Воспитательные часы 1-4 класс

Картка 5.

Що робить токар? Де можна побачити його роботу?

Професія токаря потрібна і відповідальна. Він виточує різні деталі на спеціальних верстатах.

Отож скрізь і всюди нам зустрічається робота токаря. І для телевізора, і для магнітофона, і для пральної машини, і для велосипеда, і для трактора деталі виготовив токар. Наша книжка і газета, одяг і взуття теж не обходяться без токаря. А чому саме, як ви гадаєте?

Відповіді учнів. Професія токаря важлива, цікава. Картка 6.

А хто ж шиє нам такий гарний одяг? Це вже професія кравця.

Всі ми любимо гарно одягатися. Платтячка, блузки, костюми, штани, спідниці — все

Твій одяг вийде мов картинка:

Професія кравця дуже відповідальна і цікава. А яку фантазію він має! Адже кожна одежина повинна бути особливою і гарною: на всі наші смаки.

А хто ж лікує всі хвороби? Виписує нам різні ліки? Учень. Лікар лікує хвороби в дитини, Біль головний може зняти в людини.

Лікар уміє усіх лікувати, Знає, як раду хворобам давати. Н.Красоткіна

Учитель. Звичайно — це лікар. Ми запросили до нас одну маму, яка пра­цює лікарем. Вона коротенько розповість нам про свою професію.

141

Розповідь мами.

Учитель. Сьогодні ви дізналися чимало нового про багато професій. І ким би ви не мріяли стати, яку б професію собі не обрали, кожен повинен добре знати свою справу, робити її чесно, вміло.

Пояснення прислів’їв.

Учитель. Обравши собі майбутню професію, пам'ятайте про головну для вас саме зараз:

Спитай у мами і у тата, Які професії у них. Професій різних є чимало,

Сповна їх вистачить на всіх!

1-й учень. Та є одна поміж професій Якої вчаться всі в житті — Вона для кожного найперша, Якої вчитимешся й ти!

2-й учень.Учитель, лікар чи геолог,Письменник, слюсар чи кресляр —Всі називають головноюОдну професіюшколяр!

3-й учень. Бо всім відомо, що без школи,Без знань, що мусиш там набуть,Не станеш у житті ніколи Тим, ким в дитинстві мрієш буть!

142

Година спілкування

День вшанування загиблих у час голодомору

Мета: розвивати розуміння, почуття жалю, співчуття та виховувати високу повагу до людей, які перенесли на своєму життєвому шляху важкі роки голодомору 1932-1933 рр.; вшанування загиблих у час голодомору та збереження в пам'яті подій того страшного періоду.

Обладнання: журнали, вирізки з газет, фотографії з архіву, спогади очевидців.

Пам'ять-нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини. І життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом викарбовано слова: голод, голодомор. 23 листопада День вшанування загиблих у час голодомору.

Трагічна пам'ять про голодомор-то як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли б бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне, насильницьке винищення людей.

1933-й рік. Найчорніший час в історії України. Жахливо навіть через роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932-й рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села. Це був справжній голодомор, організований комуністичною партією та її керівництвом на чолі зі Сталіним. Його метою було примусити українських селян іти до колгоспів, придушити будь-який спротив радянській владі. Робився нищівний приціл на майбутнє: знищити українську націю, великий і гордий слов'янський народ. У селян було відібрано землю, коней, худобу, реманент. Вони перестали бути господарями на своїй землі. Хліборобів перетворили у безправних колгоспників, які вже не розпоряджались зібраним урожаєм, його можна було вільно вивозити з України. Було запроваджено масовий терор проти заможного селянства — куркулів, як їх називали. Сотні тисяч українських забирали не тільки залишки зерна, а те, що було придбане з великими труднощами і втратами в інших районах, конфіскувалось на станціях та в ешелонах.

На початку 1933 р. практично всюди в Україні запасів не залишилося. Фактично це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянського населення. Лиха доля українського селянства була оповита завісою мовчання. Намагаючись врятуватися, тисячі селян йшли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міста, були блоковані. Усе ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали просто на вулицях.

Доведені до відчаю люди їли жаб, мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття, уживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. А законом від 7 серпня 1932 року

143

заборонялось збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений карався не нижче п'яти років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу).

Улюдей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й ще живих звозили й скидали в ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної емері хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в центрі України.

Це остання хлібина, остання?

Очі горем налиті вщент? Батько й діти не їли зрання, Це остання хлібина, остання? Після неї голодна смерть.

Відомості про голод в Україні дійшли на Захід. Перші відгукнулися українці західних земель та еміграція. Було створено допомогові комітети в Європі й за океаном, надіслано меморіали до Ліги Націй, питання порушувалося в Британському парламенті. Але радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, стверджуючи, що інформацію про голод навмисне поширюють вороги Радянського Союзу.

У1932-1933 рр. українці з польських берегів Збруча і Бугу пускали плоти з харчами, і польські прикордонники дивилися на це крізь пальці. Вони не стріляли. Стріляли радянські прикордонники в українців, які намагалися перехопити ці плоти. Щоб перешкодити самочинним утечам величезної маси голодуючих за межі республіки, на її кордонах було розміщено загороджувальні загони внутрішніх військ.

Страхітливий злочин ніколи й нічим не стерти з пам'яті. Тільки протягом 1932-1933 рр. загинула п'ята частина сільського населення України. За різними оцінками, штучний голодомор забрав від семи до десяти мільйонів жителів.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю. Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню -частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.

Уці дні, коли по всій Україні відбуваються численні заходи-реквієми, відчинімо свої душі й серця для пам'яті про ті страшні роки, зробімо все для того, щоб ніколи за будь-яких обставин подібна трагедія більше не спіткала Україну. Cелян виселено з рідного краю на далеку північ, у Сибір. Селянство відповідало на більшовицький терор протестом. Цілі сільські райони були охопленні повстанням.

Щоб остаточно зламати опір українських хліборобів, більшовицькі вожді у Москві вирішили організувати в Україні штучний голод. Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна вилучити в українських селян усе зерно, а відтак заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної громадськості.

144

Година спілкування

ТВОРИ ДОБРО, БО ТИ - ЛЮДИНА

Мета. Формування в учнів почуття чуйності, доброти, милосердя, поваги до старших; заохочення до добрих вчинків та корисних справ.

«Найвеличніше, найбожественніше в людині - милосердя і прощення».

О. Дюма

«Якщо прагнути до милосердя, не буде зла».

Конфуцій

«Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно».

Екзюпері

Вчитель. Найвища наука життя -мудрість. А найвища мудрість - бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це завжди було в характері нашого українського народу. У наших традиціях споконвіку зберігалася звичка поділитися з бідним, дати притулок подорожньому, допомогти немічному, хворому, заступитися за беззахисного і скривдженого. Що ж потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти на віки?

Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки.

Учень.

Не говори про доброту, коли ти сам нею не сяєш, Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду.

Учениця.

Бо доброта не тільки те, що обіймає тепле слово, В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте.

Учень.

Коли її не маєш ти, то раниш людяне в людині, Немає вищої святині, як чисте сяйво доброти. О. Довгий

Вчитель. Інколи в нас закрадається думка і постає запитання: яка вулиця веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному? На це запитання публіцист Ігор Золотухін відповів так:

Староста класу розповідає присутній про те, як учні та батьки класу взяли участь в акціях «Милосердя йде від серця та «Діти, допоможіть дітям».

Робота у групах.

1) Кожна група отримує Пакет, у якому є лист з описаною життєвою ситуацією. Наприклад, з листа матері: «Я маю дочку, яку дуже люблю. Та раптом я захворіла. Прошу доньку сходити до аптеки по ліки, а вона мені відповідає, що їй немає коли. Так

145

мені стало боляче та прикро. Звідки така черствість?» А ви як думаєте, звідки така черствість? Надається час для обговорення та прийняття рішення групи.

2) Питання для колективного обговорення:

• У кожного з нас є бабусі та дідусі. Давайте пригадаємо, тільки чесно, чи завжди ми уважні до них, чи завжди ми поважаємо їх вік?

• Людина народжується і вмирає, і якщо після її смерті що і залишається на землі, так це те, що вона доброго зробила людям. А що доброго зробили ви?

• Милосердя! Що означає це слово? Чи завжди ми милосердні один до одного? 3) Самооцінка за допомогою питань:

1. Чи робиш ти добро людям?

а) завжди; б) інколи; в) ніколи; г) не знаю. 2. Чи робиш ти людям зло, неподобство?

а) не роблю; б) інколи роблю; в) роблю; г) не знаю. 4) Підведення підсумку самооцінки

Вчитель. Час невпинно біжить вперед. Збігають хвилини, години, пливуть роки. Хочеться вірити, що у вас буде все гаразд, хочеться, щоб слова доброти, почуті сьогодні, ви пронесли крізь усе життя. Пам'ятайте: людина на цім світі не вічна, життя коротке і гріх розтринькувати його на погані справи.

Учень.

Не зобидь ні старця, ні дитину, поділись останнім сухарем, Тільки раз ми на землі живемо, у могилу не бери провину. Зло нічого не дає, крім зла, вмій прощати, як прощає мати,

За добро добром спіши воздати - мудрість завше доброю була. Бо людина ціниться по тому, чи вона зробила, що могла. Скільки сил у неї вистачало, щоб на світі більше щастя стало.

Пам'ятка

•Ти мешкаєш серед людей. Не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання впливає на оточуючих. Знай, що є межа між тим, чого ти бажаєш, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки питанням до самого себе: чи не робиш ти зла, негараздів людям? Роби все так, щоб оточуючим тебе людям було добре.

•Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким та беззахисним. Поважай і розумій матір та батька - вони дали тобі життя, виховують тебе, бажають, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем, чистою душею.

•Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, брехні, несправедливості. Будь нетерплячим до того, хто прагне жити за рахунок інших, робить зло людям.

Вчитель. Ось і закінчилася наша розмова. Я сподіваюсь, що всі ми станемо добрішими, милосерднішими. І ця година доброти переросте у щоденну потребу робити добро. Будьте добрими, людяними, терпеливими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця від усього злого. Щиро дякую всім.

146

Година спілкування

ДОБРО І МИЛОСЕРДЯ У ТВОЄМУ ЖИТТІ

Мета. Продовжувати знайомити учнів із людськими чеснотами; довести до свідомості дітей, що добро й милосердя чиняться безкорисливо; розвивати в учнів почуття доброти, чуйності, милосердя; викликати у дітей бажання творити добро, бути милосердними й уникати злих вчинків; виховувати любов і повагу, щирість і працьовитість.

На дошці написані вислови:

«Найпрекрасніші і в той час найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших».

В, Сухомлинський «Людина, яка думає тільки про себе і шукає в усьому свою вигоду, не може бути

щасливою».

Сенека «Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить не жити, а бути

мертвим».

Г. Сковорода «Криниця без води - просто яма, людина без доброти - сама тільки оболонка». (Народна творчість)

Вислови Сааді:

«Коли людина перестане думати про власне задоволення, а житиме для інших, то вона високо підніметься душею».

«Все те, що робиш комусь, робиш собі!» «Не чиніть зла, воно гидке і кривди не робіть нікому, бо кривда щастя не дає, а зло

обмежує свободу».

«Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш називатися людиною».

Вступне слово вчителя.

Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони... Всі вони різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? Хочеться гукнути: «Життя! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть» . Прекрасні слова. І як хотілося б кожному із нас, щоб і життя наше було таким же прекрасним. Але як цього досягти? Як бути дійсно щасливим?

Що зробити для того, щоб життя наше було прекрасним? Відповіді на ці запитання частково можемо знайти у висловах відомих людей, які представлені на дошці.

Запитання.

Що об'єднує всі ці вислови?

У чому вбачають сенс життя ці відомі особистості?

Отож сьогодні ми з вами поговоримо про добро і милосердя у вашому житті. Завдання.

Протягом уроку продумайте, проаналізуйте дані вислови і в кінці заняття висловіть свою думку щодо даних тверджень.

147

Не говори про доброту, Коли ти нею сам не сяєш, Коли у радощах витаєш, Забувши про чужу біду.

Бо доброта - не тільки те, Що обіймає тепле слово, В цім почутті така основа, Яка з глибин душі росте. Коли її не маєш, ти, То раниш, людяне в людині.

Немає вищої святині. Ніж чисте сяйво доброти.

Бесіда.

Милосердя й доброта - як два крила, на яких тримається людство. Як ви розумієте слово «добро»? Доберіть до цього слова синоніми.

Співчуття, добродійність, чуйність, милосердя, благодійність завжди були притаманні нашому народові. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба з голодним, дати притулок бездомному, захистити старого і немічного, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.

УВавилоні був такий звичай: недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив.

УСербії був такий закон: той, хто одружувався, мав посадити 75 оливкових дерев. Оливки живуть і плодоносять 400 років. Забули імена тих, хто їх садив, а посаджені в XVII столітті дерева плодоносять і радують людей ще й сьогодні.

Прекрасний звичай побутує і нині на Кавказі. Високо в горах саджають плодові дерева. Випадковий мандрівник, втамувавши голод чи спрагу, не може навіть подякувати, не знає кому. Але смуга відчуження відступає. Чужі стають рідними, близькими, коли потрапляють у скруту.

Потреба в доброті - повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні

йтвердь земна не хитається під ногами. Творче завдання «Обличчя доброти» Вчитель об'єднує дітей у групи і просить намалювати учнів доброту та прокоменту-

вати свої малюнки.

Творче завдання «Серце доброти» Учитель малює на дошці серце і на ньому відповіді учнів на запитання назвати добрі

вчинки, які вони можуть здійснити одне для одного, щоб усім жилося краще і цікавіше.

Вчитель. Що сталося б зі світом, яке ньому зникла доброта? Як ви вважав чи важко бути добрим? Чи може добро зцілити людину? Наведіть приклади, є поряд із вами люди, які потребують допомоги?

Повідомлення «Сумні цифри»

гідного житла. Сімдесят тисяч громадян нашої держиш змушені існувати на мізерну пенсію. Ля сумні цифри лякають.

Як змінити ситуацію?

( «Вершини влади»)

Бесіда.

Важко уявити, що люди можуть страждати не лише від хвороб або бідності. Душевний біль може спричинити і холодна байдужість оточуючих, непривітність. І як образливе слово може поранити душу, привітне слово може зцілити її.

148

Чи стикалися ви з такими випадками. Розкажіть.

Якби малювати світ доброти і милосердя, то, мабуть, він був би світлим, сонячним. А чи хотіли б ви жити в такому світі? Мабуть, так. А що ви можете зробити уз сьогодні, щоб він був таким?

Чи підтримуєте ви вислови, які написані на дошці? Висловіть свою думку. Вчитель. У старовину церковні дзвони сповіщали прихожан про початок

закінчення служби, били на сполох під час пожежі або ворожого нашестя, збирали громаду для вирішення важливих громадських питань.

Сьогодні церковні дзвони також б'ють на сполох, закликаючи нас до милосердя і доброти. Бо тільки ці вічні цінності роблять нас справжніми людьми. Будьмо милосердні. Озирнімося навколо. Поряд нами мешкають люди, які потребують допомоги. Отож, не відкладаймо добі чинність на потім. Нині, сьогодні, саме зараз!

Хай світлими і чистими будуть ваші помисли, а справи - добрими. Не лінуйтеся щодня робити найлегшу справу - дарувати хоч краплину добра всьому живому на землі. Гете писав: «Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна».

Подивіться навкруги і уявіть собі, що поруч тільки гарні люди, які завжди допоможуть, підтримають. І нехай кожен із вас задумається: «А чи все я зробив для того, щоб людям було біля мене затишно, спокійно?». Тож пам'ятайте, що доброта - ознака сили, а не слабкості. І нехай завжди супроводжують слова геніального поета Т. Шевченка: «Раз добром нагріте серце - вік не охолоне».

Давайте завтра, прийшовши до школи, посміхнемося один одному, скажемо приємні слова і обміняємося розповідями про добрі вчинки, які ми зробили сьогодні.

Навчаймося добра, як вчаться мови діти, Щоб потім все життя його творить святе.

Плекаймо крізь роки троянди жито, Тримаймо у серцях, як сонце золоте. Даруймо для людей погожі дні Щоб щедрим садом вік святився небокрай, Щоби беріз пісні лунали до нестями, І повниться добром наш дім і рідний край. Лікуймо наші зболені серця, Лікуймо наші душі зачерствілі,

Несімо правди непогасний стяг — / кривда в нашу долю не поцілить. Є ще спасіння від недуг людських, Джерела віднайдімо лиш. цілющі...

Мов подорожником торкнімося до них Й добром розквітнуть, просвітліють душі. Скропімо серце щире, не черстве Людського

милосердя еліксиром, Воно, хоч кволе, знову оживе, У справедливість й людяність повірить.

149

Година спілкування

П’Є ЖУРАВКА ВОДУ

Мета. Вшанувати пам'ять загиблих у Великій Вітчизняній війні; сформувати патріотичні почуття, повагу до старшого покоління.

Ведуча. Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за своє визволення у найстрашніший за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Наслідком кривавої бійні стали мільйони вдів, яких у народі називають журавками, сиріт. Вдовина доля особливо пекуча. Довіку не притамувати горя жінки, яка не дочекалася з війни сина чи чоловіка. Чому недолі наші вдови випили до дна?

1-й учень.

Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів. Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть, І доки є пам’ять в людей, і живуть матері - Доньки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

2-й учень.

Вони не повернулися з війни. Мені привиділось, немов живії. Які не повернулися з боїв, Не полягли, а залишились жити, Перетворившись у білих журавлів.

3-й учень.

Стоять, замислившись, тополі. Бійців нагадують мені Отих, полеглих в травах, полі, В кривавих січах на війні. Не тільки зграйно журавлями В небесній синеві летять - Вони в гаях, поміж полями, В степах тополями стоять, Торкнутись силяться зеніту... Немов з легенд, мов живі, Вони, здається, всього світу, Усього людства вартові.

4-й учень.

Чистого неба зірниця в кожне вікно заглядає, Мирного лану пшениця пісню вечірню гойдає. В наші серця прилітають луни далекого грому.

Солдати в степу спочивають, які не повернулись додому. Мало зозулі кували тим юнакам перед боєм, Світ від чуми врятувати, нас захистили собою.

Схиляємо голови низько, щоб шану героям-солдатам віддать На вічних постах стоять обеліски, в полях обеліски стоять.

1-й учень. Обеліски, пам'ятники... Скільки їх? Але чому немає пам’ятника матері, що досі чекає з війни сина, вдовам - жінкам високої краси вірності. Які виконали останній заповіт чоловіків - вивели в люди дітей. Саме вони, затамувавши горе, біль відбудували зруйноване, виховували своїх дітей - продовження роду.

Ведуча. А було тепло, літо, тихі та спокійні ночі, слова кохання, народжувалися діти, вишивались рушники, гартувалась доля.

2-й учень.

3-й учень.

Я тягнусь до вуст твоїх вустами. Як до сонця тягнеться трава І гублю в ранковому тумані, Наче квіти, ніжнії слова.

150