80. Релігійна ситуація в незалежній Україні.

Бра́тськішко́ли – навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах – громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ’я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р.Найважливішими серед Б.Ш. були Львівська і Київська. Діячі: Лаврентій та Стефан Зизанії, І.Борецький, Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, КасіянСакович. Восени 1631 р. виникла Лаврська школа, заснована П.Могилою. У 1632 р. внаслідок об’єднання з Лаврською школою утворилася Києво-Могилянська колегія (пізніше – академія 1701).Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року. Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років.

Острозька школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь засновує слов'яно-греко-латинську академію в Острозі.В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г.Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, І.Лятос, Кирило Лукаріс та педагоги із Краківського та Падуанського університетів.

Університети: У 1805 - Харківський університет.У 1834 був відкритий Київський університет.У 1865 відкрився університет у Одесі, у 1898 — Київський політехнічний інститут. На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський університет, 1661 року заснування, і Чернівецький університет, 1875 року заснування, заняття в яких велися польською і німецькою мовами.

Сучасність : чотири рівні акредитації:

83. Станісла́вський фено́мен (іноді — Станіславівський феномен, Івано-Франківський феномен) — феномен наявності у місті Івано-Франківську (до 1939 р. — Станіславів, у1939–1962 рр. — Станіслав) групи письменників та художників, у творчості яких найрафінованіше були інстальовані цінності знакового списку українського постмодерного дискурсу.

Творча та організаційна діяльність цієї групи уможливила низку синтетичних проектів, які відкрили і довели до певної повноти ознак постмодерний дискурс в українській сучасній літературі. Серед цих проектів стрижневу позицію займали і займають концептуальні часописи «Четвер», «Плерома», редакційні проекти Юрія Андруховича під егідою часопису «Перевал». У ширшому культурологічному аспекті Станіславський феномен коректно розглядати як виникнення «специфічної соціокультурної ситуації» , географічно локалізованої у Івано-Франківську, що розгорталась і знаково, проектно та організаційно кристалізувалась 1989–1996 рр.

Історичним тлом для Станіславського феномену став розпад СРСР та ситуація культурної «відкритості», котра обумовлювала зміну естетичних стандартів і мистецьких координат, необхідність неорганічного стрибкоподібного переходу від літератури, , до світового літературного метаґештальту постмодерного дискурсу. Така ситуація породила специфіку трансформаційного процесу, що полягала у постмодерному запозиченні прийнятних елементів метаґештальту та, певною мірою, «мічурінський» спосіб їх щеплення до неприйнятних українських реалій. Разом з тим, зіткнення метаґештальту з органікою ізольованої «залізною завісою» культурної марґіналії породило специфічні явища-гібриди, зокрема Станіславський феномен. Станіславський феномен обіймає своєю плеромічністю список письменників та креаторів візуального терену, які волять себе у текстах через ситуацію постмодернізму: Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Галина Петросаняк, Марія Микицей, Ярослав Довган та інші. Дискусійним є твердження, що на базі Станіславського феномену склалась «станіславська знаково-ігрова школа письменства», яку іноді ще визначають як «станіславсько-львівську школу».