Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

основи правознавства

.pdf
Скачиваний:
319
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
2.77 Mб
Скачать

___________________________________________________________231

Правочини, які щоденно учиняють юридичні особи і громадяни, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації. Вони бувають одно-, двоабо багатосторонніми. Якщо для виникнення правочину достатньо волевиявлення однієї сторони, вона є односторонньою (наприклад, розпорядження своїм майном на випадок смерті—заповіт). Якщо для виникнення правочину необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, то це —двосторонній правочин. Такі правочини (їх більшість) називаються договорами.

Залежно від способу укладання правочини поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальні правочини вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсуальними. Для укладання реального правочину, поряд зі згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних правочинів належать договори позики, перевезення, дарування.

За особливостями мети, якої намагаються досягти сторони, правочини поділяються на платні й безоплатні. У платному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію (сплатити гроші, передати річ, виконати роботу та ін.). Переважна більшість договорів є платними. У безоплатній угоді одна сторона зобов'язана вчинити дії, а інша не зобов'язана вчиняти власні зустрічні дії. Односторонні правочини є безоплатними. Деякі двосторонні правочини за россудом сторін можуть бути як платними, так і безоплатними (наприклад, договори доручення, схову).

Не всякий правочин може бути визнаним дійсним. Для того, щоб правочин мав належну юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог закону, які заведено називати умовами дійсності правочину.

До них належать: форма, сторони, зміст, відповідність внутрішньої волі та волевиявлення сторін.

Форма правочину може бути усна або письмова (проста чи нотаріальна). Письмовим вважається правочин, якщо його підписано учасниками, а якщо він вчиняється юридичними особами, то має бути скріплений також печаткою. Форма правочину обирається за розсудом осіб, які його укладають, за винятком випадків, коли закон зобов'язує укласти правочин у певній формі. Згідно з цивільним законодавством правочини державних, кооперативних і громадських організацій між собою і з громадянами, а також правочини громадян між собою на значну суму грошей укладаються, як правило, у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах,

232 ______________________________________________

телеграмах, якими обмінялись сторони. У письмовій формі укладається договір поруки та інші передбачені законодавством види забезпечення цивільно-правових зобов'язань. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження правочину на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, має наслідком недійсність правочину. У решті випадків правочин може бути укладено в усній формі. Як правило, в усній формі укладаються правочини між громадянами, що виконуються під час укладання. Але й при усній формі правочину між організацією і громадянином, сторона, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що підтверджує одержання грошей і підстави цього.

Нотаріальне посвідчення правочинів обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання нотаріальної форми угод у цих випадках тягне за собою їх недійсність. Нотаріальна форма передбачається для договорів купівлі-продажу, дарування будинків, квартир, дач та іншої нерухомості, договорів на довічне утримання особи. Нотаріального посвідчення вимагають заповіти, сімейні договори, згода батьків на усиновлення їхньої дитини тощо.

Сторони. Оскільки правочин є вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, то й укладати його можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю. Якщо ж виникає необхідність вчинення правочину недієздатною особою, то від імені недієздатного правочин вчиняють його законні представники

— батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Якщо ж правочин вчиняється недієздатними особами, то він визнається недійсним. Наслідком його є, як правило, двостороння реституція, тобто кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій все одержане за правочином.

Ознакою правоздатності організації є її статус юридичної особи. Правочини юридичної особи не повинні суперечити цілям її діяльності та її статуту.

Зміст правочину становлять цивільні права й цивільні обов'язки сторін, які зумовлені їхньою волею. Насамперед воля сторін має відповідати нормам права. Якщо воля сторін суперечить вимогам права, то є підстави вважати такий правочин протизаконним. До таких правочинів належать так звані фіктивні правочини, коли сторони ставлять за мету вчинити угоди без виникнення певних юридичних наслідків (уявний продаж майна), а також удавані правочини, тобто правочини, укладені з метою приховати інший правочин (під виглядом дарування здійснюється купівля-продаж).

_______________ 233

Правочин є дійсним і набуває юридичної сили лише за умови, що справжня воля сторін і її зовнішнє вираження — волевиявлення — збігаються. Недійсними є правочини у випадках, коли волевиявлення не відображає справжньої волі сторін, тобто немає єдності (відповідності) волі й волевиявлення, що свідчить про відсутність справжнього бажання укласти правочин. Така розбіжність волі й волевиявлення має місце, коли правочин учиняється, зокрема, під впливом насильства, погрози, обману, помилки, збігу тяжких обставин.

Насильство—це фізичний або психічний вплив на особу учасника правочину або його близьких з метою примусу до її вчинення.

Погроза — це вплив на учасника правочину або його близьких обіцянкою (погрозою) заподіяти майнову або немайнову шкоду. Погроза за змістом має бути серйозною, реальною, протиправною.

Обман — це навмисне введення іншої сторони в оману повідомленням їй фактів, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди.

Наслідками правочинів, які вчинено під впливом насильства, погрози і обману є визнання судом їх недійсними. Сторона, яка застосувала насильство, погрозу або обман зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням таких правочинів,

Помилка — це відсутність справжнього уявлення про ті чи інші обставини, що мають значення для угоди; помилка має бути суттєвою і не стосуватися мети вчинення правочину.

Збіг тяжких обставин—це настання такого скрутного становища для однієї зі сторін угоди, яке примушує її укласти цю угоду на вкрай невигідних для себе умовах.

При визнанні такого договору недійсним кожна зі сторін зобов'я- зана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину: сторона, яка скористалась тяжкою обставиною, зобов'язана, окрім того, відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як зазначалося, будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Отже, всі вимоги щодо правочинів рівною мірою стосуються і договорів.

Договір — це домовленість двох або більше сторін (громадян чи юридичних осіб), спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Для виникнення договору необхідна воля сторін, що його укладають. Ця воля має збігатися, тобто волевиявлення

234 ______________________________________________

сторін знаходить свою реалізацію в досягненні домовленості між ними. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія повинна бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним. Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, встановлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Істотними визначаються такі умови договору, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними є ті умови договору, які визначені такими за законом або необхідні для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін досягнуто згоди.

§113. Позовна давність

У суспільних і, зокрема, правових відносинах велика роль належить факторові часу. На певні строки укладаються договори, з досягненням певного віку громадяни набувають повної дієздатності, права на одержання пенсії тощо. За висловом визначного філософа Г. Сковороди "...з усіх втрат втрата часу — найтяжча".

Особливе місце серед правових строків посідає строк позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство розрізняє два види строків позовної давності — загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Вона застосовується у будь-яких випадках за умови, що законом не передбачено інший (спеціальний) строк. Спеціальні строки встановлюються для окремих вимог. Наприклад, один рік на спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; у зв'язку з недоліками придбаного товару; про розірвання договору дарування; у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти; про стягнення неустойки (штрафу, пені) тощо. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину (договору), вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується щодо оскарження правочинів (договорів), недійсність яких встановлена законом (нікчемні правочини), і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, але не скорочена за волею сторін у договірних відносинах.

___________________________________________________________ 235

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Однак після початку перебігу строку позовної давності можуть виникати обставини, які впливають на нормальний перебіг строку давності, а тому такі обставини можуть призводити до: зупинення або переривання строку позовної давності.

Зокрема, перебіг строку позовної давності зупиняється:

1)якщо пред'явникові позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія - непереборна сила (урагани, землетруси, воєнні дії);

2)внаслідок встановлення законом відстрочки виконання зобов'язань - мораторій (може бути у випадках оголошення воєнного або надзвичайного стану);

3)якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших збройних формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується. Переривання перебігу позовної давності можливе у випадках:

1)вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку;

2)пред'явлення особою позову до боржника. Після перериван ня перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зарахо вується.

Пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Існують вимоги, на які позовна давність не поширюється. До таких належать:

1)вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових

прав;

2)вимоги вкладників банку (іншої фінансової установи) про видачу вкладу;

236______________________________________________

3)вимоги про відшкодування збитків, завданих каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю;

4)вимоги власника або іншої особи про визнання незаконними правового акта органу власності або інше речове право;

5)на вимогу застрахованої особи (страхувальника) до страхової організації (страховика) про здійснення страхової виплати.

§114. Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу — один із найпоширеніших типів договорів, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього визначену грошову суму. Цей договір сплатний, двосторонній, консенсуальний. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами. При укладанні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, право довічного користування тощо). Право власності на продане майно переходить до покупця, як правило, з моменту передання речі.

Якість проданої речі має відповідати умовам договору, а якщо таких вказівок у договорі немає — вимогам, що звичайно ставляться. Річ, що продається торговельною організацією, має відповідати стандартові, технічним умовам або зразкам, встановленим для речей цього роду. Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором вимагати:

або заміни речі, визначеної у договорі родовими ознаками, річчю належної якості;

або відповідного зменшення купівельної ціни;

або безоплатного усунення недоліків у речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення;

або заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

або розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Товаром може бути всяке майно, яке не вилучене з цивільного обороту. Більше того, товаром може бути майно, якого на момент

___________________________________________________________ 237

укладання договору ще немає в натурі, наприклад, майбутній врожай або річ, яка буде виготовлена після укладення договору

Слід мати на увазі й те, що стосовно деяких речей прийнято спеціальний порядок їх набуття, спеціальне оформлення договору: нотаріальне посвідчення, державна реєстрація (купівля-продаж домоволодінь, квартир, гаражів, автомашин, промислових об'єктів та ін.).

§115. Договір майнового найму (оренди)

Договір майнового найму (оренди) — це договір, за яким наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані у результаті користування річчю, переданою у найм. Це двосторонній, сплатний, консенсуальний і, як правило, письмовий договір. За цим договором одна сторона

— наймодавець — зобов'язана надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна, і провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого у найм майна, якщо інше не передбачено законом або договором. Друга сторона — наймач — зобов'язана:

1)своєчасно вносити плату за користування майном;

2)користуватися майном відповідно до договору і призначення

майна;

3)підтримувати найняте майно в належному стані;

4)провадити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором;

5)при припиненні договору найму повернути майно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін. Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це

вписьмовій формі другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців. Здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця. Різновидами договору майнового найму можна вважати

238 __________________________________________

договір оренди. Орендою вважається засноване на договорі тимчасове й сплатне володіння та користування будинками, землею, природними ресурсами, підприємствами та іншими майновими комплексами і майном, необхідним орендареві для самостійного здійснення господарської та іншої діяльності.

§116. Договір позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Сторонами договору можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Договір позики є реальним і, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, письмовим. Він може бути безоплатним і сплатним. Сплатним договір вважається тоді, коли в його умовах передбачено одержання позикодавцем від позичальника процентів на суму позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між громадянами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, то його оспорювання в суді, як правило, не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

§117. Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає безоплатно іншій стороні (обдаровуваному) майно (дарунок) у власність. Дарувальник повинен бути власником відчужуваного у такий спосіб майна. Цей договір є безоплатним, тому дарувальник не вправі вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового або немайнового характеру. Договір вважається укладеним з моменту прийняття майна обдарованим.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні громади. Батьки (усиновлювачі),

___________________________________________________________239

опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних. Договір дарування між юридичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статуті дарувальника. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі, майнові права, якими уже володіє дарувальник, а також ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності та інших прав.

Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно, договір дарування нерухомої речі укладається письмово і посвідчується нотаріусом, а договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається письмово. Договір дарування валютних цінностей на значну суму укладається письмово і посвідчується нотаріусом.

Договором може бути встановлено обов'язок обдарованого вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматись від її вчинення (сплачувати грошову допомогу, не виселяти особу з будинку, право користуватись певною ділянкою та ін.). До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Як правило, юридичні особи укладають між собою оплатні договори. Водночас набувають поширення договори, за якими юридичні особи, що займаються підприємництвом, передають безоплатно майно різним громадським організаціям, благодійним фондам, некомерційним організаціям на засадах пожертви (спонсорства, меценатства, благодійництва тощо) для досягнення ними певної, наперед обумовленої, мети. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви, відповідно до встановленої мети.

Договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдарованому в майбутньому (у певний термін або в разі настання певної обставини).

§118. Договір довічного утримання

Договір довічного утримання є договором, за яким громадянин (відчужувач) передає іншому громадянину або організації—юридичній особі (набувачу) будинок, квартиру, інше нерухоме майно або майно, що має значну цінність, натомість набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічне грошове або матеріальне забезпечення.

240_______________________________________________

Договір довічного утримання має бути нотаріально засвідчений державним або приватним нотаріусом, а якщо він передбачає відчуження нерухомого майна, то підлягає також державній реєстрації. У договорі довічного утримання зазначається оцінка відчужуваного майна, яка встановлюється за погодженням сторін, а також конкретні види грошового і матеріального забезпечення, тобто суми, які має виплачувати набувач, та періодичність цих виплат і можливість індексації, надання харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги.

Таку угоду можуть укладати і забезпечені громадяни, але які за станом здоров'я не можуть себе обслуговувати, тому допомога з боку набувача може полягати лише у догляді за ними (утриманні будинку, приготуванні їжі, супроводі на прогулянках та ін.).

Якщо утримання передбачає лише виплату певних платежів у грошах, то розмір грошової суми, що визначається у договорі, у розрахунку на місяць має бути не меншим від розміру грошової оцінки прожиткового мінімуму.

За договором довічного утримання набувач не має права під час дії договору відчужувати одержане майно. Випадкова втрата або пошкодження майна, одержаного набувачем, не звільняє набувача від обов'язків, взятих ним на себе за договором.

Договір довічного утримання може бути розірваний:

1)на вимогу відчужувача, якщо набувач майна не виконує обов'язків, взятих на себе за договором;

2)на вимогу набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не в змозі надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення.

Уразі розірвання договору майно має бути повернене відчужувачеві. Витрати на забезпечення відчужувача, проведені набувачем майна до розірвання договору не відшкодовуються. Договір може бути розірваний також за одночасною згодою обох сторін.

Оскільки набувач зобов'язаний утримувати відчужувача довічно, то строк дії договору не можна визначити; такі договори є договорами

зневизначеним строком і настання смерті відчужувача є умовою припинення договору.

Уразі смерті набувача майна (фізичної особи) обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких переходить майно, яке було відчужене за договором; у разі відсутності таких спадкоємців або у разі відмови їх. від договору довічного утримання майно, яке раніше було відчужене з умовою довічного утримання, повертається

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.