72. Особливості поведінки виборців в Україні

Становлення демократичних систем в посткомуністичних країнах, яке характеризується розширенням сфери масової політичної участі, висунуло проблему передбачуваності результатів виборів в ряд найбільш актуальних. Тому вивчення факторів, що впливають на поведінку виборців, отримує не лише теоретичну, але і практичну значимість.

Проблема передбачуваності результатів виборів може бути вирішена за допомогою теорій електоральної поведінки, розроблених на основі досліджень стабільних західних демократій.

Існує три „класичних” моделі електоральної поведінки, кожна з яких робить акцент на одному факторі електоральної поведінки, вважаючи його основним (соціологічна модель – належність до соціальної групи, соціально-психологічна – механізм групової ідентифікації, теорія раціонального вибору – раціональність поведінки індивіда). На даному етапі ці теорії мають ряд суттєвих недоліків і використання їх по одинці не виглядає доцільним.

 В цілому „класичні” моделі електоральної поведінки характеризуються рядом спільних рис:

1. кожна з теорій робить акцент на одному факторі електоральної поведінки. Вплив інших факторів не заперечується, але в силу їх другорядності детально не вивчається;

2. більшість представників „класичних” теорій в якості основного завдання бачать виявлення рівня підтримки тої чи іншої партії на виборах, а також причин такої підтримки. Голосування за партію розглядається як підтримка партійної позиції;

3. основна увага приділяється виборцям, що беруть участь у виборах і проявляють інтерес до політики. Поведінка решти електорату вивчається слабо;

4. недостатньо вивчається вплив на голосування правил гри, а саме інституційного дизайну;

5. висновки представників „класичних” теорій  підтверджувалися в основному матеріалами національних досліджень. Більшість з цих досліджень носять приватний характер, в них приділяється увага окремим специфічним аспектам.

Одним з найефективніших способів подолання  недоліків „класичних” моделей є створення інтегративних моделей поведінки виборців. Іншими способами подолання недоліків є врахування політичних умов (інституційного дизайну, особливостей поділу влад, національних традицій, тощо), включення в об’єкт дослідження поведінки неактивних виборців, а також проведення мікрорівневого аналізу, що дозволяє детально вивчити механізм електорального вибору.

Описуючи основні моделі електоральної поведінки, що склались в зарубіжній політичній науці, не можна обійти увагою проблеми використання даних теорій на пострадянському просторі, особливо в Україні.

Аналізуючи електоральну поведінку найчастіше  до уваги беруть довготермінові і короткотермінові фактори. В цілому еволюція політичних орієнтацій як в країнах розвинутої демократії, так і на пострадянському просторі в останні десятиліття характеризується зниженням впливу довготермінових  факторів формування політичних уподобань і посиленням впливу короткотермінових факторів, таких як вплив іміджу кандидата і позиція виборців щодо окремих проблем. Разом з тим соціально-групові фактори і особливо фактор політичної ідентифікації все ж таки продовжують грати суттєву роль при формуванні політичних орієнтацій на виборах.

Серед базових довготермінових факторів можна виділити соціокультурні (соцієнтальні), інституціональні, ідеологічні чинники впливу на електоральну поведінку.

В посткомуністичних суспільствах практично не прослідковується найбільш популярний в західних електоральних дослідженнях розкол між власниками і робітниками. Натомість існує розкол, що відійшов на другий план як фактор електоральної поведінки в більшості західних країн, - різниця між виборчими уподобаннями сільського і міського населення. Проте в Україні, на нашу думку, не достатньо умов для формування повноцінного соціополітичного поділу на основі різниці між виборчими уподобаннями сільського і міського населення. Але можна говорити, що в Україні досить дієвими є як соціокультурні (соцієнтальні) так і інституціональні та ідеологічні фактори.

 Важливим є ідеологічний фактор електоральної поведінки. Поняття ідеологічної орієнтації в західних суспільствах найчастіше ідентифікують з ліво-правим контініумом. Застосування категорії ліво-правого контініуму до пояснення електоральної поведінки в посткомуністичних суспільствах є досить проблематичним. Тут важливу роль відіграє ставлення виборців до режиму. Система координат для пояснення  електоральної поведінки повинна бути багатомірною і має обов’язково враховувати політико-ідеологічний і неідеологічний (владний) чинники. Владний чинник орієнтований на розташування даних, як правило, в бінарних контініумах "режим-опозиція" або "підтримка-протест", які обумовлені відношенням до владних систем.

Ідеологічна ідентифікація тісно пов’язана з центральною категорією соціально-психологічного підходу - категорією "партійної ідентифікації". Звернення в країнах посткомуністичного блоку до категорії „партійної ідентифікації” пов’язане з великими методологічними і технічними проблемами. В умовах посткомуністичних суспільств доцільніше говорити про формування якщо не партійної, то щонайменше, ідеологічної ідентифікації виборців. Електоральний вибір може визначатися прихильністю не до партії, а до широкої ідеологічної тенденції. На наступних виборах виборець може надати перевагу іншій партії, але його прихильність до певної ідеологічної орієнтації збережеться.

Щодо ідеологічного фактора, то в Україні частина виборців, які мають ідеологічні уподобання, регулярно голосують за партії відповідної ідеологічної спрямованості. Проте більше половини українських виборців не мають ні усталених ідеологічних преференцій, ні партійних ідентифікацій. Вибори до парламенту 2002, а також президентські вибори 2004 року унаочнили, що в Україні йде процес політичної структуризації. Позитивними рисами електорального поля України є зростання бази демократично орієнтованих партій, зменшення ваги атомізованих сил і партизація політичних сил. Проте, український електорат починає потроху переорієнтовуватися на більш сталі і впливові партії. Але електоральне поле України залишається активним щодо передислокації як груп виборців, так і можливості появи нових політичних сил.

Важливе місце в поясненні електоральної поведінки відіграють інституційні фактори, перш за все – тип розподілу влади і виборча система. Існує підхід згідно з якими характер владних повноважень інституту, що обирається здійснює суттєвий вплив на поведінку виборців. При виборі політичного інституту, повноваження якого обмежені, головною є інструментальна мотивація, тоді як на виборах політично більш сильного інституту домінує ідеологічна ідентифікація. Голосування на виборах 2004 року в Україні мало чітко визначений ідеологічний характер.

 На поведінку виборців впливають короткотермінові фактори, зокрема вплив ЗМІ, роль лідерів та їх імідж, специфіка виборчої кампанії, діяльність уряду, конкретні політичні і економічні умови. Важливим елементом політичного вибору стає коаліційна політика партій і кандидатів або відсутність такої, чітка ідеологічна ідентифікація партій і кандидатів, здатність мобілізувати на свою підтримку реальних і потенційних прихильників має не останнє значення при голосуванні. В українських реаліях особливо велику роль відіграють діяльність ЗМІ, роль лідерів та їх імідж, діяльність уряду. Це підтвердила президентська кампанія 2004 року, оскільки загалом передвиборча боротьба розгорталась навколо соціально-економічної діяльності уряду та порівняння прем’єрства В. Януковича і В. Ющенка.