основи правознавства

__________________________________________________________ 61

напрямами формування правової держави в Україні мають бути такі: 1. Зміцнення законності. Прогресивний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, як у ньому дотримуються законів. Слідування вимогам чинного законодавства (законів та Інших

нормативно-правових актів) визначається поняттям законності. Законність — це такий правовий режим у державі, за якого

забезпечується повне, точне та неухильне виконання всіх нормативноправових актів органами держави, посадовими особами, громадськими об'єднаннями та окремими громадянами.

Вимога влади до населення виконувати закони існувала завжди, але дуже важливо, щоб самі керівні верстви в державі, представники державного апарату неухильно дотримувалися вимог законності, не порушували правових приписів. Усі мають бути рівними перед законом і нести рівні обов'язки та відповідальність у разі порушення законності.

2.Забезпечення застосування законів та інших нормативних актів на всій території дії цих актів, а також досягнення фактичного виконання правових приписів у всіх видах державної, господарської та іншої діяльності.

3.Удосконалення нормативної бази законності, тобто сутності та змісту законів, які приймаються. Приведення системи законодавства у відповідність до потреб певного етапу розвитку держави і суспільства.

4.Зміцнення правопорядку. Норми права і законності є основою правопорядку. Правопорядок—це врегулювання суспільних відносин на засадах права і законності, реальна відповідність конкретних суспільних відносин вимогам правових норм. Правовий порядок є складником суспільного порядку, який, окрім права, підтримується нормами моралі, звичаями, корпоративними нормами тощо. Без встановлення належного правопорядку побудова правової держави неможлива.

Громадянське суспільство. Правова держава як найважливіший орган політичної влади в суспільстві неможлива без сформування громадянського суспільства. Взаємозалежність правової держави і громадянського суспільства полягає в тому, що правова держава є формою організації громадянського суспільства. Ознаки громадянського суспільства такі:

1)висока загальна і правова культура громадян. їх загальна повага до закону, усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави;

2)реалізація громадянами своїх інтересів і потреб шляхом

62 __________________________________________

створення різноманітних і незалежних об'єднань (громадських і релігійних організацій, партій, профспілок, кооперативів, органів самоорганізації населення тощо); відсутність міжнаціональної ворожнечі та міжетнічних конфліктів;

3)громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери, їх взаємовідносини здійснюються на основі права і розумних меж свободи;

4)громадяни у формах, передбачених конституцією держави, активно впливають на формування права, здійснюють контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб; через демократичні інститути і механізми впливають на формування та здійснення державної політики;

5)усі форми власності є рівноправними, громадяни мають певну економічну незалежність; праця (індивідуальна і колективна) є вільною і заохочується як державою, так і суспільством;

6)існує реальна багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян.

Отже, громадянське суспільство можна визначити як спільність вільних, рівноправних і високоморальних людей, які беруть активну участь у політичному житті і формуванні державної політики, вільні

увиборі світогляду і політичних переконань.

___________________________________________________________ 63

ТЕМА 6. ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§19. Поняття, причини та види правопорушень

Усі людські вчинки умовно можна поділити на суспільно корисні і шкідливі. Всякий вчинок, який суперечить встановленим

ісхваленим суспільством правилам, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству, порушує моральні умови існування людини

ісуспільства. Суспільно корисні вчинки узгоджуються з нормами права, а суспільно шкідливі, як правило, є порушенням правових норм. Протиправна поведінка є антиподом правомірної поведінки і породжує правопорушення.

Отже, правопорушення - це суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно проаналізувати склад правопорушення. До особливостей складу правопорушення слід віднести такі:

•суб'єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення;

•суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправ ного діяння та його наслідків.

Необхідною ознакою суб'єктивної сторони правопорушення

є вина у формі умислу чи необережності. При умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел). При необережності особа передбачає можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачає можливості настання цих наслідків, хоч могла і повинна була це зробити (недбалість).

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній вираження протиправного діяння. Ця сторона відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення; чи є об'єктом правопорушення суспільні

64 __________________________________________

відносини, соціальні цінності, які охороняються правом і на які зазначене правопорушення посягає.

Ознакою правопорушення є караність протиправного діяння (поведінки) — юридична відповідальність.

Серед причиніумов, які можуть визначати скоєння правопорушень або сприяти їм, характерними є:

•дефекти сімейного виховання (жорстокість, відсутність моральних принципів, культ грошей);

•безробіття і майнова нерівність у суспільстві;

•пияцтво і наркоманія;

•вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяризуються жорстокість, аморальність, насильство);

•низький рівень правосвідомості й правової культури,

правовий нігілізм.

Сприяти скоєнню правопорушень можуть і певні суб'єктивні причини, соціально-психологічні особливості (наявність психічних відхилень, темперамент, вік, риси характеру, фізичні вади тощо).

Впливають на скоєння правопорушень і факти недосконалості чинного законодавства (високі податки на суб'єктів господарської діяльності, відсутність ліцензування певних видів діяльності, відсутність прогресивного податку на власність та ін.).

Правопорушення, як правило, зумовлюються не якоюсь однією причиною, а відразу багатьма.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності всі правопорушення поділяють на злочини і проступки (провини). Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства та особи. У 1999 р. в Україні зареєстровано 5 581 693 злочини, а в 2000 році в ув'язненні перебувало понад 177 тис. осіб.

Залежно від галузі права розрізняють кримінальні, адміністративні, цивільні, трудові, фінансові, екологічні, процесуальні та інші правопорушення.

$20. Цілі, підстави та види юридичної відповідальності

Конституція України закріплює основи юридичної відповідальності особи. За Конституцією:

•ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення;

___________________________________________________________ 65

•юридична відповідальність особи має індивідуальний характер;

•ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної

відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність має певні цілі, передбачувані результати. До таких належать:

1)захист прав і свобод громадян;

2)утвердження законності;

3)охорона державного ладу;

4)виховання і перевиховання правопорушника;

5)запобігання правопорушенням.

Юридична відповідальність містить у собі й елемент кари, тому що обмежує в чомусь правопорушника, позбавляє його певних благ.

Підставою для юридичної відповідальності повинен бути факт скоєння правопорушення, наявність у діях особи складу правопорушення, який, як зазначалося, включає чотири елементи: суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єктивну сторону та об'єкт.

Для всіх правопорушень загальним об'єктом є суспільні відносини (правопорядок), що охороняються законом. Безпосереднім об'єктом є ті конкретні суспільні відносини, яким заподіяно шкоди зазначеним правопорушенням. Ними можуть бути права і свободи громадян, права та інтереси організацій тощо.

Підставами юридичної відповідальності, крім факту скоєння правопорушення, є:

1)норма права, яка передбачає можливість покладання відповідальності (наприклад, стаття Кримінального кодексу);

2)акт застосування права (вирок суду, рішення адміністративного

органу, представника органу влади та ін.).

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Коли б цей принцип не діяв, тоді більшiсть правопорушників, очевидно, спробували б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Залежно від характеру, ступеня суспільної небезпечності правопорушень розрізняють кілька основних видів юридичної відповідальності, а саме:

•кримінальна, яка є найсуворішим видом відповідальності;

•адміністративна;

•цивільно-правова;

•матеріальна;

•дисциплінарна.

5 — 5-1314

66 _____________________________________________

Існує і конституційна відповідальність (імпічмент Президента, відповідальність народного депутата за порушення депутатських обов'язків). Виділяють також кримінально-процесуальну відповідальність (заміна підписки про невиїзд взяттям під варту).

§21. Необхідна оборона та інші обставини, що виключають юридичну відповідальність

Не всі зовні протиправні діяння в дійсності є такими. Є обставини, які виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння. У кримінальному та адміністративному праві такими обставинами є необхідна оборона і крайня необхідність.

Необхідна оборона - це правомірний захист від суспільно небезпечного посягання шляхом нанесення шкоди нападникові. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Діяння, які сталися за необхідної оборони без перевищення її меж, не піддягають кримінальній відповідальності.

Явна невідповідність захисту характерові і небезпечності

посягання називається перевищенням меж необхідної оборони.

Явність - це очевидність для всіх і кожного, і насамперед для того, хто захищається, невідповідності, неспівмірності нападу та захисту. Перевищення меж необхідної оборони може здійснюватися тільки свідомо і карається лише у випадках настання смерті або тяжких тілесних ушкоджень нападника.

Крайня необхідність - це особливі обставини, за яких особа вимушено заподіює шкоду. Це дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але скоєна у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі, її правам або правам інших громадян, якщо цю небезпеку за обставин, що склалися, не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута.

Особа, яка діяла у стані крайньої необхідності або необхідної оборони, не підлягає й адміністративній відповідальності.

До необхідної оборони прирівнюються дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані, на

___________________________________________________________ 67

затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її до відповідних органів влади. Шкода, завдана при затриманні, має відповідати характеру і небезпеці посягання та обстановці затримання.

Є інші обставини, що виключають юридичну відповідальність.

§22. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія і правопорушення

Правопорушення тісно пов'язані з такими антисоціальними явищами, як алкоголізм, наркоманія і токсикоманія. Поширення останніх у суспільстві майже автоматично призводить до суттєвого зростання кількості правопорушень.

Алкоголізм — це хворобливий стан особи, який характеризується її потягом до спиртних напоїв.

Наркоманія — це патологічний потяг до наркотиків, який розвивається внаслідок систематичного введення їх в організм людини.

Токсикоманія — це використання різного роду токсичних речовин, які не віднесені законом до наркотичних.

Вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин згубно впливає на здоров'я людей, порушує нормальне функціонування мозку, руйнує нервову систему, призводить до деградації особистості. Такі особи стають суспільно небезпечними і схильними до скоєння правопорушень і злочинів. Часто вони вчиняють злочини з метою роздобути гроші на придбання наркотиків, спиртних напоїв та ін.

Нерідко причиною вживання спиртних напоїв і наркотичних речовин є бажання тимчасово зняти нервову напруженість, моральне незадоволення, бажання відійти від реальності з її турботами І труднощами.

До причин, які сприяють цим вкрай небезпечним у суспільстві явищам, можна віднести: традиції вживання спиртних напоїв у дні відзначення різних подій, безробіття серед значної частини населення, обмежена кількість місць для занять спортом і культурного відпочинку або недоступність їх з матеріальних причин, подекуди недостатня увага до цієї проблеми у виховній та законотворчій роботі.

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності. Доведення неповнолітнього за <І ♦

68 __________________________________________

певних умов до стану сп'яніння, втягнення неповнолітніх у вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, схиляння будь-якої особи до вживання наркотичних засобів є злочинами, за які передбачається сувора відповідальність.

Водночас не можна не зазначити, що сьогодні відсутня ефективна протидія алкоголізму і курінню, а реклама спиртних напоїв і цигарок заполонила вулиці міст України, масовий продаж цих виробів які можна придбати навіть поруч зі школами та іншими навчальними закладами, в містах функціонує величезна кількість торговельних закладів, де можна придбати в будь-яку годину і в будь-якій кількості горілку, вино, цигарки і т.д.

____________________ ___________________________________ 69

РОЗДІЛ II. КОНСТИТУЦІЙНЕ

ЗАКОНОДАВСТВО

УКРАЇНИ

ТЕМА 7. ЗАКРІПЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО, НАРОДНОГО Й НАЦІОНАЛЬНОГО

СУВЕРЕНІТЕТУ ДО ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

$23. Декларація про державний суверенітет України

Державний суверенітет означає, що влада держави є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах її кордонів, а також незалежність і рівноправність держави у взаємовідносинах з іншими державами.

Народний суверенітет — це повновладдя народу, визнання його єдиним джерелом влади, відповідальність держави перед суспільством.

Національний суверенітет—це повновладдя нації, її можливість вільно вирішувати всі питання свого національного життя, в тому числі й щодо створення самостійної держави.

16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР — коли Україна ще перебувала у складі колишнього Союзу РСР—прийняла важливий політичний і правовий акт — Декларацію про державний суверенітет України, який відіграв значну роль у розбудові української держави.

У преамбулі та 10 розділах Декларації державний суверенітет України розкрито як верховенство, неподільність, повнота і самостійність влади республіки на її території. У Декларації зазначено,

70 _________________________________________

що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення; що громадяни всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державної влади в Республіці; що від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада України.

Декларація проголосила: народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. У Декларації гарантується всім національностям, що проживають на території України, право вільного національнокультурного розвитку, визнається пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права.

§24. Закон України "Про економічну самостійність України"

Цей Закон, прийнятий Верховною Радою 3 серпня 1990 р., закріпив право України самостійно визначати стратегію соціальноекономічного розвитку в інтересах народу України, структуру народного господарства, пріоритетні напрями господарської діяльності, форми і методи господарювання.

Закон передбачив різноманітність і рівноправність форм власності, свободу підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб, самостійне регулювання грошового обігу та захищеність внутрішнього ринку.

§25. Акт проголошення незалежності України. Референдум 1991 року

Юридичне закріплення самостійності України було здійснено Актом проголошення незалежності України, прийнятим Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Цим Актом:

1) проголошувалася незалежність України і створення самостійної української держави з офіційною назвою "Україна";

2)територія України визнавалася недоторканою і неподільною;

3)встановлювалося, що з моменту прийняття Акта на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. 24 серпня оголошено національним святом — Днем незалежності України.