73.Охарактеризуйте феномени політичного відчуження та імітації активності. У чому полягають причини пасивності громадян України?

У горизонті очевидностей сучасної політичної та політологічної думки, політичне відчуження постає як відcторонення більшості свідомих громадян від реальних процесів формування влади та контролю над нею, яке, вважається, “природньо” притаманним автократичним та тоталітарним режимам. Роботи Бурдьє сприяють поширенню цього горизонту розуміння політичного відчуження, що починається зі здивування (просто за Аристотелем, для якого здивування – початок пізнання) в тому, що сучасна представницька демократія не тільки не скасовує чинники політичного відчуження, але містить такий чинник у самій своїй суті – представництві.

В цьому контексті політичне відчуження постає як панування над індивідами та соціальними групами тих установ та персоналій– партій, парламентів, апаратів та лідерів, які “за визначенням” повинні відбивати інтереси своїх громадян або членів, а не панувати над ними. Такі феномени, як політичний абсцентеїзм, девальвація громадянської ідентичності, політичний елітизм, контроль над владою з боку найбільш потужних економічних гравців, є наслідками та проявами політичного відчуження.

Особливо загрозливою тенденцією в політиці стає вилучення громадянського контролю над владою. Цей процес обертається на появу такої влади, яка перебирає на себе всі функції захисту інтересів індивидів без участі самих індивидів. Цю “хворобу сучасності” (Ч.Тейлор) пропонується лікувати шляхом повернення до республіканського ідеалу формування всезагальної волі в процесі публічного політичного дискурсу (Ю.Габермас), або через впровадження механізмів демократії залучення (participatory democracy) як засобу подолання розриву в ланцюгу “народ – влада”. Але спільним для вищевказаних позицій є визнання того, що сучасне політичне відчуження – є спотвореною формою істинної західноєвропейської демократії (Ю.Габермас) або викривленням морального ідеалу автентичності (Ч.Тейлор). Бурдьє пропонуєть інший, більш реалістичний діагноз стану сучасної демократії, який пов’язує феномен політичного відчуження саме із суттю представницької демократії.

Процес політичного відчуження є закономірним наслідком притаманному представницькій демократії делегуванню влади (представництва), яке за рахунок певних механізмів обертається на узурпацію влади “уповноваженими особами” над тією групою, від якої вони й отримали владу. Тобто політичне відчуження є невідємною рисою представницької демократії.

При більш детальному розгляді феномену імітації у суспільній системі виявляємо, що імітація охопила всі сфери людського життя. Імітація стала реальністю, настільки переплетеною з ірреальним, віртуальними та умовними монадами людського буття, що втрачається реальне відчуття хронотопу, історичного моменту, здорового глузду, адекватної реакції на оточуючий світ (тут доречно згадати історію М. Каддафі та фінал його життєвої і політичної кар’єри). Саме тому перед сучасними науковцями, політиками, суспільними діячами постає проблема вивчення, опису балансу між реальністю та імітацією, між реальністю та ілюзією, проведення демаркаційної лінії та повернення всього того, що є імітативним у системі людського буття, у межі «берегових ліній», позбавивши його хворобливої тоталізації та всеосяжності. Чітке розуміння зазначених меж дасть змогу побачити найважливіші напрямки функціонування будь-якої соціальної системи, її недоліки і переваги – системи, яка самостверджується та намагається самоідентифікуватись та самореалізуватись. Власне ці межі дають змогу прописати координати поширення та функціонування імітації, з’ясувати міру та ступінь міфологізації дійсності, градус відхилень маршруту від стратегічного вектора, межу допустимої втечі від реалій та статистичних даних.

Одна з головних умов існування демократії, яка являє собою високу політичну активність громадян, бо якщо вони не проявлятимуть зацікавленості політичним життям, а будуть поводитись індиферентно, то цей режим трансформується в інший. Повноцінна політична участь передбачає не лише загальну обізнаність у сфері політики, а й постійне слідкування за перебігом політичних подій та дій виборців.Аналіз політичної участі громадян буде неповним без розкриття сутності такої її характеристики як політична іммобільність. Вона характеризується пасивним ставленням людини до навколишньої політичної реальності. Іммобільність має прояв у таких формах: повна відмова від участі у політичному житті (абсентеїзм); відчуження громадськості від політики внаслідок надмірної бюрократизації влади; свідомий бойкот як активне несприймання існуючих інститутів влади і всього політичного режиму.

Пасивність в політиці зумовлюється низьким рівнем соціального, інтелектуального, психологічного розвитку людини; діями влади по усуненню людей від участі в політиці; свідомою відмовою внаслідок негативного ставлення до політичної системи, розчаруванням людей у політиці як суспільній сфері, відмовою внаслідок відсутності зв’язку між реалізацією інтересів людини та будь-якою формою політичної участі.

Звичайно, політична пасивність може бути результатом цілком свідомого вибору людини,... Відмова від участі у виборах спричинить прихід до влади непрогнозованих політичних сил.. Причинами, які призвели до спаду політичної активності, ми б назвали: зниження життєвого рівня суспільства, що призвело до втрати  зацікавленості в політиці; неможливість суттєво впливати на політику, прагнення відмежуватись від неї; недовіра більшості населення до діючої влади; втрату партіями свого повного призначення, коли вони замість вираження волі народу перетворюються на знаряддя захоплення влади олігархією; для багатьох складно поєднувати сім’ю, роботу, та ще й політику, коли вона не є роботою і не приносить грошей; індивідуалізм, який призводить до того, що людей турбують не суспільні справи, а лише їх власні.