20. Основні сфери буття та їх особливості

СФЕРИ БУТТЯ: 

1. Буття природи (речей, тіл і процесів) 

2. Буття суспільства

3. Буття культури

4. Буття людини

5. Буття свідомості

Буття природного, яке проявляється як:

а) “перша природа” - сукупність природних умов існування людства;

б) “друга природа” - сукупність штучних матеріальних речей і явищ, створених людиною в процесі перетворення “першої природи”.

Буття соціального - система суспільних процесів, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності (на виробництві, у побуті, родині, державі тощо) і пов’язує індивідів та їхні дії в єдине ціле.

Буття людини - це система її багатоманітних зв’язків із усім оточуючим, що виражається: природною основою, суспільними відносинами, активною трудовою діяльністю, психікою і духовністю. Буття духовного охоплює процеси свідомості та несвідомого, включаючи інформацію, яка зберігається в природних і штучних мовах. Проявляється:

а) як свідомість індивіда - потік унікальних переживань, вражень, думок, переконань, ціннісних установок окремої людини;

б) суспільна свідомість, втілена в стійких духовних утвореннях (наукових ідеях і теоріях, моралі, правилах спілкування та ін.), зафіксованих у наукових працях, літературі, в творах мистецтва тощо.

21. Філософське розуміння світу. Специфіка буття людини.

Філософське розуміння світу є найбільш узагальненим, тому у такому розумінні поняття “світ” включає в себе все те, що охоплене (відображене) свідомістю людини як предметно-діяльної істоти. В цьому сенсі поняття “світ” виступає як універсальна предметність по відношенню до якої людина визначається як суб‘єкт, що створює свій власний світ – світ людини.  Це означає, що: а) “світ” є ціле, а людина – його частина; б) “світ” є визначальним, а людина визначається ним; в) “світ” існував до появи людини, остання ж виникає в результаті його еволюції; г) “світ людини” грунтується на основі універсальної предметності, у якій виявляються її сутнісні сили як унікальної істоти, котра створює свій власний світ.

Важливою проблемою філософського усвідомлення світу є проблема його єдності. З давніх-давен філософи опікались цією проблемою. Наприклад, уже відомий нам Геракліт вважав, що єдиним началом світу є вогонь:  “світ єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає”. Платон, як відомо, єдність світу вбачав в ідеальному началі (“світ ідей”). Гегель таким началом вважав, абсолютний дух, абсолютну ідею, абсолютний розум. Релігійна концепція єдності світу виходить з того, що його створив бог. Це – моністичні підхіди до проблеми єдності світу (від грец. Моно – єдиний, один). Є плюралістичний  підхід до проблеми єдності світу, коли в основі цього уявляють кілька начал (наприклад, воду, вогонь, повітря, землю тощо) і дуалістичний, коли визнають за рівноправні два начала – матеріальне і ідеальне (такою є, наприклад, філософська концепція Р. Декарта).

Однак едність світу у філософському розумінні – не в ідеальному началі (оскільки ідеальне є продуктом мислення, свідомості людини, остання ж виникає внаслідок еволюції світу, який вже існував) і не в окремих, конкретних речах, і не в тому, що людина здатна мислити про світ як про щось єдине, а в його матеріальностіі це доведено сучасною наукою.