Білет №29.

68. Структура педагогічної науки, її галузі До педагогічних наук належать такі галузі педагогічних знань: загальна педагогіка (загальні основи, історія педагогіки, теорія і методика виховання, дидактика, школознавство);-вікова педагогіка (педагогіка немовляти; переддошкільна й дошкільна педагогіка; -педагогіка початкових класів; педагогіка школи, або загальна; педагогіка дорослих — вузівська); -професійна педагогіка (педагогіка профтехосвіти. військова педагогіка); -спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія, виправно-трудова педагогіка);-історія педагогіки; -методики викладання окремих предметів; -шкільна гігієна;-виробнича педагогіка;-педагогіка менеджменту та бізнесу тощо. 69. Нетрадиційні форми організації навчання на уроках фізкультури. -Уроки з використанням нестандартного обладнання і тренажерів.Як нетрадиційна форма навчання на уроках фізкультури можуть використовуватися найпростіші танці і танцювальні вправи. Вони застосовуються як загально розвиваючі вправи для вступної та заключної частин уроку. -Сюжетно - рольові уроки являють собою особливу організацію уроку фізичної культури, в якому поставлені навчальні завдання вирішуються у творчій, ігровій формі з використанням раніше задуманого сюжету в сукупності з виконанням різних ролей. Такі уроки сприяють не тільки фізичному і моральному вдосконаленню дітей, а й розвивають їхню творчість. -Народні ігри. Гра - найважливіша сфера життєдіяльності дитини. Одне з основних переваг ігрової діяльності полягає в тому, що в гру дитина завжди вступає добровільно. У грі розвиваються спритність, сила, витривалість, швидкісні, якості, відбувається оздоровлення дитини.-Уроки-свята проводяться в якості нетрадиційних форм роботи, в основному, в початковій школі. -Спортивні розваги та прогулянки. До спортивних розваг ставляться катання на санках, ковзанах, велосипедах, плавання, елементи бадмінтону, настільного тенісу та ін. Основне призначення прогулянок - перебування на відкритому повітрі, заповнене рухливими іграми та фізичними вправами -Технічні засоби навчання на уроках фізкультури. Найбільше поширення набули діапроектори, кінопроектори, графопроектори, відеомагнітофони в комплексі з візуальними посібниками. Їх використовують в цілях підвищення наочності досліджуваного руху, а там же для показу практичної значимості фізичних вправ.

Білет №30.

88. Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників. Об'єктивними чинниками є: відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища. До суб'єктивних чинників відносять: соціально-педагогічну діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації; діяльність закладів культури; виховну діяльність позашкільних установ та діяльність церкви. У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Потрібні методики, які давали б змогу виявляти погляди, переконання і почуття кожного вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ кожної особистості й вносити в нього певні корективи. Процес виховання характеризується розмаїттям завдань і напрямів, систематично поповнюється новими, що випливають з динаміки суспільно-економічного життя. Його ефективність значною мірою залежить від того, наскільки виховання здатне передбачити необхідність розв'язання конкретних виховних завдань. Цей процес є неперервним, у ньому канікул бути не може. Вільний від навчання час має бути заповнений корисними справами, які сприяють формуванню позитивних рис особистості.

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції. Щодо формування особистості структура процесу виховання має такі компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості. Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленному накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю. Структурними елементами свідомості є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість. Свідомість відіграє провідну роль у діяльності й поведінці людини. Через свідомість учні в процесі навчання і виховання набувають знань, умінь та навичок, засвоюють досвід поведінки, їх свідомість виявляється у ставленні до навчання та інших видів діяльності, до людей і суспільства загалом, до самих себе, навчальних та інших обов'язків.

89. Диференційоване навчання в школі Класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим. А навчання за таких умов – диференційованим навчанням. У навчальному процесі застосовують такі види диференціювання. За здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або за окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності учнів розподіляють по класах А. Б.В і навчають за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу, до іншого. За відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з тих чи тих предметів, групують у класах, в яких ці предмети вивчають за менш складної програмою. За майбутньою професією. Навчання дітей у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов.

За інтересами учнів. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів. Такі класи створюють у школах за умовах великої кількості учнів, які виявляють підвищений інтерес до певних предметів. За атлантами дітей. Пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних конкурсів, олімпіад. Диференційоване навчання на уроці потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь. Необхідно вивчати індивідуальні особливості учнів, розподілити їх за групами, розмістити ці групи; підібрати консультантів; розробити заняття в деяких; чітко сформулювати основні й додаткові запитання, визначити час на їх виконання;

Позитивним у деференційованому навчанні є те: а) воно дає можливість ставити перед учнями навчальні завдання що передбачають пошук; б) створюються передумови для використання комплексних розумових дій; в) навчальні завдання розв’язуються у процесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи; 90.Історія виникнення посади класного керівника В епоху античності "функціональними обов'язками" кл. кер. було супроводження дитини з дому до школи і з школи до дому, а також забезпечення безпеки її життя. У XIX столітті в Рос. імперії у чоловічих гімназіях з'явилися класні наглядачі, а в жіночих гімназіях – так звані класні дами і наглядачки, які відповідали за дисципліну, порядок і слухняність учнів у навчальному закладі; потім — класні наставники, які здійснювали нагляд, нерідко політичний за їхньою благонадійністю, поза навчальним закладом, наставляючи їх "на шлях істинний".

Після жовтневого перевороту 1917 року з школи на певний час зникли педагоги, які б спеціально закріплювалися за групою дітей, з метою проведення виховної роботи. Однак, перед новою радянською школою висувалися завдання розвитку політичної свідомості молоді, формування у неї нового комуністичного світогляду. Почало виокремлюватися певне коло обов'язків, які потрібно було покладати на певних осіб у педагогічному колективі. Тому невдовзі окремі учителі почали призначатися керівниками груп, яких стали називати груповодами. Така назва закріпилася у кінці 20-х років XX століття. Груповоди або класоводи здійснювали переважно контроль за відвідуванням і успішністю учнів, виконували господарчі та інші функції. Поступово почала розвиватися позакласна робота з учнями, змінювалися функції учителів, що закріплювалися за класом, змінювалися й самі вчителі, серед яких було багато з старої школи, їхня ідеологічна спрямованість.

З листопада 1931р. Наркомос РРФСР затвердив інструкцію про груповодів, у якій визначалися їхні основні функції і завдання. Після перейменування учнівських групп у класи, груповоди стали називатися класними керівниками. В подальшому класний керівник розглядався однією з головних виховних сил у системі комуністичного виховання школярів. На класного керівника покладалася організація виховної роботи з учнями, починаючи з IV і до X (XI) класів. Класний керівник призначався до певного класу директором школи з числа учителів, які викладали в даному класі. Його обов'язками були: організація і проведення позакласної та виховної роботи з учнями класу, координація роботи вчителів, що викладають у даному класі, здійснення зв'язку школи з сім'єю учня, громадськими організаціями.