20.Закономірності і принципи виховання.

Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:

а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі.

б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам і педагогам.

в) результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати.

Основні принципи виховання

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості.

5. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.

6. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.

21. Особливості педагогічних відносин та пед.. спілкування. Педагогічне спілкування в навчанні і вихованні служить інструментом впливу на особистість учня. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з учнями на уроці і поза ним мають певні педагогічні функції і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

У педагогічному процесі спілкування виконує такі функції:

— контактну (встановлення контакту як стану обопільної готовності до приймання і передавання повідомлення, змісту взаємозв'язку);— інформаційну (обмін повідомленнями: прийом, передавання інформації; обмін думками, задумами, рішеннями тощо);— спонукальну (стимуляція активності партнера з комунікації, спрямування його на певні дії);— пізнавальну (сприйняття, осмислення змісту інформації, пізнання внутрішнього стану співрозмовника; розуміння і вивчення навколишнього світу, особистості, колективу, себе);— організація впливу (зміна стану, поведінки, рівня комунікативних знань, умінь, досвіду, ціннісно-мотиваційної сфери співрозмовника тощо);— управлінську (керування своєю поведінкою, вплив на інших людей).

Структура педагогічного спілкування:

• Прогнозування та моделювання майбутнього спілкування;

• Організація безпосереднього спілкування з класом. Учнями

• Управління спілкуванням

• Аналіз педагогічного спілкування

Отже, навчання і виховання здійснюється на ґрунті виховуючих відносин насамперед двох головних дійових осіб школи - учителя, який передає досвід попередніх поколінь, і учня, який засвоює його.