126. Тоталітарний режим. Шляхи подолання тоталітаризму

Тоталітаризм (totalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) - політичний режим, державний лад, що здійснює абсолютний контроль над усіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно, і тільки в XX ст. він склався в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. 

Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін.

Тоталітарне управління претендує на монопольне право володіння істиною і зазнає неприязні до інакомислення і незгоди. Соціально-економічний прогрес змінив вигляд світу, поглибив суспільні зв' язки і комунікації, зробивши можливим проникнення держави до сфери індивідуального. Тотальному управлінню притаманний колективно-механістичний світогляд, що розглядає державу як відлагоджений працюючий механізм: "всі люди - гвинтики однієї машини".Насправді остаточне подолання тоталітаризму в принципі неможливе, оскільки він проявляє себе скрізь, де тільки суспільство втрачає пильність або здатність опиратися його проявам. Тобто у цьому разі йдеться про тоталітаризм не як про суспільний лад, відмінний від авторитаризму чи, скажімо, від демократії. Тут ми розглядаємо певний спосіб мислення, існування і спокуси меншої відповідальності, що завжди наближає нас до становища повної несвободи.

127. Класичне розуміння «лівих», «правих», «центру». Роль політ. Партій в Україні.

Для характеристики ідейно-політичного спектра партій використовується інша система координат, що позначається термінами: "ліві", "праві", "центристи". Приналежність партії до того чи іншого флангу визначається її ставленням до обсягу державного втручання в економічні процеси, до ринку і соціальних програм. До правих відносять партії, які орієнтовані на досягнення економічної ефективності шляхом стимулювання "вільної гри" суб'єктів ринку при мінімальному втручанні держави в економіку, на більш економну державу, що може бути досягнуто методом упорядкування соціальних виплат і допомоги, обмеженням кількості отримувачів соціальної допомоги (тільки найбільш слабкі і знедолені групи населення). Для правих партій також характерне підозріле ставлення до будь-яких альтернативних форм колективного управління.Ліві партії, навпаки, роблять акцент на "соціальній" ефективності, шлях досягнення якої вони бачать в обмеженні стихійних проявів ринку, в активному державному регулюванні економічних процесів, в зменшенні соціальної нерівності через розширення соціальних програм. У сфері влади ліві притримуються моделей колективного самоуправління на виробництві і демократії участі. До лівого флангу традиційно відносять партії соціал-демократичні і помірних комуністів. До центру належать партії, чиї переваги стосовно ринку і державного регулювання чітко не визначені або носять компромісний характер. У країнах Заходу цей спектр політичного простору частіше за все займають ліберали.

Поряд з подібним поділом у політології існує уявлення про крайньо лівий і крайньо правий фланги, до яких відносять партії, які мають особливі радикальні програми. Західноєвропейська традиція відносить до крайньо лівого флангу радикалів, комуністів і анархістів. Під крайньо правими, як правило, розуміють націоналістів і релігійних фундаменталістів.Політичні партії - один з найважливіших інститутів політичної системи суспільства. Багато в чому політичні партії визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику оволодіння владою, політичну стабільність суспільства. Політичні партії (політичні рухи) завжди відображають певні суспільні інтереси політичних партій . Прагнення та характер таких інтересів і прагнень, потреб - найважливіший аспект будь-якої політичної партії. Важливу роль у визначенні соціальної бази політичних партій грає теорія соціальних суперечностей. Це дозволяє з'ясувати, що соціальні спільності, верстви в процесі політичного визрівання породжують суспільні і політичні рухи, що виступають виразниками їх інтересів і прагнень. Одна з важливих функцій політичної партії - ідейна і політична боротьба з опозиційними політичними партіями і політичними рухами. 

В сучасному світі за ставленням до вирішального типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або несприйняття такого типу) виділяються політичні партії: по-перше, ультраліві; по-друге, ліві; по-третє, лівоцентристські; по-четверте, центристські; по-п'яте, правоцент-ристські; по-шосте, ультраправі (або при менш детальній класифікації - лише ліві, центристські та праві) політичні партії. Вважаються найлівішими політичні партії, які виступають за застосування радикальних і навіть одіозних способів та методів боротьби з капіталізмом, а найправішими - ті, що готові вдаватися до жорстоких методів і способів захисту капіталістичних відносин.