Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
філософія.doc
Скачиваний:
256
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
453.12 Кб
Скачать

25. Свідомість як особлива здатність людини

СВІДОМІСТЬ є здатністю людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов´язку тощо, а також створення до них свого ставлення.

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність.

Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об´єкт - значить включити його в систему своїх знань і зарахувати до певного класу предметів, явищ.

Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться лише до знання, не тотожна йому. Свідомість виявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінному, теоретичному і практичному ставленні до неї.

Усвідомлення є актом свідомості, предметом якого є сама її діяльність. Усвідомлення - це фокусування свідомості на психічних процесах, на тих чуттєвих образах дійсності, які особистість завдяки їм отримує. В основі усвідомлення лежить узагальнення власних психічних процесів, що зумовлює до оволодіння ними.

Найбільш загальна характеристика усвідомлення психічних процесів (психічних образів) ґрунтується на таких засадах:

  • по-перше, людина може усвідомити те, що сприймає, те, що вона згадує, про що мислить, до чого уважна, яку емоцію переживає;

  • по-друге, людина може усвідомити, що це саме вона сприймає, згадує, мислить, відчуває.

Характерними структурними компонентами свідомості є:

  • знання про навколишній світ, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня опанування знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини виникла потреба в знаннях, яка є головною її рушійною силою, мотивом пізнавальної діяльності;

  • виокремлення людиною себе в предметному світі як суб´єкта пізнання, розрізнення суб´єкта - «Я» та об´єкта - «не Я», протиставлення себе як особистості об´єктивному світу. Характерним є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;

  • цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, перебудові змісту їх стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;

  • ставлення до об´єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе.

Ставлення особистості до свого оточення виявляється в оцінці предметів та явищ і здатності до критики своїх дій, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

26. Проблема походження сідомості. Свідомість і мова.

Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень.

Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається питання про зв'язки між свідомістю й буттям.

Свідомості відповідає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодія зі світом. Цим способом є практика, тобто практично-перетворювальне ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє "неорганічне тіло", "другу природу" і взагалі творить культуру. Формування культури на основі практики спричиняє виникнення свідомості.

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють тер­міном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнен­ня та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети.

Проблема свідомості була однією з основних у філософській думці із самого початку її виникнення. Методологічною засадою тлумачення походження свідомості завжди було основне питання філософії.

Залежно від того, яка форма філософування була властива тій чи іншій епосі, а також від рівня розвитку філософії взагалі, свідомість отримувала різні тлумачення.

Сучасна філософська думка займається детальним вивченням проблем, пов’язаних з аналізом мови, а також його зв’язком з пізнанням навколишньої дійсності. Свідомість і мова настільки тісно взаємопов’язані між собою, що вивчати ці філософські категорії окремо просто не представляється можливим.

Якщо брати загальні критерії оцінки мови, то найчастіше він визначається як система знаків, яка служить засобом людського мислення, спілкування і самовираження. Завдяки цій системі здійснюється пізнання навколишнього світу, а також відбувається становлення і формування цілісної особистості. Свідомість і мова в філософії настільки переплетені один з одним, що відокремити їх просто неможливо. Більш того, багато медичні дослідження показали, що грамотна і зв’язна мова, яка укладається в рамки логіки і правильного словотворення, є невід’ємною частиною свідомості здорової людини. Мова є не тільки специфічним засобом зберігання і передачі інформації, але і засобом управління людською поведінкою, оскільки він також невіддільний від жестів і міміки людини.

27. Ідеальність свідомості

Ідеальність – найважливіша властивість свідомості. Протягом багатьох століть проблема ідеального залишається однією з найактуальніших і складних у світовій філософії. Саме з протилежного ставлення до природи і ідеального у філософській думці народжується протистояння матеріалізму та ідеалізму, а також різноманітні “прочитання” ідеального і матеріального в різних філософських школах.

Філософська інтерпретація ідеального еволюціонує від питання про співвідношення свідомості, ідеї і матерії, предметів реального світу. Ідеалістична традиція розглядає ідеальне як конструктивно-перетворюючу сутність дійсності, імпульс зміни і розвитку матеріального світу, а світ матеріальних явищ як сферу реалізації, вираження і прояву ідеального. Як справедливо зазначає Е.В. Ільєнко, “об’єктивність” ідеальної форми “не помилка Платона і Гегеля, а безперечний факт тверезої констатації незалежного від волі і свідомості індивідів існування ідеального в просторі людської культури”