54. Контроль і оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів

Контроль- це компонент навчального процесу, який полягає у перевірці його результативності.

Функція контролю: освітня, діагностична, виховна, розвиваюча, стимулююча, оцінююча, управляюча.

Основні вимоги до перевірки і оцінки успішності: а) індивідуальний характер; б) систематичність; в) достатня кількість даних для оцінки; г) тематична спрямованість.;д) об’єктивність, умотивованість оцінок ; е) єдність вимог учителів; є) оптимальність; ж) всебічність

Критерії оцінки. Обсяг ( повнота) знань визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об’єкт , які передбачає навчальна програма. Глибина знань характеризується числом усвідомлених учнями істотних зв’язків і відношень у знаннях. Міцність знань – це збереження в памяті вивченого матеріалу , який характеризується повнотою і тривалістю, легкістю і безпомилковістю відтворення. Оперативність знань – передбачає вміння учня використати знання у стандартних однотипних умовах . Уміння викласти знання в усній, письмовій і графічних формах. Якість умінь і навичок.

Рівень знань, як критерій оцінок, може бути: репродуктивний ( знання учнів виступають як усвідомлено сприйнята, зафіксована в памяті і відтворювана об’єктивна інформація про предмети пізнання); реконструктивний ( знання учнів проявляються у готовності і вмінні застосовувати їх у подібних, стандартних або варіативних умовах ) творчим ( учні можуть продуктивно застосовувати знання і засвоєні способи дій в нетипових , змінених ситуаціях)

62.Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; прагнення вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні мати на увазі, що наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються. Наукові знання, вміння, навички є і практично значущими для учнів, а тому викликають позитивне ставлення до них. Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання - осмислення і розуміння - узагальнення - закріплення - застосування на практиці. Сприймання - відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють уданий момент на органи чуття людини. Передують сприйманню підготовка учнів до участі в процесі навчання, формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності, створення мотиваційного тла, опора на попередні знання і досвід, зосередження уваги учнів на об'єкті пізнання. Усе це позитивно впливає на їх навчально-пізнавальну діяльність. Узагальнення – логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності. Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель повинен звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Закріплення знань, умінь і навичок полягає в тому, щоб опановані учнями з.у.н. якомога довше були використовувані ними у всіх видах життєдіяльності. Закріплення з.у.н. - спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу. Цієї мети можна досягти у процесі запам'ятовування і повторення навчального матеріалу. Застосування знань, умінь і навичок на практиці Реалізується воно у виконанні різноманітних вправ, самостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін.

63.Увага вчителя як складова педмайстерності. Види та я кості уваги.

Увага – спрямованість і зосередженість свідомості, які передбачають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності індивіда. Розрізняють мимовільну, довільну, післядовільну увагу. Мимовільну увагу іноді називають пасивною, емоційною. Довільна увага. Її синонімами є довільна або вольова увага. Цим підкреслюється свідома зосередженність уваги на об’єкті. Довільна увага – це свідома зосередженість уваги на об’єкті із участю вольових зусиль. Людина зосереджується не на тому, що для неї цікаво, а на тому, що вона повинна робити. Післядовільна увага виникає після того, як була викликана довільна увага, при цьому знижується вольове зусилля. Вона близька до мимовільної уваги: виникає на основі інтересу, але характер інтересу інший. В мимовільній увазі – інтерес до самого процесу діяльності, а в післядовільній – до її результату (учень розпочав розв’язувати приклад без інтересу – довільна увага, в ході розв’язання в нього зростає рішучість досягти результату незважаючи на труднощі – післядовільна увага). Післядовільна увага виникає тоді, коли знижуються вольові зусилля і підвищується інтерес.

Основні якості уваги: концентрація - ступінь зосередженості уваги на об'єкті; обсяг - кількість об'єктів, які можуть бути охоплені увагою одночасно; перемикання - навмисний, свідомий перенесення уваги з одного об'єкта на інший; розподіл - можливість утримувати в сфері уваги одночасно кілька видів діяльності; стійкість - тривалість зосередження уваги на об'єкті.

64. Перші освітні заклади Київської Русі Вважається, що перші школи на Русі були засновані ще за князювання Володимира Святославича, себто українському інституту освіти вже близько тисячі років. Василь-Костянтин Костянтинович Острозький заснував перший в Україні вищий навчальний заклад – Острозьку академію. Великої підтримки освіті надавали і українські гетьмани. Так П. Сагайдачний разом із усім Військом Запорізьким вступив у Київське братство, що згодом утворило Києво-Могилянську академію. Іван Мазепа жертвував на будівництво корпусу Могилянської академії, Чернігівського колегіуму тощо.1) Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича Від часу свого створення 31 березня (або 4 жовтня) 1875 р. цей заклад вважався вищим навчальним у 4-х країнах: Австро-Угорщині, Румунії, СРСР та Україні.2) Національний університет „Києво-Могилянська академія” Без сумніву найпрестижніший ВУЗ України Києво-Могилянська академія (або просто Могилянка) утворився у 1632 році після об’єднання Братської і Лаврської шкіл у один заклад. До кінця XVII ст. Могилянка набула всіх рис вищого учбового закладу, втім титул академії отримала тільки в 1701 році, очевидно не без сприяння Івана Мазепи. Фундатором навчального закладу був митрополит Петро Могила. 3) Національний університет „Острозька академія” Передумовами створення такого закладу стала Люблінська унія 1569 року і швидке розповсюдження по землях тодішньої Речі Посполитої єзуїтських шкіл, що навертали своїх учнів до прийняття унії. Саме на перевагу їм князь Костянтин-Василь Костянтинович Острозький вирішив створити першу вищу школу, що поєднала західноєвропейську і візантійську системи навчання, але для православних.

65. Предмет педагогіки. Основні категорії педагогіки. педагогіка є наука, що вивчає сутність, закономірності тенденції і перспективи розвитку педагогічного процесу як фактору і засобу розвитку людини протягом усього її життя. Предметом педагогіки є об'єктивні закони конкретно-історичного процесу виховання, органічно пов'язані з законами розвитку суспільних відносин, а також реальна суспільна виховна практика формування підростаючих поколінь, особливості й умови організації педагогічного процесу.

Найважливішими категоріями педагогіки є: виховання, навчання, освіта, педагогічний процес, розвиток, формування людини.

Виховання - цілеспрямований і організований процес формування особистості.

В широкому соціальному розумінні виховання — це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших.

У вузькому соціальному значенні під вихованням розуміють цілеспрямований вплив на людину з боку суспільно-громадських інституцій з метою формування в неї певної системи знань, поглядів, переконань, моральних цінностей, підготовки до життя.

У широкому педагогічному розумінні виховання — це спеціально організований, цілеспрямований і керований вплив колективу вихователів на вихованців з метою формування у них певних якостей, що здійснюється в навчально-виховних закладах і охоплює весь педагогічний процес.

У вузькому педагогічному розумінні виховання – це процес і результат виховної роботи, спрямованої на розв'язання конкретних виховних завдань. Навчання – це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії учителів і учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів.освіта - це процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок. Основний шлях одержання освіти - навчання в системі різноманітних навчальних закладів. Суттєву роль у засвоєнні знань, розумовому розвитку людини відіграє самоосвіта, культурно-просвітницька робота, участь у суспільно-трудовій діяльності.

Розвиток — процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини. Він пов'язаний з постійними, неперервними змінами, переходами з одного стану в інший, від простого до складного, від нижчого до вищого.

Формування – це процес становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів – екологічних, психологічних, соціальних, економічних, національних, релігійних тощо. Воно передбачає певну завершеність людської особистості, досягнення рівня зрілості.

Педагогічним процесом називають динамічну взаємодію вихователів і учнів, спрямовану на досягнення заданої мети і яка сприяє заздалегідь визначеним змінам стану, властивостей і якостей вихованців. Іншими словами, педагогічний процес — це процес, в якому соціальний досвід переплавляється в якості особистості. Забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку на основі цілісності й загальності є головною сутністю Педагогічного процесу.

66.Вимоги до сучасного уроку. Сучасний урок повинен: 1. Мати, насамперед, виховний характер 2. Формувати в учнів позитивне ставлення до навчання та потребу в отриманні знань 3. Розвивати конкретні здібності кожної дитини 4. Проводитися з використанням сучасних технічних засобів (найкраще для цього підходить комп'ютер) 5. Озброїти учнів міцними й глибокими знаннями 6. Формувати в учнів самостійність, активність, творчу ініціативу 7. Формувати в учнів вміння самостійно навчатися, здобувати й поглиблювати свої знання та творчо застосовувати їх на практиці. Сучасний зміст освіти та закономірності процесу навчання в цілому та засвоєння, зокрема, визначають ряд неодмінних вимог до уроку, які необхідно враховувати 1. Урок повинен передбачати не тільки виклад матеріалу, змісту, а й завдання, що припускають застосування засвоєння навчальної інформації на практиці.

2. Частина цих знань повинна бути отримана учнями у процесі самостійного пошуку шляхом рішення пошукових задач наскільки пошук таких знань доступний для учнів відповідного віку, настільки важливі способи діяльності, які учень опановує у процесі пошуку. 3. Виклад навчального матеріалу на уроці може і повинен бути варіативним за своєю структурою. В одних випадках викладається готова інформація у формі пояснення та за допомогою ілюстрацій. В інших випадках матеріал вивчається шляхом постановки вчителем проблеми та розкриття шляхів її доказового рішення. Одна з основних вимог до уроку передбачає його науковість, неодмінною умовою науковості змісту уроку є ознайомлення учнів із доступними для них методами науки.Істотною стороною уроку є індивідуалізація навчання.

4. Жоден урок не може вирішувати всіх задач навчання, розвитку та виховання учнів. Він є частиною теми, курсу, навчального предмета та взагалі процесу навчання, освіти.

7. На уроках повинно проводиться систематичне та планомірне оцінювання рівня навчальних досягнень учнів. Головний критерій якості уроку - не застосування тих чи інших видів роботи учнів чи використаних учителем методик, а навченість учнів, досягнення цілей уроку. Культура вчителя, його інтелектуальний і моральний рівень є однією з головних умов ефективності уроку.

67. Методи навчання класифікуються на три великі групи 1. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності. 2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. 3. Методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності. 1-й клас методів включає чотири підгрупи методів навчання. Перша підгрупа за джерелом передачі і сприймання навчального матеріалу:

а) Словесні методи — це розповідь, пояснення, бесіда на уроці, лекція в старших класах. Основна сила словесного методу полягає у слові; від володіння вчителем яскравою, емоційною мовою залежить успіх сприймання.

б) Наочні методи поділяються на дві групи: 1) методи ілюстрації; 2) методи демонстрації. Ілюстрація — це допоміжний метод при словесному методі. Він передбачає ілюстрацію статистичної наочності і плакатів, таблиць, карт, зарисовок на дошці, картин та ін. Демонстрація характеризується рухомістю засобу: навчальна телепередача, кінофільм або його фрагменти; діюча модель, дослід з фізики чи хімії; спостереження учнів.

в) Практичні методи: досліди; вправи; навчальна праця; лабораторні, практичні і дослідні роботи; твори, реферати учнів; виготовлення наочних посібників для уроків метою розширення обсягу знань учнів, індивідуалізації навчан 2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулюють пізнавальну активність і одночасно сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією. Вони поділяються на дві підгрупи. Перша підгрупа — методи формування пізнавального інтересу. Друга підгрупа — методи стимулювання обов'язку і відповідальності у навчанні Найбільша роль у цьому належить роз'ясненням, а не наказам та вимогам. 3. Методи контролю — це способи визначення результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної діяльності вчителя. До них належать спостереження за навчальною роботою учнів, усні, письмові, практичні методи, екзамени і заліки, програмовані методи. Тестова перевірка знань.