24. Загальна характеристика українського бароко.

Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко — назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

25. Перші подихи бароко в архітектурі з’являються майже рівночасно в

початках XVII ст. у Львові (костьоли бернардинів 1600, єзуїтів 1613 — 70рр.) та Києві (перебудова Успенського собору італійцем С. Брачі в 1613р.). Але самостійна творчість українських митців розпочинається в другій половиш XVII ст. та досягає найбільшого розцвіту в добу Мазепи. Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. р. З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливої популярності набув так званий Дім Мазепи в Чернігові (чи, власне,військова канцелярія доби Мазепи XVII — XVIII ст.) — партерова будова типу міських ратуш чи інших установ із пишно прибраними стінами тафронтонами.

26.Поняття Барокова музика або музика бароко описує стиль європейської музики в період приблизно між 1600 та 1750 роками. Барокова музика наслідує музику епохи Відродження і передує класичній музиці, її вершинами зазвичай вважають творчість Й. С. Баха і Г.Ф.Генделя. Українське бароко складалося на протязі XVI – XVIII століть, в той час, коли Україна мала два історичних державних утворення. Перший, коли входила до складу Польсько-Литовської держави і другий, коли була фактично приєднана до складу Росії.

У перший період українські музиканти працювали на території Західної та Східної Європи. Їх інструментальні мініатюри, типовий і дуже розповсюджений тоді жанр, можна зустріти у різних табулятурах – Люблінській, Лейпцігській, Братиславській. Другий період пов’язаний із діяльністю талановитих українських музикантів – Феофана Прокоповича, Василя Грутовського, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського у Петербурзі.

27. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), а також кабалістичні(числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), , «раки літеральні» (вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо) , алфавітні та фігурні (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо).

28. Дерев'я́на архітекту́ра — різновид архітектури, пов'язаний з використанням дерева (на відміну від архітектури кам'яної, де використовують кам'яні брили, цеглу, бетон тощо). Притаманна багатьом культурам у котрих дерево є місцевим матеріалом, доступною сировиною, лісистістю місцевості, культом деревини (дерев'яний ідол) тощо. Всі давні храми України, збудовані до ХІХ ст., є переважно тридільними, рідше 5-тидільними. За формою здебільшого нагадують тризуб: три приділи рядком один за одним, по центру найвища баня. Цим українська народна сакральна архітектура відрізняється від «московського» стилю архітектури, де нижня частина храму виглядає як неподільна чотирикутна споруда у формі куба правильного або видовженого (паралелепипеда), а нагорі в неї може бути кілька бань. На землях України в давнину майже не використовували «кругляк», такий характерний для дерев'яних церков Московії та Російської імперії. Особливо для північного російського будівництва, де «кругляк» ішов і на цивільні, і на сакральні споруди. Церкви в Україні будували з брусу, тобто отесаних колод. Саме колоди і зв'язували у вінець. Так утворювали зруб, характерний ще й для архітектури фінів.

Кожен купол дерев'яної церкви відкритий доверху, а не закритий дерев'яним «небом», як у росіян, що не використовували розкриття храму догори в інтер'єрах. Навіть якщо українська дерев'яна церква мала п'ять верхів — вони всі були розгорнуті догори.

29. Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок. Основа цієї системи полягає в існуванні двох натур і трьох світів. Розшифровка існування двох натур слідує безпосередньо з трактату Про Бога: …Весь світ складається з двох натур: одна - видима, друга - невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. ... у стародавніх [людей] Бог звався «розум всесвітній». Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. ... Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім.я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та ін. …Питання про Бога, який складає першооснову усього сущого - вищу всіх причин причину, внутрішню причину розвитку всього світу, є одним з основних питань в філософській системі Сковороди. Своїм уявленням про Бога він поставив себе в опозицію по відношенню до церкви, що дотримується біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну від церковного, його Бог - вічний початок - невловимий і невидимий, оскільки він, будучи присутнім у всім, не є ні частиною, ні цілим, не має міри, часової і просторової характеристики. Таке розуміння Бога, що ототожнюється з природою, отримало в філософії назву пантеїзму. Представлення Сковороди не можна віднести ні до чистого ідеалізму, ні до чистого матеріалізму. У нього Бог і матерія співіснують поряд, хоч невидима натура завжди первинна - тобто у Сковороди мета розвитку матерії задана Богом. Оскільки будь-який розвиток світу розуміється Сковородою як здійснення мети, то розвитком управляють внутрішні закони, які визначають можливі кордони саморозвитку. Ці кордони саморозвитку задані Богом і від людей не залежать. Творчість же можлива тільки в рамках відведених Богом - природними законами - кордонів. Розберемо тепер, що ж переховується під існуванням трьох світів, кожний з яких також володіє двома натурами - видимою і невидимою.Першим і головним світом у Сковороди є весь Всесвіт - макрокосм. Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця - він вічний і безмежний. Метою пізнання цього світу є не опис окремих предметів, а розкриття їх невидимої натури - збагнення їх внутрішнього значення, бо через внутрішню суть окремих речей можна осягнути таємні пружини розвитку всього Всесвіту. Другим з трьох світів є малий світ - мікрокосм - світ людини , згідно з представленнями Сковороди, все, що здійснюється в світі - макрокосмі, знаходить своє завершення в людині - мікрокосмі. З позицій вчення Сковороди можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені. Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без посередників, бо Богом є сама природа, а людина - її витвір, - пізнаючи Бога - пізнає самого себе. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм - вчення про непізнаваність світу. Існуючий же світ Сковорода характеризував в одному трактаті як: |світ є бенкет скажених, торжище що хитаються, море що хвилюються, пекло що мучаться, а в іншому, як: світ є море що топляться, країна є виразкою прокажених, огорожа лютих левів, острог приваблених, торжище блудних, піч, роспаляюча пристрасті, бенкет скажених, хоровод п.яно-навіжених, і не протверезяться, поки не втомляться, стисло сказати, сліпі за сліпим в безодню грядущі.Можливість подолання людиною моральних вад Сковорода зв.язує не із зовнішніми обставинами, а з внутрішніми якостями людини. Взагалі науку про людину Сковорода вважає вищою з всіх наук. Людське щастя він розглядає тільки через призму внутрішньої натури людини. З філософії Сковороди слідує, що внутрішня натура, в кінцевому результаті, виражається через взаємодію з певним виглядом праці. Застосовуючи філософію двох натур і трьох світів до людини, Сковорода робить висновок, що людина здійснює прекрасні вчинки і щаслива тільки тоді, коли вона погодить свою поведінку і образ життя зі своїми природними схильностями.

30. У своїй творчості Сковорода постійно проголошував ідеї демократизму і гуманітаризму, любов до рідного народу і ненависть до його гнобителів, провіщав світле майбутне своїй батьківщині. І тому не випадково кращі твори письменника не втратили свого значення й сьогодні. Літературна спадщина Григорія Сковороди досить різноманітна і багатогранна. Це філософські й педагогічні трактати, проповіді, притчі, байки, оригінальна і перекладна поезія. Дуже важливо те, що майже в кожному з цих творів щасливо поєднується Сковорода-філософ і Сковорода-художник слова водночас: взагалі неможливо відрізнити в Сковороді письменника від філософа і навіть людини, бо все це в нього було з"єднано воєдино. Дуже важливою віхою в житті Григорія Сковороди був Переяславський період, коли письменник повернувся із своїх закордонних мандрів; твори, написані в цей період він об"єднав у збірку "Сад божественних пісень". В цих поезіях ми знайдемо морально-філософські роздуми про смисл життя, про істене щастя, добро, чесність; однією з провідних тем лірика-поета в цей період є тема шукання щастя, морального удосконалення. "Пісня21" з цієї збірки так і починається:"Щастя, де ти живеш?" Іноді письменник сумнівається в можливості людиною знайти щастя, а часом впевнений у тому, що воно доступне кожній людині. Один із шляхів в досягненні щастя Сковорода бачить у тому, щоб поєднатися з природою. В поезії "Весна люба,ах, прийшла!Зима люта,ах,пройшла!" він виявляє свій філософський погляд на ідею необхідності пізнання природи, єднання людини з природою, жити в злагоді з нею, бо, лише зріднившись з природою, людина зможе виявити свої духовні якості. Одною з провідних ідей у філософській системі Сковороди була ідея вільної особистості, її він проголошує в поезії "ДЕ ЛІБЕРТАТЕ", будучи сам вільною людиною, він цінував свободу понад усе; порівнюючи її з золотом, він називає останнє болотом. У цьому ж вірші славить "отця вольності" Богдана Хмельницького, що боровся за свободу і незалежність України проти польської шляхти. Григорій Сковорода заперечував деспотію будь-яку, зневажав царів будь-яких. Кажуть що йому належить такий вислів:" Я не високо шаную і не поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів", бути вільним для нього означало позбавитися не лише від соціальних оков, але й духовних.

Вільна людина є вільною в усьому: вона не залежить від багатства, від іншої конкретної людини, вона розкріпачена взагалі.

31. Педагогічні погляди мислителя в різній мірі розкриваються у притчі "Благодарный Єродій", вірші "Убогий жайворонок", збірниках творів " Сад божественних пісень ", " Басні Харьковськія ".Зокрема, у названій притчі йдеться про благородного журавля Еродія, який уміло виховує дітей, рятуючи їх від егоїзму, неробства, зазнайства та аморальності. На противагу йому, мавпа намагається виховувати своїх дітей не так, як простий народ, а "по-благородному". Таке виховання здійснюють французькі вчителі. Вони вчать мавп по-французьки говорити, танцювати, співати, грати, володіти світськими манерами з метою потрапити до двору марокканського володаря.У центр уваги педагога Г.С.Сковорода ставив розумовий розвиток людини, який необхідний для пізнання навколишнього світу і самого себе в ньому. До такого висновку мислитель прийшов на основі власного життя, яке було присвячене пошуку сенсу людського буття. Навчання в Києво-Могилянській академії; піші мандрівки по країнах Європи: Угорщині, Італії, Німеччині, Польщі; прослуховування курсів наук у Віденському, Тарнівському, Краківському університетах; робота спочатку в Переяславському, пізніше в Харківському колегіумах, в архівах Києво-Печерської лаври, згодом Сергієвської (Підмосков'я); багаторічні мандрівки Лівобережною Україною допомогли йому дійти до низки педагогічно значимих висновків. Метою людського життя є "досягнення вищих доброчинностей, і в цьому досягненні людина "не повинна ставити собі ніяких меж". Пізнаючи себе та самовдосконалюючись, шляхом "цілковитої перемоги духу та душевного спокою" кожний зможе досягнути щастя.

32. Прагнення надолужити втрачене Україною за роки колоніального існування спонукало багатьох діячів епохи до активності в галузі культури. Чимало хто з козацької старшини, наприклад, захопився організацією шкіл і майстерень при монастирях. Їх добробут швидко зростав завдяки потужній економічній підтримці козацтва. Почалося ж з того, що у 1620 р. до Київського братства записався уславлений козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, а з ним і все Військо Запорізьке. Ставши ктитором (попечителем) Києво-братського монастиря, гетьман найперше подбав про створення при ньому школи. За прикладом гетьмана кожен козацький воєначальник ставав ктитором якогось монастиря, церкви і дарував кошти на будівництво іконописних та ремісничих майстерень. цих умовах — боротьби за незалежність, за розбудову державності і культури — змужнів інтелект нації, зродилася когорта видатних її діячів. Крім уже згадуваних, це й Михайло Дорошенко, Кшиштоф Косинський, Іван Сулима, Пилип Орлик, Петро Могила, Іван Мазепа.

Саме козацькі часи в історії України називають добою Бароко, маючи на увазі не лише мистецький стиль, а значно ширше духовне поняття: світовідчуття. Українське Бароко виявилося співзвучним історичному часові, що переживав народ, і тому так повно виразило і його філософію, і психологію, й естетику. З огляду на історію і культуру XVII—XVIII століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою ідеологією свободи будь-що, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов'язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час, вся копітка і грандіозна за масштабом зробленого діяльність видатних людей і, врешті-решт, всього українського народу. українське барокко це не просто специфічна стильова система західноєвропейського зразка.

33. Одним із найважливіших напрямів загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна зможе зрівнятися з європейськими державами. Щедрі пожертви гетьмана Мазепи змінили архітектурні обриси багатьох міст, зокрема Києва, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен, Батурина, Бахмача та ін. Дослідники й досі сперечаються про кількість церков, споруджених коштом Івана Мазепи. Адже багато з них не збереглися. Проте численні тогочасні свідчення переконують, що Мазепа фундував більше десятка нових храмів, сприяв відбудові багатьох церков княжої доби. Інша царина культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видання мазепинської доби належать до найкращих українських книгодруків. Сам гетьман, маючи одну з найбагатших в Україні книгозбірень, обдаровував книжками з неї монастирі, церкви, окремих осіб.Не менше, ніж церквами й монастирями, опікувався гетьман Мазепа Києво-Могилянською академією: заклав підвалини під новий будинок академії (так званий Староакадемічний корпус, де нині наукова бібліотека НАУКМА та Благовіщенська церква), домігся підтвердження статусу академії, надавав у володіння села й землі, матеріально підтримував студентів. Академію стали навіть називати Могилянсько-Мазепинською. Дбав Мазепа і про створення нових осередків культури, одним із яких став Чернігівський колегіум. Цілеспрямована і всеосяжна культурницька діяльність Івана Мазепи дає підстави говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.

34. Ще в семінарії «римач»-початківець писав вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха», який пізніше називали сатиричним журналом. Проте широкому колу читачів Іван Петрович відомий передусім завдяки своїй «Енеїді». Котляревський — автор «Енеїди» (1798, у трьох частинах; 1842 — повне посмертне видання) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський в традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині 18 століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. У 1819р К. написав для Полтавського театру п'єсу «Наталка Полтавка» (надр. 1838) і водевіль «Москаль-чарівник» (надр. 1841), які стали основою започаткування нової української драматургії.

35. Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський — український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту. Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших.найвідомішими серед духовних творів вважаються 35 чотириголосних концертів. Хоча точних відомостей про час написання цих концертів немає, вважають, що переважну більшість концертів було написано в 1780-х — на початку 1790-х років. У більшості концертів композитор використовує тексти псалтиря (як правило, окремі строфи) переважно світлого характеру. Виняток складають концерти № 32 і 33, що використовують скорботні благальні рядки.В стилістичному відношенні концерти мають виразні ознаки класичного стилю. В жанровому — пов'язані з міськими музичними жанрами (кант, марш, українська пісня-романс).В структурному відношенні концерти являють собою три- або чотиричастинні цикли. В більшості випадків частини мають темповий контраст, причому крайні частини — швидкі, проте ліричні та лірико-драматині за характером концерти починаються з повільних частин. Як правило частини циклів не пов'язані між собою тематично (за виключенням концерту № 21).

36. Макси́м Созо́нтович Березо́вський — український і російський композитор українського походження, диригент, співак. Класик європейської музики. Березовський відомий як композитор, автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії (найпопулярніший концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту.

37. Хорові концерти А. Веделя.

Арте́м Лук'янович Ве́дель (Ве́дельський) — український композитор, диригент, співак, скрипаль. Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант. Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Як і Березовський та Бортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв'язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи, що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.