12.Релігійні війни у Франції та їх наслідки(1)

У другій половині XVI ст. Франція вступила в період політичної кризи, проявом якого стали релігійні (цивільні) війни, які тривали з короткими перепочинками 32 роки (1562-1594). Конфесійні прапори цих воєн - католицизм і кальвінізм - приховували їх соціально-політичну сутність. Причина релігійних воєн крилася у зміні політичного ладу і традиційних форм відносин у суспільстві у зв'язку з формуванням абсолютизму. Приводом послужила обстановка, що склалася у Франції незабаром після закінчення Італійських воєн. Після Генріха ІІ один за одним царювали три його сини: Франціск ІІ, Карл ІХ і Генріх ІІІ. Це були малоздатні государі, які здебільшого починали правити неповнолітнім і легко ставали зброєю інтриг всіляких придворних феодальних клік. Початок гугенотських війн. Гугенотські війни тривали 36 років (1562 – 1598). Вони почалися побоїщем, яке відбулося в містечку Вассі 1березня 1562 року. Герцог Гіз з своїм озброєним загоном напав на збори гугенотів цього міста під час молитви. Гугеноти, частина яких була озброєна, дали відсіч нападаючим. У 1572 році при дворі виник план – примирити католиків з гугенотами на грунті зовнішньої політики. . Це примирення повинно було закріпитись династичним шлюбом Маргарити Валуа (сестра Карла ІХ, католика) та Генріха Наваррського (сина Антуана Бурбона, гугенота). Та угоду було зірвано Гізами і Катериною Медічі. Гугеноти, які приїхали в Париж на весілля, були підступно перебиті в ніч на 24 серпня 1572 року. Ця так звана Варфоломіївська ніч мала місце не тільки в Парижі. Другий період гугенотських воєн. Після Варфоломіївської ночі настає другий період гугенотських воєн. Він характеризується більшою запеклістю з обох сторін. Південь і Захід в той час остаточно відокремились від півночі Франції. Там була створена самостійна союзна гугенотська держава. В середині 70-х років католики на півночі також організували свій політичний союз під назвою Католицька ліга, на чолі неї стояв син померлого Франсуа Гіза – Генріх Гіз, загальновизнаний лідер католицької партії. Ліга контролювала королівський уряд у Парижі. Католицька ліга різко заперечувала прагнення короля Генріха ІІІ укласти мир з гугенотами і надати їм релігійну свободу. У 1584 – 1585 рр. в Парижі утворилася Паризька ліга, демократичніша за складом, ніж Католицька.

12.Релігійні війни у Франції та їх наслідки(2)

. Найбільшої запеклості боротьба гугенотів з католиками досягла в третій період – з половини 80-х років. В той час відбувалася вже восьма гугенотська війна (1585-1589), яка дістала назву «війни трьох Генріхів», в ній брали участь одночасно Генріх Гіз, Генріх Валуа (король Геніх ІІІ) і Генріх Бурбо, який мав також титул короля Наваррського.

У католицькому таборі головною фігурою був Генріх Гіз. Прихильники відкрито заявляли, що Гізи мають більше прав на престол, ніж Валуа, бо вони, Гізи, походять нібито аж від Карла Великого. Генріх ІІІ утік з Парижа, і почав збирати військо проти Гізів. Але спочатку він хотів розправитися з самим Генріхом Гіза. Для цього його запросили до короля, ніби з метою примирення з ним. У королівській приймальні солдати конвою закололи кинджалами лідера ліги (22 грудня 1588 року). У відповідь на це Париж відмовився коритися Валуа. Фактично місто перетворилося в незалежну республіку зі своєю владою. Зокрема в ній велике значення мав «Комітет 16-ти», який складався з представників районних виборних організацій столиці. Гугенотські війни завершилися видання у 1598 році Нантського едикту. Генріх IV намагався в ньому примирити гугенотів з католиками. Едикт проголошував католицизм державною релігією Франції. По всій країні відновлювалося католицьке богослужіння. Католицькому духівництву повертали землі та інше майно. Та водночас і гугеноти дістали можливість сповідувати свою релігію. Вони дістали право збирати свої церковні з’їзди (синоди) і особливі політичні наради, а також право мати при королі своїх особливих представників. По суті Нантський едикт був мирним договором між двома королівськими сторонами.

Нантський едикт був першим у Західній Європі прикладом встановлення релігійної віротерпимості