Варіант 1

1. Покинув я сумний підвал, лишив майдан Богдана, де гетьман огиря учвал кудись жене щорана (Сим.); Нехай приїде, тому що він повинен вислухати мене (Риб.); Ми з тіткою йшли вулицею швидко, аби встигнути вчасно до діда-кравця (Тют.); Як уже раз відірвешся від свого вугла, то під чужим мусиш здихати (Іванич.); Хлопці якраз і ждуть, доки з комісії вийде Колосовський (Гонч.); Молода струнка яворина, яка вкрила оксамитовим мохом коріння, високо сягає рябеньким стовбуром, осміхається до блакитного неба (Коцюб.).

2. Аж дотепер не знав, що так важко буде йому розлучатися з тим життям, з вахтами, сонністю моря, кигиком чайок (Гонч.); Проте Андрій плекав надію, що все минеться якось (Коцюб.); Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину (Сим.); Те, що є в людині, без сумніву, важливіше за те, що є у людини (Шовкопл.); Довкола було настільки тихо, що чути було тремтіння лагідних зір (Шевчук); Хто ж винен, що якась людина роками носить на собі цю пляму (Сенч.).

3. Хіба ми не повинні плекати народні таланти, щоб вони світили всьому народові (Ян.); Незважаючи на те що пожежу вгасили, люди не розходились (Коцюб.); Поклін тому, хто вносить чесну зладу в людські серця, одверті і незлі (Мал.).

Варіант 2

1. Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли (Тют.); Іди туди, де люди творять світло і ставлять хрест на темне й на старе (Сим.); В передчутті божественної миті Ми мусимо іти на каяття, Щоб наші друзі, правдою умиті, Наповнилися світлом за життя (Рил.); Вклонитись можна юності своїй, якщо знаходиш квіти власних мрій у торжестві утвердженої справи (Лет.); Ніхто не пам'ятав, щоб хорунжий так сміявся (Риб.); Він єдиний, хто пішов би на це без коли­вань і докорів сумління (Дім.).

2. І той горіх, що з туги всох за нею, мені у тому слові шелестить (Олійн.); Ніхто навіть не думав, що вони такі лихі люди (Земл.); Відомо, що в липні день стає корот­шим (Шевчук); Пісня – лиш те, що кличе до боротьби (Коцюб.); Так собі думаючи та гадаючи, старий Таволга часом так засумує, що аж сльоза покотиться йому з ока (Куліш); Рослинний світ нашої планети настільки багатий, що вражає нашу уяву (Цюпа).

3. Особистий настрій членів комісії теж був найрізноманітніший, бо всі вони були людьми і мали свої слабкості (Тют.); У вікна заглядав невмиваний ранок: сірень­кий, пожмаканий, з непричесаними хмарами, від чого у Івана на душі стало досадно (Дім.); А та печаль в очах з туманом сивим йому здається витвором красивим, котрий в багатті скоро ізгорить (Шест.).

Варіант 3

1. Дитиною хотілося йому полізти тією драбиною туди, де скупчились ті отари, і пристати до них пасту­хом (Шевчук); Для того й збудований був цей собор, щоб у хвилини розпачу людина не втрачала віру в життя (Гонч.); Якщо гра на фортепіано її заспокоювала, то скрипка дратувала (Панч); Русь не дрімала, стомлена і млява, забившися ведмедем у барліг, Бо відчували грек і печеніг відлуння кроків князя Святослава (Сос.); У приймальній ректора, куди він зайшов, було повно лю­дей (Тют.); Хто прагне тиші і спокійного життя, той за своїм духом міщанин (Сим.).

2. Невдовзі таки знайшли велику миску меду, що була схована в княжій медовні (Покр.); В мені гойднулася жовта хвиля, як пісок, що його крутить вітер над головою із сумовитою піснею (Шевчук); Вдома Дарина ніяк не могла вирішити, що подарувати йому на пам'ять (Дім.); Тепер Нюра тим тільки й жив, що ждав наступної суботи (Тют.); Часом Десна розливалася так пишно, що у воді потопали не тільки ліси і сінокоси (Довж.); В її великих синіх, мов волошки, очах було стільки завзяття і рішучості, що це відразу передалось Косачову та Датико (Збан.).

3. І було в образі тому таке гидке щось, таке противне, від чого Кирило здригнувся (Коцюб.); А ти для мене й досі молодий, Хоч вже і сивий, як стебло полинне (Минко); Чомусь нагадував він мені сучкувате молоде деревце, яке не хоче ні ламатися, ні гнутися під ворожим вітром (Загреб.).