Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

основи правознавства

.pdf
Скачиваний:
319
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
2.77 Mб
Скачать

___________________________________________________________ 241

відчужувачеві. Договір припиняється також за зверненням відчужувана до спадкоємців з вимогою повернення майна.

У разі реорганізації юридичної особи обов'язки за договором довічного утримання переходять до правонаступників юридичної особи, яка уклала договір; у разі ліквідації юридичної особи майно, яке раніше було відчужене з умовою довічного утримання, має бути повернене відчужувачеві.

Цивільний кодекс України допускає встановлення довічного утримання на користь кількох осіб (чоловіка і дружини; двох сестер і брата). Договором може бути обумовлено право на одержання утримання і на користь третіх осіб, яких визначає відчужувач майна.

Спірні питання, які виникають у процесі виконання договору, вирішуються судом і, якщо спір виник з приводу обсягу утримання, що надається, суд має керуватися принципами добросовісності і здорового глузду.

Задля запобігання спорам у договорі на довічне утримання бажано детально і чітко регламентувати види, обсяг, якість матеріального забезпечення, умови проживання "утриманця", надання медичної допомоги, можливість індексації грошових виплат тощо.

Слід зазначити, що договір на довічне утримання має гуманний характер і основною його метою є, насамперед, надання особам, які за станом здоров'я або внаслідок віку не можуть себе обслуговувати, постійного стороннього догляду. Перетворення укладання таких договорів на різновид підприємництва - небажане явище в суспільстві. Враховуючи, що відчужувані - це переважно немічні та одинокі люди, держава має взяти під контроль виконання таких договорів, доручивши здійснення контролю на органи опіки та піклування.

§119. Цивільно-правова відповідальність. Делікт

Цивільно-правова відповідальність - це один з видів юридичної відповідальності, суть якої полягає у примусовому впливі на порушника цивільних прав і обов'язків шляхом застосування до нього санкцій переважно майнового характеру. Цивільно-правова відповідальність характеризується низкою особливостей, що вирізняють її серед інших видів юридичної відповідальності. Головними особливостями є:

1) переважно майновий її характер;

16 — 5-1314

242_______________________________________________

2)можливість добровільного здійснення її самим правопорушником (наприклад, правопорушник добровільно відшкодовує матеріальні збитки без втручання судових органів);

3)компенсаційна мета (поновлення порушених майнових або особистих немайнових прав);

4)можливість виявлення власної ініціативи у встановленні відповідальності (передбачення в договорі неустойки та її розмірів, умов розірвання договору та ін.);

5)додатковий характер для порушника (як правило, боржник, до якого застосовано цивільно-правову відповідальність, не звільняється від виконання зобов'язання в натурі).

Питання щодо віднесення відповідальності до певного виду

часткової, солідарної, субсидарної — виникає лише у випадках порушення зобов'язання.

Цивільно-правове зобов'язання — це таке цивільне

правовідношення, за якого одна особа (боржник) зобов'язаний здійснити на користь іншого (кредитора) певну дію або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати вказаної поведінки від боржника. Кожна зі сторін у зобов'язанні може мати кілька учасників. Така участь кількох осіб може бути частковою чи солідарною. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору. При частковій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відповідає у певній частці спільного боргу. Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо в такому зобов'язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення від одного із солідарних боржників, кредитор має право вимагати не-одержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не буде погашене повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від його виконання.

Для субсидарної або додаткової відповідальності характерне існування основного і додаткового боржників. Кредитор не може вибрати, до кого звернутися з вимогою -до основного чи додаткового

___________________________________________________________243

боржника. В усіх випадках відповідальність несе основний боржник і лише у випадку неможливості стягнення з основного боржника можна притягти до відповідальності додаткового. Прикладом субсидарної відповідальності може бути відповідальність батьків або піклувальників за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 15 до 18 років (якщо у неповнолітнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяних збитків, то до відповідальності притягаються батьки, усиновителі або піклувальники).

Відповідальність залежить від підстави виникнення і поділяється на договірну та позадоговірну відповідальності.

Договірна відповідальність — це обов'язок однієї сторони відшкодувати збитки, завдані іншій стороні неналежним виконанням або невиконанням умов договору, тобто добровільно взятих на себе зобов'язань. Вона характеризується такими рисами:

до настання відповідальності сторони були зв'язані між собою певним цивільно-правовим зобов'язанням;

це зобов'язання виникло з укладеного договору;

підставою відповідальності боржника перед кредитором є

факт невиконання чи неналежного виконання зобов'язання. Позадоговірною визнається відповідальність, що настає у зв'язку із заподіянням шкоди однією особою (правопорушником) іншій особі

(потерпілому), між якими відсутні договірні відносини.

Делікт - правопорушення, яке є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Деліктна відповідальність є наслідком позадоговірного заподіяння шкоди. Вона настає за таких умов:

1)заподіяння майнової шкоди (збитків);

2)протиправність діяння особи, яка заподіяла шкоду;

3)наявність причинного зв'язку між протиправними діями особи, яка заподіяла шкоду, і цією шкодою;

4)наявність вини особи, яка заподіяла шкоду.

За деліктним зобов'язанням той, хто заподіяв шкоду, зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати її, а інша сторона має право вимагати від заподіювана виконання його зобов'язання. На відміну від договірної відповідальності, деліктна відповідальність є порушенням загального правила не завдавати шкоди іншому.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може наставати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Так, згідно з Цивільним кодексом боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

244___________________________________________

Це означає, що у разі неможливості суб'єкта господарських відносин розрахуватися з кредиторами через відсутність коштів на його рахунку в банку, він, як правило, не звільняється від відповідальності.

Найпоширенішим випадком відповідальності особи без вини є відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Джерелом підвищеної небезпеки є предмети матеріального світу (транспортні засоби, механізми, шкідливі викиди підприємства, вибухові речовини, отрути та ін.), які через свої специфічні особливості не піддаються повному контролю людини, що використовує ці предмети у своїх інтересах, і тому становлять підвищену небезпеку для оточення, оскільки мають високий ступінь імовірності заподіяння йому шкоди.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як правило, покладається на власника або володільця цього джерела, а не на особу, що безпосередньо ним керувала. Ця відповідальність настає незалежно від вини особи, що керувала джерелом підвищеної небезпеки, і вини його власника або володільця. Якщо джерело підвищеної небезпеки належить підприємству - юридичній особі, то вона й відповідає за заподіяну шкоду. Власники або володільці джерела підвищеної небезпеки звільняються від відповідальності за заподіяну шкоду, якщо доведуть, що шкода настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особа не несе відповідальності, якщо в її діях нема складу правопорушення. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є, зокрема, випадок (казус) і непереборна сила.

Казусом є випадкова дія особи, яка має зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлена елементу вини (умислу чи необережності) і не тягне юридичної відповідальності. Як правило, казус не залежить від волі особи і за існуючих умов не може бути передбачений.

Непереборна сила - це надзвичайна і невідворотна за певних умов подія. До таких подій належать землетруси, повені, урагани, лісові пожежі та інші стихійні лиха. Також непереборною силою можуть вважатися певні суспільні явища - воєнні дії, страйки тощо.

§120. Спадкове право

Спадкове право - це сукупність норм цивільного права, що встановлюють порядок переходу прав і обов'язків (спадщини) від

___________________________________________________________245

особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкове право урегульоване шостою книгою нового Цивільного кодексу

Підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть громадянина або оголошення судом його померлим.

Переходять у спадок майнові права авторів, тобто право на винагороду за використання створеного ними твору, майнові права, пов'язані з винаходами, майнові права, що випливають з різноманітних договорів. До спадщини включають і борги спадкодавця, проте спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за ці борги лише в межах справжньої вартості спадкового майна, що перейшло до нього. Спадковим майном можуть бути також приватні підприємства, частки (паї) та вклади в майні господарських товариств.

Не входять до складу спадщини права та обов'зки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1.Особисті немайнові права (честь, гідність, авторство).

2.Право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не передбачене законом або їхніми установчими документами.

3.Право на відшкодування збитків у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

4.Права на аліменти, права на пенсію, допомогу або інші виплати, передбачені законом. Проте закон передбачає право спадкоємців на всі виплати спадкодавцю до моменту його

смерті.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Після ліквідаціїюридичних осіб спадкування не буває. Спадкоємці — це носії права спадкування. Ними можуть бути особи, живі на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті. Спадкоємцями можуть бути також юридичні особи (благодійні фонди, лікарняні установи, будинки інвалідів, музеї, бібліотеки, громадські організації, партії та ін.) і держава.

Є два види спадкоємства: спадкоємство за заповітом і спадкоємство за законом. При цьому пріоритет належить заповіту, бо спадкоємство за законом застосовується ,зокрема тоді, коли:

заповіту немає;

заповіт визнано недійсним;

спадкоємці, призначені в заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися прийняти її;

246___________________________________________

відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за

заповітом, якщо заповіт був складений з умовою.

Заповіт може скласти будь-яка особа, яка досягла 18 років і є дієздатною. Заповідати можна лише те майно, яке є власністю громадянина. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі, де зазначаються місце і час його укладення. Заповіт має бути власноручно підписаним спадкодавцем і нотаріально засвідченим. У разі відсутності нотаріуса заповіт може бути засвідчений головним або черговим лікарем, головою сільради, командиром військового підрозділу, капітаном корабля та рядом інших посадових осіб, яким надано таке право.

Цивільний кодекс допускає складання секретних заповітів, які засвідчуються нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Нотаріус ставить свій підпис на заклеєному конверті з текстом заповіту. Відкривається конверт у присутності спадкоємців і двох свідків.

Заповіт може бути складено подружжям. Це означає, що подружжя може скласти спільний заповіт на випадок смерті одного з подружжя. Таким чином чоловік і дружина можуть заповідати свою спільну власність. У разі смерті чоловіка чи дружини частка у спільній власності переходить до другого з подружжя, але другий з подружжя вже не може щось змінити в цьому заповіті. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Заповідач може обумовити виникнення в особи, що названа у заповіті, права на спадкування наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (проживання у певному місці, народження дітей, здобуття освіти).

Умова зазначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Умова, зазначена в заповіті, є недійсною, якщо вона суперечить законові або моральним засадам суспільства. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що не знала про неї або якщо настання її від неї не залежить.

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Спадкове право передбачає можливість складання спадкового договору. Спадковий договір, як і будь-який інший, передбачає наявність двох сторін. У ньому зазначається, що спадкодавець (відчужувач) після своєї смерті заповідає майно другій стороні договору (набувачу), але в разі виконання певних умов. Наприклад, якщо надаватиме спадкодавцю матеріальну або медичну допомогу,

___________________________________________________________ 247

доглядатиме його господарство тощо. Умови можуть бути різні, але вони не повинні порушувати конституційні права і свободи людини. Зазначений вид договору має складатись у письмовій формі і нотаріально засвідчуватись.

Заповідач має право в будь-який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт, кожний новий заповіт скасовує попередній. Заповідач має також право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Скасування заповіту, внесення до нього змін та доповнень проводяться заповідачем особисто.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та засвідчення, є недійсним. За позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі (застосування щодо заповідача фізичного насильства, погрози, введення його в оману і т. д.).

Цивільне законодавство передбачає право на обов'язкову частку у спадщині. Неповнолітні, а також повнолітні, але непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту. Тобто незалежно від того, чи були вони зазначенні в ньому, чи ні, вони одержують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Так, наприклад, якщо спадкодавець заповів все своє майно дружині за другим шлюбом, але має дорослого непрацездатного сина, то цей син має право на обов'язкову частку у спадщині в розмірі однієї чверті від вартості спадкового майна.

Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Цивільне законодавство передбачає п'ять черг спадкоємців.

Упершу чергу право на спадкування за законом одержують у рівних частках діти і батьки спадкодавця і той з подружжя, який його пережив. При цьому неважливо, чи діти рідні, чи всиновленні - вони мають однакові права.

До другої черги належать рідні брати та сестри спадкодавця (в тому числі єдинокровні та єдиноутробні), дідусі й бабусі, як з боку батька так і з боку матері.

Утретю чергу право на спадкування одержують рідні дядько та тітка спадкодавця.

Учетверту чергу право на спадкування одержують особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

248______________________________________________

Уп'яту чергу право на спадкування одержують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. У зазначену чергу право на спадкування за законом одержують і утриманці спадкодавця. При цьому утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним засобом для життя. Ступінь споріднення визначається за кількістю народжень, що віддаляють родича від спадкодавця.

Слід мати на увазі, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги. Спадкові права можуть набуватись за правом представлення. Так, онуки і правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькам, бабі й дідові, якби вони були живими, племінники спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живі.

Не мають права на спадкування ні за заповітом, ні за законом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, а також особи, які умисно перешкоджали здійсненню спадкодавцем своєї останньої волі і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих або близьких їм осіб.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дітей, щодо яких вони позбавленні батьківських прав і не були відновлені

уцих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші особи, що ухилялися від виконання покладених на них за законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом один після одного особи, шлюб між якими визнаний судом недійсним.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Уразі відсутності спадкоємців як за законом, так і за заповітом, або усунення їх від права успадкування, за рішенням суду спадкове майно переходить у власність територіальній громаді села, селища або міста.

Законодавство встановлює справедливу норму, згідно з якою спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, яких зазнав

___________________________________________________________ 249

один із них або інша особа на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Ці витрати можуть бути стягнені в межах трьох років до смерті спадкодавця. Витрати на поховання, у тому числі на спорудження надгробного пам'ятника, а також інші розумні витрати відшкодовуються спадкоємцями тим особам, які їх фактично зазнали.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину, не приймати спадщини або відмовитись від неї. Спадщина приймається спадкоємцем особисто. Від імені малолітніх та недієздатних спадщину приймають їхні батьки або опікуни. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається від дня відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визнається день смерті . спадкодавця або оголошення судом його померлим.

250 ______________________________________________

ТЕМА 23. ЖИТЛОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО

§121. Конституційне право на житло. Житловий кодекс

Серед матеріальних потреб людей важливе значення має забезпеченість житлом. Від помешкання, в якому проживає людина, залежить її здоров'я, працездатність, моральний стан, сімейні стосунки, виховання дітей, нормальний відпочинок. Враховуючи важливість вирішення цієї проблеми, Конституцією України проголошено право кожного на житло, передбачено створення умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Житлові будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їх власністю. Громадяни можуть вчиняти щодо них будь-які дії, що не суперечать законові, можуть безоплатно або за плату передавати їх у володіння і користування іншим особам, а також відчужувати. Громадяни можуть також купити квартиру, збудовану на кошти будівельних організацій, вступити до житлово-будівельних кооперативів, члени яких після сплати пайових внесків стають власниками житлових приміщень. Передбачається організація пільгового кредитування будівництва житла громадянами, насамперед молодими сім'ями.

Згідно з Конституцією громадянам, які потребують соціального захисту (інваліди, ветерани війни і праці, учасники воєнних дій, багатодітні матері та ін.), житло надається державою або органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Сукупність правових норм, які регулюють умови І надання житлових приміщень громадянам, користування і розпорядження ними, права та обов'язки наймачів житлового приміщення, називають житловим правом. Більшість норм житлового права включено до Житлового кодексу України, чинного з 1 січня 1984 р. (зі змінами та доповненнями).У Кодексі передбачені:

житлові права та обов'язки громадян;

компетенція місцевих органів щодо використання, експлуатації і збереження державного житлового фонду;

правила утримання та управління житловим фондом;

відповідальність за порушення житлового законодавства;

порядок розв'язання житлових спорів тощо.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.