними. Якщо ж приріст обсягів попиту та пропозиції (у відсотках) менший за приріст ринкової ціни (у відсотках), то вони є нееластичними. Інакше кажучи, якщо ж за істотної зміни рівня ринкової ціни обсяги попиту і пропозиції залишилися без змін, то їх називають нееластичними. Наприклад, попит на продовольчі товари (хліб, молоко, м'ясо, сіль, цукор тощо) вважається нееластичним, бо це товари першої необхідності й повсякденного вжитку. Споживачі будуть купувати ці товари, якою б високою ринкова ціна на них не була. А попит на предмети розкошу, наприклад, вироби з коштовних металів тощо буде еластичним.

Еластичність попиту і пропозиції показує ступінь відсоткової зміни обсягу попиту та пропозиції у відповідь на відсоткову зміну рівня ринкової ціни певного товару.

Кількісне визначення еластичності попиту здійснюється за допомогою коефіцієнта еластичності, що являє собою відношення відсоткової зміни обсягу попиту (кількості продукції, потрібної покупцям) до відсоткової зміни ринкової ціни на певну продукцію. Величина еластичності попиту залежно від зростання ціни, як правило, виражається від'ємним числом. Це означає, що зі збільшенням ринкової ціни попит на певний товар зменшується.

Коефіцієнт еластичності попиту розраховується за формулою:

де

- коефіцієнт еластичності попиту;

П- кількість одиниць товару, потрібного покупцям;

- приріст кількості одиниць потрібного товару, викликаний зміною ринкової ціни;

Ц - ринкова ціна за одиницю певного товару;

- величина відсоткової зміни ринкової ціни одиниці певного товару.

Коефіцієнт еластичності попиту і пропозиції може бути еластичним, нееластичним, або так званої одиничної еластичності. Кожне з цих значень відповідає певній ситуації на товарному ринку. Якщо коефіцієнт еластичності більший за одиницю (Е>1), то попит (пропозиція) є еластичним.

За такої ситуації відсоткове зниження ринкової ціни спричиняє таке відсоткове збільшення кількості проданого товару, що загальний виторг зростає. Тобто, попит є еластичним, коли певна відсоткова зміна ринкової ціни призводить до більшої відсоткової кількості проданого товару. Якщо коефіцієнт еластичності дорівнює одиниці (ІГЯ/), то наявна так звана одинична еластичність. Попит є одиничною еластичністю, коли ринкова ціна товару зросла на один відсоток, а кількість продажу товару зменшилась на один відсоток. У цій ринковій ситуації загальний виторг від реалізації товару залишається незмінним.

Показники еластичності пропозиції і попиту можуть бути використані для аналізу витрат чинників виробництва та витрат споживачів на купівлю товару і, отже, виторгу виробників (продавців).

20

Форми еластичності попиту: за ціною, доходом

Еластичність попиту має дві форми та поділяється в залежності від: ціни (за ціною) та доходу (за доходом).

Еластичність попиту за ціною – це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару: .  Величина цінової еластичності попиту, як правило, виражається від’ємним числом, тому що відображає різноспрямовані зміни: коли ціна зростає, обсяг попиту зменшується, і навпаки. В аналізі часто знак “мінус” відкидають і порівнюють лише абсолютні значення показника (за модулем). Наприклад, якщо підвищення ціни на взуття на 20% викликало зменшення обсягу попиту на 5%, то цінова еластичність попиту на взуття становить:Застосовують два способи обчислення показника еластичності.  Показник лінійної еластичності визначає процентну зміну обсягу попиту у точці. Він обчислюється для випадку лінійної кривої попиту, заданої рівнянням, або у випадку незначної зміни ціни для нелінійної кривої попиту:або

Еластичність попиту за доходом – це процентна зміна обсягу попиту, викликана однопроцентною зміною доходу: або Еластичність попиту за доходом для нормальних благ є додатною ( ), для нижчих – від’ємною ( ), для нейтральних – нульовою ( ). Предмети розкоші мають еластичність попиту за доходом більшу за одиницю , предмети першої необхідності - меншу за одиницю .

21

Перехресна еластичність. Дугова і точкова еластичність

Перехресна еластичність попиту - відсоткова зміна попиту на товар при зміні на 1% ціни іншого, можливо, взаємопов'язаного з ним товару. Вона показує відсоток зсуву кривої попиту, оскільки зміна ціни на інший товар належить до нецінових чинників попиту. Обчислюється перехресна еластичність також двома методами - точкової та дугової еластичності.

Перехресна еластичність попиту визначає ступінь чутливості споживчого попиту на один товар (х) залежно від ціни на інший товар (у)

При аналізі коефіцієнта перехресної еластичності слід зважати на ряд обмежень:

• його можна використовувати для визначення наявності ефекту замінювання чи доповнення товарів тільки при невеликих змінах цін. За наявності значних цінових коливань радше за все значення коефіцієнта еластичності спотворить ефект доходу, оскільки внаслідок зниження ціни одного товару покупець вивільняє частину доходу й збільшує споживання інших товарів, не обов'язково пов'язаних з цим товаром;

• потрібно враховувати рівень цін досліджуваних товарів: якщо різниця цін взаємозамінювалльних товарів значна, то, найймовірніше, при зростанні ціни на дешевий товар споживачі не активізуватимуть попит на дорогий товар;

• коефіцієнт перехресної еластичності на товар Х за ціною товару У не дорівнює коефіцієнту перехресної еластичності на товар У за ціною товару Х. Ця властивість називається асиметричною еластичністю. Наприклад, зниження цін на м'ясо збільшить попит на кетчуп, а зростання ціни на кетчуп навряд чи вплине на попит на м'ясо.

У табл. 3.4 представлено напрями цінової політики, які слід впроваджувати, залежно від значення коефіцієнта перехресної еластичності.

Таблиця 3.4. Використання перехресної еластичності в ціноутворенні

Дугова еластичність –ел-ть між двома точками і визначаеться як середня ел-ть за формулою центральної точки. Метод дугової еластичності використовується за відсутності функції попиту, а також якщо зміни між початковими і наступними значеннями О і Р можуть бути досить значними (понад 5%). Тоді замість значень Ох та Ру (початкових або наступних) розраховуються їхні середні арифметичні. Такий метод застосовується, як правило, при вимірі еластичності між однією і іншою точкою кривої попиту.

Точкова еластичність характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни. Метод точкової еластичності-- такий метод використовується в тому випадку, коли функція попиту задана, а так же вихідний рівень ціни і величини такого попиту відомі.

22

Еластичність пропозиції за ціною і її форми

Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці — E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їхніх цін.

Еластичність пропозиції залежить від таких чинників, як особливість виробничого процесу, час виготовлення продукту і особливість його до тривалого зберігання. Особливості виробничого процесу дозволяють виробникові розширити виробництво товару при підвищенні ціни, а при пониженні його ціни переходить на випуск іншої продукції. Пропозиція такого товару є еластичною.

Еластичність пропозиції залежить і від часового чинника, коли виробник не в змозі швидко реагувати на зміни ціни, оскільки для додаткового виробництва товару необхідний значний час. Наприклад, збільшити виробництво автомобілів за тиждень практично неможливо, хоча ціна на них може зрости в багато разів. У таких випадках пропозиція є нееластичною. Для товару, який не може зберігається тривалий час (наприклад, продукти, що швидко псуються), еластичність пропозиції буде низькою.

еластичність пропозиції описує реагування продавців на зміну ціни. Еластичність пропозиції (Еs) за ціною визначається відношенням відсотка зміни ве­личини пропозиції товару до відсотка зміни його ціни.

Форми еластичності пропозиції за ціною -- дугова та точкова..

Дугова еластичність пропозиції характеризує спричинену зміною Ціни на товар у відсотках відсоткову зміну величини пропозиції на певній частині кривої пропозиції, тобто на дузі. Для визначення дугової еластичності пропозиції застосовуємо таку саму формулу, як для дугової еластичності попиту, з єдиною по­правкою, що Q – це величина пропозиції, а не попиту.

Залежно від абсолютного значення дугової еластичності пропозиції розрізня­ють п'ять її видів.

  1. Еластична пропозиція

  2. нееластична пропозиція,

  3. одинично-еластична пропозиція,

  4. абсолютно нееластична пропозиція,

  5. безмежно еластична пропозиція)

Точкової еластичності пропозиції спостерігаємо три випадки:

  1. ЕS>1 (крива S перетинає вісь ціни вище початку координат);

  2. ЕS=1 (крива S проходить через початок коордтнат);

  3. ЕS<1 (крива S перетинає вісь ціни нижче початку координат).

23

Фірма як суб'єкт економічних відносин на мікрорівні

Фі́рма — це суб'єкт економічних відносин на макрорівні; це торговельне, господарське або промислове підприємство, що користується правом юридичної особи, під маркою якої продаються товари, надаються послуги або випускаються вироби.

Також Фірма - організація(компанія або корпорація), що володіє одним або декількома підприємствами і використовує економічні ресурси для виробництва товарів і надання послуг з метою отримання прибутку.

«Блакитна» фірма — компанія, найбільш відома якістю і широким визнанням її виробів та послуг.

Існують огкремі різновиди фірм:

  1. Фірми-патієнти – фірми, що працюють на вузький сегмент ринку з метою завоювання його і задовольняють потреби, які сформувались під впливом моди, реклами і других засобів. Виростають з фірм - експлерентів.

  2. Експлеренти – фірми, що спеціалізуються на створенні нових чи радикальних перетворень старих сегментів ринку. Вони займаються просуванням нововведень на ринок.

24

Функції, організаційні форми та види фірм (підприємств).

Будь-яка фірма чи підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

  1. Основна функція фірм (підприємств) - - це створення товарів і послуг для задоволення потреб населення з найменшими витратами на виробництво та реалізацію продукції.

Інші функціЇ:

  1. виробничі функції

  2. Виробничо-технологічні функції

  3. Економічні функції

  4. Соціальні функції

  5. зовнішньоекономічні функції.

Загальновідомі три основні організаційні форми підприємств:

1) одноосібні володіння;

2) партнерства (то­вариства);

3) корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

У Господарському кодексі України (ст. 63), зазначено, що вУкраїні залежно від форм власності можуть діяти підприємства таких видів:

  1. приватне підприємство, засноване на власності громадян чисуб'єкта господарювання (юридичної особи);

  2. підприємство колективної власності, засноване на основіколективної власності;

  3. підприємство, яке засноване на змішаній формі власності ( набазі об'єднання майна різних форм власності);

  4. комунальне підприємство, засноване на основі комунальноївласності територіальної громади;

  5. державне підприємство, що діє на основі державної власності.

Перша ознака підприємства - самостійність у системі господарства країни. Підприємство має самостійний баланс (грошове вираження стану засобів виробництва), розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак (для промислових підприємств). Підприємство має свій трудовий колектив з його специфічними інтересами.

25

Виробництво і фактори виробництва. Виробнича функція

Виробництво - процес взаємодії між людиною і природою під час якого здійснюється пристосування. Змінювання природи для потреб людини. Економічна наука розглядає виробництво як єдність природних , суспільних відносин. Виробництво - є основою життя і розвитку суспільства.

Фактори виробництва такі:

  1. Матеріально-речові

-

Засоби виробництва створені людиною. "Капітал" - Засоби виробництва (майно) належать підприємцям або власникам і використовуються для створення речей і послуг.

 

-

Природні фактори, що об'єднуються поняттям "знання" - Засіб праці створений природою

  1. Особисті

-

"Праця".

Охоплює людські ресурси: фізичні, розумові здібності людей; освітній і професійний рівень

 

-

"Здатність до підприємництва" - розкривається через здібність людей, уміння виявити ініціативу в налагодженні справи.

Виробнича функція - відбиває залежність кількості виробленої продукції від використовуваних економічних ресурсів. Q = f (L, K, Z, E) Q - обсяг виробництва L - праця K - капітал Z - природний ресурс (земля) E – підприємництво

26

Сукупний, середній і граничний продукт. Закон спадної граничної продуктивності (спадної віддачі).

1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) — це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов. Сукупний продукт, або просто загальний продукт, показує розміри виробленого продукту у фізичних одиницях, таких, як бушелі пшениці або барелі перекачаної нафти.

2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР / X. 3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах): МР=∆ТР/∆Х.     Граничний   продукт   —   це  додатковий   обсяг   продукції, спричинений    затратою   однієї   додаткової   одиниці    фактора виробництва. Граничний продукт фактора виробництва — це додатковий продукт або обсяг продукції, отримані внаслідок збільшення  затрат цього  фактора на одну додаткову одиницю при сталій величині інших факторів виробництва.

Закон спадної граничної продуктивності (спадної віддачі) – один із законів ринкової економіки який полягає в тому, що з певного моменту послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу наприклад праці до незмінного фіксованого ресурсу (капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робітників що обслуговують устаткування, збільшуватиметься, зростання обсягів виробництва не відбуватиметься в міру того, як більша кількість працівників залучатиметься до виробництва.

27 Правило мінімізації витрат фірми

Категорію «витрати» характеризують, в основному, як поточні витрати підприємства, представлені показником собівартості продукції. Взначають витрати підприємства як обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети.

Правило мінімізації витрат фірми – максимально зменшувати усі необхідні витрати будь-якої фірми на здійснення її успішної продуктивної діяльності та отримання найкращих результатів цієї діяльності.

У стандартних економічних моделях підприємство прагне до максимізації прибутку та мінімізації витрат підприємства. При цьому його стримують різні обмеження і вони існують тому, що є граничні показники:

  • Гранично мінімальні необхідні ресурси для проведення тієї чи іншої діяльності;

  • гранично максимальні можливості отримання прибутку за певних умов та обставин.

Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип, або принцип рівності зважених (на грошову одиницю) граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого рівня виробництва підприємству треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою. Для кожної іншої величини обсягу випуску можна знайти оптимальну комбінацію ресурсів, тобто комбінацію, що мінімізує витрати. Для кожної величини обсягу випуску можна знайти оптимальну комбінацію ресурсів, тобто комбінацію, що мінімізує витрати.

28 Виробнича функція з двома перемінними факторами виробництва

Якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:

Q = f (K ,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.

Завдання виробника в довгостроковому періоді полягає в тому, щоб використовуючи всі бюджетні кошти на два змінних факторпи, отримати найбільший обсяг продукту.

Графічно це виражається максимально віддаленою від точки початку координат ізоквантою.

Побудуємо карту ізоквант та ізокосту, що буде виражати обмеженість нашого бюджету.

Ми суміщуємо карту ізоквант з ізокостою. Та ізокванта що є дотичною до ізокости буде виражати найбільш можливий обсяг виробленої продукції за умов такого обсягу бюджету. Точка рівноваги це точка Е, тобто місце дотику ізокванти та ізокости.

Іншим засобом досягнення рівноваги виробником за умов фіксованого обсягу продукції є підбір такої комбінації задіяних факторів виробництва, щоб іх вартість була найменшою. Тобто графічно це підбір ізокости, що є дотичної до фіксованої ізокванти.

В обох випадках видно, що кут нахилу ізокванти і ізокости в точці рівноваги співпадає. Він виражається граничною нормою технологічного заміщення MRTSlk = -L/K

Кут нахилу ізокости дорівнює Pl/Pk. Виходячи з цього можна визначити точку рівноваги співвідношення між цінами цих факторів і їх граничною нормою технологічної заміщення, яка виражається ще співвідношенням граничної корисності факторів.

От же ми отримуємо рівняння: MPL/MPK= PL/Pk.

MPL/ PL = MPK /Pk.

Таким чином рівновага виробника досягається при рівності зважених граничних корисностей двох факторів, тобто рівності співвідношень їх граничних корисностей до цін цих факторів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]