основи правознавства

_________________________ _________________________________ 251

Договір найму житлового приміщення. Важливу роль у житловому праві відіграє договір найму житлового приміщення, шляхом укладання якого в основному здійснюється забезпечення громадян житлом. Зміст цього договору полягає в тому, що наймач (особа, на ім'я якої видано ордер) одержує від наймодавця (власника житла) право користуватися житловим приміщенням у будинках державного, комунального чи громадського житлового фонду.

Житлове приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути упорядкованим стосовно умов даного населеного пункту відповідно до встановлених санітарних і технічних вимог. Не допускається заселення одної кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.

Договір найму житлового приміщення є двостороннім, сплатним, письмовим, та необмеженим у часі (безстроковим). Наймодавець зобов'язаний забезпечити належне утримання будинку та його обладнання, здійснювати капітальний ремонт.

Ці правила не поширюються на договір найму (оренду) житлового приміщення щодо будинків і квартир, які належать громадянам на праві власності. Такі договори укладаються з власником житлової площі за домовленістю сторін і відповідно до вимог закону щодо укладання правочинів.

Суттєве значення для укладення договору найму житлового приміщення має ордер на житлове приміщення — документ, на підставі якого здійснюється вселення у надане житлове приміщення в будинках державного, комунального, громадського житлового фонду або фонду ЖБК. Він видається на вільне житлове приміщення. В ордері вказується, кому він виданий, з якої кількості осіб складається сім'я громадянина, котрому надається квартира, її площа та адреса, за якою вона розташована; дата і номер рішення виконкому місцевої Ради чи райдержадміністрації і дата його видачі.

Житлове законодавство передбачає можливість позачергового надання житлової площі окремим категоріям громадян, до яких, зокрема, належать:

•громадяни, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним;

•громадяни, які повернулися з державних закладів;

•діти-інваліди, що не мають батьків;

•реабілітовані;

•особи, призначені батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу, для спільного проживання з дітьми.

252 __________________________________________

Якщо у квартирі, в якій проживають два наймачі або більше, звільняється неізольоване житлове приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. При цьому загальний розмір житлової площі не може перевищувати 13,65 кв. м на одну особу, крім випадків, коли члени сім'ї мають право на додаткову житлову площу (громадяни, що хворіють на тяжкі форми хронічних хвороб, а також ті, яким ця площа необхідна за умовами і характером виконуваної роботи). За тимчасової відсутності наймача або члена його сімї за ним зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. Житлове приміщення зберігається за наймачем понад шість місяців

увипадках:

•призову громадянина на строкову військову службу;

•тимчасового виїзду у зв'язку з характером роботи (екіпажі суден, геологічні, археологічні експедиції та ін.);

•у зв'язку з навчанням;

•поміщення дітей в інтернати, інші виховні та навчальні заклади;

•у зв'язку з виїздом на лікування;

•засудження до позбавлення волі.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. визначає правові основи приватизації житла, що перебуває в державній і комунальній власності, та подальшого його утримання й використання. Приватизація житла — це відчуження квартир (будинків) і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного та комунального житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації:

•квартири-музеї;

•квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних і біосферних заповідників, національних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників;

•кімнати в гуртожитках;

•квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей);

___________________________________________________________ 253

•квартири (кімнати, будинки), віднесені до числа службових,

атакож квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок

катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Передача займаних квартир (будинків) у приватну (для одиноких наймачів) та у приватну спільну власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири. Права всіх членів сім'ї на житлову площу однакові. Передача житла у власність громадян здійснюється безоплатно, виходячи з розрахунку встановленої норми (21 кв. м загальної площі на наймача і на кожного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю). Якщо загальна площа квартири більша за площу, яку має отримати сім'я наймача безоплатно, він здійснює доплату грошима або цінними паперами. Законом передбачені випадки, коли незалежно від розмірів загальної площі квартир вони безоплатно передаються у власність громадян. Так, безоплатно передаються у власність громадян однокімнатні квартири; квартири, в яких мешкають: сім'ї загиблих військовослужбовців або загиблих при виконанні державних і громадських обов'язків; ветерани війни; інваліди І і II груп; інваліди з дитинства; ветерани праці та ветерани Збройних Сил України; багатодітні сім'ї та деякі інші категорії громадян.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло один раз. Приватизація житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створюваними виконкомами місцевих Рад, райдержадміністраціями, державними підприємствами, установами та організаціями. Передання квартир у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального засвідчення. На початок 2004 року громадяни здійснили приватизацію близько 80% квартир і будинків державного і комунального житлового фонду.

§122. Права та обов'язки власників і наймачів житлового приміщення

Права власників і наймачів житлових приміщень різняться і частково регламентуються різними нормативними актами. Якщо власник житлового приміщення має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому житловим

254 ______________________________________________

приміщенням, тобто має право його продавати, дарувати, заставляти, заповідати, обмінювати або поселяти в нього інших осіб без погодження з органами державної виконавчої влади, то наймач житлового приміщення має право лише користуватися ним відповідно до вимог договору житлового найму та обмінювати його. При цьому обмін житлового приміщення він може здійснювати лише на підставі згоди на це органів державної влади. У разі смерті наймача житлового приміщення, коли у квартирі не залишилися проживати члени сім'ї, квартира переходить до державних органів, які надають її у користування іншим громадянам, а у разі смерті власника житлового приміщення воно переходить до спадкоємців за законом або за заповітом.

Громадяни повинні дотримуватися вимог Типового договору найму приміщення: не порушувати правил користування житловим приміщенням, санітарних правил утримання місць загального користування, не використовувати їх не за призначенням, не порушувати правил експлуатації житла, не допускати безгосподарності при його утриманні. Не псувати житло, устаткування та об'єкти благоустрою.

Держава захищає житлові права громадян — як власників так і наймачів житлового приміщення. Згідно з Конституцією ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Лише у виняткових випадках (загроза стихійного лиха, самовільне захоплення житлоплощі) допускається виселення громадянина із займаної ним площі без рішення суду за санкцією прокурора.

§123. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку

Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 23.11.2001 передбачив право співвласників багатоквартирних будників створювати юридичну особу - об'єднання співвласників багатоквартирного буднику (далі - об'єднання) з метою захисту своїх прав, належного утримання та використання неподільного і загального майна (вестибюлі, сходові клітки, горища, підвали, відділення ліфтів та ін.) та прибуткової території, сприяти членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та за обґрунтованими цінами і, водночас, забезпеченні своєчасної сплати коштів за ці послуги.

___________________________________________________________ 255

Як юридична особа об'єднання має печатку зі своїм найменуванням, розрахункові рахунки в установах банків. Об'єднання може здійснювати господарську діяльність для забезпечення власних потреб, але як неприбуткова організація не може розподіляти прибуток між членами об'єднання.

Для створення об'єднання ініціативна група у складі не менше як трьох власників квартир скликає установчі збори. Рішення зборів приймаються поіменним голосуванням і оформлюються особистим підписом кожного, хто проголосував.

Установчі збори правочинні якщо на них присутні більше п'ятдесяти відсотків власників, а рішення цих зборів вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 2/3 присутніх осіб.

Установчі збори приймають рішення про створення об'єднання і затверджують його статут. Об'єднання вважається створеним з моменту видачі свідоцтва про державну реєстрацію.

У статуті об'єднання зазначаються:

1.Назва і місцезнаходження об' єднання.

2.Мета створення, завдання та предмет діяльності.

3.Перелік майна, що перебуває у сумісній власності (неподільного майна), права та обов'язки членів об'єднання щодо цього майна.

4.Порядок формування та повноваження статутних органів.

5.Порядок скликання, проведення та повноваження загальних зборів.

6.Права і обов'язки об'єднання.

7.Порядок та умови укладання договорів між об'єднанням та кожним власником квартир, приміщення.

8.Відповідальність за порушення статуту та рішень статутних органів.

Вищим органом управління об'єднанням є загальні збори, які правочинні за умов присутності на них більше половини членів об'єднання. Рішення зборів є обов'язковим для всіх членів об'єднання.

Для керівництва поточною діяльністю об 'єднання збори обирають правління. Правління здійснює контроль за своєчасною сплатою членами об'єднання внесків і платежів та погашенням заборгованості; укладає договори з суб'єктами підприємництва, які виконують роботи та надають послуги; розпоряджаються коштами об'єднання відповідно до затвердженого зборами кошторису; ведуть діловодство, бухгалтерський облік та звітність про діяльність об'єднання.

256 ____________________________________________

Обов'язками об'єднання є:

1)забезпечувати належний санітарний, протипожежний і технічний стан неподільного та загального майна, що належить членам об'єднання;

2)звітувати загальним зборам про виконання кошторису об'єднання за рік;

3)виконувати свої договірні зобов'язання;

4)Забезпечувати дотримання інтересів усіх членів об'єднання при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між членами об'єднання витрат на експлуатацію та ремонт неподільного і загального майна.

Частка в загальному обсязі обов'язкових платежів на утримання і ремонт неподільного майна встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

___________________________________________________________ 257

ТЕМА 24. СІМЕЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

§124. Міжнародні стандарти в галузі охорони сім'ї та дитинства. Конвенція про права дитини

Основними міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною у цій юридичній галузі, є такі:

1) "Загальна декларація прав людини", прийнята 10 грудня 1948 року на першій сесії ООН, що відбулася в Парижі. Це перший в історії міжнародних відносин акт, в якому проголошено основні свободи та права людини, що піддягають загальній повазі та реалізації.

У ст. 16 Декларації зазначається:

а) чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознаками раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю;

б) шлюб може укладатися тільки у разі вільної і повної згоди сторін, що одружуються;

в) сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави;

2)"Міжнародний пакт про громадянські та політичні права", прийнятий 16 грудня 1996 р. Генеральною Асамблеєю ООН;

3)"Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права", прийнятий 19 грудня 1996 р. Генеральною Асамблеєю ООН;

4)"Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", схвалена 18 грудня 1979 р. Генеральною Асамблеєю ООН;

5)"Конвенція про права дитини", схвалена 20 листопада 1989 р. Держави-учасниці цієї Конвенції нагадують: ООН у "Загальній

декларації прав людини" наголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу; що сім'ї, як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей, має бути наданий необхідний захист. Конвенцією визначається, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених Статутом ООН, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності.

17 — 5-1314

258 ____________________________________

Відповідно до цієї Конвенції держави-учасниці зобов'язалися забезпечити дитині такі права:

•право на життя, на виживання і здоровий розвиток;

•право на ім'я та набуття громадянства;

•право знати своїх батьків і право на їх піклування; на збереження індивідуальності; на возз'єднання з сім'єю, що перебуває в іншій державі;

•право залишати будь-яку країну і повертатись у свою країну;

•право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань; право на свободу думки, совісті, релігії; на користування послугами системи охорони здоров'я; на охорону сімейного та особистого життя;

•право на користування благами соціального забезпечення;

•право на освіту;

•право на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами і психотропними речовинами, від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень;

•право на гуманне поводження, на захист від незаконного чи

свавільного позбавлення волі.

Конвенція проголошує принцип рівної відповідальності обох батьків і законних опікунів за виховання дитини, встановлює обов'язок держави щодо піклування, заохочення та забезпечення прав дитини.

Державна політика України в галузі сім'ї та дітей спрямована на соціальну допомогу сім'ям та дітям і сприяння суспільному становленню й розвитку молоді.

Зокрема прийнято такі нормативно-правові акти:

1)Закони України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (1992 р.), "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді

вУкраїні" (1993 р.);

2)Укази Президента України "Про Національну програму "Діти України" (1996 р.) та "Про Національний фонд соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям" (1996 р.);

3)постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім' ях усиновителів" (1996 р.) та "Питання Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти" (1996 р.), Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 р.

___________________________________________________________ 259

Крім того, низка важливих питань щодо державного захисту сім'ї, материнства, батьківства, дитинства тощо регулюється нормами цивільного, житлового, трудового, пенсійного законодавства та законодавства про освіту, охорону здоров'я тощо.

§125. Сімейний кодекс України

Сімейне законодавство України складається із законів і підзаконних актів. Основні принципи цього законодавства закріплено у ст. 51 і 52 Конституції України:

"Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та еімї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних

батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

"Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей".

Визначальним нормативно-правовим актом сімейного законодавства є Сімейний кодекс України, який прийнятий 10 січня 2002 р. і набрав чинності з 1 січня 2003 р. Кодекс є систематизованим законодавчим актом, в якому містяться норми права, що регулюють суспільні відносини в галузі сімейного права. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям; між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Відповідно до Сімейного кодексу України держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування, охороняє сім'ю, материнство, дитинство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин

17*

260 ______________________________________________

здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя.

Слід зазначити, що новий Кодекс максимально розширює предмет регулювання. Він деталізує правове регулювання сімейних відносин у найрізноманітніших сферах, регулює не тільки сімейні особисті і майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновителями і усиновленими, матір'ю і батьком дитини, але й між дідом і бабою, прадідом, прабабою і внуками, рідними братами і сестрами, мачухою, вітчимом і падчеркою, пасинком та іншими членами сім'ї. Нове законодавство дозволяє суду враховувати при вирішенні сімейних спорів місцеві звичаї, а також звичаї національної меншини, якщо це не суперечить законодавству і моральним засадам суспільства.

Сімейний кодекс, порівняно з попереднім законодавством, посилює захист прав дітей, як того вимагають діючі міжнародні договори України.

§126. Порядок укладення шлюбу і створення сім ї

Поняття шлюбу та сім'ї. Шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Шлюб є основою продовження людського роду, основою сім'ї - у цьому його суспільне значення.

Сім'я — це союз людей, права та обов'язки яких виникають зі шлюбу, родинних відносин, усиновлення (удочеріння) та прийняття дітей на виховання в сім'ю. Сім'я - це первинний основний осередок суспільства, в якому реалізуються дітородна, культурно-виховна та інші функції суспільного життя.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має і одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім'ї має і одинока особа.