основи правознавства

___________________________________________________________ 321

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, пред'являють органу райдержадміністрації посвідчення особи, заповнюють реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є і заявою про державну реєстрацію: копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків, дві фотокартки і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) може бути місце проживання одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором. Слід звернути увагу на те, що в цьому випадку йдеться про юридичну адресу розташування органу управління, а не здійснення підприємницької діяльності, яку в квартирах багатоквартирних будинків заборонено.

Реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться протягом п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному податковому органу та органу державної статистики.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх державної реєстрації.

Уразі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін зобов'язані подати документи для перереєстрації. Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

Якщо органи, що здійснюють реєстрацію відмовили в реєстрації підприємства, то власник (замовник) має право оскаржити таку відмову до суду.

Кожне підприємство у своїй діяльності керується, крім чинного законодавства, власним статутом, а в певних випадках (командитне товариство, повне товариство) — установчим договором.

Устатуті підприємства визначаються власник (власник и) та найменування підприємства, його місцезнаходження, мета і предмет діяльності, його органи управління, порядок утворення

21 — 5-1314

322 __________________________________________

майна підприємства, розподіл прибутків, умови припинення його діяльності.

Управління підприємством здійснюється в порядку, визначеному статутом або установчим договором. Діяльністю приватних підприємств керує, як правило, сам власник. На колективних підприємствах вищим органом управління виступають загальні збори трудового колективу. Вищим органом управління господарських товариств є збори їх засновників. Загальні збори трудового колективу або збори засновників можуть обирати правління, призначати, обирати або наймати за трудовим договором чи контрактом керівника (генерального директора, директора, президента тощо), на якого покладається безпосереднє керівництво підприємством. Керівники державних і комунальних підприємств приймаються на роботу органами, уповноваженими відповідно державною або територіальними громадами.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями

ігромадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємство може самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової

іподаткової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань за розрахунками, може бути оголошено арбітражним судом банкрутом.

Підприємство зобов'язане охороняти навколишнє середовище від забруднення та інших шкідливих впливів і забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я працівників.

§154. Господарські товариства

Господарськими товариствами є підприємства, організації та установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Передумовою реєстрації будь-якого господарського товариства має бути наявність статутного фонду, який створюється з внесків засновників товариства.

__________________________________________________________ 323

Законом України "Про господарські товариства" передбачено такі форми господарських товариств: з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, повною відповідальністю, командитне та акціонерне.

У товаристві з обмеженою відповідальністю статутний фонд має ділитися на частини, розмір яких встановлюється установчим договором. Відповідальність учасників такого товариства обмежується величиною їх вкладів і не поширюється на їх приватну власність. Товариства з додатковою відповідальністю характеризуються тим, що при недостачі статутного фонду його учасники відповідають перед кредитором додатково належним їм майном у певних межах пропорційно до їх часток у статутному фонді.

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном і здійснюють управління товариством, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства і які не мають права на участь в управлінні товариством (так звані вкладники).

Акціонерним називається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій (цінних паперів) рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями виключно майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Залежно від способів поширення акцій акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі.

Акціонерна форма підприємства поширена в усьому світі в усіх секторах економіки і вважається однією з найефективніших. Проте така форма нерідко піддається критиці з морально-етичних позицій. Так, відомий вчений, юрист і філософ Г. Шершеневич стверджував, що акціонерні товариства морально розбещують суспільство, яке з радістю сприймає обіцянки великих прибутків (дивідендів) без необхідності працювати задля цього.

21 *

324 _____________________________________________

§155. Фермерські господарства

Відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. фермерські господарства є прогресивною формою підприємницької діяльності громадян в галузі сільського господарства України. Фермерське господарство може бути створено одним громадянином або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займаючись її переробкою та реалізацією з метою одержання прибутку.

Фермерське господарство є юридичною особою, має своє найменування, печатку і штамп і діє на основі свого статуту. У статуті визначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна, органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Такий відбір проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою.

Висновок цієї комісії про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягай 14-рІчного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Членам фермерського господарства передаються безоплатно у приватну власність раніше наділені їм у користування земельні ділянки (паї) членів сільськогосподарського підприємства. Інші земельні ділянки фермерське господарство може набувати на підставі цивільно-правових договорів (купівля, оренда тощо).

Землі лісового і водного фондів можуть передаватись у приватну власність для ведення фермерських господарств лише у розмірі до

___________________________________________________________ 325

п'яти гектарів ділянок лісів і до трьох гектарів ділянок під замкненими природними водоймами.

Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку фермерське господарство реєструється у виконавчому комітеті міської ради або в районній державній адміністрації за місцем проживання фермера або місцезнаходженням ділянки.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша особа, визначена у статуті господарства. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, укладає від імені господарства цивільноправові договори тощо.

Якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менша від мінімального розміру, встановленого для даного регіону центральним органом виконавчої влади з питань агарної політики України.

Приклади ведення фермерського господарювання ряду країн Європи, Америки та Азії демонструють високу продуктивність їхніх господарств. Проте не можна не враховувати й інші реалії багатьох країн, де відбувається масове розорення дрібних фермерських господарств і створення величезних землеволодінь - латифундій. Виникнення такого явища в Україні призвело б до перетворення селян України на сезонних батраків, занепаду національної культури та створення соціальної напруги на селі.

Запобігти таким можливим негативним наслідкам земельної реформи в Україні може законодавче обмеження розмірів приватного землеволодіння, суворий контроль держави за укладенням договорів купівлі-продажу, "дарування", оренди з викупом земельних ділянок.

Згідно з Законом України "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" від 17.06.2004 передбачено створення сільськогосподарських дорадчих служб. Ці служби є юридичними особами, які можуть створюватись на основі різних форм власності, фінансуватись з державного та місцевих бюджетів, а також за рахунок прибутків від своєї діяльності. Основними напрямками діяльності дорадчих служб є надання особистим селянським та фермерським господарствам, господарським товариствам, сільському населенню послуг з питань економіки сільського господарства, права, податків, екології тощо; поширення та впровадження у виробництво сучасних технологій, новітніх досягнень науки і техніки; сприяння розвитку зеленого сільського туризму тощо.

326_____________________________________________

§156. Свобода конкуренції та захист прав споживачів

Відповідно до Конституції України держава забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Монополізм у підприємницькій діяльності — це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару, підвищувати ціни на свої товари, нехтувати їх якістю, нав'язувати товар та умови господарського договору, штучно занижувати ціни з метою придушення конкурентів тощо. З метою обмеження монополізму прийнято Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. та "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р.

Конституція України передбачає обов'язок держави захищати права споживачів, здійснювати контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяти діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України "Про захист споживачів" у редакції від 15 грудня 1993 р. передбачено, що споживачі на території України під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх потреб мають право на державний захист своїх прав. Цей Закон встановлює досить суворі правила щодо якості товарів. Так, споживач має право вимагати від продавця (виконавця), щоб якість придбаної ним продукції відповідала обов'язковим вимогам державних стандартів, іншої нормативно-технічної документації і. договорів. Виготовлювач забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого законодавством, а в разі їх відсутності — договором. Гарантійні строки мають зазначатися в паспорті на продукцію або на її етикетці чи в будь-якому іншому документі, що видається споживачеві з продукцією при продажу. Всі види продукції мусять мати гарантійний строк. Якщо його не встановлено, слід вважати, що продукція має строк гаранти 18 місяців, який відраховується від дати продажу або, якщо її не вказано, від дати випуску продукції. Продаж товарів, термін придатності яких минув, забороняється.

__________________________________________________________ 327

Захист споживачів здійснюється державними органами зі стандартифікації, метрології та сертифікації, органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, громадськими організаціями.

Споживачі мають також право звернутися до суду з позовом про відшкодування їм у повному обсязі шкоди, заподіяної їхньому здоров'ю або майну неякісними товарами (роботами, послугами).

328 __________________________________________ _

ТЕМА 29. ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

§157. Загальна характеристика законодавства про охорону навколишнього середовища.

Екологічні права та обов'язки природокористувачів

Слово "екологія" грецького походження: це наука про зв'язок організмів із середовищем. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини — невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою держава здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Охорона навколишнього середовища — це система визначених правових, економічних та соціальних заходів, спрямованих в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Система екологічного законодавства України — це сукупність правових норм (нормативно-правових актів), що визначають правовий механізм регулювання основ організації охорони навколишнього середовища. Основу їх започатковано у Конституції України, де закріплюються найважливіші принципи та форми використання природних ресурсів, декларуються екологічні права громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державних структур влади (статті 13, 16. 49, 50, 66, 85 тощо). Конституцією України (ст. 16) визначається, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, - збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Екологічно-правове регулювання базується на нормах Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р., своєрідної "екологічної конституції", в якому

__________________________________________________________ 329

закріплюється мета, завдання, принципи та механізм забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки України. Цей Закон — прояв гуманізації і демократизації регулювання екологічних правовідносин — закріплює комплекс екологічних прав громадян. Забезпечення цих прав громадян, їх об'єднань, законних екологічних інтересів держави, юридичних осіб регулюється законами та підзаконними актами, прийнятими на його розвиток. Це:

•Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (2001 р.);

•Закон України "Про природно-заповідний фонд України" (1992 р.);

•Земельний кодекс України;

•Лісовий кодекс України (1994 р.);

•Кодекс України про надра (1994 р.);

•Водний кодекс України (1995 р.);

•Закон України "Про екологічну експертизу" (1995 р.)

•Закон України "Про тваринний світ" (2001 р.);

•Закон України "Про Червону книгу України" (2002 р.) тощо.

Екологічні права та обов'язки природокористувачів

Право природокористування — це можливості раціонального

використання фізичними та юридичними особами природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

У ст. 13 Конституції України визначається, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктам права власності народу відповідно до закону. А у ст. 50 Основного Закону закріплюється право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Конституцією України (ст. 66) кожний громадянин також зобов'язаний не завдавати шкоди природі, відшкодовувати завдані ним збитки.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" розвиває й конкретизує конституційні екологічні права та обов'язки громадян. Так, у ст. 10 цього Закону зазначається, що екологічні права громадян забезпечуються: проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; обов'язком міністерств, відомств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності

330 ______________________________________________

на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів, участі громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Громадяни-природокористувачі України зобов'язані:

•берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

•здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

•не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

•вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

•компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим

негативним впливом на навколишнє природне середовище. Велику роль у реалізації екологічних прав громадян відіграє

організація заповідників і національних природних парків. У 2000 р. в Україні було понад 30 заповідників і національних парків. Відповідно до Закону України "Про мисливське господарство та полювання" від 22.02.2000 забороняється полювання на територіях природнозаповідного фонду; полювання із застосуванням самострілів, ловчих отруйних приладів, вибухових речовин та інших садистських способів. Забороняється також полювання на знівечених тварин та тварин, які шукають порятунку від стихійного лиха.

Місцеві ради, органи самоврядування, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їхні пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян