основи правознавства

_________________________________________________________ _ 211

передбачалася можливість позбавлення людини всіх цивільних прав

— цивільна смерть; у наш час такі норми не передбачені.

Цивільна дієздатність. Наявність у громадянина лише однієї правоздатності ще не робить його повноцінним суб'єктом цивільного права. Мало володіти правами і мати обов'язки. Важливо також бути здатним самостійно здійснювати права, виконувати обов'язки, проводити необхідні для цього дії зі взяттям на себе всієї повноти відповідальності за свою поведінку. Така здатність іменується цивільною дієздатністю, тобто здатністю громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (самостійно укладати договори на виконання робіт, здавати своє майно в оренду, відповідати за заподіяння шкоди, обирати місце проживання, займатись підприємництвом тощо).

Правоздатна особа, яка не має дієздатності, також може набувати цивільних прав і обов'язків не своїми діями, а шляхом дії своїх батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників та інших представників.

Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом правоздатності. Можнасказати, що дієздатність—це надана громадянину законом можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. При здійсненні своїх прав особа має утримуватись від дій, які б порушували права інших осіб, заподіювали шкоду довкіллю та культурній спадщині, зобов'язана додержуватись моральних засад суспільства.

Обсяг дієздатності залежить від віку, стану психічного здоров'я, а за певних умов — від способу життя і поведінки особи.

За обсягом дієздатність поділяється на такі види:

1)повна;

2)часткова;

3)неповна;

4)обмежена;

5)визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років. У такому віці громадянин стає достатньо психічно і розумово зрілим, має певний життєвий досвід і може вчиняти будь-які правомірні дії, тобто набуває прав і обов'язків та здійснює їх під своїм ім'ям. Враховуючи, що за певних умов шлюб можуть брати неповнолітні, встановлено, що з моменту одруження неповнолітні стають повністю дієздатними. У разі народження дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна дієздатність. Повна дієздатність може надаватись особі, якій виповнилось 16 років і яка працює за трудовим договором або займається підприємництвом. Для більшості країн характерне

14*

212 ___________________________________________

набуття повної дієздатності з 18 років — у Росії, Великобританії, Франції, ФРН, але у Швейцарії та Японії — з 20 років, а в США — у різних штатах — від 18 до 21 року.

Часткова дієздатність визначається за малолітніми, тобто дітьми, яким не виповнилось 14 років. Угоди за цих дітей укладають їхні батьки або опікуни. Водночас у цьому віці діти вже можуть укладати дрібні побутові правочини. Це угоди, які задовольняють побутові потреби дитини, стосуються предметів, які мають невисоку вартість, відповідають інтересам дитини, її фізичному і духовному розвиткові. Діти купують продукти, книжки, білети в музеїі на виставки, одержують книжки в бібліотеці тощо. У цьому віці діти можуть здійснювати авторські права (публікувати свої вірші, музичні твори, малюнки та ін.). Сімейний кодекс України передбачає, що для усиновлення дитини, якщо вона усвідомлює факт усиновлення, необхідна її згода, прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за згодою батьків та самої дитини. За шкоду (пошкодження або знищення чужого майна), заподіяну малолітніми, відповідають їхні батьки або опікуни. Відшкодування збитків перекладається, проте, на школу, лікарню, інтернат або іншу подібну установу, якщо в момент заподіяння шкоди дитина перебувала під її наглядом. Батьки, опікуни або заклад, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітніми, звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що шкода, заподіяна малолітніми, не є наслідком несумлінного здійснення нагляду за ними.

Неповна дієздатність настає в особи віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) і включає такі права:

1)самостійно вчиняти дрібні побутові правочини;

2)самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або прибутком;

3)самостійно здійснювати права автора на свої витвори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності;

4)вкладати кошти у кредитні установи і розпоряджатися ними;

5)розпоряджатися коштами, що внесені іншими особами на їхнє ім'я, за згодою батьків або піклувальників;

6)бути членами та засновниками громадських і кооперативних організацій відповідно до закону про такі організації та до їхніх статутів;

7)з 16 років бути членом фермерського господарства;

___________________________________________________________ 213

8)вчиняти будь-які інші правочини за умови згоди на це їхніх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Якщо неповно літній проживає з одним із батьків, згода на вчинення ним правочину має бути одержана від того з батьків, з ким він проживає;

9)з досягненням 14 років самостійно визначати місце свого проживання;

10)з досягненням 14 років безпосередньо звертатися до суду за захистом свого права або інтересу.

За наявності достатніх підстав (наприклад, легковажне витрачання коштів у сім'ї, що перебуває в тяжкому матеріальному становищі, використання грошей на придбання спиртних напоїв) суд може обмежити неповнолітнього у праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком), стипендією.

Неповнолітній віком від 14 до 18 років самостійно відповідає за заподіяну ним шкоду. У випадку, коли у неповнолітнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяних ним збитків, збитки у відповідній частині мають бути відшкодовані його батьками або піклувальником. Цей їхній обов'язок припиняється після досягнення тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також якщо у нього до досягнення повноліття з'являться майно або заробіток, достатні для відшкодування збитків.

Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного ним самостійно, а якщо договір укладено зі згоди батьків (або піклувальників) і у неповнолітнього не вистачає майна достатнього для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть батьки або піклувальники. Неповнолітній може самостійно обирати місце свого проживання.

Обмежена дієздатність. Мотивом для обмеження громадянина в дієздатності може бути зловживання спиртними напоями, наркотичними або токсичними речовинами, внаслідок чого він ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати, в скрутне матеріальне становище. Обмеження вводиться за рішенням суду і зберігається доти, поки внаслідок припинення зловживання спиртним і наркотичними речовинами не буде відмінено судом. Обмежено дієздатна особа не має права самостійно розпоряджатись своїм майном — продати, обміняти будинок, квартиру, земельну ділянку тощо. Протягом усього часу, поки діє обмеження громадянин, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди. Інші угоди, у тому числі одержання заробітної плати, пенсії та інших

214_____________________________________________

прибутків, а також розпорядження ними, вимагають згоди спеціально призначеного для такої особи піклувальника. Обмеження особи в дієздатності жодною мірою не є порушенням прав людини. Ці норми спрямовані не лише на захист інтересів сім'ї, але й на запобігання перетворення алкоголіків, наркоманів на бездомних.

Новий Цивільний кодекс передбачає право суду обмежити у дієздатності особу також у випадках, коли вона страждає на психічний розлад здоров'я, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати нами.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, завдану нею іншій особі.

Дієздатна фізична особа, яка за станом свого здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника, який реєструється органом опіки та піклування. В інтересах особи, яка потребує допомоги, помічник має право одержувати пенсію, заробітну плату, кореспонденцію, що належить цій особі, вчиняти дрібні побутові угоди, представляти особу в органах державної влади тощо.

Послуги помічника є платними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін. Повноваження помічника може бути в будь-який час припинено шляхом відкликання його особою, яка потребувала допомоги.

Недієздатність особи Підставою для визнання громадянина недієздатним є хронічна і стійка душевна хвороба або ненормальність розумового розвитку (недоумство), внаслідок яких громадянин не здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними. Проте сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоча б він і був очевидним для оточення, ще не дає підстав вважати громадянина недієздатним. Він може бути визнаний недієздатним лише судом, причому із заявою до суду можуть звернутися лише члени сім'ї громадянина, близькі родичі, прокурор, органи опіки і піклування, психіатрична лікувальна установа. Для розгляду судом такої справи вимагається висновок судово-психіатричної експертизи.

Над недієздатною особою встановлюється опікун. Недієздатна особа позбавляється права на вчинення будь-яких правочинів. Правочини від її імені і в її інтересах вчиняє опікун. У разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієзданим, суд поновлює його у дієздатності.

____________________________________ ______________________215

§103. Визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення громадянина померлим

Регулювання цивільних відносин передбачає участь у них фізичної особи (громадянина). Однак досить часто бувають ситуації, коли громадянин зникає і місце його перебування невідоме. Розшуки не дають позитивних наслідків. Між тим тривала відсутність громадянина на місці його постійного проживання робить правовідносини за його участю невизначеними, вимагає вжиття відповідних заходів. У таких випадках постає необхідність визнати громадянина безвісно відсутнім, а потім оголосити його померлим.

Визнання громадянина безвісно відсутнім провадиться лише за таких умов:

•на місці постійного проживання громадянин відсутній протягом року;

•про його місцезнаходження протягом цього самого строку на місці його постійного проживання нічого невідомо;

•вжиті заходи для встановлення місця перебування цього громадянина не дали результатів.

Визнання громадянина безвісно відсутнім здійснюється в судовому порядку за місцем його постійного проживання і тягне за собою такі правові наслідки:

•над його майном встановлюється опіка;

•з майна, належного безвісно відсутньому, видається утри мання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. За рахунок цього ж майна задоволь няється вимога зі сплати боргів за різними зобов'язаннями безвісно відсутнього;

•неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацез датні батьки, дружина, незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутнього, що не досягни восьми років, вправі вимагати призначення їм пен сії у зв'язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім;

•чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи РАЦСу;

•припиняються зобов'язання, тісно пов'язані з особою безві сно відсутнього громадянина.

216 ____________________________________________

Оголошення людини померлою провадиться в судовому порядку за таких умов:

•громадянин відсутній у місці постійного проживання протягом трьох років;

•якщо протягом того ж строку на місці постійного проживання громадянина немає відомостей про місце його перебування;

•вжиті заходи для виявлення місцеперебування громадянина і одержання відомостей про нього не дали позитивних

результатів.

Коли громадянин пропав безвісно за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку (аварія літака, обвал у горах та ін.), то трирічний строк скорочується до шести місяців. Громадянин, що пропав безвісно у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошений судом таким, що помер, не раніше як після закінчення двох років з дня припинення воєнних дій. Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду або день його гаданої загибелі.

Правові наслідки оголошення особи такою, що померла, прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (відкриття спадщини, припинення шлюбу та ін.). Спадкоємці особи, яка оголошена такою, що померла, не мають права відчужувати (продавати, дарувати, міняти) протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Якщо особа, яка була визнана такою, що померла, з'явилася, то вона може зажадати від будь-кого повернення майна, що збереглося та безоплатно перейшло до нього.

§104. Юридичні особи

У цивільних правовідносинах беруть участь не тільки громадяни (фізичні особи), а й тисячі різноманітних соціальних утворень. Це можуть бути державні, комунальні, кооперативні, приватні підприємства та установи, господарські товариства, фермерські господарства, громадські організації та ін. Але такими вони стають лише за умови, що вони відповідають встановленим у законі вимогам, тобто є юридичними особами.

Юридична особа є об'єднанням осіб та майна у відокремлену організацію, яка наділяється правоздатністю і яка внаслідок цього як

___________________________________________________________ 217

така може мати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа підлягає державній реєстрації органами юстиції. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритого для загального ознайомлення. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені в суді.

Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації і зазначається в її установчих документах.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств або установ. Товариством є об'єднання осіб (учасників), яке має устрій визначений в установчих документах, та управляється його учасниками. Товариство може бути створене й однією особою. Установою є об'єднання майна у відокремлену організацію, без членів, створену однією або кількома особами (засновниками) для досягнення визначеної засновниками мети (задоволення культурних, соціальних чи економічних потреб).

Ознаками юридичної особи є:

•наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших організацій, громадян, що утворюють колектив юридичної особи. Це майно може належати юридичній особі на праві власності або на інших законних підставах;

•організаційна єдність. Юридична особа — це певним чи ном організований колектив, колективне утворення, тобто організоване об'єднання працівників;

•у цивільних правовідносинах юридична особа виступає від власного імені. Кожна юридична особа має найменування (ім'я), печатку, може мати свої товарні й фірмові знаки та іншу символіку;

•юридична особа здатна нести самостійну майнову відповідальність.

Юридичні особи наділені правоздатністю і дієздатністю, які виникають одночасно — з моменту державної реєстрації. Правоздатність юридичних осіб на відміну від правоздатності фізичних осіб може бути спеціальною. Вона визначається характером діяльності юридичної особи, яка закріплюється в її статуті, положенні або засновницькому договорі. Вона не однакова: правоздатність,

218_____________________________________________

наприклад, вищого закладу освіти далеко не збігається з правоздатністю транспортного підприємства.

Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи (посадових осіб), які діють відповідно до закону або установчих документів (статутів, положень). У певних випадках юридична особа може набувати цивільних прав і брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників, які повинні діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно.

Окремими видами діяльності (медична, фармацевтична, юридична, зовнішній туризм та ін.), перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу з боку держави (ліцензії).

Юридичні особи можуть мати свої філії і представництва. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює усі функції юридичної особи або частину їх. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого положення.

§105, Держава як суб'єкт цивільного права

У певних випадках Україна як держава виступає також суб'єктом цивільних правовідносин. Цивільно-правовий статус держави має свої особливості, а саме:

1.держава шляхом прийняття законів встановлює порядок цивільно-правових відносин;

2.від імені держави можуть діяти спеціальні органи, уповноважені управляти і розпоряджатися державним майном (Уряд України, Фонд державного майна України, фінансові, банківські установи тощо);

3.тільки держава може володіти і розпоряджатися речами, вилученими з цивільного обігу (бойова зброя, ядерні матеріали, предмети особливої культурно-історичної цінності тощо).

__________________________________________________________ 219

Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо), а також юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо).

Держава бере участь у цивільних правовідносинах у випадках випуску облігацій державних позик, надання державного кредиту тощо.

§106. Особисті немайнові права громадян. Захист честі, гідності й ділової репутації

Особисті немайнові права — це такі блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцінки. Вони пов'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими.

Такі права:

•утворюються у духовній сфері життя суспільства, не мають майнового змісту і не підлягають грошовій оцінці;

•мають особистий характер, їх неможливо відокремити від конкретної особи;

•мають абсолютний характер, тобто належним кожній особі правам відповідають обов'язки всіх інших осіб не

порушувати цих прав.

До особистих немайнових прав належать права на честь, гідність, ділову репутацію, право на ім'я, право на недоторканність житла, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфних повідомлень, право на щоденники та іншу особисту документацію, право на власне зображення, недоторканність зовнішнього вигляду, право на таємницю особистого життя, право бути автором, винахідником та ін.

Виняткове значення мають право на життя, здоров'я та особисту свободу.

Захист цих невід'ємних особистих прав людини здійснюється судом на підставі норм конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, екологічного та інших галузей права України.

Честь — це соціально значима суспільна позитивна оцінка особистості.

Гідність — це оцінка особою (самооцінка) своїх моральних, професійних та інших якостей.

Ділова репутація — це суспільна думка щодо професійних якостей особи.

220_______________________________________________

Відповідно до цивільного законодавства громадянин вправі вимагати в суді спростування відомостей, які порочать його честь, гідність або ділову репутацію, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Якщо відомості поширені щодо неповнолітніх або осіб, визнаних судом недієздатними, позов про захист їхньої честі та гідності мають право вчинити батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники.

Заінтересована особа має право на судовий захист честі та гідності й у разі, коли відомості, які порочать, поширені щодо померлого члена її сім'ї чи іншого родича.

Обов'язок доведення того, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача. Позивач зобов'язаний довести лише сам факт поширення відповідачем відомостей, що його порочать. Слід зауважити, що законодавство ряду країн покладає обов'язок доказу того, що поширені відомості не відповідають дійсності, на самого позивача.

Форма поширення відомостей може бути будь-якою: усною (у публічних виступах), публікацією в пресі, повідомленням по радіо, на телебаченні, в інших засобах масової інформації, викладеною в службових характеристиках тощо. Якщо такі відомості поширені у пресі або інших засобах масової інформації, суд притягує як відповідачів автора та орган масової інформації (видавництво, редакцію).

Не вважається поширенням відомостей, які порочать честь, гідність і ділову репутацію, повідомлення їх лише тій особі, якої вони стосуються. Якщо поширені відомості, що містять критику, справді існуючих в особи недоліків у поведінці, роботі, побуті, то ці відомості не вважаються такими, що порочать її честь і гідність.

Особа, стосовно якої поширено відомості, що порочать її честь, гідність або ділову репутацію, має право вимагати, поряд із спростуванням таких відомостей, відшкодування збитків і моральної шкоди, заподіяних їх поширенням.

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину порушенням її честі, гідності або ділової репутації, компенсується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.