50.Проблема демократизації політичного режиму в постсоціалістичних країнах.

Друга половина 80-х рр. XX в. ознаменувалася крахом тоталітарних і авторитарних режимів у більшості країн адміністративного соціалізму. Ці країни глибоко відрізнялися від будь-яких інших держав, що коли-небудь переходили до демократії, насамперед сполученням у більшості з них індустріального рівня розвитку, досить високої освіченості населення, авторитарно-тоталітарної влади й політичної культури, масового поширення соціалістичної ідеології, що включає поряд з утопічними ідеалами й близькі до демократичного світогляду установки на рівноправність, соціальну справедливість, розподіл доходів по праці, солідарність і гуманізм.

Сам процес демократизації постсоціалістичних держав почався в результаті поступової лібералізації політичної свідомості правлячої еліти й комуністичних партій у цілому, Він проходивши під впливом тривалої гострої ідеологічної й політичної конфронтації із Заходом. Це, а також успадковані від марксизму доктринерство, віра в єдино вірну теорію або модель перетворень привели до ослаблення в політику більшості з постсоціалістичних держав центризму й здорового глузду, до радикалізації еліт, поляризації їх політичних оріентацій: на західні моделі ліберальної демократизації - з одному боку, і на традиційні соціалістичні принципи - з іншої.Така радикалізація політичної еліти перешкоджала знаходженню оптимального, «середнього» шляху перетворень, що чуйно враховує як світовий досвід, так і конкретні умови власних держав. У країнах, що вступили на шлях реформ, досить чітко намітилися два головних шляхи суспільних і політичних перетворень.

Шлях лібералізації.Перший з їх припускає швидку політичну й економічну лібералізацію західного зразка, так звану шокову терапію. Цим шляхом пішли практично всі східноєвропейські країни, у тому числі СРСР. У ті з них, що були ближче до Заходу по своїй політичній культурі, економічним укладах і т.д., демократизація й трансформація суспільства були більш-менш успішні, хоча й супроводжувалися падінням виробництва й поруч інших серйозних негативних явищ.У державах же, що не мають характерних для Заходу багаторічних традицій ринкової економіки й індивідуалістичної культури, спроба реалізувати ліберальну модель демократії привела до важких, руйнівних наслідків: ослабленню, криміналізації, а ті й до розпаду держави, до політичної й економічної анархії, а нерідко й до воєн, різкому спаду виробництва, росту злочинності й падінню рівня життя переважної більшості населення і т.д.

Особливо згубні наслідки прийняття ліберальної моделі демократизації й реформування мало для СРСР. Радянське суспільство глибоко відрізнялося не тільки від західних демократій, але й від країн Східної Європи відсутністю всяких елементів ринку (крім «чорного», кримінального ринку) і цивільного суспільства; майже тотальною мілітаризацією, суперцентралізацією й зверхмонополізацією економіки, її непристосованістю до якої-небудь конкуренції; перевагою в народній свідомості колективістських цінностей і слабістю ліберальної, індивідуалістичної культури; поліетнічним складом населення й численних потенційних конфліктів; відсутністю масових демократичних рухів типу Народного фронту або польський «Солідарності», здатних сформувати альтернативну номенклатурі політичну еліту, ідеологічним і моральним розкладанням і вестернізацією верхівки правлячої еліти й т.д.Ці й багато інших особливостей СРСР обумовили неефективність ліберальної моделі демократизації й реформування. Ліквідація найважливішого інституту фактичної політичної влади - комуністичної партії - і усунення держави від інтеграційних і організаційно-контрольних функцій привели до розпаду державності, тотальній монополізації й криміналізації економіки, підриву мотивації продуктивної праці, різкому росту цін і падінню рівня життя населення. Невдачі реформування сильно скомпрометували демократію й ліберальні цінності в масовій свідомості.Діалектична модель переходу - модель, за якої перехід до демократії здійснюється під постійним впливом вже сформованих внутрішніх передумов (висока індустрїалізація країни, сформований чисельний середній клас, високий освітній рівень громадян, раціоналізація та індивідуалізація масової свідомості) (Іспанія, Греція, Португалія).Класична лінійна модель переходу від авторитаризму до демократії - модель, за якої в країні проходить поступове обмеження монархічної влади, розширюються права парламенту та громадян (Великобританія, Швеція).Кооперативна модель – це модель переходу, що передбачає поступову і послідовну лібералізацію політичного режиму; обережний і послідовний демонтаж старих інститутів влади попередньої системи несумісних з новою, розумне збереження і пристосування старих інститутів влади, які корисні і констиціонування нових демократичних інститутів; ресоціалізація населення.Хвиля демократизації — це група переходів від недемократичних режимів до демократичних, що відбуваються у визначений період часу, кількість яких значно перевищує кількість переходів у протилежному напрямку в даний період.Циклічна модель переходу – схема, що передбачає чередування демократичних та авторитарних форм правління, формально позитивного відношення політичної еліти до демократії (деякі країни Азії, Африки, Латинської Америки).