МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет економіки та менеджменту
Кафедра управління та економіки підприємства
Спеціальність “Економіка підприємства” 8.050107
денна форма навчання,
5 курс, група ЕП – 1
МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:«Впровадження системи адаптивного менеджменту на підприємстві»
Кроль Олександра Федоровича
Науковий керівник:
зав. кафедрою, доктор фарм. наук,
професор
Посилкіна Ольга Вікторівна
Рецензент: канд. екон. наук., доц. зав. каф. логістики Огієнко С. О.
Робота допущена до захисту в ДЕК
зав. кафедрою, доктор фарм. наук,
професор
Посилкіна Ольга Вікторівна
Харків – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО АДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ 5
1.1. Сутність, завдання та принципи адаптивного управління 5
1.2. Характеристика адаптивних систем 10
1.3. Аналіз існуючих інстументів та методів адаптивного управління14
1.4. Аналіз досвіду впровадження адаптивного управління на вітчизняних та зарубіжних підприємствах 24
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НА ПрАТ «АРТЕМІВСЬК ВАЙНЕРІ» 38
2.1. Характеристика техніко-економичних показників на ПрАТ «Артемівськ Вайнері» 39
2.2. Аналіз організаційної структури управління підприємства 53
2.3. Аналіз загальних та функціональних стратегій на підприємстві 59
2.4. Аналіз зовнішнього середовища підприємства, оцінка його конкурентних переваг й конкурентного потенціалу 75
РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА СИСТЕМИ АДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ 92
3.1. Обгрунтування складових систем адаптивного управління підриємстві 93
3.2. Обгрунтування індікаторів зміну стану компанії і критерії вибору показників розвитку 98
3.3. Обрунтування вибору стратегії розвитку ПрАТ «Артемівськ Вайнері» з використанням методу дерева рішень 103
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 118
ДОДАТКИ 121
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 155
ВСТУП
Нестабільність середовища господарювання є характерною умовою розвитку підприємства в ринковій економіці. Визначальними умовами сучасної діяльності підприємства є невизначеність ринку, термінів і умов поставок, поведінки власників, конкурентів, органів державної влади. Підприємство існує й розвивається в активному зовнішньому середовищі, пристосовуючись до його змін. Складність і нестабільність ринкового оточення вимагають від підприємства постійного вдосконалювання форм і методів господарювання. Для виживання і збереження конкурентоспроможності підприємств у сучасних швидкоплинних умовах функціонування потрібне систематичне коректування їх господарської діяльності з урахуванням змін навколишнього середовища. Управління змінами на вітчизняних підприємствах повинно бути орієнтоване переважно не на вирішення існуючих проблем, а на використання наявних можливостей і сильних сторін підприємства. Інакше кажучи, управління організаційними змінами має здійснюватися на засадах адаптивного підходу, що передбачає використання в якості бази організаційних змін існуючого потенціалу підприємства й виявлення його резервів.
Метою магістерскої дипломної роботи є розробка наукових підходів, інтеграція існуючих моделей управління підприємством та практичних рекомендацій щодо формування адаптивної системи управління на підприємствах виноробної промисловості, спрямованої на активізацію інноваційної діяльності та оновлення продукції з метою підвищення її конкурентоспроможності.
Адаптивна структура управління підприємствам повинна відповідати сучасним ринковим умовам:
характеризуватися високою гнучкістю виробництва, що дозволяє швидко змінювати асортимент виробів (послуг). Це обумовлено тим, що життєвий цикл продукції (послуг) став коротшим, а різноманітність виробів і обсяг випуску разових партій - більше;
бути адекватною складній технології виробництва, що вимагає абсолютно нових форм контролю, організації та поділу праці;
враховувати серйозну конкуренцію на ринку товарів (послуг), докорінно змінила ставлення до якості продукції, потребовавшую організувати післяпродажне обслуговування і додаткові фірмові послуги;
враховувати вимоги до рівня якості обслуговування споживачів і часу виконання договорів, які стали занадто високими для традиційних виробничих систем і механізмів прийняття управлінських рішень;
враховувати зміну структури витрат виробництва;
брати до уваги необхідність врахування невизначеності зовнішнього середовища.
Об’єктом дослідження є система управління і регулювання існуючих моделей управління на підприємстві виноробної промисловості ПрАТ «Артемівськ Вайнері», що формує і визначає їх економічне зростання та забезпечує досягнення світових стандартів випуску продукції.
Предметом дослідження є методичні та прикладні проблеми інтеграції існуючих моделей управління та формування комплексної адаптивної моделі управління на підприємствах виноробної промисловості України з метою підвищення ефективності її функціонування та зростання конкурентоспроможності підприємства.
Наукова новизна магістерскої дипломної роботи полягає в розробці моделей адаптивного управління в умовах яка сприятиме більш швидкій адаптації до змін параметрів зовнішнього середовища.
Розділ 1 теоретичні підходи до адаптивного управління
1.1 Сутність, завдання та принципи адаптивного управління
Адаптацію в широкому значенні розуміють як пристосування системи до зміни умов. Адаптивне управління – це управління в системі з неповною апріорною інформацією про керований процес, яке змінюється в процесі накопичення інформації й застосовується з метою поліпшення якості роботи системи. За результатами досліджень, у авторів не склалося однозначного тлумачення предмету адаптивного управління. На думку більшості дослідників, воно розглядається як сукупність дій і методів, що характеризуються здатністю управляючої системи реагувати на зміну зовнішнього середовища. Проте воно є окремим видом управління, а саме, гнучким, інноваційним управлінням підприємствами, здатними пристосуватися до нових умов у зовнішньому та внутрішньому середовищах за допомогою нових інструментів і методів управління. Метою адаптивного управління є пошук найефективніших варіантів ухвалення і виконання рішення, направленого на функціонування й розвиток підприємств у конкурентному середовищі. Головне завдання адаптивного управління – підтримка внутрішньої стабільності системи в умовах постійно змінного зовнішнього середовища. Механізм функціонування адаптивної системи управління підприємств створює правила, котрі регламентують взаємодію елементів і параметрів системи. Оскільки вдосконалення структури системи пов’язано з встановленням просторових, синтетичних, часових і функціональних зв’язків, тоді однією з головних задач створення адаптивної системи управляння підприємством є синтез механізму й структури функціонування системи, вибір мети управління адаптивною системою [1].
Сформульовані закономірності дають змогу виділити принципи адаптивного управління, а саме:
1. Принцип пріоритетного визнання розвитку людини і визначальності
природного шляху його здійснення.
2. Принцип резонансу.
3. Принцип управління через самоуправління.
4. Принцип наскрізно-рівневої адаптації і діалогічної узгодженості.
5. Принцип мотивації.
6. Принцип постійного підвищення компетентності.
7. Принцип спрямованої самоорганізації.
8. Принцип кооперації.
9. Принцип поточного саморегулювання.
10. Принцип спільного прогнозування подальшого розвитку за аналізом
результату.
11. Принцип відкритості.
Теорію адаптації називають ще стратегією пристосування. Вона полягає в тому, що в реальній сучасності будь-яка організація маневрує у розподілі виробництва товарів і послуг між своїми структурними підрозділами і підрозділами в регіоні, а також створює комбінації найбільш вигідних напрямків дій з урахуванням ситуативних чинників зовнішнього середовища [2].
На думку Г. Єльникової, адаптивне управління з’явилося як об’єктивна
необхідність для узгодження різноспрямованих впливів в умовах розвитку ринкової економіки. Появу адаптивного управління вона пов’язує з необхідністю врахування ситуацій нестабільності при розвитку ринково-економічних відносин. На думку авторки, ці ситуації активізують комунікативні стосунки й змінюють внутрішні механізми управлінського процесу. Тому на основі логічного аналізу акту соціальної взаємодії вчена розробляє концепцію спрямованої самоорганізації, що створює механізм адаптивного управління [3].
Управління стає гнучким і динамічним, враховуючим потреби не тільки суб’єкта, а й об’єкта управлінської діяльності, що інтегрується в спільній меті. Для задоволення власних потреб учасники управлінського процесу поєднують зусилля, необхідно спрямовуючи свої дії на досягнення спільної мети. Таке управління має адаптивні засади, тому отримало назву адаптивного.
Із зазначеного вище можна зробити висновок про те, що у сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених немає однозначної думки про еволюцію адаптивного управління. Ми дотримуємося першої думки, не заперечуючи ситуативні засади адаптивного управління.
У вітчизняній науці теоретичні основи адаптивного управління розроблялися Г. Єльниковою. Дослідниця розкриває дефініцію адаптивного управління як "процес взаємовпливу, що викликає взаємопристосування поведінки суб’єктів діяльності на діа(полі)логічній основі, що забезпечується спільним визначенням реалістичної мети з наступним поєднанням зусиль і самоспрямуванням дій на її досягнення" [3]. Проаналізуємо характеристику адаптивного управління, виокремивши його особливості й ознаки [2]. Адаптивне управління характеризується змістом (функції), організаційною структурою (напрямки взаємовпливу, порядком взаємодії учасників управлінського процесу) і технологією (алгоритм здійснення й механізм взаємоузгодження).
Функції адаптивного управління логічно виведені з алгоритму управлінського процесу на адаптивних засадах:
1. Поява збуджуючих впливів подразників-активаторів і відгук об’єкта
на ці збудження.
2. Збір та аналіз інформації з метою оцінки ситуації. Усвідомлення необхідності узгодження дії подразників.
3. Спільне вироблення реалістичної мети та її трансформація у внутрішні мотиви.
4. Створення адаптивних (варіативних) моделей діяльності, в яких загальні параметри і критерії виробляються керівними органами, а адаптація до місцевих умов й особливостей здійснюється виконавцями шляхом добору критеріїв другого порядку.
5. Спрямована самоорганізація на виконання завдань шляхом вибору і
реалізації адаптивних моделей при кооперації дій і узгодження цільових функцій.
6. Поточне відстеження процесу виконавцем із самоаналізом і самокоригуванням (самомоніторинг процесу). Визначення результативності виконання завдання керівником на основі зіставлення стану справ до і після його виконання (за моделлю “вхід - вихід”).
7. Прогностичне регулювання шляхом спільного (керівник-виконавець) прогнозування подальшого розвитку на основі зовнішнього аналізу і самоаналізу результату й унесення змін в існуючу модель діяльності згідно виявлених резервів. Із зазначеного вище, виокремлюється управлінський цикл адаптивних функцій керівника (рис. 1) [2].
Рис. 1. Функціональний цикл адаптивного управління.
діяльності для подальшої реалізації в діяльності навчального закладу. За напрямом взаємовпливу адаптивне управління є одночасно, і вертикальним, і горизонтальним; за порядком взаємодії, − і субординаційним, і розподіленим.
Тому адаптивне управління систематизується таким чином:
- за суб’єктом управління – поєднує адміністративне й партисипативне (сукупне, разом) управління;
- за характером впливу – поєднує зовнішнє управління з внутрішнім (самоуправлінням);
- за орієнтацією – процесно-цільове, бо орієнтується і на процес, і на результат.
Технологія адаптивного управління складається з порядку дій, методики, способів і засобів їх здійснення. Механізм взаємоузгодження розкриває способи спрямованого впливу (самовпливу) й одночасного вивільнення ступенів свободи для саморозвитку суб’єктів діяльності [2].
Адаптивне управління має свої закономірності, що були виділені шляхом логічного дедуктивного аналізу з синергетичних позицій ідеї спрямованої самоорганізації:
1.Закономірність активізації природних механізмів розвитку керованої
системи.
2. Закономірність когерентного зближення різних за походженням процесів на основі діалогічної адаптації взаємодіючих сторін [6].
3. Закономірність залежності адаптивного характеру управління від реалістичності його мети.
4. Закономірність взаємоадаптації керуючої й керованої підсистем.
5. Закономірність оптимального співвідношення спрямовуючих впливів керуючої підсистеми та свідомого самоспрямування керованої підсистеми.
6. Закономірність моніторингового супроводу взаємодії керуючої і керованої підсистем та їх рефлексивного розвитку.
7. Закономірність взаємозалежності поточного коригування й перспективного регулювання діяльності об’єкта управління.
8. Закономірність підсилення суб’єктності відносин, партнерських стосунків та природовідповідності розвитку об’єкта у процесі здійснення цілеспрямованих впливів керуючої підсистеми.
9. Закономірність залежності підвищення ефективності адаптивного управління від повноти використання його наукових засад.
10. Закономірність дії „інформаційного пульсара” з прямим та зворотним зв’язком, що відбиває структуру взаємин і забезпечує поточне взаємокоригування діяльності керуючої й керованої підсистем.