- •1.Культура: підходи до вивчення, сутність, ознаки.
- •2.Функції культури
- •3. Самобутність культури східних слов’ян.
- •4.Міфологія і мистецтво східних слов’ян.
- •5.Трипільська культура.
- •6. Кімерійці, скіфи і сармати в Україні.
- •7. Походження слов’янських мов.
- •8.Язичницькі міфи та обряди.
- •12.Давньоруські літописи.
- •13.Визначні архітектурні пам’ятки Київської Русі.
- •14. Пам’ятки культури Київської Русі.
- •15. Мозаїка як вид монументального мистецтва.
- •16. Загальні тенденції розвитку української культури хіv–хvі ст..
- •18. Роль козацтва в розвитку української культури.
- •19. Козацькі літописи
- •20.Українські народні думи та пісні XV–XVII ст., їх тематика та особливості.
- •21.Культурна місія братств і братських шкіл.
- •22. Внесок Києво-Могилянської академії в розвиток української культури.
- •23. Історія українського друкарства.
- •24. Загальна характеристика українського бароко.
- •25. Перші подихи бароко в архітектурі з’являються майже рівночасно в
- •38. Драматургія ф. Прокоповича.
- •39. “Кобзар” т. Шевченка.
- •40. Драматургія т. Шевченка.
- •41. Античні мотиви у творчості т. Шевченка.
- •42. Т. Шевченко – художник
- •43. Микола Гоголь і Україна
- •44. Національно-культурне відродження в Україні на межі хіх– хх ст.
- •45. Поезія і. Франка
- •46. Проза і. Франка
- •47. Лірика Лесі Українки.
- •48. Драматургія Лесі Українки.
- •50. О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська — українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині.
- •62 . Феномен української радянської культури
- •63. Україна в роки війни
- •64.Тоталітаризм і українська культура 50-80-х років хх ст.
- •65. Творчість Павла Тичини
- •67. Творчість в. Стуса.
- •68. Кіномистецтво рад. Україні.
- •69. Культурне життя української Діаспори
- •70.Творчий доробок о. Довженка.
- •1926 Вася-реформатор
- •72.Українська державна символіка, її джерела.
- •80. Релігійна ситуація в незалежній Україні.
- •84.Рок--музика в Україні.
- •85.Сучасна академічна музика в Україні: Сильвестров, Скорик, Карабиць, Грабовський.
- •86. Театральне мистецтво в сучасній Україні.
- •87.Сучасна українська література.
67. Творчість в. Стуса.
український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець,правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України.
За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.
Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета «Зимові дерева» потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972. 12 січня 1972 року — перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку «Час творчості». На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув'язнення перебував у таборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню строку, Стуса 1977 вислали в Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».
Стусові, що з листопада 1980 перебував у таборі , заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. У 1985 році німецький письменник Генріх Белль висунув Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, якої той, проте, так і не отримав.
68. Кіномистецтво рад. Україні.
З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П.Чардиніна;«Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» Олександра Довженка). У цей час в Україні з'явилися також екранізації класичних творів національної літератури — «Тарас Трясило», «Микола Джеря»,«Борислав сміється». Наприкінці 1920-х рр. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе («Злива», «Перекоп»). У 1930 р. в Україні з'являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу». Наприкінці 1930-х тотальний терор у СРСР поєднується з кон'юнктурним поверненням до національно-історичної тематики. Фільми «Щорс» (1939)Олександра Довженка і «Богдан Хмельницький» (1941) Ігоря Савченка — дивовижне поєднання вимушеної заангажованості держзамовлення і очевидної режисерської та акторської обдарованості.
Українське кіно часів Другої світової війни, частково евакуйоване на схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом з тим, у цей час були зняті і справжні кіношедеври. До них можна віднести фільм «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород, але, незважаючи на поширені чутки, так і не отримав «Оскар» . У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х — поч. 60-х рр. стрімко зростає українська кінопродукція. Хоча українські фільми 1945-53 рр. були обмежені жорсткими канонами «соціалістичного реалізму», їх велику цінність складають високий рівень акторської гри (на екрані в цей час з'являються Михайло Романов, Амвросій Бучма, Дмитро Мілютенко, молодий Сергій Бондарчук) і високофахові роботи кінооператорів («Подвиг розвідника», режисер Борис Барнет, оператор Данило Демуцький; «Тарас Шевченко», 1951, режисер Ігор Савченко, оператор Данило Демуцький та інші).
У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х — поч. 60-х рр. стрімко зростає українська кінопродукція. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисери Марлен Хуцієв і Фелікс Миронер), «Спрага» (1959, Євген Ташков), «Іванна» (1960, Віктор Івченко), «Сон» (1964, Володимир Денисенко) «За двома зайцями»(1961, режисер Віктор Іванов).
У роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, починаються хвилі арештів та серії політичних процесів. Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко почали згадували з оглядкою. На багато років, унаслідок ідеологічної цензури, потрапили на полицю деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих», «Комісари»).