30.Рішельє. Його політика.Зміцнення абсолютизму.

Жан дю Плессі де Рішельє, прозваний згодом «Червоним кардиналом», народився 9 вересня 1585 в Парижі чи в замку Рішельє в провінції Пуату в збіднілій дворянській сім'ї..

5 вересня 1622 єпископ Рішельє отримав сан кардинала. Але тільки в 1624 році Марія Медичі була повернута до Парижа, а разом з нею і Рішельє. 29 квітня 1624 Рішельє вперше увійшов до зали засідань французького уряду.

Позначивши ряд реформ щодо скорочення державних витрат (реформу армії, скасування деяких посад, скорочення витрат двору), перетворення Франції в морську державу, реорганізацію системи освіти, Рішельє переконав Людовіка XIII скликати асамблею нотаблів (представників від трьох станів - духовенства, дворянства, і від третьої стану (чиновництва і делегатів від декількох великих міст)). Складовою частиною програми, спрямованої на зміцнення королівської влади, вважав Рішельє, заборона поєдинків між дворянами. Наголос був зроблений на зміцнення єдності і згуртованості держави. Абсолютна влада короля повинна поширюватися на всі, навіть найвіддаленіші куточки держави. Необхідно було також покласти край практиці купівлі-продажу посад. Всі посади повинні дарувати королем і ним же відчужуватись. Необхідно вжити термінових заходів з реорганізації фінансового управління королівським доменом, що має розв'язати урядові руки в проведенні послідовної економічної політики. Все це мало сприяти зміцненню королівської влади й ослаблення феодалів. Також Рішельє розумів, що без сильного флоту Франція не стане могутньою державою. Будівництво флоту повинне було породити розвиток торгівлі і колонізацію нових земель.

(31) Первісне нагромадження капіталу — процес відокремлення маси дрібних товаровиробників від засобів виробництва та їх перетворення на вільних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва та інших об'єктів власності й видів багатства в руках незначної меншості — з іншого, внаслідок чого капіталізм на певному етапі перетворюється на прогресивніше і гуманістичніше суспільство.

Еволюційним шляхом первісне нагромадження капіталу здійснювалось при переході від відробної форми феодальної земельної ренти до продуктової, а потім до грошової, що супроводжувалося запровадженням капіталістичної оренди. Об'єктом купівлі-продажу дедалі частіше стає феодальна земельна власність. Еволюційне нагромадження капіталу в Україні відбувалося внаслідок розвитку фільваркової системи, що супроводжувався зменшенням селянських наділів і зростанням чисельності безземельних і малоземельних селян (на кілька століть пізніше, ніж у Західній Європі).

Первісне нагромадження капіталу відбувалось також і революційним шляхом, насильницькими методами. Так, в Англії у XVI—XVII ст. лендлорди примусово експропріювали общинні землі і приватні землі вільних селян. Цьому сприяла держава, яка приймала відповідні закони. Внаслідок насильницьких дій (які ініціювали зростання цін на вовну, розвиток мануфактур) землі позбулись приблизно 1,5 млн селян. Захоплені землі передавались в оренду підприємцям. Паралельно з цим проходив процес утворення капіталістичних фермерів.

(32)Характерні риси мануфактурного виробництва Мануфакту́ра (латин. manufactura, manus-рука і factura-обробіток, виготовлення) — форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала заводам іфабрикам.Існували два типи мануфактур - розсіяна (децентралізована) та централізована. Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в XVI-першій половині XVIIст., грунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі. Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва і утвердилася в другії половині XVIIст.

Характерною рисою мануфактури у порівнянні з попередньою простою кооперацією був перехід до поопераційного поділу праці при виготовленні товарів, що привело до значного підвищення продуктивності праці.

З середини XVIІ ст. мануфактура стає панівною формою виробництва, охоплюючи все більшу кількість випуску різних видів товарів та поглиблюючи міжнародний поділ праці. Галузевий склад мануфактур у значній мірі визначався природно-географічними умовами та історичним розвитком тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному переважали суконні, металургійні, металообробні та суднобудівельні мануфактури; у Німеччині — гірничі, металообробні та будівельні, у Голландії — текстильні та суднобудівельні.

(33)Економічний та політичний розвиток Нідерландів під владою іспанського абсолютизму.

Уряди Карла V і Філіпа ІІ прагнули встановити в Нідерландах абсолютистські порядки, розгалужений чиновницький апарат. За Філіпа ІІ апарат очолювала Маргарита Пармська. При ній в Брюселі існував дорадчий орган – Державна Рада з представників нідерландської знаті. У провінціях були намісники. Скрізь по країні розміщувались військові гарнізони.   Однак орган самоуправління і станово-представницькі органи не були знищені. Існували Генеральні штати, що збирались за вказівкою намісниці. В них головну роль грали феодальна аристократія і вище духівництво, міський патриціат і багате купецтво. Вони вирішували питання про податки і приймали закони.    Провінційні штати відали розверсткою податків та ін. питаннями. Велику автономію мали ради міст. При цьому вся країна, кожна провінція і місто мали свої вольності і привілеї, які вони ревно оберігали. У ХVІ ст. Нідерланди переживали піднесення. Феодальні відносини розкладались. Цехи приходили в упадок. Все більшу роль відігравали скупщики. Деякі цехи і торгові гільдії забороняли створювати мануфактури і затримували прогресивні форми торгівлі.    На селі з‘явились буржуазно-фермерські господарства. У Фландрії і Брабанті агротехніка зробила успіхи. Збільшились посіви технічних культур, стійлова відгодівля худоби. Особиста залежність селян тут зникла. З‘явилась аренда з використанням найманої праці. І в той же час дворянство і духівництво збереглись у Фландрії і Брабанті і мали земельні володіння.   У Голандії було розвинуте молочне тваринництво. Селяни перетворювались у фермерів.   У Фрісландії сильним було монастирське землеволодіння.   Південна група провінцій відрізнялась від північної. Антверпен був торговим цертром, сюди з Іспанії йшла шерсть, з усіх провінцій Нідерландів - товари. Він майже не мав свого флоту   Голандія і Зеландія мали флот, суднобудівництво. Північ була більш розвинена, ніж південь.   Відбувались і соціальні зміни – складалась міська і сільська буржуазія – священики, мануфактуристи, фермери. Багато тисяч селян розорились від податків і лихварів. Натовпи селян-бродяг ходили по дорогах, містах.   На мануфактурах робочий день тривав 12-16 годин, в т.ч. і для дітей та жінок. Щоб прогодуватись, бідняки займались підсобними промислами, але це не давало великих прибутків.

(34) Філіп ІІ(у влади з 1556 р) Почалось знищення єретиків, активізувалась інквізиція. В Іспанії були знищені лютерани і кальвіністи. Інквізиція розправлялась і з противниками абсолютизму. Філіп ІІ не залишав Ескоріал поблизу Мадріда. Недовірливий і підозрілий, він ввів систему шпигунства. Він очолив католицьку реакцію на міжнародній арені, хотів встановити гегемонію Іспанії в Європі і домогтись торжества католицизму.

У 60-х рр. Нідерланди підняли повстання проти іспанського абсолютизму. Іспанія витратила величезні кошти, але втратила північні провінції Нідерландів.

Головним ворогом Іспанії була протестанська Англія. Між державами велась війна на морях. Філіп підтримував змови проти Єлизавети, в центрі яких завжди була шотландська королева Марія Стюарт. Але в 1587 р. Марія Стюарт була страчена. Почалась стадія відкритого конфлікту між Англією та Іспанією. У 1588 р. до Англії був посланий іспанський флот – “Непереможна армада”. Вона була розгромлена, а частково кораблі загинули від бурі.

Третім напрямом політики Філіпа ІІ була боротьба з турками. У 1560 р. він направив флот до берегів Північної Африки для того, щоб повернути Іспанії м. Тріполі. Турецький флот розбив іспанський. Але у 1571 р. іспанці взяли реванш, розбивши флот турок біля затоки Лепанто. Ті кораблі, що залишились цілими, дістались іспанцям і їх союзникам венеціанцям. Керував флотом дон Хуан Австрійський (позашлюбний син Карла І). Панування турок в Середземному морі було підірвано. У 1581 р. загинув під час експедиції в Північну Африку португальський король. На 60 років Португалія приєдналась до Іспанії – Філіп ІІ обіцянками та інтригами схилив на свою сторону знать і духівництво.

(35) ГЕНРІХ VIII (1491-1547), англійський король з династії Тюдорів, розрив якого з папою римським привів до основи Англіканської церкви. «Генріхова», або політична, стадія англійської Реформації, була пройдена в 1533-1534. це призвело до того, що «папою» в Англії став тепер король розрив з Римом ознаменував народження протестантської Англії. Розпуск монастирів і секуляризація їх власності (1536-1540), тобто передача в нові руки порядку однієї п'ятої земельних багатств країни, можливо, допомогли зростанню протестантизму, але вони були здійснені майже виключно з тієї причини, що корона і знать потребували землі. Знищення монастирів з'явилося приводом для великого повстання на півночі країни в 1536-1537, відомого як Паломництво Благодаті - єдиної реальної загрози короні Генріха за весь час його правління.

Одружувався 5 разів.

Війна з шотландією (1542-1546), витрати на які зруйнували економіку країни.

Помер Генріх VIII у Вестмінстері 28 січня 1547.

(36) Карл V Габсбург (ісп. Carlos I (V), лат. Carolus V, нід. Karel V, нім. Karl V., фр. Charles V; 24 лютого 1500, Гент,Фландрія — 21 вересня 1558, Юсте, Естремадура) — король Німеччини (римський король) з 28 червня1519 по 1520роки, імператор Священної Римської імперії з 1520 року (коронований 24 лютого 1530 року в Болоньї папою римськимКлиментом VII), король Іспанії (Кастилії й Арагону) з 23 січня 1516 року (під ім’ям Карла I).

(37)Досягнення культури в період розв. феод. Выдносин.Розквіт гуманізму і Відродження, що почався в Італії в XIV - XV ст., Тривав і в першій половині XVI ст. У переломний період, коли після бурхливого росту міст починає відчуватися їх економічний занепад, в галузі культури, як і раніше виступають великі мислителі й учені, створюються геніальні твори мистецтва. Цей час отримує назву Високого Відродження. У живописі, скульптурі, архітектурі творчість великих майстрів Флоренції, Венеції, Мілана і інших міст досягає досконалості. Італійське мистецтво цього періоду має великий вплив на всі країни Європи. Творчість великих поетів і письменників - Данте, Петрарки, Боккаччо, що прославилися всюди, сприяло цьому. Трактати Данте «Про народну мови» і «Бенкет», його «Божественна комедія» поклали початок складанню єдиного, загальнонародної мови. Після Данте більшість італійських письменників мають флорентійським діалектом. Леонардо да Вінчі, Джордано Бруно, Галілео Галілей, Кампанелла та інші письменники і вчені Відродження розвивали італійську мову. У 1582 у Флоренції була створена Академія Круска, що випустила в 1612 перший великий словник італійської мови.

Велику популярність придбав політичний мислитель, історик і дипломат Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Його головний твір «Государ» призначалося для практичного керівництва державним людям.

(38) Мартін Лютер та його реформаційне вчення.

Реформаційний рух в Німеччині очолив Мартін Лютер (1483-1546).

31 жовтня 1517 р. він вивісив на дверях церкви у Віттенберзі «95 тез» проти продажу індульгенцій. У тезах Лютера в загальних рисах були сформульовані основи но¬вого вчення. Чільне місце в ньому належало трьом посту¬латам: 1) людина може порятуватися лише своєю вірою; 2) спасіння може дати лише Божа милість; воно не зале¬жить від будь-яких «заслуг» людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість «добрих справ»; 3) єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже. Вчення М. Лютера, яке можна стисло схарактеризувати як «спасіння вірою», мало далекосяжні наслідки. Якщо спасіння залежить лише від Божого милосердя, то виника¬ло запитання: для чого потрібне посередництво католицької церкви та всієї величезної церковної ієрархії на чолі з папою?

Лютер не врахував можливих наслідків свого вчення, яке перекреслювало обов'язковий для католика авторитет, поряд зі Святим Письмом, рішень папи та церковних соборів. На його думку, про це не йдеться у Святому Письмі, а тому це слід відкинути, як «людські вигадки».

Виступ Лютера підтримала значна частина населення Німеччини. Багато людей почали перекладати тези з латини на німецьку і поширювати їх по всій країні. Католицька церква засудила його виступ, а папа Лев X відлучив від церкви. Одначе німецькі князі на з'їзді у Вормсі вирішили підтримати Лютера.

У Німеччині почалася Реформація, яка охопила всі вер¬стви населення.

У кожному місті й селі, в кожній оселі точилися супереч¬ки про те, якою повинна бути церква.

Не чекаючи нічийого дозволу, люди виганяли свяще¬ників, розганяли монастирі. Скориставшись ситуацією, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка від¬мовилася сплачувати церкві податки. Влади папи римсь¬кого більше не визнавали.

Реформація, що починалась як рух поміркованих суспільних верств, натхненних гуманістичними ідеалами, про¬ти католицької церкви, почала перетворюватись у боротьбу народних мас за покращення свого становища.

(39)Зміни в соціальній структурі суспільства у період генезису капіталізму.

Першими володарями великих капіталів були купці і лихварі. Найбільш престижною і прибутковою галуззю була зовнішня торгівля, що постачала найбільш дефіцитні товари зі Сходу (прянощі, пахощі, шовкові тканини, прикраси тощо.). Прагнення мати цими товарами, своєю чергою, стимулювало розвиток виробництва та внутрішньої торгівлі Європи. Обсяг зовнішньої торгівлі наростав у Європі на протягом період Середньовіччя, і наприкінці XV в. ставсякачественний стрибок: внаслідок Великих географічних відкриттівсредиземноморская торгівля Європи перетворилася на світову, стався перехід від Середньовіччя до епохи первинного накопичення капіталу.

Зовнішня торгівля руйнувала феодальну замкнутість територій, встановлювала міцні економічні зв'язку спочатку на місцевому, і потім на регіональному рівнях.Сплачивая національні ринки, вона зміцнювала формувалися національні держави у формі централізованих абсолютних монархій.

Зовнішня торгівля сприяла створення цей період, і нових форм організації, які послужили основою капіталістичних форм торгового капіталу. Створювалися різні торгові компанії, зокрема акціонерні, біржі та інших.

В умовах, коли змінювався спосіб виробництва, в умовах переходу від феодалізму до капіталізму формувалась буржуазія, що перетворювалася на впливовий суспільний клас. Замість городян окремих міст, які мали різна політичні привілеї, створювався клас міської буржуазії в національному масштабі, із спільними класовими інтересами й однаковими політичними правами.

Буржуазія відігравала провідну роль, концентруючи виробництво і обмін, розширюючи й зміцнюючи економічні зв’язки в своїй країні і відіграючи дедалі більшу культурну і політичну роль. В цілому в період ХVІ – ХVІІ ст. в Європі у переважній більшості країн панували феодали. Формою держави була дворянська монархія, в якій король був ніким іншим, як «першим дворянином» своєї держави, що очолював привілейований дворянський стан і стояв на сторожі його станових інтересів. Харктерним було ставлення буржуазії до феодальної держави в цей період.

(40) Ера́зм Ротерда́мський (лат. Desiderius Erasmus Roterodamus, ім'я при народженні нід. Gerrit Gerritszoon, *27 жовтня, 1466/1469 — †12 липня, 1536) — мислитель епохи пізнього Відродження. Еразм Роттердамський був одним з найосвіченіших і найталановитіших діячів епохи Відродження на півночі Європи, вождем гуманістів [3] початку XVI ст.; довгий час займав провідне становище в європейському науковому та літературному світі.   Літературна й наукова спадщина гуманіста величезна за своїм обсягом, різноманітна тематично й жанрово. В її складі: "Адагії" - збірник латинських прислів'їв та сентенцій, перша книжка, яка принесла Еразмові гучну славу, "Алофтегмата" - збірник висловів знаменитих людей античності, твори на морально-виховні, морально-філософські. Еразм був красномовним пропагандистом гуманістичного ідеалу людяності і справедливості. Йоганн Рейхлін (нім. Johannes Reuchlin, Йоханнес Ройхлін 22 лютого 1455, Пфорцгейм - 30 червень 1522, Бад-Лібенцелль) - німецький філософ і гуманіст. Вважається першим німецьким гебраїста-неевреем, яке освоїло єврейську мову. Коли в 1509 на прохання католицьких теологів Кельнського університету імператор Максиміліан розпорядився спалити всі єврейські книги ( за винятком Біблії ) через їх ворожості християнству , Рейхлін домігся скасування цього розпорядження. Позиція Рейхліна викликала полеміку з Кельнського домініканцями і схоластами німецьких університетів. Рейхлін дав відсіч противникам у формі памфлету під назвою Очне дзеркало ( Augenspiegel , 1511 ) , яку Ватикан назвав « небезпечною книгою , образливою для благочестивих вух і надто прихильною до євреїв ». У 1515 боротьба досягла апогею , коли група молодих гуманістів , що співчували Рейхліну , опублікувала сатиричний памфлет Epistolae obscurorum virorum (Листи темних [ або невідомих ] людей). Його назва перегукувалася з вийшла в 1514 листуванням Рейхліна , опублікованої ним на свій захист , - Clarorum virorum epistolae (Листи знаменитих [ буквально , світлих ] людей).Хоча Рейхлін у своїх полемічних випадах не щадив Рим , він залишався противником Реформації .

(41) Томас (Фома) Мюнцер (нім. Thomas Müntzer, бл. 1490 — 27 травня 1525) — радикальний проповідник часів Реформації, який став повстанським лідером під час Селянської війни. Він першим від Лютера виступив проти католицької церкви. Підтримуваванабаптистів. Космічний порядок Мюнцер бачив у тому, що всі зокрема повинні визнавати повне переважання і панування загального начала. Він уявляв саме такий ідеальний Небесний світ, де панує божественна гармонія досконалості. На відміну від нього наш земний і плотський світ є світом творінь, які втратили свою єдність з Богом і тому перебувають в ізольованому стані. Він не міг і не бажав миритися з посилено насаджуваним в період Реформації уявленням про Священне Писання, як про єдине джерело божественної істини. Йому здавалося дивним і безглуздим положення, що Господь, Який створив людину, усунувся потім від прямого керівництва нею, залишивши замість себе плутану і неясну Біблію. Головну мету Реформації, на відміну від Лютера, Мюнцер бачив не в перетворенні церкви, а в повній перебудові життєвого устрою за християнськими законами. Оскільки задоволення приватних інтересів ішло на шкоду суспільним, то така діяльність підпадала під категорію зла противному Богу. Отже, вихідною нормою людської поведінки повинно стати переважання загального принципу і спільної вигоди. Бо в "загальному" втілено саме божественне начало. Так само повинні бути придушені всі ті політичні та соціальні установи, які охороняють приватні привілеї та інтереси на шкоду суспільним. Він був рішучим противником приватної власності та приватних інтересів. Ідеї не отримали широкої підтримки…

(52) Особливості селянського руху у Франконії. Гейльбронська програма.

Селянська війна 1524—26 в Германії, Велика селянська війна, найбільший виступ німецьких селян (підтриманих частиною городян) проти феодального гніту, що охопив всю Південно-західну і Середню Німеччину. Боротьба селянства проти тієї, що посилилася з кінця 14—15 вв.(століття) феодальній реакції розвернулася вже з 70-х рр. 15 ст (див. Бехайм Р., «Черевик»,«Бідний Конрад» ) . Але в обстановці економічних зрушень, що позначилися на рубежі 15—16 вв.(століття) (раніше всього зародження і розвитку раннекапіталістічеських стосунків), і загострення соціально-політичної боротьби, що отримала в гаслахРеформації загальнонаціональну програму, боротьба селянства придбала нове значення. До. ст стала кульмінаційним пунктом суспільного руху, охарактеризованого Ф. Енгельсом як перша крупна битва проти феодалізму, як перший акт буржуазної революції в Європі… “Гейльбронська програма” допускала можливість викупу селянських феодальних повинностей шляхом сплати 1 раз в 20-кратному розмірі. Феодал при цьому нічого не втрачав. Це могло задовільнити лише заможних селян.

Перший пункт “Гейльбронської програми” – виборність пастирів і їх відповідальність за правильну проповідь Євангелія – як і в “12 статтях”. Також передбачувала підкорення всієї влади імператору…також передбачалось відібрати світські права у духовенства…ряд пунктів вимагав встановлення єдиної грошової одиниці..такоє одиниць міри та маси…і відміни всих внутрішньодержавних податків.

(53) Утрехтська угода і утворення Республіки Сполучених провінцій.

Це викликало занепокоєння дворян-католиків. У 1579 р. в місті Аррас вони уклали унію (союз), за якою визнавали своїм королем Філіппа II і відмовлялися від боротьби. У відповідь на це північні провінції уклали Утрехтську унію, за якою спершу 5, а згодом 7 провінцій об'єдналися з метою ведення війни проти Іспанії до повної перемоги. Своїм верховним органом влади вони проголосили Генеральні штати.

Підписання Утрехтської унії започаткувало нову незалежну державу — Об 'єднані провінції Нідерландів, що їх найчастіше називали Голландською республікою (за назвою найбільшої провінції). 26 липня 1581 р. Нідерланди прийняли акт, який проголосив повну незалежність. До цього історичного документа було включено положення про те, що коли правитель не влаштовує народ Нідерландів, народ має право усунути його. Саме так було усунуто Філіппа II. До незалежної держави — Об'єднаних провінцій Нідерландів — увійшли північні провінції, а південні католицькі залишилися під владою Іспанії.

Влітку 1584 р. Вільгельма Оранського вбив агент Філіппа II, але це не призвело до розпаду Об'єднаних провінцій, як сподівалась Іспанія. На престол Нідерландів було обрано сина Вільгельма Оранського — Моріса. У 1584-1609 pp. війна Нідерландів у союзі з Францією та Англією проти Іспанії тривала. Нідерланди успішно скористалися з труднощів Іспанії, зокрема з поразки 1588 р. її Непереможної Армади, здійснюючи успішні морські операції та операції в іспанських колоніях в Індії та Індонезії. У 1598 р. король Іспанії Філіпп II помер. Виснажена Іспанія змушена була піти на підписання мирного договору з Об'єднаними провінціями. Під іспанською владою залишалися Південні Нідерланди. Остаточно незалежність Об'єднаних провінцій Нідерландів Іспанія визнала лише 1648 р. за Вестфальським мирним договором.

Утрехтська унія — військово-політичний союз спочатку п'яти, а потім семи провінцій (Голландія, Зеландія, Утрехт, Гелдерн,Оверейсел, Фрісландія, Гронінген) Північних Нідерландів, укладений 23 січня 1579 в Утрехті проти Іспанії.

(54) Історичне значення і характер Нідерландської революції.

Нідерла́ндська револю́ція (нід. Tachtigjarige Oorlog — Вісімдесятирічна війна,) — успішна революція сімнадцяти провінцій у боротьбі за незалежність від Іспанської імперії. У результаті революції була визнана незалежність Семи Об'єднаних провінцій. Області, відомі нині як Бельгія та Люксембург (ті з сімнадцяти провінцій, які залишилися під правлінням Габсбургів), отримали назву Південних Нідерландів. Першим лідером революції був Вільгельм Оранський. Нідерландська революція стала одним з перших успішних розколів у Європі та призвела до появи перших європейських республік сучасного часу.

Це була перша успішна буржуазна революція;

Унаслідок революції Нідерланди поділені на дві держави  — Голландію (Сполучені провінції Нідерландів) та Бельгію (Південні Нідерланди, що визнали владу Іспанії);

У результаті поділу країни сформувалося два народи  — голландці-кальвіністи та фламандці-католики;

У Голландії встановлено республіканську форму правління, до влади прийшли переважно підприємці-купці, буржуазія, нові дворяни;

У Голландії розпочинається бурхливий економічний розвиток:

 — розвивається виробництво вовняних, шовкових, бавовняних тканин, скляне та цегляне виробництво, суднобудування й суміжні з ним галузі;

 — основа розвитку економіки країни  — торгівля;

 — землі, конфісковані у короля та прибічників Іспанії передані фермерам в оренду або продані;

 — стала колоніальною державою (Північна Америка, Південна Африка, Індонезія).

(55) Макіявеллі Гуманізм і творчість

Нікко́ло Макіаве́ллі (також Мак'явеллі; 3травня 1469, Флоренція — †21 червня 1527, там же) — державний секретарФлоренції, політичний мислитель.

Макіавеллі відомий двома своїми трактатами: написаною 1513 року працею «Державець»(Государь для не понятливых), присвяченою Лоренцо де Медічі в1515–1516 роках й опублікованою 1531 року, а також працею «Роздуми з приводу перших 10 книг Тіта Лівія», створеною приблизно в1513–1517 роках і присвяченою 1519 року двом республіканцям — Занобі Буондельмонті та Козимо Ручеллаі — вона була опублікована в 1531 році.

У творах Нікколо Макіавеллі нравственно-эстетичний ідеал епохи Відродження знаходив політичну реальність. Але це зовсім не означає, що Макіавеллі перестав бути гуманістом. Відокремити його світосприйняття від передової ідеології того часу можна, лише відібравши гуманізм у Ренессанса. Макіавеллі був першим великим письменником Відродження, що став вивчати людину і людські відношення не тільки з етичної і естетичної точок зору, але також в аспектах соціології. Поруч із проблемою особистості в його творах підвелися проблема народу, стани, класу, нації, і це призвело до істотного зсуву акцентів. Макіавеллі й Аріосто були знайомі, але вони погано розуміли один одного. Макіавеллі не розумів, наприклад, як можна беззаперечно захоплюватися античним мистецтвом і бачити в красному письменстві вищий прояв вільної людської життєдіяльності. Він із глузуванням писав про Італію, що "воскрешають мертві речі: поезію, живопис, скульптуру" ("ПРО військове мистецтво", VII). Йому здавалося, що воскрешати треба саму Італію. Він, здається, навіть вважав, ніби пишний розквіт італійської культури на рубежі XV і XVI сторіч було одним із проявів слабості і моральної зіпсованості сучасного йому суспільства.      Так само як більшість гуманістів, Макіавеллі був моралістом. Але, продовжуючи і розвиваючи етико-політичну традицію флорентійського гуманізму, виступаючи її найбільш яскравим носієм, він підняв цю традицію на якісно новий щабель.

(56) Соціально-політичні погляди макіявеллі

До політичної спадщини Макіавеллі також належить створена приблизно 1520 року й опублікована 1521 праця «Arte della guerra» («Мистецтво війни») і різноманітні твори на політичні теми, включаючи «Роздуми» («Discursus», 1520), звіти про виконання дипломатичних місій, листи, «Флорентійські хроніки» («Istorie Fiorentine») тощо.

Усі твори Макіавеллі перебували у папському каталозі з 1557 по 1850 рік.

Макіавеллі зажив слави політичного теоретика насамперед завдяки новому «науковому методу», про який Девід Юм писав у своєму начерку: «Цю політику можна звести до науки» як «одну з тих вічних політичних істин, що їх не змінюють ні час, ні випадок»; по-друге, завдяки доктрині моральної стійкості та цілеспрямованості, що спричинилася до появи дієслова «макіавеллізувати», що означає «практикувати макіавеллізм, або ж здійснювати хитру витончену політику»; по-третє, завдяки теорії політичного республіканізму, яка справила значний вплив на англійську й американську політичну думку XVII та XVIII століть… Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Макіавеллі зазначав, що вона має свої цілі і закони, незалежні не лише від релігії, а й від моралі. Головним критерієм політичної діяльності, мета якої — зміцнення держави, є користь і успіх у досягненні поставлених завдань. Добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичний результат повинен досягатися будь-якими засобами, в тому числі з допомогою обману і відкритого насильства.

У Макіавеллі головний герой — можновладець, розумний політик, який застосовує на практиці всі засоби політичної боротьби і досягає успіху. Макіавеллі різко виступав проти гуманістичного трактування політичного діяча, називав гуманістичні ідеали вигадкою.

Герой політичних трактатів Макіавеллі — не спадковий монарх-деспот, а політик, що створює нову державу, яка після смерті монарха може стати республікою. Порятунок від феодальної роздробленості, партикуляризму, нобілітату незалежних міст-республік Макіавеллі вбачав у сильній централізованій владі, здатній захистити країну від чужо­земної навали.

(57) Зародження гуманізму у Флоренції

Цивільний гуманізм - флорентійське напрямок ренесансного гуманізму рубежу XIV-XV століть, в якому проблеми етики тісно переплелися з соціально-політичною думкою. Намітилися в працях Салютати Колюччо, цей напрямок знайшло чіткі форми у творчості Леонардо Бруні, Маттео Пальміері, інших гуманістів. Висунуті ними ідеї отримували широкий громадський резонанс не тільки у Флоренції, але і в Мілані, Венеції, Римі. Основні принципиПеревага громадських інтересів над особистими.Леонардо Бруні Аретіно (1374-1444) виходив з тези античної філософії про людину як істоту суспільному, найбільш повно розкриває себе у взаємодії з іншими людьми. Звідси і особливу увагу гуманіста до проблеми відносин індивіда і суспільства.Ідеї ​​Бруні отримали широку розробку в творчості Маттео Пальміері (1406-1475), видного флорентійського гуманіста і політичного діяча. Основу етико-соціальної доктрини Пальмьері становлять принципи служіння загальному благу і користі для держави. Заради цього «кожен повинен бути готовий переносити труднощі і піддавати себе небезпеці». Свобода в розумінні гуманіста стає вищою моральною категорією, чи не головним благом, до якого має прагнути кожна людина.У цивільному гуманізмі Флоренції сплелися воєдино принципи світської етики і роздуми про соціально-політичних порядках. Він стверджував не тільки цінність земного життя, вдосконалення якої залежало лише від зусиль самих людей, а й ідеал вольової, енергійної, що керується розумом особистості, яка готова свідомо і відповідально брати участь у справах суспільства і держави.

(58) Ідеї громадянського германізму у творчості Леонардо Бруні

Леонардо Бруні Аретіно (1374-1444) виходив з тези античної філософії про людину як істоту громадському , найбільш повно розкриває себе у взаємодії з іншими людьми. Звідси і особливу увагу гуманіста до проблеми відносин індивіда і суспільства. Бруні вирішує її однозначно: соціальна гармонія вимагає підпорядкування особистого інтересу загальному благу. Найкращим державним устроєм він вважав республіку , засновану на принципах свободи , рівності і справедливості. У повсякденному політичній практиці вони , по Бруні , затверджуються лише тоді , коли всі громадяни поважають закони держави , а магістрати строго стежать за їх виконанням і присікають свавілля окремих могутніх осіб . Моральне поведінка індивіда і різних соціальних груп має виходити з інтересів суспільства в цілому - такий лейтмотив етичного вчення Бруні , а пізніше і всього напряму громадянського гуманізму . Висловлюючи настрої пополанства, Бруні відстоював ідеали республіканізму — громадянські свободи, в тому числі право обирати і бути обраним до магістратури, рівність усіх перед законом (він рішуче засуджував олігархічні наміри магнатів), справедливість як моральну норму, якої в першу чергу повинні керуватися магістрати.

Ці принципи зафіксовані в конституції Флорентійської республіки, але гуманіст ясно усвідомлював розрив між ними і реальною дійсністю. Шлях до їхнього втілення в життя він вбачав у вихованні громадян в дусі патріотизму, високої соціальної активності, підпорядкування особистої вигоди загальним інтересам.

(59) Флорентійський неоплатонізм

Неоплатонізм, що широко розповсюдився у Флоренції, став могутньою ідейною течією у гуманізмі останніх десятиліть XV— початку XVI ст.. Головними представниками флорентійського неоплатонізму були Марсіліо Фічіно і Джованні Піко делла Мірандола. Фічіно переосмислив з позицій платонізму онтологічні, гносеологічні та антропологічні проблеми християнської теології. Основою «вченої релігії» (або «благочестивої філософії») цього мислителя є платонівська теологія з її ідеєю єдності духовного та чуттєвого світу. Фічіно пропагував ідею динамічності космосу, що постійно переходить від єдності до множинності і знову повертається до єдності. Людина у цьому колообігу постає як посередник, «світовий вузол»; вона здатна у процесі пізнання охопити думкою весь всесвіт. У вченні Джованні Піко делла Мірандола стверджується ідея високої гідності людини, її творчих можливостей. Дається обґрунтування права на вільне висловлювання думки, підкреслюється домінуюча роль філософії, а не теології у формуванні свідомості вільної особистості. Заняття наукою Піко тлумачить нетрадиційно: йдеться про творче освоєння всього без винятку духовного спадку людства, про вільне, не скуте авторитетом дослідження природи й людини.

(60) Особливості розвитку капіталізму в сільському господарстві.

З економічної історії відомі два шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві — прусський і американський.

Прусський шлях - це шлях повільного, еволюційного перетворення феодального землеробства в капіталістичне. Він мав місце в умовах відсутності вільних земель і характеризувався збереженням феодальних пережитків. Після ліквідації фортечної залежності селян частина їх земель за борги відрізалася на користь поміщика. Малоземельний селянин, що був не в змозі прокормити себе і свою родину зі своєї ділянки, змушений був обробляти землю поміщика. За це він одержував у користування невелику земельну ділянку, необхідну для його існування.

Американський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві — це шлях революційного перетворення феодального землеволодіння в капіталістичне. Він розвивається на базі селянських господарств, вільних від феодальної залежності, особистих і поземельних. Цей шлях мав місце в умовах наявності вільних земель. У класичному виді він спостерігався в США, а також у Канаді, Австралії, на окраїнах Росії.

(61) Революція ЦІН

Революція цін (англ. Price revolution; ньому. Preisrevolution) - процес значного підвищення товарних цін внаслідок падіння вартості благородних металів, що виконують функцію загального еквівалента (грошей).

Різке підвищення цін на товари, яке спостерігалося в країнах Європи після Великих географічних відкриттів у XVI ст. у зв'язку з відкриттям золотих і срібних родовищ Америки та надходженням великої кількості дорогоцінних металів у Європу. Упродовж 16 ст. в західноєвропейських країнах спостерігаеться різке підвищення цін на товари , особливо на продукти харчування . У середньому ціни зросли так: в Іспанії -у 4,5 раза, в Англії -у 4 рази, у Франції - у 2,5 раза, В Італії - у 2 рази.Революція цін була обумовлена тим, що золото і срібло европейці захоплювали або у вигляді готових скарбів , або видобували за допомогою дешевої робочої сили.Тому ватість дорогоцінних металів різко знизилася, а товари, особливо сільськогосподарські продукти та предмети першої необхідності ,подорожчали.Ціни на хліб зросли в середньому в 5 разів .Натомість заробіня плата зростала значно повільніше.

Наслідками революції цін стали:

¨ встановлення тісних економічних контактів з європейським ринком;

¨ швидкий розвиток товарно-грошових відносин;

¨ трансформація поміщицького господарства;

¨ розширення й посилення панщинного режиму;

¨ виникнення постійного дефіциту державного бюджету.

(62) Відкриття морського шляху в Індію і утворення Португальської колоніальної імперії.

Успіх експедиції Васко да Гами зробив величезне враження в Європі. Незважаючи на великі втрати, мета була досягнута, перед португальцями відкривалися величезні можливості для торговельної експлуатації Індії. Від індійських князьків португальці вимагали припинення всяких торговельних відносин з арабами і вигнання арабського населення з їхньої території. Вони нападали на всі судна, як арабські, так і місцеві, грабували їх, по-звірячому винищували екіпажі. Особливою лютістю відрізнявся Альбукерке, що був спочатку командиром ескадри, а потім став віце-королем Індії. Він вважав, що португальці повинні зміцнитися на усьому узбережжі Індійського океану і закрити арабським купцям усі виходи в океан. Ескадра Альбукерке громила беззахисні міста на південному березі Аравії, наводячи жах своїми звірствами. Спроби арабів витиснути португальців з Індійського океану не удалися. У 1509 р. їхній флот при Діу (північне узбережжя Індії) потерпів поразку.

У самій Індії португальці не захоплювали великих територій, а прагнули опанувати лише опорними пунктами на узбережжі. Вони широко використовували суперництво місцевих раджів. З деякими з них колонізатори укладали союзи, будували на їхній території твердині і розміщали там свої гарнізони. Поступово португальці захопили у свої руки всі торговельні відносини між окремими областями узбережжя Індійського океану. Ця торгівля давала величезні прибутки. Просуваючи далі на схід від узбережжя, вони опанували транзитними шляхами торгівлі пряностями, що привозилися сюди з островів Зондського і Молуккського архіпелагів. У 1511 р. португальцями була захоплена Малакка, а в 1521 р. їхні факторії виникли на Молуккских островах. Торгівля з Індією була оголошена монополією португальського короля. Купці, що привозили пряності в Лісабон, одержували до 800% прибутку. Уряд штучно підтримував високі ціни. Щорічно з величезних колоніальних володінь дозволялося вивозити лише 5—6 кораблів пряностей. Якщо привезених товарів виявлялося більше, ніж потрібно було, щоб зберегти високі ціни, їх знищували.