Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

основи правознавства

.pdf
Скачиваний:
319
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
2.77 Mб
Скачать

___________________________________________________________ 221

У наш час до засобів масової інформації подаються численні позови щодо виплати моральної компенсації на величезні грошові суми. За таких умов журналісти та інші творчі працівники висувають вимогу — внести зміни до законодавства про засоби масової інформації (пресу), обмежити можливість майнових вимог щодо них, забезпечити гарантії свободи преси. Враховуючи таку ситуацію, Верховна Рада України змінила принцип визначення розмірів судового мита при поданні позовів такого характеру (так, якщо позивач вимагає компенсацію моральної шкоди в сумі 200 000 грн, він має сплатити 10% від цієї суми).

§107. Право власності та його захист

Майнові права громадян, як і майнові права інших суб'єктів правовідносин, регулюються переважно нормами цивільного права. Проте основи цих прав мають конституційне закріплення. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має прав володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Новий Цивільний кодекс визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право володіння — це юридично забезпечена можливість фактичного утримання речі у сфері господарювання, фізичного її утримання, можливість власника впливати на річ. Цивільне законодавство передбачає володіння законне і незаконне. Законне володіння передусім належить власнику майна. Проте таке право може надаватися на підставі договірних відносин (найму, підряду, комісії, схову), а також у силу адміністративного акта (наприклад, розпорядження органів опіки і піклування) або на підставі, передбаченій у законі (знахідка, безхазяйне майно).

Поряд із законним володінням існує володіння без правових підстав, тобто незаконне. Якщо, особа, яка володіє майном без правових підстав, не знає і не могла знати про його незаконність, таке володіння визнається добросовісним незаконним володінням (громадянин придбав річ на речовому ринку, яку було вкр адено у власника). Якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, воно називається недобросовісним незаконним володінням (наприклад, якщо особа знайшла чужу річ і не передала її відповідним державним органам).

222 __________________________________________

Право користування — це закріплена нормами права можливість одержання з речі корисних властивостей для задоволення потреб власника чи інших осіб або одержання від неї плодів і прибутків. Економічна реформа розширює можливості власника щодо господарського використання його майна: громадяни можуть вести самостійне господарство, створювати приватні підприємства, виготовляти продукцію як для особистих потреб, так і для продажу її іншим особам. Як і володіння, користування може бути законним і незаконним. Законним користувачем може бути не лише власник, а й інші особи.

Право розпорядження — це закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі. Якщо викладені вище правомочності щодо володіння і користування можуть належати не лише власникові, а й іншим особам, то право розпорядження належить, як правило, лише власникові. Власник має право на свій розсуд у своїх інтересах продати, обміняти, подарувати чи переробити належну йому річ.

Правочинності щодо користування, володіння і розпорядження виникають у власника одночасно з виникненням права власності, разом, у сукупності, можуть належати лише власникові й нікому більше.

Законодавство деяких країн використовує й інші визначення права власності. Так, за цивільним кодексом Франції — це "користування і розпорядження речами найбільш абсолютним засобом", а за німецьким цивільним утюженням — це "право розпоряджатися річчю на свій розсуд і відстороняти інших від усякого на неї впливу".

Право власності не можна ототожнювати з поняттям власності як економічної категорії, що означає конкретні суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів щодо привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб. Економічні відносини власності у будь-якому суспільстві закріплюються за допомогою норм права і набувають характеру правовідносин. У Законі України "Про власність" зазначено, що "право власності

— це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".

Найпоширенішими способами набуття права власності є право на новостворене майно (виготовлення продукції, вирощений врожай, збудовані споруди тощо), купівля, отримання у спадок, у дарунок, у порядку обміну, придбання за прибутки від трудової, підприємницької та інтелектуальної діяльності, іншими способами, не забороненими законодавством. У процесі економічної реформи громадяни України

__________________________________________________________ 223

дістали можливість набувати право власності внаслідок приватизації державного житлового фонду та майна державних підприємств.

У новому Цивільному кодексі України передбачено можливість набуття права власності шляхом набувальної давності, тобто фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і безперервно володіє нерухомим майном як своїм власним протягом 10 років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно.

Широта повноважень, які надаються власникові, може вступати в протиріччя з інтересами і правами інших осіб і суспільства в цілому. Томузакони всіх країн, ще з часів давньоримської держави, передбачали і передбачають ті чи інші обмеження права власності. Конституцією та законами України визначається, що власник, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства, не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, порушувати інтереси суспільства, що охороняються законом, завдавати шкоди навколишньому середовищу, погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Варто зауважити, що власність — не лише право, власність накладає обов'язки. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, тобто несе фінансові та інші витрати, пов'язані з підтриманням свого майна у відповідному стані, охороною майна і сплатою податків. Власник несе також ризик випадкового знищення чи пошкодження майна.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників, будь то держава, громадянин чи юридична особа, зумовлює притягнення винних до юридичної відповідальності: цивільно-правової (майнової та моральної), матеріальної, адміністративної, кримінальної. Захист права власності полягає у забезпеченні власникові можливості нормально здійснювати правочинність щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності є віндикація (від лат. VINDICO — захищаю, заявляю претензію, вимагаю) — витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Віндикаційний позов — це позов власника про витребування свого майна з чужого незаконного володіння. У незаконного

224 __________________________________________

добросовісного володільця (того, хто придбав майно і не знав і не повинен був знати, що особа не мала права його відчужувати), власник має право витребувати майно, коли цей володілець придбав майно безоплатно (дарування, успадкування). Коли незаконний добросовісний володілець придбав майно за плату, то власник може витребувати своє майно лише в тому випадку, коли це майно вибуло з володіння власника поза його волею (було втрачене або викрадене). Гроші, цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від того, хто добросовісно придбав їх.

У недобросовісного володільця (того, хто знав або повинен був знати, що не має права на це майно) власник має право витребувати не лише своє майно, а й усі прибутки, які цей володілець одержав або міг одержати.

Порушення прав власника можуть полягати не тільки у позбавленні його володіння річчю. Коли хтось чинить перешкоду власникові у користуванні або розпорядженні річчю, власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав (негаторний позов), хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, а також вимагати відшкодування завданих цими порушеннями збитків. Такі перешкоди можуть виявитися, наприклад, у спорудженні будівель, які обмежують доступ світла у вікна сусіднього будинку, створення постійного понад допустиму норму шуму та ін.

Цивільне право передбачає й інші форми захисту майнових інтересів власника: вимагати відшкодування завданих йому невиконанням договору збитків, а також компенсувати заподіяну власникові шкоду за умов відсутності договірних відносин та ін.

§108. Форми та види власності

Відповідно до Конституції України існує державна, комунальна та приватна власність, право власності українського народу.

Суб'єктом державної власності є держава в особі уповноважених на це державних органів. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. У цілому об'єкти державної власності законодавством не обмежуються.

Суб'єктом комунальної власності, яка належить територіальній громаді, є відповідний орган місцевого самоврядування та уповноважений ним виконавчий орган. Згідно .з Конституцією України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або

___________________________________________________________225

через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності, утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.

Об'єктами комунальної власності можуть бути житлові будинки,

підприємства міського транспорту, водопостачання, теплопостачання, побутового обслуговування, культурні заклади, заклади народної освіти, охорони здоров'я та ін.

Суб'єктом права приватної власності є громадяни України, іно-

земці, особи без громадянства, а також створені громадянами юри-

дичні особи. Об'єктом права приватної власності можуть бути речі

(майно), природні ресурси, які допущені до цивільного обігу, а також результати інтелектуальної, творчої діяльності, в тому числі твори науки, літератури і мистецтва, винаходи і відкриття, сценарії кінофільмів, радіо- і телевізійних передач, інші результати інтелектуальної творчої діяльності. Вартість та кількість майна, яке може бути у приватній власності, законом не обмежується.

Суб'єктом права власності українського народу є народ України.

Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Об'єктом цієї форми власності є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Колективна власність передбачена в Законі України "Про власність". Суб'єктом колективної власності є певний колектив, права якого як власника здійснюють вищі органи управління юридичної особи (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Господарський кодекс України до підприємств колективної форми власності відносить: виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських і релігійних організацій.

Кожна з вищеназваних форм власності може поділятися на види, що більш конкретно розкривають їх сутність і зміст. Так, приватна форма власності поділяється на особисту, спільну подружжя — майно, нажите під час шлюбу, спільну власність громадян набуту внаслідок спільної господарської діяльності. При цьому розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Виподіляють і такі види власності: власність кооперативна — внески, будівлі, споруди, продукція, доходи, що передбачені статутом кооперативу; власність громадських об'єднань (професійних спілок, благодійних фондів,

15 — 5-1314

226 ______________________________________________

політичних партій та організацій), релігійних об'єднань (культові споруди, предмети релігійної обрядності, житлові будинки, кошти, майно, необхідне для забезпечення їх діяльності),

§109. Інтелектуальна власність

У Конституції України визначається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Суб'єктами цієї власності можуть бути громадяни, юридичні особи, держава, а об'єктами — літературні, мистецькі твори, наукові відкриття, винаходи, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та інші результати інтелектуальної праці.

Усі результати творчої діяльності поділяються на дві групи: перша охороняється авторським правом, а друга (так звана промислова власність) — патентним правом та ін.

Майнові права, що належать суб'єктам інтелектуальної власності, якщо інше не передбачене законом, можуть передаватися повністю чи частково іншій особі за договором, а також у порядку спадкування. Передача майнових прав у цих випадках не має наслідком передачу чи обмеження прав авторства та інших невідчужуваних прав. Умови договору про передачу або обмеження таких прав є недійсними. Так, наприклад, художник, який намалював картину, може продати чи подарувати її, але нікому не може передати право авторства на неї.

§110. Зобов'язання та засоби їх забезпечення

Цивільні зобов'язання є найбільш поширеним видом цивільноправових відносин. Люди щоденно кілька разів вступають між собою чи з організаціями в цивільно-правові відносини, які називаються зобов'язально-правовими. Сферою зобов'язально-правових відносин є виробництво і продаж товарів, побутове обслуговування населення, будівництво, транспортні послуги та ін.

Зобов'язанням вважаються правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

___________________________________________________________227

Більшість зобов'язань виникають з договорів. Проте зобов'язання можуть виникати із інших правомірних дій: адміністративних актів, рятування та охорони майна третіх осіб, знайдення чужого майна або скарбу, утримання пригульних домашніх тварин та ін. Зобов'язання можуть також виникати з неправомірних дій: внаслідок знищення, пошкодження або привласнення чужого майна, заподіяння шкоди здоров'ю громадянина, що потягло за собою втрату заробітку, заволодіння знахідкою, безпідставне набуття майна. Отже, підставами виникнення зобов'язань є два види дій: правомірні й неправомірні.

Суб'єктом зобов'язання може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Сторона, яка має право вимагати від другої сторони виконання якоїсь дії, називається кредитором, а сторона, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора, називається боржником. Сторони у зобов'язанні називаються ще контрагентами.

Зобов'язання, коли одна сторона має тільки право і не несе ніяких обов'язків, а друга несе тільки обов'язки І не має ніяких прав, називаються односторонніми. Такі відносини складаються при договорі позики, в якому позикодавець має тільки право вимагати повернення позичених грошей і не несе ніяких обов'язків, а в позичальника є тільки обов'язок повернути позичені гроші й немає ніяких прав; при позадоговірному заподіянні шкоди, коли потерпілий має лише право вимагати відшкодування завданих збитків, а заподіювач зобов'язаний відшкодувати завдані ним збитки і не має ніяких прав. Але в більшості випадків у зобов'язанні кожна сторона має не тільки права, а й несе певні обов'язки.

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог, передбачених у правових актах, а за відсутності таких — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з договором або законом неустойкою, заставою, завдатком, поручительством, гарантією. Всі ці засоби забезпечення виконання зобов'язань мають оформлятися письмово.

Неустойка — це визначена договором або законом сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у разі прострочення виконання. Право на неустойку в такому випадку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків. Кредитор не має права на неустойку лише в разі якщо порушення боржником зобов'язання стало наслідком випадку або непереборної сили.

15*

228 _______________________________________________

Застава — це додатковий до основного договір між кредитором і боржником, за яким кредитор (заставодержатель) у разі невиконання зобов'язання боржником (заставодавцем) має право повернути стягнення на обумовлене цим договором майно боржника. Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця, називається іпотекою, а застава рухомого майна, що передається

уволодіння заставодержателя, називається закладом. Реалізація предмета застави, на який звернено стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів.

Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що видається однією з договірних сторін (боржником) другій стороні (кредитору) на підтвердження договору і забезпечення його виконання. Коли договір не виконано стороною, що дала завдаток, вона втрачає його. Коли ж

уневиконанні договору винна сторона, яка одержала завдаток, вона зобов'язана повернути завдаток у подвійному розмірі.

Порука — договір, за яким поручитель бере на себе обов'язок відповідати перед кредитором за виконання зобов'язання основним боржником. Отже, у договорі поруки беруть участь три суб'єкти—кредитор, боржник з основного договору і третя особа — поручитель, з якою кредитор укладає додатковий договір — договір поручительства.

Гарантія — це письмові зобов'язання банку, іншої фінансової установи, страхової організації (гаранта), яке видається кредитору (бенефіціару) на прохання боржника (принципала) і за яким гарант бере на себе відповідальність за порушення боржником умов договору

зкредитором.

Притримання — це право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, в разі невиконання останнім у строк зобов'язання, притримувати річ у себе до виконання боржником зобов'язаня.

§111. Авторське право. Суміжні права

Авторське право — це сукупність правових норм, якими регулюються майнові і немайнові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів літератури, науки та мистецтва. Основні положення авторського права передбачені Цивільним кодексом України та Законом України "Про авторське право та суміжні права". Авторське право поширюється як на обнародувані, так і на необнародувані твори в галузі літератури, науки і мистецтва незалежно

___________________________________________________________229

від їх призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети, а також способу відтворення, виражені в усній, письмовій або будь-якій іншій формі.

Об'єктами авторського права є книги, брошури, статті, музичні твори, сценарії, хореографічні твори, твори живопису, скульптури, графіки, дизайну, твори архітектури, садово-паркового мистецтва, кінофільми, відеофільми та ін.

Авторові належить право:

1)на опублікування, відтворення і розповсюдження свого твору всіма дозволеними законом способами під своїм ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без зазначення імені (анонімно);

2)на недоторканність твору;

3)на одержання винагороди за використання твору іншими особами, крім випадків, зазначених у законі.

При виданні, публічному виконанні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як у сам твір, так і в його назву. Забороняється також без згоди автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими поясненнями..

Авторові твору, створеного в порядку виконання службового завдання в науковій або іншій організації, належить особисте немайнове право на цей твір. Авторське право на радіо- і телевізійні передачі належить радіотелевізійним організаціям, що передають їх,

ана твори, включені в ці передачі, — їх авторам.

Використання твору автора (в тому числі переклад на іншу мову) іншими особами допускається не інакше, як на підставі договору з автором або його правонаступником, крім випадків, зазначених у законі.

Допускається без згоди автора і без виплати авторського гонорару, але із зазначенням імені автора:

1)використання цитат з опублікованого твору;

2)публічне виконання музичних творів під час офіційних та релігійних церемоній;

3)вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом з метою освіти, навчання, приватного дослідження;

4)вільне відтворення примірників твору для навчання за умовами, якщо обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

5)вільне відтворення творів у особистих цілях або для звичайного кола сім'ї.

230 __________________________________________

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Воно переходить у спадщину, але право автора на ім'я і право на недоторканність твору не переходять за спадкоємством.

Суміжними правами вважаються права виконавців літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних та інших творів; виробників фонограм і відеограм; організацій програм (передач) мовлення.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм і відеограм повинні дотримуватись прав суб'єктів авторського права і виконавців, організації програм мовлення повинні дотримуватись прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації програм мовлення повинні дотримуватись прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм і відеограм.

Майнові права і право інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав (право на використання об'єкта суміжних прав та ін.) належать відповідним виконавцям, виробникам та організаціям мовлення.

Строк чинності суміжних майнових прав спливає через 50 років з моменту їх виникнення.

§112. Цивільно-правові правочини (угоди). Договори

Правочини (угоди) є найпоширенішими в цивільному праві юридичними фактами, Правочинами є дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі дії можуть бути передбачені законодавством і бути такими, що законом не передбачені, але й не суперечать чинному законодавству. Правочин має юридичну силу, якщо в ній виявлена воля її учасників, причому в такій формі, щоб вона була доступна і зрозуміла для них. Зовнішнє вираження волі називається волевиявленням. Волевиявлення є суттю самого правочину. Вона може бути виражена словами (усно), у письмовій формі або поведінкою. Це так звані конклюдентні дії, тобто дії, які свідчать про те чи інше волевиявлення. Наприклад, спадкоємець залишається проживати у квартирі, яку йому заповів батько. Це свідчення того, що спадкоємець згоден прийняти спадщину. Громадянин опускає в торговельний автомат монету або жетон (вчиняє дію), і це свідчення того, що громадянин бажає придбати необхідну йому річ.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.