основи правознавства

___________________________________________________________ 201

адвокат не має права пропонувати свої послуги конкретному клієнту ні особисто, ні через посередників.

Адвокати здійснюють свої повноваження у кримінальному процесі як захисники підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також надають правову допомогу як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. У цивільному процесі адвокати виступають як представники інтересів позивачів, відповідачів і третіх осіб.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. громадяни можуть вибирати захисником своїх прав не тільки адвоката, а й особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

У випадках, коли участь захисника відповідно до Кримінальнопроцесуального кодексу є обов'язковою (у справах осіб, що обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; у справах осіб, що не можуть самі реалізувати своє право на захист - німі, сліпі, глухі та ін., у справах осіб, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення), і він не буде запрошений, захисник призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, судом або суддею через адвокатське об'єднання за місцем провадження справи.

Вільний вибір представника або захисника з числа адвокатів забезпечується через адвокатські об'єднання або адвокатами, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Реєстрація адвокатських об'єднань проводиться Міністерством юстиції.

В Україні діє громадська організація — Спілка адвокатів України.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Нерідко встановлювана оплата є недоступною для багатьох громадян і позбавляє їх права на кваліфіковану юридичну допомогу, що вимагає вдосконалення впливу держави на певні сторони адвокатської діяльності.

202 ______________________________________________

ТЕМА 21. НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

§99. Нотаріат в Україні.

Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності. Організацію і діяльність нотаріату регулює Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України.

Штати державних нотаріальних контор затверджуються управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у межах встановленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності й фонду заробітної плати.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою. Очолює державну нотаріальну контору завідувач.

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться управліннями юстиції Ради міністрів Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством.

___________________________________________________________ 203

За надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також технічного характеру, справляється окрема плата.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або юридичною особою, але сума оплати не може бути меншою, ніж у державних нотаріальних конторах.

Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домовленістю сторін.

У державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні

дії:

1)посвідчення угод (договорів, заповітів, доручень, шлюбних контрактів та ін.);

2)вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

3)видача свідоцтв про право на спадщину;

4)видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя;

5)видача свідоцтв про придбання житлових будинків з прилюдних торгів;

6)видача дублікатів документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

7)накладання заборони відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

8)засвідчення копій документів і витягів з них;

9)засвідчення підпису на документах;

10)засвідчення правильності перекладу документів з однієї мови на іншу;

11)засвідчення факту, що громадянин є живим;

12)засвідчення факту перебування громадянина у певному місці;

13)засвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

14)засвідчення часу пред'явлення документів;

15)передавання заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

16)приймання у депозит грошових сум та цінних паперів;

17)учинення виконавчих написів;

204______________________________________________

18)учинення протестів векселів;

19)пред'явлення чеків до платежу і засвідчення несплати чеків;

20)учинення морських протестів;

21)приймання на зберігання документів.

Приватний нотаріус має право вчиняти всі ці дії за винятком:

1)накладання і зняття заборони відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

2)видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя;

3)видачі свідоцтва про право на спадщину;

4)вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

5)засвідчення договорів довічного утримання;

6)засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, а також засвідчення доручень для цієї мети.

Унаселених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад вчиняють такі нотаріальні дії:

1)засвідчують заповіти;

2)засвідчують доручення;

3)засвідчують правильність копій документів і витягів з них;

4)засвідчують справжність підпису на документах;

5)вживають заходи щодо охорони спадкового майна;

6)накладають та знімають заборону відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної

ділянки, іншого нерухомого майна.

Учинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України.

Засвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитися щодо осіб, які перебувають у лікарнях, головними лікарями та їх заступниками; щодо осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, — начальниками місць позбавлення волі, а за відповідних умов командирами військових частин, капітанами кораблів, начальниками експедицій тощо.

___________________________________________________________ 205

РОЗДІЛ III. ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

ТЕМА 22. ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

§100. Джерела цивільного законодавства

Цивільне законодавство - це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності її учасників.

Загальними принципами, засадами цивільного законодавства є: а) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; б) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків

передбачених законом; в) свобода договору; г) свобода підприємництва;

ґ) можливість судового захисту цивільних прав у разі їх порушення;

д) справедливість, добросовісність і розумність.

Цивільне законодавство по суті є формою вираження цивільного права.

Основні засади цивільно-правового регулювання визначаються Конституцією України. Так, у Конституції визначаються основні форми власності, передбачається рівність усіх суб'єктів права власності перед законом, надається кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, закріплюються за громадянами право на вибір роду трудової діяльності, право громадян на повагу до їх гідності, особисту недоторканність, свободу пересування та ін.

До системи цивільного законодавства належать:

206______________________________________________

•Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;

•Закони України: "Про власність", "Про господарські

товариства", "Про банкрутство1', "Про заставу", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про лізинг", "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про авторське право і суміжні права" та ін. Багато цивільно-правових норм міститься в таких кодексах, як "Господарський кодекс України" від 16 січня 2003 р., "Земельний кодекс України" від 25 жовтня 2001 р., "Сімейний кодекс України" від 10 січня 2002 р., а також в указах Президента України, постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, рішеннях і розпорядженнях органів місцевої влади та самоврядування.

Слід зауважити, що в багатьох законах і підзаконних нормативних актах, окрім норм цивільного права, містяться норми адміністративного, природоохоронного, фінансового та інших галузей права.

Цивільні правовідносини можуть регулюватися звичаєм (в тому числі звичаєм ділового обороту), тобто правилом поведінки, яке не передбачено в законодавстві, але яке є усталеним, таким, що широко застосовується.

Основним актом цивільного законодавства України став новий Цивільний кодекс України. Цей кодекс складається з 6 книг, 90 глав, 1302 статей і набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Положення Цивільного кодексу застосовуються до врахування відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Новий кодекс визначає правовий статус суб'єктів цивільного права (громадяни, юридичні особи), загальні вимоги до правочинів (угод), інститут представництва, позовну давність. Кодекс регулює речове право (право власності, володіння, сервітути), право інтелектуальної власності, зобов'язальне право, окремі види договорів (купівляпродаж, міна, дарування, поставка, довічне утримання, найм, лізинг, найм житла, підряд, перевезення, позика, банківський рахунок, доручення, комісія, зберігання, страхування, спільна діяльність тощо); зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди; зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; зобов'язання, що виникають внаслідок рятування майна, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

___________________________________________________________ 207

Слід зазначити, що в багатьох країнах (Франція, ФРН, Іспанія, Греція, Туреччина, Японія) поряд із цивільним існують і торговельні кодекси, які відображають специфіку певної частини господарських і торговельних відносин. В інший групі країн (Швейцарія, Італія, Російська Федерація та ін.) основні норми торговельного і господарського права існують у рамках Цивільного кодексу.

§101. Цивільно-правові відносини

В основі цивільно-правового регулювання лежать передусім майнові відносини, предметом яких можуть бути конкретні речі, майно, а також інші блага (роботи, послуги). Право власності фактично є серцевиною цієї галузі права.

Цивільне право регулює також і деякі немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням особистих прав, невіддільних від особи. Особисті немайнові права поділяються на дві групи:

1)права, що пов'язані з майновими правами (права автора у галузі літератури, мистецтва, науки тощо, де окрім авторства особа має право і на гонорар);

2)права, що не пов'язані з майновими правами (право на ім'я, недоторканність особистого життя, честь, гідність).

Особливістю цивільно-правових відносин є те, що їх учасники (суб'єкти) характеризуються юридичною рівністю, майновою відокремленістю і певною автономією (вільним волевиявленням). Юридична рівність учасників цивільних правовідносин відрізняє ці правовідносини від інших — фінансових, податкових, адміністративних відносин. Ступінь автономії і майнової самостійності може бути різним. Найбільш широкими вони є у громадян і приватних підприємств. Автономна воля і майнова самостійність державних і комунальних підприємств певним чином обмежуються.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: фізичні особи

-громадяни України, іноземці, особи без громадянства; юридичні особи - державні підприємства, організації та установи, приватні підприємства, кооперативи, господарські товариства, фермерські господарства, іноземні підприємства, громадські організації, релігійні організації, партії тощо. У цивільних правовідносинах можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні юридичні особи, іноземні держави.

Об'єктами цивільних правовідносин є матеріальні танематеріальні

блага, з приводу яких сторони (суб'єкти) вступають між собою в

208 __________________________________________

цивільні правовідносини. Такими об'єктами є: речі (в тому числі гроші і цінні папери), дії, результати духовної та інтелектуальної творчості, інформація, особисті немайнові блага.

Речі — найпоширеніший об'єкт цивільних правовідносин, оскільки за допомогою їх задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Річчю визнається предмет зовнішнього (матеріального) світу, який перебуває у натуральному стані в природі або створений працею людини і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Юридичне поняття речі не завжди збігається з побутовим значенням цього слова. У цивільному праві під річчю розуміють будинки і промислові комплекси, цистерни з нафтою і газопроводи, земельні ділянки і тварин тощо.

Речі у цивільному праві класифікуються за різними ознаками. Особливим об'єктом цивільних прав є тварини. На них поширюється спеціальний правовий режим, встановлюються певні правила поводження з тваринами (заборона знущання над тваринами, садистських засобів відлову тварин тощо). Поводження з тваринами, їх утримання та використання має не лише правовий, але й моральний аспект та відображає ступінь людяності власників та володільців цих тварин.

Речі поділяються на:

•рухомі та нерухомі;

•живі і неживі;

•такі, що знаходяться у цивільному обігу, обмежені в обігу і вилучені з цивільного обігу;

•речі індивідуально визначені, і родові;

•речі споживні і неспоживні;

•речі подільні і неподільні;

•речі головні і приналежності;

•продукція, плоди і доходи;

•складні речі та ін.

Підставою для поділу речей на рухомі й нерухомі є та обставина, що нерухомі речі (житловий будинок та інші будівлі виробничого і невиробничого призначення, наприклад, фабрики, мости, трубопроводи), пов'язані з землею, як правило, мають значну вартість. У разі відділення від землі вони втрачають звичайне призначення і відповідно знижуються в ціні. До нерухомості належать також земельні ділянки і багатолітні насадження. Угоди з нерухомістю (купівля - продаж, дарування, обмін та ін.) підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній державній реєстрації.

__________________________________________________________ 209

Режим нерухомості речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Речі живі - тварини, перебувають під певним захистом держави. Так, передбачена заборона знущання над ними, встановлено умови їх утримання тощо.

Речі, щодо яких закон дозволяє вільну торгівлю без будь - яких обмежень, знаходяться у цивільному обігу. Речі, щодо яких закон встановлює спеціальний порядок їх відчуження і придбання, обмежені в обігу (мисливська зброя, деякі ліки). Речі, що заборонені законом для вільної торгівлі, вилучені з цивільного обігу (наркотичні речовини, сильнодіючі отрути).

Індивідуально визначені речі наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з безлічі однорідних речей і тим самим індивідуалізують їх (картина відомого художника, годинник з дарчим написом). Родовими визнаються речі, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам того самого роду (борошно, картопля, цегла, гроші). Родові речі вимірюються кількістю, вагою, обсягом тощо і є замінними. Індивідуально визначену річ замінити не можна, бо інша така річ не може мати тих індивідуальних ознак, які важливі для її власника.

Речі, які при споживанні перестають існувати, — споживні (продукти харчування). Речі, які служать людям у процесі споживання тривалий строк,—неспоживні (одяг, взуття, будинки, меблі).

Якщо при поділі річ втрачає своє цільове призначення, вона є неподільною (швейна машина, магнітофон, кінь). Якщо при поділі річ не втрачає свого господарського призначення, вона подільна (хліб, молоко, вугілля).

Під головною річчю розуміють таку річ, яка має самостійне значення в цивільному обігу, тобто є незалежною від інших речей. Приналежністю визнається річ, яка має служити головній речі

іпов'язана з нею спільним господарським чи іншим цільовим призначенням (скрипка і футляр для неї, картина і рама, замок і ключ до замка). Правове значення цього поділу полягає в тому, що приналежність має таку ж долю, що й головна річ, якщо законом або договором не встановлено інше (якщо виставлено на продаж годинник з ланцюжком, то покупцю за зазначену суму передаються і годинник

іланцюжок).

Продукція — це те, що виробляється з речі.

Плоди — це природне породження самої речі (приплід

14 — 5-1314

210 __________________________________________

тварин, плоди фруктових дерев). Доходи — це те, що приносить власнику експлуатація його речей (дохід від перевезення пасажирів автомашиною). Плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

§102. Цивільна правоздатність, дієздатність

Для того, щоб громадяни були учасниками цивільних правовідносин, вони мусять мати певні фізичні, психічні та інтелектуальні властивості і відповідний їм юридичний статус. Передусім громадяни мають бути правоздатні і дієздатні.

Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм цивільних прав та обов'язків, здатність мати цивільні права

інести цивільні обов'язки. Правоздатність органічно пов'язана з громадянством. Усі громадяни незалежно від віку і стану здоров'я наділені цивільною правоздатністю. Змістом цивільної правоздатності є можливість мати майно у власності або в користуванні, одержувати його у спадок або на інших законних підставах, обирати вид діяльності

імісце проживання, бути стороною в договорах, мати авторські та винахідницькі права, право на недоторканність особистого життя, честь, гідність, ділову репутацію та ін.

Громадяни можуть мати і такі цивільні права, які не передбачені в нормативно-правових актах, якщо вони не суперечать законам України та моральним засадам громадянського суспільства.

Правоздатність однакова за обсягом в усіх громадян, вона не залежить від статі, раси, національності, віросповідання, мови, освіти, місця проживання та інших обставин. Усі громадяни рівні перед цивільним законодавством.

Правоздатність виникає з моменту народження громадянина

іприпиняється з його смертю. Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Правоздатність може бути частково обмежена лише судом на певний строк у випадку покарання за вчинений злочин. Особа, позбавлена за вироком суду волі, втрачає право вільного вибору місця проживання, вільного вибору роду занять, вона обмежується у праві користування своєю власністю тощо. У минулому цивільними законами багатьох країн