Воспитательные часы 1-4 класс

Година спілкування

Грамоти вчиться – завжди знадобиться

Мета: уточнити та узагальнити уявлення учнiв про значення знань у життi людини; обговорити правила для учнiв; розвивати почуття вiдповiдальностi; виховувати бажання вчитись, дотримуватись правил для учнiв.

Обладнання: текст української народної казки «Розумна дiвчина», загадки.

Хід години спілкування

І. Органiзацiя классу

ІІ. Основна частина уроку

1.Читання вiрша А. Костецького

Учитель, лiкар, науковець, Банкiр, письменник i шахтар — Всi називають головною

Одну професiю — школяр!

— Якi професiї згадуються у вiршi?

— Яку професiю називають головною?

— Яке основне заняття кожного школяра?

2.Прослуховування та обговорення української народної казки «Розумна дiвчина»

Було двоє братiв: один — бiдний, другий — багатий. Пожалiв багатий брат бiдного і подарував йому корову. Через якийсь час передумав та велiв бiдному повернути корову Бiдний сказав, що не вiддасть, бо дiти звикли до молока. Багач повiв бiдного до пана, щоб той їх розсудив. Пан каже: «Хто скаже, що є найсолодшим у свiтi, тому й залишиться корова.

Багач принiс пановi мед.

Бiдний передав його слова своїй доньці: «Найсолодший у свiтi — сон». Пан погодився зi словами розумної дiвчини i говорить до бiдняка: «Вiзьми 15 яєць, i щоб назавтра твоя розумниця їх висидiла та принесла курчат, тодi вже корова — твоя». Дiвчина яйця взяла, всмажила, а татовi каже: «Іди до пана i скажи, що курчата будуть, але хай вiн сьогоднi поля виоре, посiє просо, завтра скосить, вимолотить, зробить пшона, щоб курчата мали що їсти».

Пан визнав, що йому не перемогти таку розумну дiвчину, і вiддав корову бiдному братовi.

3.Робота з прислiв’ями i приказками, записаними на плакатi:

Голова без розуму, як лiхтарик без свiчки. Ученому - свiт, невченому - тьма. Людина без розуму, як млин без води.

Чого Iвась навчиться, того Iван не буде знати.

4.Розповiдь учителя

У пiвнiчних народiв є просте i мудре висловлювання:

«Якщо подарувати людинi одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати двi, буде ситою два днi. Якщо ж навчити людину ловити рибу, вона буде ситою все життя».

Так і в навчаннi: корисно багато знати, а ще кориснiше самому здобувати знання, гартувати свою волю, долати лiнощi.

41

Послухайте поради, як органiзувати себе до роботи на уроцi.

1.На перервi пiдготуйся до наступного уроку

2.Добери, що потрiбно для роботи.

З. На партi не повинно бути нiчого зайвого.

4.Усi предмети розмiсти на звичних мiсцях.

5.Гра-змагання «Хто швидше пiдготується до уроку (мови, читання, математики)»

6.Повторення правил для учнiв

— Учень не тiльки повинен успiшно навчатись, вiн повинен виконувати правила для

42

Година спілкування

Пам’ять людства. Рік 32-33

Мета: зрозуміти причини національної самосвідомості відповідальної за долю свого народу; завжди пам’ятати про ціну хліба.

Обладнання: стіл, букет квітів перев’язаних чорною стрічкою, черствий хліб, вода, свічка, український рушник, на партах – свічки, колоски;

1.Таблиця народжуваності і смертності в 32-33 рр.

2.Архівна виписка.

Синє небо очей, вуст вогненна калина,

Ісвятий орел чистоти, як вінець - Україно моя, моя рідна Вкраїно, Богородице роду козацьких сердець.

Україна! Рідний край. Золота чарівна сторона. Земля, барвінком уквітчала, калиною закосичена, устелена рушниками. Скільки лагідних, ніжних і теплих слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилась і живуть.

Україна – славна і чудова земля з могутнім Дніпром, мереженими нивами, милозвучною мовою. Немає другого такого широкого і могутнього Дніпра.

Як важливо для людини мати батьківщину, землею, де солодкого дихається, де тебе люблять і чекають. Скільки поколінь боролися за незалежність України. Яким же довгим і тернистим був цей шлях. Були такі шляхи, коли залишалась одна надія – Бога. Люди просили в бога щастя та долі, волі та багатства землі,на якій народився, де народилась не одне покоління українців.

Вірш Руданського є своєрідною молитвою за Україну. Молюсь за тебе,Україно, І, як до матері, молюсь, За тебе, рідна і, єдина, Щодня я богові молюсь.

О чисті, о усі джерела, Дніпро, Славута, оживи!

Ізаспіваєм: «Ще не вмерла…»

Вкраїна рідне і не вмре!

За тисячу літ існування судилося нашому народу пережити силу – силенну спустошень, зрад і варварських знущань, але те пекло що спіткало Україну на початку 30-х років XX століття, ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Голодомор чорною смугою прокотився Україною, понівечив життя поколінь, забрав у небуття тисячі доль. Голод охоплював територію із населянням 60 млн. осіб, а кількість жертв досягла 7,5 млн. У пам’яті народу живе й нині прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Українська земля стогне від кісток, похованих без трун у сільських могилах, від

43

І кропивою поросло.

Украй знекровлений, стероризований український народ уже не міг у ті роки збройно піднестись, як за Хмельниччини або Коліївщини, супроти своїх мучителів. Але не змирився, не схилив голови. Зброєю для нього стало слово.

Вселі весна повзе по ліктях, Повзе по мертвих і живих.

Вдолоні сонце ловлять діти, Що дзвінко падає зі стріх.

І п’ють опухлими устами Оту живицю молоду Їм жить і жить,та над полями Вже ворон каркає біду

1933 рік. Найчорніший час в історії України, що випав на долю однієї з найродючіший країн. Жахливо навіть через 75 роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди лишилися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі і малі, вмирали роди і села. Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

Пекельні цифри та слова І серце б’ють неначе молот. Немов прокляття ожива Рік тридцять третій Голод!Голод!

Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не давали жити. Через те наша Україна була убогою та знедоленою, як Шевченківська наймичка. Хоч і сильна духом. Голодне лихоліття, що випало на долю українського народу найболючіше вдарило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак не отримували рятівних 100-300 грамів хліба.

Бозю! Що там у тебе в руці!? Дай мені, Бозю, хоч соломинку, Щоб не втонути в Голодній Річці, Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай: Світу не бачив ще білого, Бозю, Я пташенятко прибите в дорозі, Хоч би одненьку пір’їнку дай. Тато і мама – холодні мерці, Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось! Холодно, Бозю! Сніг уже білий, …Бозю, що там у тебе в руці?...

Смертність дітей сягало за деякими неповними підрахунками, понад 50% від загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого виснаження.

44

Вичерпавши всі запаси продовольства, доведені до відчаю, вони вживали в їжу все, що можна було їси. Спочатку їли кішок, потім собак, навіть щурів і мишей, потім кропиву, листя дерев.

На десятиліття можна закреслити, засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Газ і вдруге, і в третє переписати історію на догоду диктаторів чи скоротечному ідеологічному божеству. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.

(хвилина мовчання, зачитування імен померлих)

На сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розбирати, час мовчати і час говорити. Хай ці гіркі слова правди, народжені. Після десятиліть безмовності, стануть у підмурок всенародного пам’ятника трагічній історії українського народу.

Гранітні обеліски, як медузи, Повзли, повзли і вибились з сил – На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місце для могил. Мільярди вір зариті у чорнозем, Мільярди щасть розвіяні у прах Душа горить. Палає лютий розум.

Іненависть регоче на вітрах.

Івстане правда і любов на світі

Іна сторожі правди встане труд.

Тож пом’янемо тих великомучеників тяжкої історії. Царство небесне всім, хто помер від голоду.

Спогади жителів с. Артирівка та с.Довжанка Все менше і менше залишається людей які пережили ті страшні часи 1932-1933року. Але

коли чуєш їх спогади, то серце кров’ю обливається, а по тілу біжать мурашки. Ось декілька з них.

«… В 1932 році був голод. Ходили від хати до хати забирали в людей все, що можна було їсти. Люди ховали зерно в діжках, викопували ями під печами в кімнатах і сипали туди зерно. В будинках ховали худобу, птицю.

Але спеціальні загони (в народі банди) ходили від оселі до оселі і спустошували їх, залишаючи на голодну смерть жінок, старих та дітей.

В Артирівці теж була банда яка налічувала 13 чоловік. Вони ходили із спеціальними ключками, з вилами, ломиками шукаючи зерно, люди, щоб хоч що не будь уберегти від конфіскації насипали зерно в горщики, закутували в ганчір’я і ховали на печі Страшно згадувати ті часи. Опухлі з божевільними очима блудили люди як примари по селі, шукаючи шматочок хліба. Не дай Боже, щоб ми всі таке побачили пережили, щоб цього не бачити і не чути нашим дітям, онукам і нам.» Із спогадів жительки С. Довжанка Турути Прасковії Марківни 1923року народження. Волторніст Катерина Василівна 1919 року народження.

Про голод 1932-1933рр.

Родилась я в Сибірі, а потім переїхала на Україну, батьки родом з Полтавщини.

45

Була голодовка, людям жилося важко. Сім’я у нас була велика 8 дітей. Зерно яке могли сховати, мололи на жорнах, до цієї муки добавляли кінський щавель і варили баланду. Як могли так і виживали.

Кобилянська Тамара Петрівна 1923 року народження.

Так голод 1932-1933 року пам’ятаю. Це був страшний час. Не було що їсти, а що було все забрали до крихти, Варили лободу, кропиву, і ось так перебивалися. Правда у мами був брат в с. Дубові, він жив трішки заможніше, мав корову, то мама ходила до нього і приносила всього по трошки глечик молока, кусок хліба ось так ми і вижили.

«33 хвилини »- акція пам’яті.

Древні мудріці вважали, якщо згадати ім’я полеглої людини – її дух воскресне. 1 листопада цього року у селищі біля пам’ятного знаку жертвам голодомору відбулася Всеукраїнська акція пам’яті жертв Голодомору «33 хвилини». Ця акція стартувала з ініціативи Президента України Віктора Ющенка. Головне завдання заходу – знати правду про злочини сталінського комуністичного режиму, вшанувати пам’ять полеглих, згадавши кожного поіменно. Акція «33 хвилини» є складовою міжнародної акції «Незгасима свічка», що присвячена 75-річниці Голодомору.

Година спілкування

46

Година спілкування

Світ визнає!

Мета: визначити суть, причини та наслідки Голодомору 1932-1933рр.,вшанувати пам'ять його жертв.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

-Сьогодні у нас урок пам’яті. Його проводять одночасно з нами в усіх школах нашої держави. Прошу вас бути уважними і задуматись, що відбулося в Україні 75 років тому і що витерпів український народ на шляху до незалежності.

ІІ. Основна частина уроку

1. Вступ

-У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.

Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану

– це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи». Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства.А чи так давно це сталося? Ні. Ще досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші бабусі, дідусі. Запитайте у них, що вони знають про Голодомор. Можливо ви почуєте від них багато нового і страшного, але не бійтеся чути це. Не бійтеся питати про це. У свого діда чи бабусі, сусіда чи родича.Ця трагедія ніколи не повториться. Наша пам'ять не дозволить нікому це зробити.Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

2. Що таке Голодомор?

-Сьогодні ми згадуємо страшну сторінку нашого народу – Голодомор 1932-1933рр. Ця трагедія забрала життя мільйонів наших земляків. В українських селах від голоду помирали і дорослі, і діти. Але найстрашнішим є те, що голодомор був створений спеціально.Український народ – свободолюбивий. Проти його свободи боролися у різні способи. Сталін винайшов власний, один з найжорстокіших за усю історію людства. Він залізною рукою впровадив терор і голодну смерть. Дотепер ми не знаєм імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Їх не називали героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків.Нас просто заставляли про це забути. Але пам'ять не можна знищити!

3. Як чинився Голодомор?

Насильно забирали всі продовольчі припаси.Засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях.Штрафували. Якщо селянин чи колгоспник не

47

виконав план здачі зерна, у нього забирали усе: картоплю, зерно, корову, хату.Люди розуміли, навіть тим, хто переживе голодну зиму, сіяти навесні не буде чим.Найбільше від Голодомору постраждали Харківська, Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Житомирська області.

4. Свідчення очевидця

-Я хочу розповісти вам одну історію з життя – це історія дівчинки Ганни Неласої. Це була звичайна українська родина. Ганна жила з батьками і 4 братами на хуторі Литвинов у Луганській області. Вони мали свій великий дім, сад, город, пасіку. Завдяки важкій праці батьків, яким завжди допомагали діти, сім’я не знала особливих нестатків.

(Сама Ганна все життя прожила в Росії, тому свої спогади вона розповідала на російській мові.)

«Жили мы мирно, дружно. Сеяли хлеб, выращивали на огороде овощи. У нас была и бахча, было и подворье, где держат скот. Отец был добрым и умелым, он мастерил нам, детям, человечков на ниточках и других зверюшек, делал деревянные ложки. Когда он шёл по хутору, то раздавал конфеты, ребятишки к нему тянулись. А ещё учил неграмотных хуторян грамоте.Мамочка моя вся в домашних заботах: трое маленьких детей, работа в огороде и по дому.А потом наступила самая страшная пора жизни нашей семьи. Это был 1931-1932годы. Весной пришли люди «комсомольцы». Угнали овец, забрали лошадь, увели корову. Мама кричала, плакала, мы все трое держались за подол её юбки и ревели.Потом власти выгнали нас из дома. В лесу мы вырыли землянку. У нас была одна землянка на две семьи, папа, мама, нас трое, сестра, её муж и их трое детей. Иногда к нам наведывались какие-то люди, чтобы отобрать последнее (!).

-Тоді дівчинка побачила на власні очі, що таке голодна смерть.

-Настала голодная весна 1933 г. Мы выловили и поели сусликов, ежей, змей – всё, что попадётся, ели всякую траву – лебеду, листья липы, бересту. Когда в хуторе падал скот, его вывозили из хутора, люди из землянок ходили за падалью. Если удавалось залезть на дерево в гнездо сороки или другой птицы, то это был праздник, яйца мы съедали сырыми. Помощи не было ниоткуда никакой.

Инаступил страшный голод. Первым от голода умер братик Коля. Около землянки лежала куча хвороста, он упал на неё и умер. Я плакала. А потом умер дядя, потом тётя.Смерть моих родственников произошла в июне 1933 года. Мне было 7,5 лет. Зайдя в землянку, я увидела свою мамочку, лежащую на лохмотьях с распущенной косой, по лицу ползали вши, живот прирос к спине. Я стала лить ей в рот из бутылки молоко, но оно не проходило. Я плачу… Отец говорит: «Дочка, ей это уже не поможет».

Отец стал бредить…и хрипеть. Я прошу: «Тату, не храпи!» Он умер на второй день после мамы… Мы с братиком остались вдвоём среди мёртвых родственников. Сколько это продолжалось – не знаю.

Нас забрали в ясли. Братика положили на земляной пол под печкой. Он умирал, с его опухшего тела сочилась жидкость. Я сидела рядом, он скрипел зубами и просил огурчик… Братик умер. Его завернули в одеяло и похоронили рядом с яслями…

Часто думала, почему с нашими семьями так поступили, за что выгнали из домов, за какие преступления обрели на голодную, страшную смерть? Я выжила… видимо, так было угодно Богу – оставить меня жить на свете за моих дорогих родителей и братиков – мучеников. Этот ужас и все эти страдания мне пришлось пережить в 8-летнем возрасте.»

48

Ця історія є лише краплиною в морі людського горя, яке довелося пережити мільйонам українських сімей у 1932-1933рр. Вона доводить, що Голодомор в Україні був спеціально створений. Ця історія в котре доводить, що правда немає кордонів. Її потрібно шукати, а пам'ять шанувати.

5. Голодомор мовою фактів

- У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

«У Бабаях був спиртзавод, біля якого знаходилися ями, куди зливалася барда. Голодні люди набирали барду в торбинки, тут же їли її, але від кольок багато хто помирав на місці. Трупи везли на кладовище і заривали, як худобу… Спиртзавод переганяв зерно на спирт – і це при такому голоді!»

Свідчення жінки, яка не назвала себе, 1924р.н. с. Бабаї, Харківська обл..

«Когда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжёлым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в норки запасы, землёй обворачивали их в круглых кучках, а мы уже её раздалбливали зимой и забирали эти запасы…»

Петро Оливка, 1921 р. н., смт. Петропалівка, Дніпропетровська обл..

Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей.

ІІІ. Підсумок

- Прошу зараз вшанувати пам'ять мільйонів невинних жертв Голодомору хвилиною мовчання.

IV. Д/з

- Зараз кожен з вас отримає свічку і пам’ятку про ці жахливі голодні для України роки. Саме від вас залежить, щоб не приведи Господь, не повторилось нічого подібного у майбутньому.Принесіть ці свічки та пам’ятки додому. А в суботу, 22 листопада, о 16 годині, коли на вулиці стемніє, попросіть батьків засвітити і поставити ці свічки на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору.Цих вогників має бути якнайбільше. Вони потрібні для кожного з нас Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших українців. Ці вогники зігріють душі загиблих.

Це - знак нашої пам’яті.

Це – символ очищення задля нашого майбутнього. І цей світ донесете ви самі.

Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди.

49

Година спілкування

Владика – хліб священним є для українців

Мета: Ознайомити дітей із працею хліборобів колись і тепер, викликати бажання берегти хліб, поважати працю трудівників поля. Розвивати мовлення, збагачувати словниковий запас учнів, логічне мислення. Виховувати пошану до хліба.

Обладнання: Хліб на рушнику, колоски жита і пшениці, плакати з прислів'ями, картина «Жнива», «Звернення».

Учитель.

Діти, відгадайте загадку, В полі ріс я, колосився На стеблинці уродився, А тепер мене ви ріжте

Й на здоров'я смачно їжте.

(Хліб)

Хліб. Яке коротке це слово. Всього 4 літери, а скільки в ньому тепла. З хлібом пов’язано так багато в нашому житті, цей продукт харчування став символом праці й миру. З давніх-давен наш народ над усе цінує хліб.

Хліб — це достаток.

У всі часи слово «хліб» люди вимовляли з пошаною, він — основа нашого життя. Як правило, до всіх страв подають хліб, бо «без хліба немає обіду», А які прислів'я склав народ про цінність хліба.

Сила від хліба, хліб — від землі. Хліб батько, вода — мати.

Зима — без снігу, літо — без хліба.

Хліб народжений нашою прекрасною землею, широкими річками й тихими озерами, чистим повітрям небес і вогнем людської праці.

Народження хліба завжди диво: і багато віків назад, коли наші предки вперше скуштували шматочки обвугленої зернової каші, і тепер, коли ми їмо батони, булки, калачі.

Кривавим потом зрошений, Гарячими сльозами змочений, У печалі загартований Оцей хлібець петльований.

Важко давався хліб. До того ж більшість земель належала поміщикам. Доводилося працювати на панській ниві. Біднякам не вистачало хліба до нового врожаю, доводилося і голодувати. Селяни часто мріяли про те, що у них буде своє поле, вдосталь хліба. (Учень розказує вірш Т.Г. Шевченка «На панщині пшеницю жала»).

Учень.

Час народження хліба. Це було справжнє священнодійство. Перед тим, як пекти хліб, чепурили світлицю, чистим рушником витирали руки і зі словами «Бог на поміч» готували тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекли у жіночий день — п'ятницю. Учениця.

Коли паляницю мали саджати у піч, щільно зачиняли двері хати, щоб зберегти тепло. У цей день у сім'ї не повинно бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник, зверху теж

50