виховання джентльмена (2)
.docxЗМІСТ
Вступ
1. Педагогічні ідеї питання виховання англійського джентльмена
1.1 Еволюція ставлення до джентльменства в англійському суспільстві
1.2 Система виховання джентльмена на роботах Дж.Локка
1.3 Погляди виховання джентльмена в листах Ф. Честерфілда
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Активний процес гуманізації освіти у сучасних умовах розвивається у двох напрямах: використання лише нового, прогресивного, і найкращих досягненнях минулого. Прогресивний досвід минулого відповідає завданням нашого часу і рятує від необхідності наново відкривати педагогічні істини, уже відомі попереднім поколінням.
ЕВОЛЮЦІЯ СТАВЛЕННЯ ДО ДЖЕНТЛЬМЕНСТВА В АНГЛІЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Французький письменник Андре Моруа, знавець Англії, сказав, що: «Джентльмен, справжній джентльмен, - це найбільш привабливий тип в еволюції ссавців». У цьому жарті є велика частка істини. Справді, важко знайти інший такий приклад, як образ джентльмена, вплив якого поширився так широко у суспільстві.
У сучасному словнику іноземних слів можна прочитати: «Джентльмен "цілком порядна людина» (спочатку – «людина, яка належить до привілейованих верств суспільства», і, навіть «коректний, вихований, благородною людиною)».
У XV столітті слово "джентльмен" означало"благороднонародженний". Воно, у такий спосіб, ще означало належність до певної групи людей. Пізніше джентльменами почали називати конкретну соціальну категорію – молодших синів, які отримували титул і спадщину. Були різними джентльмени за походженням і джентльмени виховання й освіти.
До XVIII століття тенденція надавати походженню менше значення, ніж особистим гідностям, зросла. У літературі на той час можна знайти чимало доказів того, що шляхетність визначається шанобливо чеснотами людини. Повага до освіченості, ставлення до жінки відрізняє міщанина від джентльмена. Що ж до учених пізнань, то ними на XIII століття володіли духовні особи: вони були шляхетні, розумні, розумніші, ніж невчені принци, королі. Люди, які займалися філософією, зазвичай, були бідними, обтяжені боргами, до них не ставилися з повагою, коли всі визнавали їх шляхетність.
У 1531 р. в Англії з'являється класичний твір Томаса Еліота "Наставник", присвячений Генріху VIII і дає уявлення про зразок джентльмена шляхетного походження.
У ранньому дитинстві джентльмен може бути оточений виключно жінками, підібраними вкрай старанно. На сьомому році життя дитина переходить на навчання до вихователя-чоловіка. Вчення слід розпочинати з латинської, яким джентльмен повинний володіти вільно в усному і письменному мовленні; грецькою досить вміти читати. Краса викладу важливіше граматики. Учня не можна змушувати, краще заохочувати, ніж карати.
У 14 років слід вивчати риторику, не забуваючи історію політики й економіки. Ознайомлення з правом й філософією вінчає навчання.
Серед авторів, які рекомендуються до вивчення, античні письменники, читання книжок яких має супроводжуватись знайомством з грецькою й римською історією.
Юний джентльмен повинен спати трохи більше 8 годин. Вільний від занять час можна присвятити музиці, живопису чи ліпленню, не віддаючись, проте, надміру цим заняттям. Заняття спортом необхідні із міркувань гігієни – гра у м'яч, плавання, полювання.
Риси античних героїв можна знайти серед чеснот істинного джентльмена. Отже, підкреслюється, що своїм шляхетним званням людина зобов'язана своїм особистим гідностям, а не давнині роду, великим маєткам чи неабияким доходам. І чим довше зберігаються чесноти у ній, тим більшого захоплення вона заслуговує.
Англійців поділяють на чотири розряди: джентльмени, громадяни і городяни, дрібні землевласники, ремісники.
До розряду джентльменів входить вище дворянство, у тому числі всі члени вищої палати парламенту, від герцогів до баронів, і навіть дворянство менш знатного походження. Про них говорять: "Той, хто вчиняє державне правосуддя, вчиться у університеті, вивчає вільні мистецтва, тобто може жити, не працюючи і займаючись заняттями, які вимагають фізичної праці, хто сприймає обов'язок джентльмена, відрізняючись своєю джентльменською поведінкою і манерами, той має право бути названим джентльменом".
Отже, джентльмен відрізняється відвагою і щедрістю. Його одяг і зброя мають відповідати його становищу. Він має бути освіченим. Він повинен утримувати прислугу, обслуговуючу виключно його особу, хоч останнє промовляють на користь ледарства. Джентльмен зобов'язаний безоплатно обіймати вищі громадські посади.
Джентльмен може бути стриманим і піклуватися про свою репутацію, без якої навіть дуже цінні його гідності втрачають блиск, немов діамант без шліфовки.
Наведемо цитату з газети 1713 р.: «Під досконалим джентльменом ми розуміємо людину, яка може однаково добре служити суспільству, і охороняти її інтереси, і навіть бути його прикрасою. Духом йому притаманні гідність і велич, якими лише може володіти людина, і навіть ясний розум, вільний від упереджень, і великі пізнання».
Можна сміливо сказати, що джентльмен – людина, яка вільна від надмірних пристрастей, чутлива, сповнена співчуття і доброзичливості. Що ж до його манер, він може бути скромним, , щирим, готовим допомогти. Для позначення угоди, заснованої на довірі, широко використовувався термін "джентльменська угода"
1.2 СИСТЕМА ВИХОВАННЯ ДЖЕНТЛЬМЕНА У РОБОТАХ ДЖ.ЛОККА
Англія однією з перших у Європі перейшла на рейки нового суспільного устрою внаслідок революції 1648 р. та перевороту 1688 р., коли Англія стала конституційною монархією.
Перемога революції серед решти питань поставила на порядок денний проблему принципово нового вирішення корінних питань педагогіки, що стосуються, перш за все, ролі, цілей, завдань та шляхів виховання, змісту освіти i методів навчання.
Найбільш прогресивну і нову за своєю суттю концепцію вирішення цих питань запропонував Дж. Локк.
Дж. Локк (1632-1704 р.) – англійський філософ, педагог, один з основоположників емпіричної психології. Народився він у сім’ї адвоката, здобув вищу освіту в Оксфордському університеті, по закінченні якого був там залишений викладачем грецької мови i літератури. Певний час перебував в еміграції у Голландії. Після перевороту 1688 р. Локк повертається до Англiї і залишається відомою людиною в аристократичних колах тогочасного суспільства.
Дж.Локк першим в історії розробив нову, що ґрунтується на світських началах, систему виховання підростаючого покоління. Свої педагогічні погляди виклав у творах “Думки про виховання“ (1693 р.) та “Про виховання розуму“ (опуб. 1706 р.). Основою для педагогіки Локка послужила його філософсько-психологічна концепція, відображена у головній філософській праці “Досвід про людський розум“ (1689 р.).
Локк розробив філософсько-психологічну теорію “чистої дошки“, яка полягає у запереченні існування в свідомості людини “вроджених“ ідей i уявлень. Психіка людини від народження подібна до чистої дошки або чистого аркуша, де ще нема ніяких написів.
Теорія “чистої дошки“ привела Локка до визнання вирішальної ролі виховання у розвитку дитини. Він вказує, що на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню.
Мета i завдання виховання за Локком є підготовка джентльмена. Джентльмен – це дворянин за походженням, ділова людина, яка уміє розумно i вигідно вести свої справи, має хорошу фізичну підготовку та відрізняється “витонченістю“ манер поведінки у товаристві.
Виходячи з практики тогочасного дворянського виховання Локк відстоює домашнє, індивідуальне виховання дітей i категорично виступає проти шкільної освіти, оскільки остання є відбитком суспільства, яке за своєю суттю аморальне.
Реалізацію своєї виховної програми Локк пропонує починати з фізичного виховання, яке повинно сприяти укріпленню здоров’я дитини, її загартуванню: “здоровий дух у здоровому тілі“.
У творі “Думки про виховання“ розкрито цілу систему фізичного виховання джентльмена, яка передбачає ряд цікавих та ефективних, а інколи i суперечливих прийомів. Локк рекомендує привчати дітей до холоду i спеки, носити простий i вільний одяг, мити ноги холодною водою тощо.
Такі позиції Локка щодо фізичного виховання не випадкові. Адже, тогочасна Англія вела активну колоніальну політику, і людям, які завойовували нові території, часто приходилось жити в необжитих місцях, у тяжких i незвичних кліматичних умовах.
Головне місце у педагогічній концепції Локка належить моральному вихованню. Мораль виводить не з релігійного вчення, а з інтересів окремої особи, керуючись принципом вигоди “все, що приносить особисту користь, є моральним“.
Для джентльмена, на його думку, найважливіше виробити характер і волю. Морально вихована людина – це та, якій вчинки диктує розум, і яка вміє діяти всупереч своїм почуттям і бажанням.
Найважливішими засобами виховання, за Локком, є не формальне заучування правил моральності, а прищеплення корисних звичок через позитивний досвід поведінки, а також особистий приклад вихователя.
Важливе значення як засобу виховання Локк надавав обмеженням, які сприяють виробленню дисципліни духу дитини. Застосовувати цей засіб треба починати з малих років, i найперше – шляхом боротьби з дитячими примхами.
Локк виступає за суворе ставлення батьків до дітей, яке поступово повинно перерости у дружбу. Першу владу над дітьми, на його думку, потрібно, щоб давали страх i шанобливість, а любов i дружба мають її закріпити. Однак, він виступає проти авторитаризму та тілесних покарань у вихованні, бо “рабська дисципліна створює i рабський характер“. Але останні допускає як крайній захід. У процесі виховання корисно застосовувати догану, нагороду, похвалу.
У дітей треба виховувати гуманне ставлення до людей і тварин. Головним у цьому, як вказує Локк, є релігійне виховання. У дітей потрібно викликати любов і повагу до бога як вищої істоти. Але він заперечував виконання релігійних обрядів.
Розумове виховання по відношенню до морального та фізичного Локк ставить на останнє місце. Він вважає, що джентльмен може обійтися без більшості тих знань, які даються у школі. Мета ж навчання полягає не в тому, щоб зробити юнака вченим, а в тому, щоб підготувати з нього ділову людину, зробити здатним його розум сприймати будь-яке знання, якщо він сам того захоче. За Локком навчання повинно мати практичну спрямованість, кожний предмет, що вивчається, має приносити певну користь.
Локком була запропонована програма реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до “ділових занять в реальному світі“, до комерційної діяльності. Він радив вивчати живу мову, замість мертвих: англійську i французьку. У число “корисних“ для вивчення предметів ввійшли географія, малювання, математика, астрономія, філософія, історія, право. Сюди ж Локк включав стенографію i бухгалтерію, як такі, що дають необхідні знання для промисловості i торгівлі. Віддаючи данину англійській традиції, Локк у програму навчання включав верхову їзду, танці й фехтування.
У сфері розумового розвитку дитини Локк збагатив підхід до проблеми методів навчання, поставивши питання про мотивацію навчальної діяльності. Він пропонує так звані “м’які“ методи, що орієнтовані на природні інтереси та позитивні емоції дітей: ігрові форми навчання (з літерами), застосування книг з малюнками тощо. Ці методи покликані зробити навчання для дітей цікавим i захоплюючим. Дітям необхідно показувати користь того, що вивчається.
Локк не виділяє окремо трудового виховання. Але рекомендує, щоб вихованець займався якимось ремеслом (столярним, токарним, теслярством), садівництвом, сільським господарством чи ін. Необхідність цього він мотивував тим, що, по-перше, знання ремесел може згодитися діловій людині як підприємцю, по-друге, праця на свіжому повітрі корисна для здоров’я. Праця попереджує можливість шкідливої бездіяльності.
1.3 ПОГЛЯДИ ВИХОВАННЯ ДЖЕНТЛЬМЕНА В ЛИСТАХ Ф. ЧЕСТЕРФІЛДА
У XVIII-ХІХ ст. величезної популярності набула книга Ф. Честерфілда "Листи до сина", видана вже після смерті автора.
Філіп Стэнхоп, граф Честерфілд, був державним діячем, філософом, істориком, оратором, публіцистом. Від випадкового зв'язку з гувернанткою народилася дитина, названа на честь батька Філіпом. Біографи Честерфілда вважають, що його батькове почуття було надзвичайно сильним, навіть пристрасним. Правила на той час собі не дозволяли виховувати хлопчика у сім'ї батька. Більшу частину життя Філіп провів закордоном, далеко від батька і від матері. Упродовж багатьох років батько щодня писав синові. У листах він створив цілу педагогічну систему виховання Філіппа. Батько писав листи трьома мовами, щоб, читаючи їх, син вправлявся в перекладах. Листи було сповнено навчальним матеріалом із географії, історії, міфології. Що старшим ставав син, тим більше листи набували морально-повчального характеру: це поради, настанови, повчання, розпорядження, правила, яких треба дотримуватися.
Честерфілд у роботі "Листи про виховання" (1739-1768) заклав фундамент світського виховання і справді гарної поведінки; Честерфілда вважатимуть педагогом-практиком,оскільки його книжка передусім призначалася його синові та давала поради правильної поведінки у різних життєвих ситуаціях, рекомендації змінювалися і розвивалися одночасно зі зростанням дитини.
Цікаві рекомендації, що він дає своєму десятилітньому синові: «Коли до тебе звертаються, ти мусиш відповідати привітно, ти мусиш сідати на далекий край столу, за умови що тебе не запросять сісти ближче, не накидатися їжу, не бути за столом нечупарою, не сидіти, якщо інші стоять, і треба, щоб у тебе був невимушений вид, а не кисла надута фізіономія, яка буває в людей, які всі роблять неохоче... Ти маєш бути не тільки уважним до кожного, хто з тобою заговорить, а й говорити так, щоб співрозмовник твій відчув увагу».
Далі він буде навіювати синові принципи витонченішої люб'язності, закликаючи його (вже юнака) бути гранично доброзичливим й уміти це відчути: «Є сенс вдавати, що не знаєш, що тобі збираються розповісти, і уважно вислухати знайому історію, щоб принести задоволення оповідачеві. У розмові з людьми похилого віку показати, що розраховуєш чогось у них навчитися. У розмові з жінками все твої гостроти і жарти безпосередньо чи опосередковано мають бути спрямовані на похвалу співрозмовниці і у жодному разі не мають допускати тлумачення образливого або неприємного».
І далі, разом з дорослішанням сина: "Пам'ятай, що у джентльмена є лише 2 способу поведінки: чи бути зі своїми ворогом підкреслено чемним, або збивати його з ніг. Якщо людина нарочито і навмисно ображає і принижує тебе, удар його, але якщо він лише зачіпає тебе, найкращий спосіб помститися - це бути вишукано чемним і водночас повертати його шпильки може навіть із відсотками».
«Бути приємним у суспільстві - це єдиний спосіб зробити перебування у ньому приємним собі». «Справжній джентльмен дотримується правил пристойності при спілкуванні зі своїм лакеєм і з жебракам надворі. Люди ці викликають у ньому співчуття, а не бажання скривдити». І ще: «Якби тобі довелося розмовляти із самим королем, ти мусиш тримати себе так само легко й невимушено, як і зі своїм камердинером».
Честерфілд дуже чітко визначив основні завдання, які мають вирішуватися у процесі виховання майбутнього джентльмена. Міркуючи про такі якості, як шляхетність і честь, щедрість і доброта, правдивість і старанність, прихильність до людей і співчуття їм, Честерфілд виходив насамперед із суто прагматичних міркувань, вважаючи, що ці риси затвердять за людиною хорошу репутацію, задовольнять її здорове честолюбство й допоможуть зайняти високе положення у суспільстві.
Той самий утилітарний підхід Честерфілд виявляє й у питаннях освіти. Він сприймає лише книжкову класичну освіту, яка збереглася в освітній системі Англії із часів Середньовіччя, і вважає, що корисними є ті знання, що згодом можна використовувати у державній чи дипломатичнії роботі. Згадуючи про своє навчанні спочатку вдома, а потім в університеті, Честерфілд намагався застерегти сина від надміру захоплення класикою: "Першою моєю помилкою було марновірне захоплення класичної давниною, якою перейнявся під впливом класичних книжок та вчителів. У мене склалося переконання, що впродовж останніх півтори тисячі років не було ані істинної шляхетності, ані здорового глузду, що і те й те геть щезло, коли припинили існування древні Греція і Рим». Він поділяв переконання просвітителів в незмінності людської природи, стверджуючи, що тисячі років тому природа була такою ж, як тепер; що й тоді були люди, що традиції і моди часто змінюються, людська ж натура одна й та сама», і вірив у силу й можливості людського розуму, даючи синові таке наставляння: «Використовуй власний розум і затверджуй його; обмірковуй, досліджуй, аналізуй усе, щоб створити про все розумне і зріле судження. Книги і спілкування з людьми можуть тобі допомогти, але не віддавайся ні тому, ні іншому беззастережно і сліпо; випробуй їх найнадійнішим мірилом, яке нам дано – розумом».
Честерфілд вважав, що синові необхідно обертатися лише у великосвітських колах, тому спорядив його численними рекомендаційними листами. Як і Локк, він вважав, що головним засобом виховання є приклад.
Проте старанно розроблюваний педагогічний експеримент не виправдав себе. Син виявився цілком пересічною і далекою від батька людиною. Він приховав від батька свій шлюб. Він не зважився навіть написати батькові про свою важку хворобу. Таємниця народження постійно тяжіла над Філіпом-молодшим, не дозволяла йому бути щирим. На думку одного з сучасників, «вони проводили цілком роздільне існування; їх інтереси не збігалися: як батько писав у порожній простір, створивши собі штучний образ сина, мало схожий на дійсного адресата листів".
ВИСНОВОК
Отже, для відомих педагогів минулого було безперечно вірно, що у духовному, економічному просторі і культурному відродженні держави пріоритетна роль має належати вихованню й освіті, що відповідає тенденціям соціального розвитку суспільства і в наші дні. Вивчення кращих педагогічних досягнень минулого, дослідження і аналіз найважливіших напрямів історії педагогічної думки принесуть не меншу користь у розвитку сучасної системи освіти, ніж інші нововведення.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Департамент освіти і науки
Харківської обласної державної адміністрації
Харківський коледж
Комунального закладу
"Харківська гуманітарно-педагогічна академія"
Харківської обласної ради
Реферат на тему: «Виховання джентельмена»
Підготувала
студентка 413-ш групи
факультету початкової освіти
Дегтяр В.А.
Харків 2015
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Локк Дж. “Думки про виховання”/Хрестоматія по історії закордонної педагогіки - М., 1981, с.163-195
2. Зайченко Г.А. “Локк. Нарис творчості”. - М., 1973
3. Нарский И.С. “Філософія Д.Локка” - М., 1960
4. Руссо Ж.Ж. “Емиль чи про виховання”/Хрестоматія по історії закордонної педагогіки - М.,1981 с.203-238
5. Пискунів А.И. “Історія педагогіки”/частина 2 М.,1997 с.33-39
6. Шабаева М.Ф. ”Педагогічна теорія Д. Локка” - М., 1976
7. Століття Освіти. - М. - Париж, 1970