- •Програма державного екзамену з теорії та практики навчання і виховання
- •2. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) - основа національної система виховання, її складові частини.
- •3. Сутність та особливості національної системи виховання, її зародження, становлення та розвиток.
- •5. Зміст понять: людина, особистість. Розвиток, формування особистості. Аналіз сучасних теорій розвитку особ-ті.
- •7. Роль біологічних та соціальних факторів у розвитку осо-ті
- •8. Роль діяльності та спілкування в розвитку особистості
- •9. Проблема мети вих-ня в іст-ї педагогіки. Ідея всебічного гармонійного розвитку особистості як мета вих-ня.
- •10. Характеристика основних категорій дидактики. Основні проблеми сучасної дидактики.
- •11. Процес навчання як взаємодія вчителя і учня. Функції процесу навчання.
- •12. ІІсихолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання.
- •13. Закони. Закономірності, принципи, правила навчання.
- •14. Характеристика дидактичних принципів: науковості, систематичності, послідовності, доступності та зв’язку теорії з практикою.
- •15. Характеристика дидактичних принципів: наочності, свідомості та активності учнів у навчанні, забезпечення міцності знань, умінь та навичок.
- •16. 3Агальні поняття про методи, прийоми та засоби навчання. Класифікація методів навчання.
- •17. Характеристика дидактичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •18. Характеристика дидактичних методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
- •20. Умови вибору методів навчання.
- •21. Суть понять, зміст освіти його класовий та історичний характер. Основні критерії удосконалення змісту шкільної освіти
- •22. Навчальні плани, програми, підручники сучасної загальноосвітньої школи України, тенденції їх вдосконалення.
- •23. Характеристика різних систем навчання, їх розвиток в історії дидактики.
- •24. Сутність класно-урочної системи навчання. "Велика дидактика" я.А.Коменського як теоретична основа цієї системи.
- •25. Урок, як основна форма організації навчальною процесу в сучасній вітчизняній школі. Типологія та структура уроків.
- •26. Сучасні вимоги до уроку, підвищення його ефективності.
- •27. Дидактичні засади підготовки вчителя до уроку. Етапи підготовки:
- •28. Характеристика нетрадиційних форм навчання (екскурсії, семінари, заліки, конференції, факультативи, та ін.).
- •29. Домашня навчальна робота школярів як дидактична проблема. Шляхи оптимізації домашніх завдань.
- •30. Функції та методи перевірки знань учнів. Різні системи оцінювання учнів в історії педагогіки.
- •31. Основні ідеї національної доктрини розвитку освіти України в 21 ст.
- •32. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України “Про освіту”.
- •33. Поняття виховання, основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.
- •34. Основні етапи процесу виховання, його рушійні сили.
- •Рушійні сили пв
- •Етапи процесу виховання:
- •35. Закономірності та принципи виховання. Характеристика принципів: єдність свідомості і поведінки, природовідповідності, зв’язок виховання з життям, працею, виховання особистості в колективі.
- •36. Характеристика принципів виховання: опора на позитивне, індивідуально-особистісний підхід, єдність виховних впливів школи, сім’ї, громадськості.
- •38. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •39. Характеристика методів організації діяльності та Формування досвіду суспільної поведінки.
- •40. Методи стимулювання виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.
- •41. Умови вибору методів виховання.
- •43. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі.
- •44. А.С.Макаренко про етапи розвитку колективу та шляхи його створення.
- •45. Сімейне виховання – перша і найголовніша ланка національного виховання.
- •46. Основи козацької педагогіки як культурного феномена української духовності.
- •47.Форми взаємозв'язку школи та сім'ї. А.С.Макаренко та b.О.Сухомлинський про сімейне виховання..
- •48. Зміст, форми, методи морального виховання учнів Етнопедагогіка про моральне виховання молоді.
- •49. Основи статевого виховання учнівської молоді. Установка українського народознавства з питань кохання, шлюбу, міцної сім’ї, виховання дітей.
- •50. Сутність та функції прані, завдання трудового виховання.
- •51. Система профорієнтаційної роботи у школі, її форми та методи.
- •52. Естетичне виховання учнів, його завдання та зміст. Роль національного мистецтва, народних традицій в естетичному вихованні.
- •53. Фізичне виховання учнів, його роль, завдання, зміст та форми організації.
- •54. Виховання особистості в системі учнівського самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
- •55. Позакласна робота в системі виховання цілісної особистості. Національні школи у вирішенні завдань позакласної та позашкільної роботи.
- •56. Класний керівник, як вихователь особистості школяра. Професійно-педагогічні вимоги до класного керівника.
- •Пед.Здібності:
- •58. Зміст, завдання, форми і методи розумового виховання учнів.
- •59. Основи управління школою. Типи шкіл. Функції керівних осіб.
- •60. Мета, зміст та форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.
45. Сімейне виховання – перша і найголовніша ланка національного виховання.
Середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної й емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління є сім’я.
Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент сім'ї, який базується на авторитеті батька та матері, подружній вірності чоловіка і дружини. їхній любові до дітей, відданості обов'язку їх виховання, повазі й любові до батьків і материнського покликання жінки.
Напрями сімейного виховання. Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями — моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне і т. ін.
Моральне вих-я передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Особливої уваги потребує виховання в дітей любові до батьків, близьких, рідної мови. Саме в сім'ї дитина вчиться поважати людей, піклуватися про малюків і літніх, співчувати і виявляти милосердя до тих. хто переживає горе. Сім'я маг прищепити шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого народу. Особливе місце в родинному вихованні належить матері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері духовно, морального виховання. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей.
Розумове виховання в сім'ї покликане не лише допомогти дітям нагромадити знання, а й сформувати науковий світогляд, оволодіти основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням) Батьки мають також навчити дітей слухати, висловлювати свої думки усно і письмово, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером тощо, тобто готувати їх до розумової' діяльності.
Родинне виховання завжди здійснюється в реальному житті і трудовій діяльності сім'ї, що, у свою чергу, невід'ємна від праці всієї держави.
Тому трудове та економічне виховання за своєю суттю є родинно-державним.
Естетичне виховання в сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей дуже рано, в процесі ознайомлення з барвистими іграшками, цікавими народними казками, музикою. Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо.
У сімейному вихованні використовують різноманітні засоби:
- атмосферу сім'ї, її громадянську зрілість, культуру взаємин;
- трудовий уклад і трудові традиції;
- організацію життя дитини (режим, обов'язки, взаємини);
- піклування про її навчальну діяльність;
- організацію дозвілля дітей.
Повноцінне сімейне виховання можливе у повноцінній здоровій сім'ї. Якаю сім'я є неповною, не має достатніх матеріальних, комфортних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей. Негативно позначається також невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість виховного впливу на дітей.
Педагогічно неспроможні сім'ї характеризуються тим, що батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, але роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, який здобули від своїх батьків та дідів. У таких сім'ях панує авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання дитячим примхам. Не зумовлює необхідність надання педагогічної допомоги таким батькам.
Педагогічно пасивні сім'ї виявляють педагогічну пасивність у вихованні власних дітей. Через об'єктивні (хвороба, зайнятість, відрядження та ін.) або через суб'єктивні причини (відсутність у подружжя єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) вони не можуть належно виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання власних дітей, втрачають над ними контроль. Зусилля педагога у процесі роботи з такими сім'ями слід спрямувати на пробудження відповідальності батьків за виховання дітей, поліпшення психологічної атмосфери в сім'ї, усвідомлення батьками помилковості їх поглядів.
Антипедагогічні сім'ї характеризуються аморальними умовами виховання дітей. Батьки в них не можуть виховувати своїх дітей, бо самі поводяться непедагогічно, нерідко й аморально. У таких сім'ях яанує дух неповаги до правил моралі й норм законів Батьки створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку (пияцтво, злодійство, розпуста та ін). намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні правила та звички. З цими батьками працювати набагато складніше, тому що у них нерідко упереджене ставлення до порад педагогів, часом повне їх ігнорування. Впливати на них можна через батьківську громадськість, виробничий колектив, а нерідко і через Службу у справах неповнолітніх.
Сімейна педагогіка - спеціальний розділ, у якому вивчаються такі найважливіші поняття, як розвиток дитини, взаємини в родині, індивідуальність, психологічний клімат родини, організація діяльності дитини, права й обов'язки батьків, самовиховання, ціннісні орієнтації родини. Головною метою сімейної педагогіки є орієнтація учасників педагогічного процесу на особистість вихованця як на мету, об'єкт, суб'єкт і результат виховання, що є головною складовою руху до гуманної педагогіки - основної тенденції розвитку світової педагогічної думки.