Історико-філософські концепції української національної ідеї вітчизняних мислителів χιχ - хх ст.

1. М. Костомаров Україна має бути федеративною одиницею Російської імперії, в якій офіційною мовою є українська мова і забезпечується рівноправ’я всіх народів, що населяють територію України.

2. М. Драгоманов Громадські інтереси є важливішими за національні. Державний устрій сприяє суспільній нерівності, тому світова спільнота має постати у формі спільки самоврядних громад, серед яких буде й українська громада.

3. М. Грушевський Спростування теорії російських мислителів щодо проживання на українських етнічних територіях великоросійського народу перед тим, як ці землі заселили українці, що прийшли з Прикарпаття. Суб’єктом історичного поступу є народ. Українці мають самобутну мову, культуру, історію, яка бере початок з часів Київської Русі.

4. І. Франко Концепція необхідності побудови на українській території національної соціалістичної держави. Українська культура, мова, преса – інструменти пробудження національної свідомості.

5. Д. Донцов Концепція «інтегрального націоналізму» : формування незалежної України шляхом національної революції і розрив будь-яких зв’язків з Росією. Поняття «людини нового духу»: людина, що бореться за власну державу до кінця за допомогою будь-яких засобів, нехтуючи особистими інтересами.

6. В. Липинський Основою національного відродження є народ, функцію управляння народом має здійснювати виборна аристократія, поєднуючою ланокою між народом та аристократією має стати інтелігенція. Українцем є представник будь-якої нації, що проживає на території України і працює для її розвитку.

7. Д. Чижевський Характеристика української національної психіки та світогляду. Причинами політичних невдач українців є особливості їхнього світогляду та менталітету.

60. Політична опозиція: поняття, види та функції. Аналіз політичної опозиції в українському суспільстві.

Політична опозиція У найширшому значенні це елемент цілісної моделі суспільства, співтворець механізму і процесу політичної діяльності, що трактується як одна з сфер існування і розвитку суспільного буття . Напрямки розуміння:

1. Політична опозиція як частина суспільної опозиції. У тому значенні політичною опозицією виступають соціальні рухи протесту, вона не завжди є інституцією політичної репрезентації.

2. Політична опозиція через призму стосунків влада – опозиція, не завжди легальна, але відома в політичних колах, вона є головним конкурентом урядовців і водночас невід’ємною частиною влади (теорія еліт, влада завжди переходить від однієї меншості до іншої).

3. Опозиція частина соціо-політичної моделі у відношенні „керівники - керовані”. Опозиція артикулює інтереси тої частини населення, яка незадоволена діями влади.

Види: Активна,Пасивна; Офіційна,неофіційна.

Ричард Хербут Опозиція – інституція політичного режиму, засадничою функцією якої є уможливлення й альтернатива владі.

Функціїопозиції: На системному рівні

1) легітимація – культорологічно врегульоване і суспільно апробовані форми і способи прийняття і підтримки для системи і її процесів, зразків суспільної діяльності, системи отримання влади.

2) соціалізація – приготування індивіда до виконання соціальних ролей, репродукції існуючих соціальних структур, функцій і процесів системи. Адаптація до соціального оточення, підготовка до інтеракцій.

3) інституціоналізація – залучання до механізмів функціонування системи.

4) інституціоналізація конфліктів.

5) застосування санкцій – обмеження застосування примусу.

На рівні влада – опозиція:

1) мобілізаційна – декларація довіри та визнання існуючої влади,

2) артикуляція

3) комунікаційна – забезпечує можливість невдоволених спілкування з владою

4) рекрутування – організацінйо – політично використовуєьться людський ресурс.

демократія, за одним із визначень, – це конкуренція, змагання, боротьба між владою й опозицією, аби влада усвідомлювала,що є політична та ідеологічна сила, готова замінити її, повести суспільство далі.

Факт наявності опозиції в державах Західної Європи відрізняється від ситуації, що склалася в Україні. По-перше, наявність опозиції засвідчує, що є чіткі одностайні погляди кваліфікованих професіоналів на функціонування політичної системи.По-друге, свідчить про те, що є альтернатива чинній владі і – якщо опозиційні сили набирають певний відсоток голосів і проходять у парламент – є ознакою того, що курс чинної влади подобається не всім, а в опозиційних силах вбачають краще озвучення і втілення власних інтересів. По-третє, наявність опозиції підкреслює, що є інший підхід до вирішення суспільних проблем, відповідно, інакше було б сформовано бюджет, розподілено кошти у сферах, регіонах тощо, а це розставляє інші акценти у сфері оподаткування, окреслює інший вектор орієнтації на соціальні верстви, класи, прошарки. Фактично, саме вони приводять до влади ті чи інші сили.

Якщо в державі налагоджено механізм демократичного переобрання органів влади, то біля “керма” перебувають саме ті сили, яких потребує суспільство, але в Україні з цим значні проблеми. По-четверте (і основне), партії мають бути виразниками суспільних інтересів, і саме на цих засадах їх потрібно створювати, а не під вибори.

66. Методика проведення нетрадиційного заняття на тему: “Громадські організації та суспільно-політичні рухи”.

Тема, Мета, Основні поняття, Тип заняття, Форма заняття, Обладнання

Рекомендована література:

1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с. 2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с. 3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с.

Хід заняття:

Громадські організації - це масові об’єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей. Вони мають свій статут, фіксоване членство і характеризуються чіткою внутрішньою структурою.

В Україні станом на 2010 р. було зареєстровано майже 900 громадських організацій. Беручи за основу дещо інші критерії, їх можна класифікувати так:

• соціально усвідомлені - жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді та ін.), економічні (Український союз промисловців і підприємців, Загальноукраїнське об'єднання приватних підприємців та ін.);

• ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, "Просвіта", "Знання" та ін.;

• соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конференція профспілок, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих, профспілка "Єднання", Спілка офіцерів України та ін.;

• асоціальні - мафіозні організації та подібні до них;

• політизовані організації: Конгрес національно-демократичних сил, Українська ліга християнської молоді, Молодіжний рух України та ін.;

• політизовані опозиційні: Фронт трудящих України, Трудова Україна, Громадянський конгрес України, Всеукраїнський робітничий союз, Соціалістичний конгрес молоді України та ін.

найбільш поширеною є класифікація за метою і напрямками діяльності, на підставі якої можна виділити:

• суспільно-політичні;

• миротворчі і правозахисні;

• економічного напрямку;

• національні, національно-культурологічні;

• екологічні;

• охорони здоров’я;

• інтернаціональні та інші.

Громадські рухи також мають масовий характер. Вони створюються з певною метою, внаслідок вільного бажання громадян на основі спільності інтересів і не мають фіксованого членства. Однак, на відміну від громадських організацій, громадські рухи - це структурно неоформлені масові об’єднання громадян і організації різних соціально- політичних орієнтацій, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи організації.Основними різновидами громадських рухів є: політичні рухи, масові демократичні, антифашистські, соціальні. Одні із названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціонального і загальнолюдського характеру.суспільні рухи і організації можна класифікувати як масові добровільні об’ єднання, що виникають у результаті волевиявлення громадян на основі їхніх спільних інтересів. Вони намагаються змінити існуючі умови чи закріпити їх шляхом впливу на владні структури.

Суспільно-політичні організації і рухи виконують дві головні функції:

• висловлюють і реалізують групові інтереси;

• забезпечують участь своїх членів в управлінні.

Деякі масові об’єднання здійснюють тиск на державну владу або політичні партії. Такі об’єднання в політології називають групами тиску або групами інтересів.