- •4. Особливості міфологічного світогляду
- •5. Релігійний світогляд
- •6. Філософія як теоретична форм світогляду.
- •7. Специфіка філософського знання
- •8. Філософське розуміння методу пізнання. Типи методів
- •9. Умогляд як метод філософського пізнання
- •10. Особливості рефлексії як філософського методу
- •11. Метафізичний метод, його історична зумовленість і сутність
- •12. Сутність діалектичного методу пізнання
- •13. Герменевтика як метод філософського гуманітарного пізнання
- •14.Пізнавальна функція філософії
- •15. Світоглядна функція філософії
- •16.Методологічна функція філософії.
- •17.Ідеологічна функція.
- •18. Критична функція.
- •19. Бутя як предмет філософського аналізу
- •20. Основні сфери буття та їх особливості
- •21. Філософське розуміння світу. Специфіка буття людини.
- •22. Матерія як філософська категорія, її відмінність від субстанції.
- •23. Основні атрибути матерії
- •24. Проблема єдності світу
- •25. Свідомість як особлива здатність людини
- •26. Проблема походження сідомості. Свідомість і мова.
- •28. Нейрофізіологічні основи свідомості
- •29. Структура свідомості
- •30. Характеристика форм суспільної свідомості
- •31. Творчий характер свідомості
- •32. Свідомість і духовне життя суспільства
- •33. Проблемне поле епістемології
- •34. Поняття об’єкта пізнання
- •35. Філософське розуміння суб’єкта пізнання
- •36. Пізнання як відображення об’єктивної реальності
- •37. Комунікативні аспекти пізнання.
- •38. Практика як основа і мета пізнання.
- •39. Чуттєва компонентна пізнання і її форми.
- •41. Критичний аналіз сенсуалізму, емпіризму та раціоналізму.
- •42. Особливості емпіричного рівня пізнання та його методи.
- •43. Особливості теоретичного рівня пізнання та його методи.
- •44. Специфіка наукового пізнання.
- •45. Принцип пізнаваності світу.
- •48. Принцип розвитку і його пізнавальне значення.
- •49. Єдність теорії та практики як принцип пізнання.
- •50. Істина та її критерії.
- •3) Корисність.
- •51. Особливості соціального пізнання.
- •52. Натуралістичний підхід у дослідження суспільства.
- •53. Критичний аналіз ідеалістичного розуміння суспільства.
- •54. Сукупність діалектико-матеріалістичного розуміння суспільства.
23. Основні атрибути матерії
Рух є способом існування матерії. Простір і час є формами існування матерії.
Рух Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди привертала увагу філософської думки. Вже філософи давнього світу мали стихійно-діалектичні уявлення про світ. Вони вважали його єдиним і різноманітним, таким, що постійно змінюється, зберігаючи свою цілісність. Одним із перших, хто осмислив мінливість як взаємоперетворення протилежностей, був Геракліт. Давньогрецькі філософи помітили також і суперечливість руху, труднощі його вираження в логіці понять (апорії Зенона). Вчення про суперечливість руху знаходимо також у філософії стародавніх Індії та Китаю (Лао-Цзи та інші).
Філософи Нового часу на основі наукових досліджень сформулювали метафізичну концепцію руху, в якій намагалися звести всі форми руху до найпростішої — механічної. Ця концепція була складовою частиною метафізичного й механістичного матеріалізму. Проте й у той час існувала ідея нерозривності матерії і руху (Дж. Толанд, французькі матеріалісти, М. Ломоносов та ін.).
У рамках ідеалістичної системи Гегель розвинув діалектичну концепцію руху й розвитку як результат і вираження внутрішніх суперечностей. Однак носієм саморуху він вважав не матеріальну дійсність, а абсолютну ідею (дух, світовий розум).
Простір і час
Простір і час є формами існування матерії. Як і матерія, вони дані нам в безпосередньому сприйманні, хоч уявлення простору й часу як таких стало можливим лише на основі певного соціально-історичного досвіду. Охарактеризувати їх можна шляхом посилання на те, що простір — це загальна форма протяжності й співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час — це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій проходження матеріальних процесів. Самі поняття "протяжність", "співіснування", "тривалість", "зміна" вже передбачають поняття простору й часу. До характеристик простору потрібно зарахувати його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу — одномірність, односпрямованість та незворотність. Ці поняття легше констатувати, аніж пояснювати, пов'язуючи їх з певними властивостями, матеріальними процесами.
Перебіг часу теж не має ні початку, ні кінця. Отже, матеріальний світ безкінечний у просторі й вічний у часі.
Із визнання нерозривного зв'язку простору й часу з матерією випливає, що різноманітності матеріальних систем повинна відповідати різноманітність простору й часу з різними метричними й типологічними властивостями. Щоправда, ці "простори" й "часи" не відгороджені одне від одного непрохідними межами, а становлять частини єдиних простору й часу матеріального світу.
Звідси можна зробити висновок, що простір і час (як і сама матерія) не можуть бути відразу повністю пізнаними, як і не можуть бути "дані" людині від самого початку в ролі апріорних, тобто не залежних від досвіду уявлень. Реальні простір і час по своїй суті завжди багатші від людських уявлень і понять, які є їх відображенням.
24. Проблема єдності світу
У світі існує безкінечне розмаїття речей та явищ. Людина завжди прагне охопити, зрозуміти світ в цілому, в єдності. Але зробити це було досить важко, тому що людина в своїй повсякденній діяльності має справу не з усім Всесвітом, а з окремими предметами і в своєму чуттєвому пізнанні осягає лише окремі предмети, а не весь світ в цілому. Тому довгий час люди уявляли собі світ у його окремих частинах.
Сучасна наука сприяє філософському вирішенню проблеми єдності світу. Цю проблему слід розглядати в трьох аспектах.
По-перше, єдина основа, тобто субстанціональна єдність.
По-друге, єдність законів, що діють у світі.
По-третє, єдність відносно виникнення і розвитку всіх існуючих в світі форм реальності.
Щодо першого аспекту до XX ст. представники класичної науки вважали, що єдиною основою (субстанціональною єдністю) світу є атоми, з яких складаються речі. Пізніше, у XX ст., квантова механіка відкрила елементарні частинки, які є складовими атомів. Хоча цих частинок виявилось багато (зараз їх нараховується більше п'ятисот), але стійких частинок мало. Саме вони і становлять субстанціональну єдність відомої нам частини Всесвіту. Є дві групи елементарних частинок. Перша – частинки речовини, що мають масу спокою, друга – частинки поля, що мають лише масу руху.
Другий аспект розгляду єдності світу. Оскільки субстанція завжди дискретна, між її елементами існують певні зв'язки, відносини. Певні зв'язки (загальні, суттєві, постійні і необхідні) називаються законами. Кожний специфічний рівень об'єктивної реальності має свої специфічні закони. Крім того, є універсальні закони, які однаково діють на всіх рівнях організації об'єктивної реальності.
Прагнення використати універсальні закони, об'єднати їх у науковому знанні змушує вчених розробляти концепції, які мають загальнонауковий характер.
Прикладом специфічних законів, що діють лише на деяких якісно різних рівнях реальності може бути закон збереження енергії.
Знання загальних законів дає змогу глибше зрозуміти єдність оточуючого нас світу.
Третій аспект розуміння єдності світу. Вперше думку про те, що єдність можна розуміти як результат розвитку висловив і розвинув Гегель. Послідовний розвиток космологічних моделей також наводить на думку, що єдність світу може бути зрозумілою як результат процесу розвитку, тобто генетично.
Розглядаючи світ у розвиткові, ми маємо зрозуміти внутрішній взаємозв'язок розмаїтих форм об'єктивної реальності. Крім того, розгляд єдності з погляду розвитку дає змогу пояснити як субстанційну єдність світу, так і єдність його з погляду діючих у ньому законів. Тобто два попередні аспекти в розумінні єдності світу є результатом застосування останнього аспекту.