42.Методика складання комплексу зрв та способи навчання

Послідовність ЗРВ при складанні комплексів Тривалість 8-12 хвилин Вправи типу «потягування».

Вправи для м’язів рук, плечового поясу, м’язів шиї.

Рухи тулубом у передньо-задньому напрямі.

Нахил тулуба в лицьовій площині, повороти.

Рухи нижніми кінцівками, присідання, випади.

Комплексна вправа для суміщення рухів ногами і руками.

Вправи для розтягування м’язів.

Стрибки, підскоки.

Ходьба з поступовим сповільненням.

Дихальні вправи, вправи на координацію, вправи на розслаблення.

Методичні поради щодо проведення загально розвиваючих вправ

Слід знати , що ЗРВ за характером і складністю повинні відповідати віку, статі, рівню фізичного розвитку і технічної підготовленості.

1.Комплекс включають 6-12 вправ для різних м’язових груп та систем організму.

2.Кожну вправу треба будувати на підрахунок 2,4 або 8, що полегшує виконання вправи.

3.Чергувати вправи, виконувані в швидкому темпі з вправами повільними, статичні вправи з динамічними.

4.На початку заняття не можна давати вправи на розтягування тому, що м’язи ще не розігріли і не підготовлені для виконання вправ на розтягування, а це може призвести до травматизму.

5.Найкраще виконувати ЗРВ усією групою. Для цього їх виконують так, щоб кінцеве положення попередньої вправи було зручним в.п. для наступної. З дітьми молодшого шкільного віку можна користуватися імітаційним та ігровим прийомами проведення ЗРВ.

6.Після стрибкових вправ не можна відразу зупиняти учнів, бо це дуже негативно впливає на серцево-судинну систему. Тому після стрибків слід негайно подати команду «На місці кроком – руш!».

Навчаючись основних положень і рухів ру­ками, ногами, тулубом, головою, учні дістають уявлення про основні положення будь-якого руху (напря­мок, амплітуду, напруження, ритм, темп) і привчаються свідомо керувати своїми рухами

Методика навчання загальнорозвиваючих вправ. Ефективність виконання загальнорозвиваючих вправ визначається не стільки самими вправами, скільки якістю їх виконання. Отже, якщо вчитель підходить до вивчення даних вправ творчо, проводить комплекси загальнорозвиваючих вправ виходячи з поставлених завдань, домагається правильного виконання з оптимальною кількістю повторень, враховуючи вікові особливості і підготовленість учнів, то навчання буде успішним і цікавим.  ЗРВ не є для учнів складним руховим завданням, проте при оволодінні ними необхідно особливу увагу звернути на усунення помилок.  Найбільш дієвими методами навчання є: метод навчання в цілому і по-частинам. Методику навчання загальнорозвиваючих вправ можна умовно розділити на три етапи: створення уявлення про вправу, виправлення помилок, вдосконалення вправ.  Створення уявлення про вправу  Розучуючи вправи цілісним методом, використовують такі способи навчання: за розповіддю, за показом і комбінований (розповідь з показом); за розподілом, ігровий.   1. За розповіддю. Учитель називає вправу за термінологією (вихідне положення і дію на всі рахунки), але не показує її і не виконує разом з класом на початку вправи. Для початку вправи подається команда: "Вихідне положення прий-няти!" Якщо необхідно, то слід вказати спосіб прийняття вихідного положення, наприклад: "Вихідне положення - стійку ноги нарізно, стрибком прий-няти!", А потім: "Вправу почи-НАЙ!" або: "У ліву сторону вправу почи-НАЙ!". Для закінчення вправи замість останнього рахунку подається команда: "Стій!"  Якщо по ходу виконання вправи учні допускають помилки, то вчитель може своїм показом допомогти виправити їх.  Цей спосіб вимагає від осіб, які займаються зосередженої уваги і доброго запам'ятовування рухів, знання термінології. Застосовується у всіх вікових групах з метою перевірки знань з питань термінології. Учитель повинен точно і дохідливо застосовувати встановлену термінологію, чітко вимовляти слова, дотримуватися помірний темп мови і змінювати інтонацію голосу залежно від важливості рухів.  Іноді доцільно відразу дати команду прийняти вихідне положення, а потім розповісти, що і на який рахунок робити. Такий прийом не годиться для вихідних положень, що вимагають великих зусиль (упор лежачи) або незручних поз.  2. За показом. Учитель показує вправу, не називаючи її за термінологією, але вживає такі слова: "Увага! Вихідне положення" і демонструє його, а потім тільки називає рахунок і показує рухи. Після показу подаються звичайні команди для прийняття вихідного положення, виконання вправи та її закінчення.  Якщо при виконанні допускаються помилки, то подається команда: "Відставити!" і потім дається вказівка: "Дивіться, як це роблю я!" і далі: "Зі мною вправу почи-НАЙ!" Якщо все-таки знову допускаються помилки, то вчитель дає такі вказівки: "Подивіться уважно на рух моєї руки (ноги і т. д.)" і пропонує учням копіювати його рухи на кожен рахунок. Після 2-3 повторень вчитель переходить на підрахунок і підказки.  Іноді вчитель може запропонувати учням копіювати всі його дії, в тому числі і в паузах між вправами. У цьому випадку для більш узгодженого виконання вправ веде тільки рахунок.  Цим прийомом можна користуватися для проведення занять з будь-яким контингентом учнів, але найкращі результати він дає при заняттях з дітьми молодших класів. Прийом нагадує гру. Діти охоче приймають її, проявляють максимум уваги і прагнуть точно скопіювати всі дії вчителя.   3. За розповіддю з показом. Учитель, показуючи вправу, називає руху по термінології. Перед поясненням вправи вчитель звертається до учнів зі словами: "Увага! Вправа на поставу (силу м'язів спини, на рухливість в плечових суглобах і т.д.)" .- Потім вчитель пояснює і показує всю вправу в цілому. Для початку і закінчення вправи подають ті ж команди.  Цей спосіб використовується в усіх вікових групах з будь-яким контингентом учнів. Крім того, учні знайомляться з термінологією цих вправ і їх призначенням.  4. За розділами - цей спосіб створення уявлення про вправу характеризується тим, що вчитель спочатку називає дії, а потім подає команду для виконання. Наприклад: "Вихідне положення - стійка ноги нарізно, руки на поясі - стрибком прий-няти!" і далі: "Нахил вперед, руки в сторони - РОБИ РАЗ!" Перевіривши правильність виконання, називає рух, який треба зробити на другий рахунок, і командує: "РОБИ ДВА!" і т. д. Після повільного і роздільного виконання (за окремими рахунками) рухів та виправлення помилок вчитель переводить учнів на безперервне виконання вправи в потрібному темпі і ритмі. Для цього подається команда: "Вправ Подовжуй!" і ведеться підрахунок. Якщо вправа виконується в обидві сторони, то потрібно за розподілом виконати і в інший бік, але при цьому немає необхідності ще раз називати дії і подаються тільки команди: "Роби ТРИ!" або "Роби П'ЯТЬ!" і т. д.  Для закінчення вправи також подається команда: "Стій!"  Застосовуючи цей спосіб навчання, вчитель, називаючи рухи, показує їх. Але в деяких випадках (в положеннях лежачи, сидячи та інших незручних позах) можна не показувати вправу, а тільки називати дії. При неправильному виконанні рухів окремими учнями слід підійти до них і поправити. Але якщо є необхідність, то своїм показом вчитель уточнює досліджуване положення або рух.  Застосування цього методичного прийому підвищує ефективність занять при розучуванні складнокоординаційні вправи, підвищує щільність занять (статичний режим роботи м'язів), дозволяє уточнити руху, виправити помилки.  5. Ігровий - для дітей дошкільного та молодшого шкільного (1-й 2-го класів) віку, які схильні до ігор. У цьому віці діти легко уявляють собі різні дії у вигляді ігор, тому багато вправи за змістом та назвою можна наблизити до ігрових дій. Наприклад: "скаче м'яч", "зайчики", "маятник" і т. п. Вчитель мало використовує термінологічних назв, в основному пояснює, що потрібно їм зробити. Тим не менш вже з першого класу дітей треба знайомити з основними положеннями рук, ніг, тулуба і зосереджувати їхню увагу на термінологічній назві основних положень.  Проводячи комплекс вправ, потрібно застосовувати всі способи створення уявлення про вправу з тим, щоб учитель міг розучити нові вправи, перевірити знання термінології, уточнити техніку погано освоєних або розучити складнокоординаційну вправу. Всі ці способи навчання повинні доповнювати один одного у вирішенні поставлених завдань і сприяти підготовці дітей до фізичного самовдосконалення.