7. Походження слов’янських мов.

Слов'янські мови в рамках індоєвропейської сім'ї найбільш близькі балтійським мовам. Подібність між двома групами послужило основою для теорії " балто-слов'янської прамови ", згідно з якою з індоєвропейської прамови спочатку виділився балто-слов'янський прамова, пізніше розпався на прабалтійскій і праслов'янський. Однак багато вчених пояснюють їх особливу близькість тривалим контактом древніх балтів і слов'ян, і заперечують існування балто-слов'янської мови. Можна припускати , що з індоєвропейських діалектів сформувався праслов'янська мова, що є родоначальником всіх сучасних слов'янських мов. Протягом тривалого часу він розвивався як єдиний діалект з тотожною структурою. Діалектні варіанти виникли пізніше. Процес переходу праслов'янської мови в самостійні мови найбільш активно проходив в 2-ій половині I-го тис. н.е., в період формування ранніх слов'янських держав на території Південно-Східної і Східної Європи. Історія праслов'янської мови ділиться на 3 періоди: найдавніший - до встановлення тісного балто-слов'янської мовного контакту, період балто-слов'янської спільності та період діалектного дроблення і початку формування самостійних слов'янських мов.

8.Язичницькі міфи та обряди.

Слов'яни-язичники поклонялися стихіям, вірили в спорідненість людей з різними тваринами, приносили жертви божествам, що населяють всі навколо. Кожне слов'янське плем'я молилося своїм богам. Єдиних для всього слов'янського світу уявлень про богів ніколи не існувало: оскільки слов'янські племена в дохристиянський час не мали єдиної держави, вони не були єдині у віруваннях. Тому слов'янські боги не пов'язані родинними відносинами, хоча деякі з них і дуже схожі один на одного. Через розрізненості язичницьких вірування, так і не досягли свого розквіту, збереглося дуже мало відомостей про язичництво, та й то досить скупих. Власне слов'янські міфологічні тексти не збереглися: релігійно-міфологічна цілісність язичництва була зруйнована в період християнізації слов'ян.

10.Київська Русь – якісно новий етап у розвитку слов’янської культури. Перша держава східних слов'ян, яку історики називають Київською Руссю, існувала в IX-XIII ст. Це була одна з найбільш розвинутих і економічно процвітаючих держав тогочасної Європи. Найбільшої могутності Русь досягла в XI ст. при князюванні Ярослава Мудрого. За різними підрахунками, Київська Русь мала від 3 до 12 млн. насе­лення і охоплювала територію близько 800 тис. км2 (майже полови­на її - в межах сучасної України). Київська Русь розвивалася не ізольовано. Вона входила в загальноєвропейський історико-культурний ландшафт. На це бу­ли причини як географічного, так і історичного характеру. Україна, зокрема, займає серединне становище між центральною Європою та Азією. Через її територію з давніх часів було прокладено великі водні та сухопутні шляхи. Це давало можливість далеким одна від одної культурам. На розквіт і розвиток культури давніх слов'ян впливали і міграційні процеси. Культура Київської Русі досягла високого рівня розвитку і не по­ступалася культурі більшості країн Європи. Причому культурна взає­модія її з ними була взаємною та рівноправною. Розвиток цієї куль­тури припинила монголо-татарська навала.

11.Бібліотеки і школи Київської Русі.

В Київській державі існували такі школи:

1.Школи елементарної грамотності в яких навчали дітей майстри грамоти читати, писати, лічити, закону Божому, церковному співу.Заняття проводились в будинках майстрів грамоти або ж в сім’ї трудящих.

2.Школи книжного учіння або училища, де збирали дітей знаті. Навчальні групи тут складались з 8-10 дітей і більше.

3.Монастирські школи 

Зміст, спрямованість, методи навчання в них знайшли своє відображення в “Києво-Печерському патерику” – збірці оповідань про подвиги печерських монахів у ХІ-ХІІ ст. Києво-Печерський монастир був не лише центром літописання, а й школою підготовки проповідників-місіонерів, які поширювали в Русі християнство. Найбільш освідчення і здібні монахи-ченці були зобов’язані навчати дітей читати, організовувати самостійну роботу учнів над книгою, колективне обговорення богословських тем, вели дискусію. Києво-Печерський монастир став центром громадсько-політичного життя давньоруського суспільства.

На території України найдавнішими були бібліотеки Софійського собору у Києві (заснована 1037 р. Ярослоавом Мудрим),бібліотека Києво–Печерської лаври (заснована у ХІ столітті). Першу відому на Русі бібліотеку заснував київський князь Ярослав Мудрий у 1037 році при Софійському соборі .