84. Використання рейтингової системи оцінювання знань і вмінь студентів

Рейтингова система оцінювання навчальної роботи студента – така методика визначення якості його роботи та рівня здобутих протягом навчання вмінь і знань, яка передбачає оцінювання у балах всіх результатів, досягнутих під час поточного, модульного (проміжного) і семестрового (підсумкового) контролю. Рейтинг кредиту призначається для всіх розділів курсу, навіть коли вони згруповані у модулі. Рейтинг також надається підсумковим проектам (кваліфікаційним, лабораторним роботам, виробничій практиці і т. ін.) у межах розділів.

Основа рейтингової системи оцінювання знань – рейтинг студента з кожної навчальної дисципліни, що є узагальненим показником якості засвоєння дисципліни. Різні види робіт студента контролюються і оцінюються певними балами. Завершення вивчення кредиту оцінюється максимум у 100 балів. Студент набирає бали протягом всього навчання, отже за 4 роки навчання студент здобуває знання з 240 кредитів (60 кредитів на рік), яке оцінюється максимум у 24000 балів. Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки, призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення.

Підсумкова рейтингова оцінка студента з дисципліни дорівнює сумі всіх балів, які було здобуто на кожному з етапів контролю. Перехід від рейтингової шкали оцінювання до традиційної чотирибальної (5-4-3-2) чи двобальної (зараховано-незараховано) здійснюється відповідно до кількості балів, отриманих студентом. Враховуються всі види аудиторної роботи (лекційні, семінарські, практичні, лабораторні заняття), самостійної (самостійне вивчення тем, розділів, підготовка рефератів, опрацювання літератури, пошук необхідної інформації в мережі, редагування, підготування доповідей, участь у конференціях та інших заходах), виконання індивідуальних і творчих завдань, участь у конкурсах, відвідування виставок, підготовлення презентацій та атестаційні контрольні роботи, які можуть бути письмовими та усними, у вигляді тестів, співбесіди. Викладач встановлює максимальну кількість балів, яка може бути набрана студентом під час вивчення дисципліни.

85. Концепція інтегрованого націоналізму Д.Донцова.

Стояв на засадах ідеалістичного волюнтаризму, історизму та практичного ідеалізму. Підкреслював спрямовуючу роль іраціональної волі в житті спільноти. Відстоював ідею виховання украінськоі націі в дусі сильних народів-володарів. "націоналізм" - цілком новий дух; -коли украінська ідея хоче підняти боротьбу з іншими за панування, мусить в першу чергу залишити спадщину невільничих часів; - нація, яка хоче панувати, повинна мати і панську психіку народа- володаря; - украінство мусить усвідомити собі, що його ідея коли хоче перемогти, повинна бути яскравою ідеею, себто виключати всяку іншу, повне заперечення чужоі; - всеобіймаюча ідея.. Іі перше завдання- скувати, змусити до послуху, привнести свою ідею; - великі ідеі відрізняють істотне від побічного, в істотних не знають компромісів; - всі зусілля націі, позбавленоі самовладствп, йдуть марно; - коли Украіни хоче вийти зі стану провінціі, мусить відтворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобіймаючу ідею, ідею пануваннядуховного, економічного і політичного.

Ідея власновладства повинна бути над всіма іншими.

"чинний націоналізм": 1. Зміцнення волі до життя, до влади, до експансіі. 2. Прагнення до боротьби 3. Романтизм, догматизм, ілюзіонізм 4. Фанатизм і аморальність 5. Синтез раціоналізму і ірраціоналізму 6. Творче насильство та ініціативна меншість.

Ідеалом державного ладу Д. Донцов вважав «селянську дрібнобуржуазну республіку». Це єдине, що могло врятувати Україну від російського комунізму, який «оперує лише з рабами» й прагне «запанувати над масою, що, крім шлункових інтересів і демагогічних кличів, нічого не розуміє».

Запропонована ним селянська демократія була не демократією «пацифізму, егалітаризму, антимілітаризму, охлократії, жолудкового соціалізму і класової боротьби...», а «демократією праці, ієрархії, суспільної солідарності, обов'язку і міцного поступу». Це демократія «самодисципліни», вищих ідей, «продукції», «свободи й самодіяльності». Вона визнає рівність у конкурентній боротьбі за життя. Ідеалом суспільного устрою і селянської демократії вважає Північну Америку.

" інтегральний націоналізм" , принципи: 1.вольовий принцип; 2. Постійне прагнення боротьби за незалежність 3. Романтизм і фанатизм у національній боротьбі 4. Синтез національного Та інтернаціональгого 5. Необхідність виховання новоі політичноі еліти 6. Орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність

85. Національні інтереси

Контекст змінних силових співвідношень має свою стержневу основу, якою виступає поняття "національний інтерес" або, як уже відзначалось, у сучасній світовій політиці в більшості випадків найбільш гострим є не питання про фізичне виживання, а питання про співучасть і взаємодію. Сучасний світ багатий новими елементами, які сприяють перерозподілу могутності, що концентрувалася раніше в руках великих воєнних держав. Ці нові елементи в перерозподілі влади (наприклад, приватні транснаціональні суб'єкти) ведуть до ускладнення національних інтересів, більше того, транснаціональні інвестиції створюють нові інтереси, в зв'язку з чим суперництво в міжнародній політиці ускладнюється. Транснаціональні суб'єкти можуть виступати не тільки в ролі обмежувачів при здійсненні національних інтересів, але й впливати на те, яким чином такі інтереси визначаються в політиці держав.

В найширшому плані інтереси включають широке коло інтелектуальних, історичних, моральних цінностей. Без врахування культурно-історичних традицій і національних цінностей розуміння міжнародної політики буде неповне. Г.Моргентау справедливо вважає національну ідентичність невід'ємним елементом національного інтересу. В науковій літературі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, національний інтерес є усвідомлення та відображення в діяльності його лідерів корінних потреб держави.

85. Методика викладання теми: “Особа і політика”.

0. Лытература: 1. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с

2. Ильин М.В., Коваль Б.Й. Личность в политике: Кто играет короля?» // Полис. – 1991. – №6

3. Шестопал Е.П. Личность и политиа. – М., 1990.

Людина є первинним суб’єктом політики, який характеризується: - різною участю у політичному житті; - різними можливостями впливу на владу; - мірою політичної активності.

Поняття “політична людина” включає всі типи учасників політичного процесу – від пересічного виборця до керівника держави. Серед “людей політичних” можна виділити лідера, активіста, керівника професійного політика, державного урядовця, представника “маси”, учасника натовпу та ін.

У реальній дійсності можна виділити кількість її залучення у політику. Перший – тип політичного статусу – пересічний член суспільства, який має майже включно статус об’єкта політики. Він не цікавиться політикою, не бере участі у політичному процесі, не має ніякого впливу на політичні відносини.Другий – тип політичного статусу – пересічний член суспільства, який характеризується високим політичним інтересом і політичною активністю. Він може брати участь у політичному житті самостійно та спонтанно чи бути членом об’єднання громадян.Третій – тип політичного статусу – політичний лідер. Він може бути формальним і неформальним, місцевого або загальнонаціонального значення та ін.Четвертій – тип політичного статусу – професійний політик, для якого політична діяльність є не тільки головним заняття, джерелом існування, але й змістом життя. Політична соціалізація - це процес безперервного набуття людиною політичних якостей, знань, умінь, навичок, здобутків політичної культури.Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить. Мета: прищеплення новим членам суспільства основних елементів пол. Культури та свідомості; створення сприятливих умов для накопичення суспільством пол. Досвіду; якісне перетворення відповідних елементів пол. Культури – необхідної умои сусп. Змін. Єжи Вятр визначає таки типи особистості за ставленням до політики: активісти, компетентні спостерігачи, компетентні критики, пасивні громадяни, аполітичні і відчужені.

85. Ідея правової держави у політологічній спадщині Б.Кістяківського

Б.Кістяківський, говорячи про державу, ототожнює її з «культурним людством, яке живе в культурній спілці. До правової держави Б.Кістяківський ставить вищі вимоги, ніж до державних утворень інших типів. Він пише: «Правова держава — вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт. Характеризуючи правову державу, Б.Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, як обмеженість і підзаконність влади та її безособовість.

На його думку, першочерговим стримуючим фактором влади виступають не закони, які обмежують владу, а — невід'ємні, непорушні, недоторканні права особи. Ці права не надаються державою, а є природними і обов'язково регламентованими. По-друге, пише Б.Кістяківський: «Правова держава — це не лише держава, яка обмежує себе встановленими з власної волі нормами і виконує ці норми. У сучасній правовій державі керують не особи, а загальні правила чи правові норми. Держава, по суті, повинна перетворитись на правове явище, де кожна дія урядового апарату, суду й інших органів скеровуються відповідним законом, узгодженим із конституційним принципом».

Юридичними засобами досягнення вищевикладених думок вчений вважав: — недоторканність особи (обов'язок держави перед особою); — реалізацію права народу на народне представництво; — солідарність влади і солідарність нації: гарантією цієї солідарності є загальне виборче право, що здійснюється шляхом рівного, прямого і таємного голосування; — участь народу у законотворенні та управлінні державою.

Взагалі, Б. Кістяківський приділяв особливу увагу саме законотворчому, тобто представницькому органу держави. Він вважав, що парламент у першу чергу через народ повинен здійснювати управління державними справами. Тому він розглядав парламент як найбільш важливу гілку серед трьох гілок влади.Б.Кістяківський вважав, що своє право на управління державними справами громадяни повинні здійснювати залежно від власної правової культури, почуття відповідальності — через політичні партії, громадські організації. Тому в правовій державі повинно бути велике розмаїття недержавних структур. У правовій державі законодавство повинно бути цілковито підпорядковане народу. Б.Кістяківський наділяє громадян правової держави всіма політичними правами людини, що записані і у Конституції України 1996 року. Б.Кістяківський писав: «Жодні обмеження виборчого права є недопустимі». Він підтримував прогресивні погляди щодо неприпустимості будь-яких цензів, неправових обмежень права обирати і бути обраним.

«Держава не повинна гнобити особу. Навпаки, особа має право на юридичний захист з боку держави» — писав Б.Кістяківський. Але ні в якому разі вчений не підтримував ідею про пасивну поведінку особи у відносинах з державними органами. Тобто, він виступав проти патерналізму у відносинах особи і держави. Народ повинен брати участь у створенні та організації державних установ. Люди повинні цікавитись державними справами. Відомо, що в правовій державі найбільший вплив мають середні класи. Б.Кістяківський вважав, що правова держава — це держава заможних людей. Це ще один критерій, що визначає правову державу як державу капіталістичну. Ось що з цього приводу пише сам вчений: «Коли правову державу називають буржуазною, то цим ім'ям визначають не саму державу, а її економічну, соціальну будову, що є підсумком правової держави. Термін «правова держава» слугує для визначення юридичного характеру самої держави даного типу».

Б.Кістяківський виступав за те, щоб «найвищі посади займали представники великого капіталу і велика частина людей мистецтва, науки стала до них на службу». Ця досить незвичайна думка Б.Кістяківського в умовах сучасної української дійсності має право не лише на існування, але й на більш глибоке дослідження.

Отже, правова держава постає за умови високого рівня правосвідомості і наявності у народу розвиненого почуття політичної відповідальності. У своїй роботі «На захист права» Б.Кістяківський аналізує правосвідомість російського суспільства початку ХХ ст. і приходить до висновку, що найбільшим недоліком юридичних норм є те, що вони виражають лише зовнішню форму права і не виражають правових переконань народу, а отже і не стимулюють його до поваги і до виконання закону. Тому, вважав він, криза юриспруденції спричинена кризою правосвідомості суспільства.

Аналізуючи праці Б.Кістяківського, можна вказати на ряд ідей його теорії правової держави: — по-перше, держава гармонізує відносини між суспільством та особою і ні в якому разі не ускладнює їх; — по-друге, у кожній державі люди втілюють певну культурну мету як щось життєво необхідне і таке, що їм притаманне; — по-третє, політична влада повинна позбутися будь-яких проявів насильства і сваволі; — по-четверте, кожна людина повинна мати можливість забезпечити собі гідне існування не силою соціального милосердя, а силою наявних у неї соціальних, політичних та економічних прав і свобод.