- •4. Особливості міфологічного світогляду
- •5. Релігійний світогляд
- •6. Філософія як теоретична форм світогляду.
- •7. Специфіка філософського знання
- •8. Філософське розуміння методу пізнання. Типи методів
- •9. Умогляд як метод філософського пізнання
- •10. Особливості рефлексії як філософського методу
- •11. Метафізичний метод, його історична зумовленість і сутність
- •12. Сутність діалектичного методу пізнання
- •13. Герменевтика як метод філософського гуманітарного пізнання
- •14.Пізнавальна функція філософії
- •15. Світоглядна функція філософії
- •16.Методологічна функція філософії.
- •17.Ідеологічна функція.
- •18. Критична функція.
- •19. Бутя як предмет філософського аналізу
- •20. Основні сфери буття та їх особливості
- •21. Філософське розуміння світу. Специфіка буття людини.
- •22. Матерія як філософська категорія, її відмінність від субстанції.
- •23. Основні атрибути матерії
- •24. Проблема єдності світу
- •25. Свідомість як особлива здатність людини
- •26. Проблема походження сідомості. Свідомість і мова.
- •28. Нейрофізіологічні основи свідомості
- •29. Структура свідомості
- •30. Характеристика форм суспільної свідомості
- •31. Творчий характер свідомості
- •32. Свідомість і духовне життя суспільства
- •33. Проблемне поле епістемології
- •34. Поняття об’єкта пізнання
- •35. Філософське розуміння суб’єкта пізнання
- •36. Пізнання як відображення об’єктивної реальності
- •37. Комунікативні аспекти пізнання.
- •38. Практика як основа і мета пізнання.
- •39. Чуттєва компонентна пізнання і її форми.
- •41. Критичний аналіз сенсуалізму, емпіризму та раціоналізму.
- •42. Особливості емпіричного рівня пізнання та його методи.
- •43. Особливості теоретичного рівня пізнання та його методи.
- •44. Специфіка наукового пізнання.
- •45. Принцип пізнаваності світу.
- •48. Принцип розвитку і його пізнавальне значення.
- •49. Єдність теорії та практики як принцип пізнання.
- •50. Істина та її критерії.
- •3) Корисність.
- •51. Особливості соціального пізнання.
- •52. Натуралістичний підхід у дослідження суспільства.
- •53. Критичний аналіз ідеалістичного розуміння суспільства.
- •54. Сукупність діалектико-матеріалістичного розуміння суспільства.
35. Філософське розуміння суб’єкта пізнання
Суб'єкт пізнання – це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і здатності до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.
Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального і духовного виробництвам певний історичний рівень розвитку культури і науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдського, надіндивідуального органу пізнання. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але вони формуються як суб'єкти пізнання лише в їх спільній діяльності, яка обумовлена певною системою суспільних відносин, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого пізнання.
Коли ми говоримо, що суб'єктом пізнання є людина, то мається на увазі людина не лише як біологічна істота, а насамперед як продукт суспільно-історичної практики. Людина як суб'єкт пізнання формується в процесі практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність реалізується лише в суспільстві і через суспільство.
Отже, суб'єкт пізнання – це людина, включена в суспільне життя, в суспільні зв'язки та відносини, яка використовує суспільно-виробничі форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні, так і духовні; це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, набуваючи нові суспільно необхідні знання про дійсність.
36. Пізнання як відображення об’єктивної реальності
Пізнання людиною об'єктивної реальності відбувається на двох якісно різних, хоча й взаємопов'язаних рівнях — чуттєвому (етреігіа — досвід) й раціональному (theoria — розгляд). Філософський підхід до проблеми чуттєвого й раціонального полягає в тому, що вони розглядаються не просто як різні здатності суб'єкта, а й як відображення різних сторін об'єктивної дійсності. Ним встановлюється їх зв'язок з поняттями "явище та сутність", "зовнішнє і внутрішнє", "одиничне й загальне" тощо.
За ступенями відображення дійсності пізнання поділяється на емпіричне й теоретичне. На першому відбувається споетереження об'єктів, фіксація фактів, встановлюються емпіричні зв'язки між окремими явищами. На другому — створюються теорії, в яких фіксуються загальні зв'язки й формуються закони досліджуваних об'єктів в їх системності.
Мислення людини розвивалось у міру того, як її трудова діяльність підводила до виявлення суттєвих зв'язків та закономірних відношень дійсності.
Основними формами логічного пізнання є поняття, судження та умовивід.
Поняття — це думка про предмет (в широкому розумінні слова), що відображає його сутність, резюмуючи знання про нього, будучи результатом процесу його пізнання.
Рух пізнання виражається в судженні. Судження — це думка про об'єкт, яка що-небудь стверджує чи заперечує. Словесною формою судження є речення. Елементарне вчення про правильне мислення — формальна логіка — розглядає і класифікує судження тільки за формальними ознаками, абстрагуючись від їх змісту. Так, вирізняють судження стверджувальні й заперечувальні (розподіл за якістю), загальні, окремі й одиничні (розподіл за кількістю) тощо.
В умовиводі найбільш чітко виявляється опосередкований характер раціонального пізнання. Умовивід — це логічна операція (мислительна діяльність), внаслідок якої з кількох суджень, засновків (як мінімум двох) виводиться нове (знання), якого не було у попередніх судженнях).