63 Попит на ресурси та фактори, що його визначають

Попит на ресурси (ресурси – це те, з чого буде виробляти свою продукцію, або за допомогою чого буде пропонувати свою послугу фірма) пов'язаний з виробництвом, яке здійснює конкретне підприємство (фірма). Оскільки метою підприємства є максимізація прибутку, то нею визначається й обсяг попиту на ресурси. Це означає, що підприємство прагне придбати такий обсяг ресурсів, використання якого забезпечить максимізацію прибутку.

Для розуміння процесу формування попиту на ресурси необхідно враховувати два моменти:

1) попит на ресурси залежить від попиту на економічні блага, вироблені з цих ресурсів, тобто попит на ресурси має похідний характер від попиту на продукти;

2) ціни на ресурси залежать від типу ринкових структур, де реалізуються самі ресурси та економічні блага, вироблені з них. Якщо частка підприємства у виробництві мала, то й частка закупівель ресурсів для виробництва продуктів окремим підприємством теж мала. Це означає що окреме підприємство не має впливу і на ціну ресурсу.

Обсяг попиту на ресурси залежить від двох основних чинників:

- продуктивності ресурсу;

- ринкової ціни товару, виробленого з ресурсу.

Звісно, що ресурс із вищою продуктивністю буде користуватися більшим попитом, ніж ресурс з низькою продуктивністю. Поведінка підприємства на ринку ресурсів визначається правилом використання ресурсів, яке математично можна зобразити рівністю MRP = MRG, де MRC - граничні затрати на ресурси.

Стосовно праці (це теж ресурс) -- це правило матиме вигляд: MRP, - MRC_L.

Для фізичного капіталу (це теж ресурс): MRP_K=MRC_K, а для природного (земельного) ресурсу: MRP_A = MRC_A.

Загалом, поведінка підприємства на ринку ресурсів буде такою: намагаючись максимізувати прибуток, підприємство намагатиметься збільшувати додаткові одиниці ресурсу доти, доки кожна наступна одиниця ресурсу буде приносити додатковий приріст загального доходу (MRP). Для досягнення максимізації прибутку необхідною умовою є мініміція затрат.

Тоді правило прибуткового використання ресурсів для підприємства можна сформулювати так: для підприємства прибуткове використання додаткових одиниць змінного ресурсу триває доти, доки MRP (додатковий приріст загального доходу) ресурсу не урівноважиться з MRC (граничні затрати на ресурси). Звісно, кожна додаткова одиниця ресурсу вимагає від підприємства додаткових затрат. Величина, на яку зростають затрати підприємства з кожною додатковою одиницею залученого ресурсу, називається граничними затратами на ресурси (MRC).

Щодо ресурсу "праця" це правило означає: максимального обсягу прибутку підприємство досягне за умови: MRP_L= MRC_L. Стосовно ресурсу "праця" сказане вище означає, що на досконалоконкурентному ринку праці ставка заробітної плати встановлюється ринковим попитом на працю та ринковою пропозицією праці. Окреме підприємство не може впливати на ставку заробітної плати через досить малу її частку в ринковому попиті на найману працю.

Ринковий попит на ресурс визначається як сума індивідуальних попитів підприємств, що використовують цей ресурс.

Для ресурсів-замінників необхідно враховувати дію ефектів заміщення та обсягу випуску, які діють різноспрямовано.

Для ресурсів-взаємодоповнювачів зміна ціни на ресурс-замінник зумовлює різноспрямовану зміну попиту на споріднений ресурс, наприклад, зростання ціни праці (за незмінності інших умов) приведе до збільшення попиту на капітал.

Така ситуація є реалістичною для короткострокового періоду. В довгостроковому періоді змінними є всі ресурси, тому для підприємства важливо забезпечити оптимальне поєднання ресурсів. Вирішення цієї проблеми потребує виявлення такої комбінації ресурсів, за якої за заданого обсягу виробництва мінімізуються затрати та максимізується прибуток.

Підприємство максимізує прибуток за умови досконалої конкуренції, якщо кожний ресурс використовується до точки, де ціна ресурсу урівноважується з його виручкою від реалізації граничного продукту.

64

Ринок праці при досконалій і недосконалій конкуренції

На ринку праці діє закон попиту й пропозиції на робочої сили, які впливають на зарплатню. Закон попиту й пропозиції на робочої сили відбиває невідповідність вільних робочих місць складу які приходять ринку праці працівників із кількісним і якісним параметрами.

На ринку праці відбувається жорстокий, нещадний відбір найталановитіших, заповзятливих. Слабких і які можуть ринок не щадить. Але з тим він стимулює висококваліфікований працю, сприяє створенню жорсткого пов‘язування між внеском кожного й отриманим конкретним результатом.

• На ринку праці переважає недосконала конкуренція.

• Ситуація досконалої конкуренції на ринку праці практично не зустрічається (це коли попит на працю дорівнює пропозиції праці, а це означає, що ринок знаходиться в стані рівноваги. Тобто всі працівники, згодні на дану заробітну плату, працевлаштовані, а всі підприємці, які згодні платити заробітну плату WE, знаходять на ринку необхідне їм кількість робочої сили. Тому точка Е відображає стан повної зайнятості).

• Монопсонія на ринку праці. На конкурентному ринку праці кожен підприємець наймає настільки мале число працівників, що не здатний вплинути на ставку заробітної плати. У випадку з монопсонією фірма володіє монополістичним правом наймати працівників. У подібній ситуації зайняті на даній фірмі складають основну частину всіх зайнятих в галузі. У підсумку, фірма може «диктувати заробітну плату», тому що ставка заробітної плати буде знаходитися в прямій залежності від кількості найманих працівників.

• Присутність профспілок на ринку праці. Профспілки є одним з основних позаконкурентних факторів на ринку праці.

• Двостороння монополія на ринку праці. Особлива ситуація на ринку праці складається в тому випадку, якщо зустрічаються профспілка-монополіст і наймач-монопсоніст.

Ринок праці при недосконалій конкуренції. На ринку праці часто виникає ситуація, коли монопольне становище займає покупець трудових послуг (монопсонія). Оскільки трудові послуги немобільні (працівники не можуть швидко змінити місце проживання або кваліфікацію), то фірма диктує заробітну плату, визначаючи кількість взятих на роботу. Щоб збільшити число залучених до праці, фірма змушена буде виплачувати більшу зарплату, причому не тільки додатковим працівникам, але й взятим раніше. Тому для монополії граничні витрати на ресурс завжди вищі зарплати.

Монополізація ринку праці можлива не лише з боку покупця, а й з боку продавця (профспілок). Профспілки можуть впливати на рівень зарплати через збільшення попиту на працю.

Двостороння монополія — це коли продавець і покупець праці займають монопольне становище (профспілки вимагають рівня зарплати, не нижче мінімального рівня, а фірма наполягає на нижчій зарплаті). Фактично ціна на такому ринку залежатиме від співвідношення сил.

Ринок праці при досконалій конкуренції. Рішення кожної людини про необхідність і тривалість своєї праці залежить від багатьох факторів (наявність сім'ї, дітей, боргових та кредитних зобов'язань та інших), але головним є фактор оплати праці.

Кожен працівник робить вибір між доходом від праці і дозвіллям або працею (антиблаго) і доходом.

Чим вище зарплата, тим більше часу захоче працювати робітник. З підвищенням зарплати спостерігається два ефекти:

1. Ефект заміщення — це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання (^_ПА).

2. Ефект доходу — при зростанні зарплати підвищується і ціна дозвілля (зарплата — це сума грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком). При більш високому доході працівник може купити більшу кількість товарів, одним з яких є відпочинок. Якщо зарплата вища, це призводить до зменшення пропозиції праці.

65

Індивідуальна пропозиція праці та її фактори

В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональним вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда.

Якщо вважати, що доход і відпочинок – нормальні блага, тоді при збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає.

Характерною також є гранична норма заміщення доходу відпочинком, яка показує від скількох доларів добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності.

Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із годинною ставкою Х, а У – добовий обсяг праці в годинах, то добовий доход складатиме: І=Х*У.

Цей доход може коливатись від нуля (коли У=0, людина лише відпочиває) до І=24*Х – ця величина, що передбачає цілодобову працю, є звичайно, гіпотетичною. Всі можливі сполучення добового доходу і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію, яка є аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати Х, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.

При підвищенні ставки заробітної плати вибір між доходом і відпочинком може змінитися у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме – ефект доходу чи ефект заміщення.

Ефект доходу виникає при підвищенні добробуту (реального доходу) при зростанні ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення – за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочого часу).

Фактори:

• умови праці в цій галузі,

• умови праці на інших ринках,

• рівень оплати її на інших ринках,

• загальна чисельність працездатного населення (робоча сила).

66

Заробітна плата: сутність, види, форми

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Номінальна заробітна плата - являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. Це грошова форма вартості робочої сили найманого працівника.

Сутність зарплати – вона є ціною праці.

Сутність зарплати виражається в її основних формах та системах. Це дає змогу усвідомити політекономічну сутність даної категорії на відповідно нижньому рівні абстракції (порівняно з попереднім аналізом).

Залежно від способу обліку і нарахування заробітної плати розрізняють дві її основні форми: почасову (погодинну) і відрядну (поштучну).

Форми і системи заробітної плати:

• Почасова (погодинна) зарплата — це оплата працівникові за певний час (годину, робочий день, тиждень) його роботи (праці). Для визначення її рівня виходять з погодинної ставки (окладу), яку вітчизняні економісти називають ціною праці. Остання (ціна праці) визначається як відношення денної вартості робочої сили до середньої тривалості робочого дня.

• Відрядна форма зарплати — це оплата працівникові залежно від розмірів виробітку (виготовлених виробів або здійснених операцій).

Види зарплати:

• номінальна,

• реальна.

Номінальна заробітна плата – це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можливо обчислити реальної заробітної плати.

Реальна заробітна плата – це кількість споживання вартостей ( товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків.

67

Капітал як ресурс фірми. Рух капіталу і його форми.

Ресурси — це капітал фірми, тобто благо, використання якого дає можливість збільшити майбутні блага. Структуру капіталу фірми можна характеризувати на основі різних критеріїв.

За ресурсним (функціональним) критерієм капітал фірми складається:

• по-перше, із засобів виробництва, які функціонують як основний та оборотний капітал фірми. Основний капітал — капітал у вигляді засобів праці, що зберігає свою споживчу вартість протягом кількох циклів виробництва (більше року), переносячи свою вартість на новостворений продукт частинами, в міру зношування.

• По-друге, складовою капіталу фірми є її людський капітал — знання, вміння людей, які вони набули внаслідок навчання, професійної підготовки та практичного досвіду.

• По-третє, діяльність сучасної фірми спирається на інтелектуальний капітал, складовою якого є інтелектуальна власність фірми. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про власність" "об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів та послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці". Слід зазначити, що цілком слушно вважати людський капітал в аспекті інтелекту робітників фірми складовою її інтелектуального капіталу.

Постійний рух капіталу фірми — це його оборот, швидкість якого вимірюється кількістю оборотів, що їх здійснює капітал за рік. Оборот оборотного капіталу фірми, що діє у сфері виробництва, дорівнює одному виробничому циклу. Навпаки, оборот основного капіталу фірми охоплює кілька виробничих циклів, протягом яких він зношується фізично і морально, тобто поступово втрачає свою споживну вартість та вартість. Фізичний знос — це матеріальне зношування засобів праці внаслідок їх використання, або схову. Моральний знос — це втрата економічної ефективності та доцільності використання засобів праці до моменту їх повного фізичного зношування. У цьому разі основний капітал втрачає вартість з двох головних причин: перша — зростання продуктивності праці у галузях виробництва засобів праці, що обумовлює зниження їх вартості.

Види й форми капіталу:

• індивіуальний,

• акціонерний,

• державний,

• міжнародний,

• торговельний,

• грошовий (гроші),

• продуктивний,

• основний,

• оборотний,

• постійний,

• змінний,

• людський,

• інтелектуальний,

• суспільний,

• як фактор виробництва (виробничий),

• та інші

68

Головні характеристики ринку капіталу.

Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал.

Ринок капіталу характеризується попитом, пропозицією та ціною.

Ринок капіталів виконує такі функції:

• По-перше, об’єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди.

• По-друге, трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки.

• По-третє, надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва тощо.

Капітал (капітальні блага) - це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють:

• фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення,

• запаси матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

Головні характеристики ринку капіталу:

• Капітал підприємства формуєтьсяв в процесі як створення підприємства так і його функціонування, тобто (в процесі здійснення фінансово-господарській діяльності).

• Для різних форм підприємств існують і різні визначення складових капіталу, наприклад:

• Статутного, який слід розглядати як початковий капітал. На підприємствах різних організаційних форм це кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності.

• Для акціонерних товариств статутний капітал – це номінальна вартість емітованих акцій.

• Для товариств з обмеженою відповідальністю – це сума часток всіх власників.

• Для державних підприємств – це вартість всього майна, яке закріплено за економічними суб’єктами на правах повного господарського розрахунку.

• Для кооперативів – це вартість майна, яке надано учасникам для здійснення господарської діяльності.

Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”. Як зазначалося, при створенні підприємства його стартовим капіталом виступає вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, капітал підприємства визначається за такою формулою:

Власний капітал (ВК) (початковий капітал) = вартість активів за балансом, тобто:

ВК=Активи .

69

Попит та пропозиція на ринку капіталу.

Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Попит на капітал — це попит на кошти, які можуть бути вкладені на придбання капітальних благ, тобто в інвестиції. Джерелом інвестицій є заощадження домогосподарств. Капітал як фактор вироб-ництва створює свій дохід у вигляді проценту, який є винагородою його володарю. Процент — це чистий дохід (прибуток), який отримує власник капіталу внаслідок їх використання протягом певного часу.

При здійсненні інвестицій фірма вирішує питання: чи буде збільшення прибутку, принесений інвестиціями, більше вартості витрат на них. Для відповіді на це питання необхідно розрахувати:

—        граничну прибутковість, або, як її ще називають, внутрішню норму окупності інвестицій. Вона є чистим доходом від кожної додатково інвестованої гривни, вираженим у відсотках;

—        альтернативну вартість інвестування (граничні витрати на ресурс), що визнача-ється ринковою ставкою відсотка, оскільки фірма прибігає до запозичення коштів.

Пропозиція на ринку капіталу -- схильність одержувачів доходів до заощадження певної їхньої частини. Отже, суб’єктами по-питу на капітал (інвестиції) є підприємці, а суб’єктами пропозиції капіталу висту-пають домашні господарства за посередництвом комерційних банків, інвестиційних фондів і т.п. Ринкова норма відсотка, у якій і буде досягнута рівновага, встановлюєть-ся в точці перетину кривих попиту на позикові кошти і їхньої пропозиції.

Ринкова крива пропозиції має зростаючий характер, тому що чим біль-ша пропозиція капіталу, тим вище його альтернативна вартість або граничні витрати втрачених можливостей.

70

Роль фактору часу на ринку капіталу. Дисконтування.

Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх залучення завжди повинні враховувати фактор часу.

Розрізняють три ринки капіталу:

• ринок фінансового капіталу;

• ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;

• ринок капітальних послуг, або орендний ринок.

Фактор часу на ринку капіталу може відігравати роль як позитивну, так і негативну. Наприклад: для інвестицій фактор часу грає позитивну роль, томущо чим довше будуть працівати інвестиції (вкладені гроші), тим більший прибуток можна отримати.

Якщо під капіталом мається на увазі, наприклад, грошовий або людський капітал, -- то з плином часу він старіє та погіршується, в зв‘язку з чим має місце моральний та фізичний знос цього капіталу, що потребує додаткових витрат на його часткове або повне оновлення.

У будь-якому випадку є справедливою формула: «час – це гроші».

Дисконтування - це визначення вартості грошових потоків, які відносяться до майбутніх періодів (майбутніх доходів на теперішній момент часу). Для правильної оцінки майбутніх доходів потрібно знати прогнозні значення виручки, витрат, інвестицій, структуру капіталу, залишкову вартість майна, а також ставку дисконтування.

Ставка дисконтування використовується для оцінки ефективності вкладів. З економічної точки зору, ставка дисконтування - це норма прибутковості на вкладений капітал, що вимагається інвестором.

Інакше кажучи, за допомогою ставки дисконтування можна визначити суму, яку доведеться заплатити інвесторові сьогодні за право отримати передбачуваний дохід у майбутньому. Тому від значення ставки дисконтування залежить прийняття ключових рішень, у тому числі при виборі інвестиційного проекту.

71

Інвестування. Короткострокові та довгострокові інвестиції: критерії здійснення

Інвести́ція (від лат. invest, вкладення коштів) — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Інвестування -- це форма фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон'юнктури.

За періодом інвестування виділяють:

• Короткострокові інвестиції – це вкладення капіталу на строк, менший ніж один рік (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Короткострокові фінансові інвестиції розглядаються як поточні активи.

• Довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період, більший одного року. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років. Довгострокові фінансові інвестиції розглядаються як необоротні активи. (Наприклад, фінансові інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства з утворенням юридичної особи).

72

Пропозиція заощаджень. Міжчасове бюджетне обмеження і міжчасова рівновага

Пропозиція заощаджень – це коли у людей чи організацій з‘являються вільні кошти, які на даний момент вони не бажають витрачати, і тому ці люди хочуть свої гроші не лише зберегти, а й примножити (заощадити їх). Таким чином ці люди чи організації починають пропонувати на ринку свої вільні кошти.

Пропозиція заощаджень — це залежність між про-центною ставкою та обсягом (кількістю) заощаджень, що виражається у грощовому еквіваленті. Пропозиція заощаджень залежить від того, в якій мірі люди схильні утримуватися від сьогоднішнього споживання на користь майбутнього. Попит на заощадження залежить в основному від ефективності продуктивного

використання матеріальних засобів у господарській (перш за все виробничій) діяльності. Норма ефективності використання засобів визначає верхню межу норми відсотка. В цьому розумінні норма відсотка може трактуватися як чинник, що впливає на значення пропорції заощаджень та на розміри попиту, як певний параметр, величина якого визначається співвідношенням між пропозицією та попитом на заощадження.

Міжчасове бюджетне обмеження. Можливості обмеження поточного споживання на користь майбутнього не безмежні. Заощадження визначаються загальною сумою доходу за винятком поточного споживання:

= I — C1, де S — заощадження

I -дохід

С1 — поточне споживання. Міжчасове бюджетне обмеження показує можливості перенесення поточного споживання на майбутнє споживання.

Міжчасов рівновага. Точка дотику кривої часової переваги з міжчасовим бюджетним обмеженням характеризує міжчасову рівновагу. У точці рівноваги нахил часової переваги дорівнює нахилу міжчасового бюджетного обмеження. MRTP = -1+ i.

Наприклад, збільшення ставки відсотка з 15 до 20 призвело до зростання заощаджень із 20 до 30 тис. дол. При цьому майбутнє споживання поточного доходу зросло з 23 тис. дол. 201,15 до 36 тис. дол. 301,20. Це означає, що завдяки підвищенню ставки відсотка стало дешевше одержати долар майбутнього споживання за рахунок поточних доларів. Природно, це спонукає до нагромадження.

73

Позичковий відсоток: сутність, ставка

Позичковийвідсоток або відсоток за кредит – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Сутність відсотка як економічної категорії полягає в тім, що він становить частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал, тобто процент – це ірраціональна ціна позичкового капіталу. Джерелом процента є додаткова вартість, що створюється у процесі продуктивного використання цього капіталу. Економічна природа позичкового відсотка зумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних із ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку – він має забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. За умов ринкової економіки сутність процента розглядається як ціна, яку покупець сплачує кредиторові за наданий кредит, тобто є ціною цього капіталу.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, який одержує підприємець у процесі продуктивного використання позиченого капіталу. Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин: кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит; позичальник отримує підприємницький дохід у вигляді прибутку на позичений капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового відсотка характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма відсотка визначається як помножене на сто відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми кредиту:

Норма процента повною мірою залежить від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись (теоретично) від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). На практиці мінімальна межа норми процента не може дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає будь–який сенс для кредитора.