- •14. Партійна системи в Україні: характер, напрям та динаміка розвитку.
- •15. Нетрадиційні методи навчання.
- •21. Методика проведення нетрадиційного заняття на тему: “Політична система суспільства”.
- •22. Основні категорії та політичні парадигми в політичній теорії Грушевського та Драгоманова.
- •23.Політична наука як інтегративна наука. Предмет і метод політичної науки. Взаємозв’язок політичної науки із філософією, політичною психологією, соціологією та іншими науками.
- •24. Лекція як форма організації навчання.
- •25. Місце і роль людини в політичній теорії класичного лібералізму. Особливості української ліберальної політичної теорії.
- •Основні принципи лібералізму
- •Лібералізм в Україні
- •26. Проблема політичної влади в сучасній політичній науці. Влада як явище суспільного життя. Концептуальні підходи до проблеми політичної влади (р.Даль, т.Парсонс, м.Вебер).
- •27. Методика читання лекції на тему : “Політологія як наука і навчальна дисципліна”.
- •28. Основні цінності політичної думки України хуііі- поч. Хх ст. Проблема індивідуального і державного.
- •30.Особливості семінару, його задачі та функції
- •32.Поняття та критерії політичних режимів
- •33. Методика читання лекції на тему: “Політика як суспільне явище”.
- •34. Політичні концепції б. Констана та і. Бентама. Сутність політичного лібералізму.
- •35. Класифікація політичних режимів
- •36.Використання порівняльного аналізу політичних явищ при викладанні вузівського курсу політології
- •37.Політична концепція класичного марксизму. Погляди к.Маркса та ф.Енгельса на державу, владу і політику.
- •38. Авторитаризм як тип політичного режиму та метод управління суспільством. Типи авторитаризму.
- •39. Спецкурс з політології. Методика його підготовки та читання.
- •41.Тоталітаризм як політичний режим та ідеологія.
- •43.Політична теорія російського декабризму: Проекти конституційного устрою та принципи політики.
- •44.Динаміка політичного режиму в сучасній Україні.
- •46. Політичні теорії традиційного типу. Зародження консервативного напряму в політичній свідомості. Роль традиції в політичному розвитку.
- •47.(Див.21)Політична система суспільства: визначення, структура, функції.
- •50.Проблема демократизації політичного режиму в постсоціалістичних країнах.
- •51.Методика читання лекції на тему: “Політичні партії і партійні системи
- •53. Порівняльний аналіз президентських та парламентських республік: проблема реалізації політичної реформи в Україні.
- •54. Використання проблемного методу навчання при викладанні вузівського курсу “Політологія”.
- •55.Політична теорія г.Ф.Гегеля про сутність і структуру громадянського суспільства.
- •56. Держава як політичний інститут. Місце і роль держави в політичній системі суспільства
- •58.Суспільно-політичні погляди українських дисидентів-шестидесятників.
- •Історико-філософські концепції української національної ідеї вітчизняних мислителів χιχ - хх ст.
- •Питання для самоконтролю
- •80.Суть і структура політичного життя суспільства.
- •82. Націотворча державницька концепція в.Липинського.
- •84. Використання рейтингової системи оцінювання знань і вмінь студентів
- •89. Розвиток парламентаризму в Україні.
- •90. Методика проведення семінарського заняття на тему: „Політика як суспільне явище”.
24. Лекція як форма організації навчання.
Лекція – провідна форма навчання у вищій школі. Її дидактична мета -ввести студентів у наукову проблему, повідомити і розкрити основні питання теми, зосередити увагу на найскладнішому матеріалі, готувати їх до подальшої самостійної роботи.
Відповідно до мети на лекції не вдаються лише до передачі готової інформації (її студент може почерпнути самостійно з літератури), а зосереджують увагу на способах одержання наукового знання, еволюції науки, висвітленні різних точок зору на наукові проблеми, повідомленні нового, що ще не ввійшло до змісту підручників, власній оцінці викладачем конкретних подій і фактів.
На лекції закладається орієнтовна основа дій студентів з подальшого формування знань, і відбувається це при безпосередньому спілкуванні студентів з викладачем. Тому за силою впливу на особистість студента лекцію не може замінити жоден найновіший засіб навчання чи джерело інформації, з якими він має змогу працювати самостійно.
Лекція – це форма аудиторного навчання, в якій усний виклад наукової інформації викладачем супроводжується певними записами студентів. В останній час лекція перейшла на новий технологічний рівень. Портативні високотехнологічні девайси стали доступними і лектори і студенти використовують їх мало не на кожній лекції. У літературі наводяться характеристики різних лекцій, серед яких найпоширенішими є вступна, інформаційна, заключна, оглядова.
Вступна лекція знайомить студентів з метою і завданнями вивчення навчальної дисципліни, її значенням у професійній підготовці. На таких лекціях викладач повідомляє студентам головні інформаційні джерела, вимоги до навчальних досягнень, їх контролю та оцінювання.
Інформаційна лекція знайомить студентів з блоком логічно завершеної наукової інформації, що розкриває основний зміст конкретної теми. Це найбільш поширений вид лекції.
Заключна лекція є завершальною у циклі лекцій з конкретної теми чи розділу.
Оглядова лекція стосується розкриття не нових знань, а систематизовану подачу раніше вивченого, своєрідне пригадування на підставі того, що збереглося у довготривалій пам’яті студентів, значного обсягу наукової інформації. Проводяться такі лекції перед державною атестацією, модульною контрольною роботою, колоквіумом.
25. Місце і роль людини в політичній теорії класичного лібералізму. Особливості української ліберальної політичної теорії.
Лібералі́зм (фр. libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.
Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.
До відомих представників лібералізму належать: І. Бентам, Б. Констан, Д. С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гайєк.