основи правознавства

___________________________________________________________ 101

Стаття 32 Конституції забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; проголошує право кожного громадянина ознайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях з відомостями про себе; гарантує судовий захист права на спростування недостовірної інформації про себе і членів своє сім'ї.

§46. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання

Це право — одна зі складових загального права людини на свободу. Тому його конституційне (ст. 33) закріплення є важливою ознакою демократичної сутності держави. Безперечно, воно поширюється виключно на тих осіб, які перебувають на території України на законних підставах. Проте таке право може бути обмежене в інтересах охорони здоров'я, боротьби з епідеміями, стихійним лихом і запобігання злочинам.

Свобода пересування і вільний вибір місця проживання щ виключає необхідності дотримання реєстраційних правші, які передбачені в Україні.

Громадяни України мають право вільно залишати територію України і не можуть бути позбавлені права в будь -який час повернутися в Україну. Зазначені права можуть бути обмежені лише на законних підставах. Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регламентуються Законом України "Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 р.

§47. Паспортна система і реєстрація громадян за їх місцем проживання

Паспортна система і прописка були сукупністю правил, що встановлювали порядок обліку пересування громадян шляхом ведення паспорта — документа, що посвідчує особу та реєстрацію місця проживання.

Нині згідно з Указом Президента України "Про додаткові заходи з реалізації права людини на свободу пересування та вільний вибір

102 ______________________________________________

місця проживання" від 15 червня 2001 року прописку громадян за місцем їх постійного проживання відмінено, є лише реєстрація громадян за місцем їх проживання, яка не обмежує особу у вільному пересуванні та виборі місця проживання.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 35 ця реєстрація здійснюється територіальними органами Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб і передбачає внесення до паспорта та адресно-довідкової картотеки відомостей про місце проживання фізичної особи.

Для здійснення реєстрації особа подає в 10-денний строк після прибуття на нове місце проживання житлово-комунальним підприємствам, житлово-будівельним кооперативам, об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку тощо такі документи:

•письмову заяву;

•паспорт з відміткою про зняття з реєстраційного обліку;

•квитанцію про сплату державного мита за реєстрацію;

•два примірника талона реєстрації;

•талон зняття з реєстраційного обліку за попереднім місцем

проживання.

Іноземці додатково подають довідку на постійне або тимчасове проживання. Реєстрація має оформлятися у 5-денний строк.

Законодавством про працю України заборонено вимагати від осіб, які поступають на роботу відомості про реєстрацію місця проживання.

§48. Право на свободу світогляду і віросповідання

Згідно із ст. 35 Конституції кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будьяку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

___________________________________________________________ 103

Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів, мотивуючи це релігійними переконаннями. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку може бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Конституційні норми конкретизовані в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації"" від 23 квітня 1991 р. (зі змінами та доповненнями).

Право на свободу світогляду тісно пов'язане з правом на свободу совісті. Останнє включає можливість мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і можливість одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкові переконання і світогляд. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, отриманих ними при сповіді віруючих.

Батьки або особи, які їх замінюють, за обопільною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань і ставлення до релігії.

Відокремлення церкви від держави не можна розглядати як певну відчуженість між ними. Навпаки, і на цьому варто наголосити, саме прийняття Конституції Верховною Радою відбувалося за умов усвідомлення відповідальності перед Богом (преамбула Конституції). Спроби ж певних сил політизувати релігійне середовище, порушити принцип рівності всіх конфесій, загострити міжконфесійні взаємини порушують соціальний мир у країні.

Відокремлення церкви від держави означає, що:

а) держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії, а релігійні організації не виконують державних функцій;

б) релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації виборчих кампаній депутатів;

104_____________________________________________

в) держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями.

Відокремлення школи від церкви означає, що:

а) державна система освіти в Україні має світський характер, а доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії;

б) громадяни можуть опановувати релігійне віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання;

в) релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорос лих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належить або надається в користування;

г) викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

Слід зазначити, що християнська релігія стверджує принципи (цінності) взаємодопомоги, чуйності, співпереживання, поваги до праці, до чесно набутої власності, правдивості, доброзичливості між народами, взаємотерпимості, осуду жорстокості, пожадливості та ін. Зазначені цінності в основі збігаються як з нормами загальнолюдської моралі, так і з цінностями інших великих релігій: мусульманства, іудаїзму, буддизму, індуїзму. З огляду на це можна констатувати, що релігійне виховання дітей не може зашкодити вихованню дітей у навчальних закладах, навпаки, воно сприяє гармонізації виховання молоді.

Правовий статус релігійних організацій в Україні визначається Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статутами (положеннями) цих організацій. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Ці організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру.

Релігійна громада "є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або

__________________________________________________________ 105

толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб". Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам. Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше 10 осіб, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міської державних адміністрацій, а у Республіці Крим - до Уряду АРК.

Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень). Вони мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), а також створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

1)вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;

2)місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;

3)майновий стан релігійної організації;

4)права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;

5)порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

6)порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності зазначеної релігійної організації.

106 ______________________________________________

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Як юридичні особи релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно в порядку, визначеному чинним законодавством, засновувати для виконання своїх статутних завдань поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, лікарні тощо). Релігійні організації володіють, користуються

ірозпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. .

Увласності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, коштита інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України.

Релігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими та Іншими пожертвуваннями та одержувати їх. Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються.

Релігійна організація має право приймати на роботу громадян. Умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі. Релігійна організація зобов'язана у встановленому порядку зареєструвати трудовий договір. Громадяни, які працюють у релігійних організаціях за трудовим договором, можуть бути членами профспілки. На працівників релігійних організацій за трудовим договором поширюється законодавство про працю нарівні з працівниками державних і громадських підприємств, установ і організацій.

Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематорія х, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою

___________________________________________________________ 107

адміністрації. Командування військових частин надає можливість брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів. Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу обряду, церемонії та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії. В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад народних депутатів. Клопотання про видачу згаданого дозволу подається не пізніш як за 10 днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, які не терплять зволікання.

Релігійні організації можуть направляти громадян за кордон для навчання в духовних навчальних закладах і приймати з цією метою іноземних громадян.

Кожна релігійна конфесія встановлює свої внутрішні (корпоративні) норми, що можуть бути різні для кліриків (церковно- і священнослужителів) і прихожая, які закріплюються в статутах цих організацій. Так, "Устав канонічного життя", найчисленнішої в Україні Української Православної Церкви (УПЦ) Московського патріархату, передбачає її структуру, основні вимоги до кліриків, їх обов'язки, головні обов'язки прихожан та ін.

Відповідно до "Уставу" питання церковного управління, дисциплінарні питання вирішуються на Помісних Соборах. Собори скликаються митрополитом або єпископом тієї області, де проходить Собор. Митрополитом називається предстоятель Церкви, який обирається єпископами і очолює УПЦ. З 1992 р. УПЦ очолює Блаженнійший Володимир Київський і всієї України, Предстоятель Православної Церкви. Він має піклуватися про свою Церкву, йому належить право затверджувати обраних Соборами єпископів.

"Уставом" встановлено, що клірики повинні перебувати під владою свого єпископа, здійснювати богослужіння, турбуватися про навчання своїх дітей і домашніх Божественному писанню, навчати людей покірності єпископу. Перепонами до вступу в клір є: злослів'я, пияцтво, схильність до чвар, пожадливість тощо. Клірикам заборонено перебування в державних структурах влади, заняття бізнесом, торгівлею, збагачення за рахунок церковних грошей. Клірик

108 ___________________________________

не повинен перебувати на службі при двох храмах заради матеріальної користі, проте для власного утримання клірики можуть працювати, але не займатися працею безчесною і ганебною.

На прихожая статутом покладаються такі обов'язки: молитися, регулярно сповідатися і причащатися, дотримуватися церковних приписів, здійснювати справи віри, прагнути до релігійно-морального вдосконалення, сприяти добробуту храму тощо.

Устатуті розглядаються церковні таїнства: Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Літургія, Рукопоклада у священний сан, шлюб та ін.

УВеликодньому привітанні 2000 р. українському народу від Президента України, Верховної Ради та Уряду України зазначено, що християнські цінності відповідають "нашому національному характеру та світосприйняттю, найзаповітнішим настроям і сподіванням. Із цього чистого джерела ми, як і наші предки, черпаємо силу, мудрість

інаснагу".

Нині в Україні діють понад 28500 релігійних організацій, які представляють 100 церков, конфесій, течій та напрямів, 277 монастирів, 126 духовних навчальних закладів, понад 10000 недільних шкіл, виходять друком понад 400 релігійних періодичних видань. Найбільш численною є УПЦ Московського патріархату (понад 10040 общин). Українська греко-католицька церква має 3334 общини, Українська автокефальна православна церква — 1110 общини. Значна кількість общин у складі УПЦ Київського патріархату та різних протестантських конфесій, мусульмани мають 462 общини та ін. В Україні нараховується понад 26 тис. церковнослужителів, серед них понад 700 - іноземці.

Україна є багатоконфесійною державою, в інтересах соціального миру та злагоди не допускати спроби певних сил політизувати релігійне середовище та загострювати міжконфесійні взаємини.

___________________________________________________________ 109

ТЕМА 12. ПОЛІТИЧНІ ПРАВА ТА СВОБОДИ. СОЦІАЛЬНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА КУЛЬТУРНІ ПРАВА

§49. Поняття політичних прав і свобод

Особливість політичних прав і свобод полягає насамперед у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Водночас варто зазначити, що політичні права і свободи мають самостійне значення і саме як такі закріплені у Конституції України та в різних міжнародних документах, починаючи з Міжнародного договору про громадянські та політичні права. Вже сама назва цього документа говорить про те, що ці різновиди прав і свобод органічно пов'язані між собою, становлять єдине ціле, оскільки поділ прав на громадянські та політичні зумовлений не загальними характером і спрямуванням цих прав і свобод, а певними особливостями їх змісту, що дають змогу із загальної групи політичних прав І свобод виокремити громадянські права.

Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур.

До політичних прав і свобод належать:

•свобода думки і слова;

•свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій;

•право на звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування;

•право на об'єднання;

•право на участь в управлінні державними справами.

§50. Свобода думки і слова

Свободу думки і слова як одне з фундаментальних прав людини закріплено у багатьох міжнародних документах, зокрема у Загальній декларації прав людини, Міжнародному договорі про громадянські

110___________________________

та політичні права, Європейській конвенції про захист прав і фундаментальних свобод людини. Слід зазначити, що свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення, чого часто бояться антинародні режими, переслідуючи так званих інакомислячих.

Право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції) — це можливість вільного вираження особою своїх поглядів і переконань у будь-якій формі, можливість особи на власний розсуд збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію в усній, письмовій формі або в будь-який інший спосіб (винятки щодо реалізації цього права мають закріплюватися в законі); це - заборона цензури (ч. З ст. 15 Конституції). Реалізація цього права конкретизована в Законах України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р., "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р., "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р., "Про систему с у с п і л ь н о г о т е л е б а ч е н н я і р а д і о м о в л е н н я У к р а ї н и " в і д 18 липня 1997 р., "Про рекламу" від 3 липня 1996 р., "Про Національний архівний фонд й архівні установи" від 24 грудня 1993 р. та в деяких інших нормативно-правових актах.

Право на свободу думки і слова тісно пов'язане з правом на інформацію та з гласністю. Інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, які відбуваються в суспільстві, державі та довкіллі. Право на інформацію—це можливість осіб і державних органів вільно отримувати, використовувати, поширювати і зберігати відомості, необхідні для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Результатом всебічної й повної реалізації права на інформацію є гласність. Гласність — це стан поінформованості суспільства та окремих громадян про явища, події, процеси, що відбуваються в суспільстві та державі, який є ознакою існування в країні режиму демократії.

Визнаючи право на свободу думки і слова, багато держав, в тому числі й Україна, обмежують його забороною пропагувати погляди, що суперечать інтересам національної безпеки, розпалюють міжнаціональну, міжетнічну або міжконфесійну ворожнечу, пропагують жорстокість і насильство, провокують вчинення злочинів. Свобода слова і друку не допускає також розголошення державної і комерційної таємниці, інтимних сторін сімейного життя.